Питання на екзамен з еволюційного вчення

1. Охарактеризуйте предмет, методи вивчення та завдання еволюційного вчення, його місце в системі наук.

Еволюційне вчення в процесі тривалого періоду історичного розвитку виокремилось у самостійну галузь наукових дослі­джень, яка виконує важливі науково-природничі, соціальні та прикладні завдання, має власний об’єкт та предмет досліджен­ня, використовує для своїх узагальнень різноманітні наукові методи і посідає важливе місце в системі наук.

Предмет еволюційного вчення

Рослинний і тваринний світ на Землі в різні геологічні епохи та періоди безперервно змінювався. На місці вимерлих форм роз­вивались інші, спроможні існувати в нових умовах. Процес поступових змін у природі, який призводить до виникнення чогось нового, називають еволюцією. Цей термін в біології запро­вадив швейцарський натураліст Шарль Бонне (1720—1793) в 1762 р.

Об’єктом дослідження еволюційного вчення є органічна еволюція, тобто еволюція всіх форм життя, а предметом — походження, закономірності функціонування, розвитку та ево­люційних змін живої природи.

Еволюційне (лат. evolution — розгортання) вчення — наука про походжен­ня, причини, рушійні сили, механізми та загальні закономірності історичного розвитку органічного світу, принципи організації та функціонування живої матерії.

Основи еволюційного вчення заклав англійський біолог

Ч.-Р. Дарвін, на честь якого його називають дарвінізмом. На противагу пануючим у той період метафізичним поглядам на природу, Ч.-Р. Дарвін обґрунтував, що зміни природних видів рослин і тварин є природним процесом, незалежним від надпри­родної сили, а одомашнених порід тварин і окультурених сортів рослин — результатом діяльності людини.

В основу процесу еволюції органічного світу Ч.-Р. Дарвін поклав дію природного добору. Вчення про природний добір, який здійснюється на основі невизначених спадкових змін, боротьби за існування і супроводжується елімінацією менш при­стосованих організмів, є центральним в еволюційному вченні. Заснована Ч.-Р. Дарвіном теорія природного добору як рушійно­го і спрямовуючого фактора еволюції видів у природі дала змогу з’ясувати причини різноманітності живих організмів, зрозуміти їх походження та доцільність організації при існуванні в різних умовах навколишнього середовища.

Розвиток біологічної науки підтвердив, що основу еволюцій­них перетворень організмів становлять еволюційні процеси самовідновлення макромолекул з практично необмеженими можливостями перетворень живих систем, які забезпечують їх подальшу еволюцію.

Еволюція життя на Землі — це тривалий процес історичних перетворень живої матерії від первинних, низькоорганізованих форм, які утворилися приблизно 4,5 млрд років тому, до сучасної біосфери і виникнення людини. Виникненню живих істот пере­дувала геохімічна еволюція. Зважаючи на це, весь період похо­дження та розвитку життя на Землі поділяють на три етапи:

1. абіогенний етап характеризує можливі механізми вини­кнення первинних форм життя з хімічних сполук;

2. біогенний етап розкриває особливості розвитку різних груп організмів і біосфери загалом;

3. антропогенний з’ясовує шляхи та закономірності розвит­ку людини як особливої, вищої форми розвитку матерії.

Біологічній еволюції притаманні три найхарактерніші ознаки:

незворотність, яка проявляється в тому, що будь-який розвиток не є повторенням старого. Його результат полягає в утворенні якісно нових форм. Еволюційним надбанням організ­

мів або їх груп є виникнення корисних для них морфологічних, фізіологічних, біохімічних чи етологічних ознак, відсутніх у їх вихідних предкових форм. Це процес новоутворень, а не повер­нення назад. Наприклад, наземні хребетні походять від далеких водних предків, а окремі групи ссавців (тюлені, кити, моржі) вторинно опанували водне середовище, але не стали рибами, хоча й виробили деякі ознаки зовнішньої схожості з ними;

4. прогресивна спрямованість, яка зумовлена тим, що весь процес історичного розвитку органічного світу направлений від нижчих до вищих форм у формуванні ознак і властивостей, корисних для організмів видів та їх угруповань. У виникненні біологічно корисних ознак і полягає основний зміст еволюції;

5. спадкоємність, яка полягає в тому, що нові ознаки і вла­стивості організмів зароджуються в надрах старої організації і передаються через механізми спадкової інформації нащадкам від покоління до покоління. Завдяки цьому при переході від одного стану до іншого простежуються не тільки нові ознаки, а й особливості, властиві старій організації.

Важливою особливістю еволюції є й те, що вона ніким не запрограмована, здійснюється за принципами саморозвитку і самовдосконалення живої матерії, спрямованими на ускладнен­ня її організації — від одноклітинних організмів до людини.

Методи вивчення органічної еволюції

Еволюційне вчення є самостійною галуззю біологічних знань, але для узагальнень використовує методи багатьох галузей наук про природу, суспільство, математики, кібернетики, варіаційної статистики, моделювання тощо. З біологічних наук воно запози­чує такі методи, як описовий, порівняльний, експериментальний, історичний, палеонтологічний, морфологічний, порівняльно-ана томічний, ембріологічний, екологічний, біогеографічний, гене­тичний, молекулярно-біологічний, біохімічний, імунологічниіі, фізіологічний, етологічний, паразитологічний, методи системам и ки, флористики, фауністики тощо. Детальне вивчення еволют них процесів у природних популяціях із використанням МГ тичних методів і теорії ймовірності дає змогу розкритиу/ еволюційних перетворень, що відбуваються в межах у'

Упроваджений Ч.-Р. Дарвіном в науку істо* надає можливість з’ясувати походження, осн (

етапи формування сучасних систематичних г <5> ^у

Методи вивчення органічної еволюції тісно ⁰

6. ми об’єктивності її існування як закономірного і\ а основі згаданих методів та узагальнень результатів дослі­джень у відповідних галузях спеціальних наук еволюційне вчення робить власні узагальнення, формулює гіпотези і теорії щодо загальних закономірностей історичного розвитку органіч­ного світу та еволюції окремих систематичних груп організмів.

Завдання еволюційного вчення та його місце в системі наук

Завданням еволюційного вчення є дослідження широкого кола теоретичних і прикладних проблем, пов’язаних із похо­дженням та еволюцією всіх форм життя на Землі, зокрема, еле­ментарних факторів та рушійних сил еволюції, механізмів еволюційних перетворень на всіх рівнях організації живої мате­рії — від первинних, примітивних форм до людини, походжен­ня та еволюційних перетворень у межах виду і надвидових систематичних групах, основних напрямів і темпів еволюції, походження та еволюційного розвитку людини тощо.

Актуальні завдання еволюційного вчення полягають у всебіч­ному вивченні популяцій як арени здійснення еволюційних про­цесів, розробленні нових, сучасних методик моделювання еволю­ційних перетворень, які відбуваються в екологічних системах різного рівня організації, з використанням математичних мето­дів і сучасних технічних засобів. Нині, в умовах зростаючої кризи у спілкуванні людини з Природою, важливим завданням еволюційного вчення є дослідження процесів, які відбуваються в біосфері Землі, з метою розроблення прогнозів її еволюції на най­ближчу і віддалену перспективу та способів можливого керуван­ня ними. До важливих прикладних завдань еволюційного вчення також належить широке коло проблем сучасної медицини, сільсь­когосподарської практики, ветеринарії та охорони природи.

Еволюційне вчення як узагальнююча наука тісно пов’язане з усіма галузями природознавства, а також із філософією, соці­ологією та прикладними науками.

Знання про закономірності історичного розвитку органічно­го світу формують науковий світогляд, стали основою для розроб­ленні! загальнонаукових і прикладних проблем біології. Жива природа на всіх рівнях організації є предметом вивчення спе­ціальних наук,. На рівні організмів її досліджують молекулярна біологія, генетика, цитологія, гістологія, анатомія, фізіологія, біохімія, імунологія, аутекологія, надорганізмових біологічних систем популяційна екологія, біоценологія, екосистемологія, біосферологія, систематика (рис. 1.1). Без еволюційного підходу всі напрями біологічних досліджень втратили б свій зміст.

Іаукові знання про предкові форми в еволюції організмів та їх систематичних груп, зокрема, час і місце виникнення, подальші напрями і темпи еволюції, споріднені зв’язки з інши­ми близькими групами організмів, проміжні форми в їх еволю­ції на основі документальних даних дає палеонтологія.

Інформацію для дослідження закономірностей ембріонально­го розвитку організмів з метою розуміння їх місця в природній системі та еволюційного розвитку дає ембріологія, оскільки онто­генез є стислим повторенням філогенезу (біогенетичний закон).

Протягом тривалого процесу історичного розвитку організ­ми виробили чимало унікальних пристосувань, які становлять предмет вивчення спеціальної науки — біоніки. Моделі різнома­нітних будівельних споруд (висотних будинків, башт), кораблів, літаків, які за зовнішньою формою нагадують окремі групи метеликів, птахів, водних ссавців тощо, людина запозичила у природи.

Еволюційна біологія стала основою філософії діалектичного та історичного матеріалізму. Дати наукове пояснення еволюції життя на Землі, виникнення та становлення людини як соціаль­ної істоти можливо тільки з позицій еволюційної теорії, яка є зброєю в боротьбі з різноманітними ненауковими течіями в розу­мінні природи загалом і процесів історичного розвитку організ­мів та їх природних угруповань.