Пізніше ці чинники А. Вебер доповнив третім, який назвав агломерацією. Під нею він розумів зосередження в одному місці багатьох промислових підприємств, що зменшувало б витрати виробництва передусім при будівництві нових.

2. Леша та Кристалера – теорія правильних шестикутників.=) орієнтовані на те, щоб окреме підприємство або місто розташовувалось таким чином, щоб воно давало найбільший прибуток

Останнім часом переважає погляд, що економічні закони і закономірності мають загальний характер, але проявляються вони неоднаково в країнах з різною соціально-політичною побудовою.

4. Оптимальне та раціональне рпс, основні відміни.

Принцип раціонально РПС випливає із закономірності ефективного РПС. Його зміст полягає у такому розташуванні об»єктів господарства, яке забезпечувало б високу ефективність його економічного розвитку. Раціональність означає вибір найкращих варіантів з усіх наявних, а оптимальне РПС передбачає вибір найкращих варіантів не лише з усіх наявних, а й з усіх можливих, в тому числі і на перспективу.

Принцип раціональності реалізується завдяки комплексу певних законів: 1. наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких галузей відповідно до джерел сировинипалива, енергії і води; 2.наближення працемісткого виробництва до районів і центрів зосередження трудових ресурсів; 3. наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання; 4. запобіганням зустрічним перевезенням одно питної продукції. А оптимальність передбачає не лише економічну ефективність, а й соціальну і екологічну. Вона також передбачає забезпечення загальної ефективності не лише на рівні регіону, а й на рівні країни в цілому.

5. Основні відміни між закономірностями та принципами рпс.

Закономірність - це об’єктивно-дійсний, повторюваний історичний зв’язок явищ природи з громадським життям. Вони є об»єктивними відношеннями, які не залежать від волі людей.

Закономірності РПС виявляються у відношеннях між виробничою діяльністю людей і територією, на якій люди діють. Пізнання і практичне використання закономірностей допомагає щонайкраще розмістити виробництво, найефективніше організувати територію, провадити оптимальну регіональну політику.

Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення називається принципами РПС або принципами регіональної соціально-економічної політики.

Формування конкретного принципу РПС безпосередньо випливає зі змісту відповідних закономірностей. Так, закономірність « ефективне РПС » відповідає принципу їхнього раціонального розміщення. Але частіше принципи розміщення є результатом врахування кількох закономірностей. До принципів РПС належать свідома економічна політика, направлена на здійснення пізнаних закономірностей.

6. Закономірності ефективного рпс та територіального поділу праці.

Закономірність - це об’єктивно-дійсний, повторюваний історичний зв’язок явищ природи з громадським життям.

Закономірність ефективного РПС. За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільший можливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на розміщення об’єкта

Е = Еф:В , де

Е-ефективність, Еф-ефект, В-витрати

Ефект може виражатись через валовий обсяг товарів і послуг або через прибуток.

Ефективність РПС є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей (комплексності, територіального поділу праці тощо), які їй підпорядковані.

Закономірність територіального поділу праці виявляється у формуванні такої територіально-галузевої структури народного господарства, яка найбільше відповідає природним, економічним, соціальним умовам регіону та проблемам міжрегіонального ринку. В основі територіального поділу праці лежать оптимальна спеціалізація народного господарства та ефективні внутрішньо- і міжрегіональні економічні зв’язки.

Тобто, ТПП – спеціалізація+зв’язки

7. Закономірності економічної цілісності регіону, регіональної інтеграції господарства та територіальної комплексності продуктивних сил.

Закономірність - це об’єктивно-дійсний, повторюваний історичний зв’язок явищ природи з громадським життям.

Закономірність економічної цілісності регіону, вона полягає в органічній єдності природної, матеріальної (створеної людиною) та соціальної сфер. Усі три компоненти поєднуються не довільно, а під впливом певних закономірностей, факторів, передумов. Сполучення вихідних умов формування регіону дає величезну кількість варіантів, — тому на Землі нема тотожних регіонів. Кожний такий регіон неповторний.

Закономірність регіональної інтеграції господарства діалектично пов'язана з закономірністю територіального поділу праці: виокремлення регіонів через їхню спеціалізацію конче вимагає налагодження тісних економічних зв'язків поміж ними. Так постає міжрегіональна економічна інтеграція. Внутрішньорегіональна інтеграція випливає із закономірності географічної цілісності регіону. Вона означає збирання докупи елементів народного господарства, внаслідок чого утворюється цілісна (інтегрована) система, регіональний економічний простір.

Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил

Комплексність – взаємопов’язаність елементів регіонального господарства, що впорядковує їх у регіональну економічну систему. Якщо економічна інтеграція – це процес, то комплекс – наслідок цього процесу. Комплекс безперервно розвивається.

У комплексі існує взаємозв’язок між спеціалізуючими, допоміжними та обслуговуючими галузями, між природними ресурсами регіону і виробництвом, між виробництвом і розселенням.

Комплексність регіону відбиває його географічну цілісність, хоча регіональна цілісність і регіональна комплексність-поняття не тотожні. Комплексний розвиток означає пропорційність, зрівноваженість між природними й трудовими ресурсами та виробництвом, а також міжгалузеву й внутрішньогалузеву збалансованість виробництва.

Елементи комплексу взаємодоповнюють один одного. Зміна або зникнення одного з них впливає на стан інших і на розвиток усього комплексу.

8. Закономірності територіальної концентрації продуктивних сил та зближення рівнів соц.-економ. Розвитку регіонів.

Закономірність - це об’єктивно-дійсний, повторюваний історичний зв’язок явищ природи з громадським життям.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий ( ніж середній у регіоні) рівень життя та ефективність виробництва. Перевага таких місць може зумовлюватись особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним розташуванням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особливостями розвитку.

Концентрація – це зосередження. Територіальна концентрація виявляється у формуванні промислових центрів, вузлів, агломерацій тощо. На кожному етапі суспільного розвитку вона має свої межі, зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва, досконалістю інфраструктури. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію призводять до зниження ефективності суспільного виробництва та до появи і загострення економічних, соціальних та екологічних проблем.

Закономірність зближення рівнів соц.-економ. розвитку регіонів пов’язана з процесами територіального поділу праці й регіональною інтеграцією.

Це об'єктивна закономірність, яку треба враховувати в економічній політиці. Між регіонами існують відмінності, зумовлені неоднаковістю природних, економічних та соціальних умов, бо ми вже згадували, що на Землі нема двох однакових районів. Одначе ці відмінності стосуються галузевої структури економіки, форми її територіальної організації. Закономірність полягає в подальшому узгодженні рівнів соціально–економічного розвитку через посилення взаємозв'язків між регіонами.

9. Сутність принципів раціональності та оптимальності розміщення продуктивних сил.

Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення наз. принципами РПС або принципами регіональної соціально-економічної політики.

Принцип раціонального розміщення виробництва випливає з закономірності «ефективного РПС». Зміст його полягає у такому розташуванні об»єктів господарства, яке забезпечувало б високу ефективність його економічного розвитку. Раціональність означає вибір найкращих варіантів з усіх наявних. Принцип раціональності реалізується завдяки комплексу таких заходів:

• наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких галузей до джерел палива, енергії й води. При цьому ми заощаджуємо не лише на транспортних витратах, але й комплексно використовуємо сировину, економко витрачаємо паливо, енергію й воду;

• наближення працемісткого виробництва до районів і центрів зосередження трудових ресурсів. Це дозволяє ефективно використовувати трудові ресурси за статтю, віком, кваліфікацією;

• наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання (наприклад, хлібопечення, виробництво будівельних конструкцій, теплова енергетика та ТЕЦ тощо);

• запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини й палива з одного регіону до іншого.

Принцип оптимальності РПС

Оптимальність розміщення можна розглядати з 3-х точок зору:

а) вона передбачає вибір найкращого варіанта не лише з наявних, а з усіх можливих, втому числі і на перспективу.

б) Оптимальність враховує необхідність не лише економічного ефекту, а й соціального та екологічного.

в) Вона передбачає забезпечення загальної ефективності не лише на рівні регіону, а й на рівні країни в цілому.

10. Сутність принципів комплексності, збалансованості та пропорційності в рпс.

Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення наз. принципами РПС або принципами регіональної соціально-економічної політики.

Принцип збалансованості й пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого витримувалася б рівновага між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів регіону — з іншого. Пропорційність передбачає також оптимальну структуру народного господарства регіону, цебто відповідну пропорцію між галузями спеціалізації, а також між спеціалізуючими, допоміжними й обслуговуючими галузями. За цим принципом укладаються регіональні міжгалузеві баланси при територіальному плануванні або прогнозуванні. Дотримання принципу збалансованості надає регіону, країні економічної витривалості.

Принцип комплексного розміщення виробництва спирається на однойменну закономірність. Практично він реалізується:

• у комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами, приміром, гірництва чи лісопиляння, видобуванням усіх корисних компонентів;

• у раціональному використанні трудових ресурсів шляхом створення у регіоні такої структури господарства, за якої надається праця усім розмаїтим контингентам робочої сили;

• у створенні єдиної виробничої та соціальної інфраструктури;

• у налагодженні ефективних виробничих зв'язків між підприємствами регіону.

Принцип комплексності полягає у визначенні найвигіднішої спеціалізації району з урахуванням територіального поділу праці.

11. Принципи розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва

Сутність принципу полягає в тому, що спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток раціональних форм його виробництва.

Розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва належать:

• спеціалізація (вузька, широка)- це випуск на підприємстві однорідної продукції

• концентрація – це зосередження виробництва на великих підприємствах

• кооперування – це ситуація, коли у виробленні 1-го кінцевого продукту беруть участь декілька підприємств. Найчастіше це буває у машинобудуванні.

• комбінування – це випуск на підприємстві різноманітної продукції за різними технологіями.

12. Принципи урахування міжнародного тпп та збереження екологічної рівноваги.

Принцип урахування міжнародного ТПП. За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі і різновиди виробництва, для яких вона має найкращі умови та продукція яких користується попитом на світовому ринку.

Принцип збереження екологічної рівноваги. Цим принципом, хоча він і є одним з головних, тривалий час нехтували у господарській практиці. Господарство регіону може бути збалансоване за більшістю показників, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може визнаватися ефективним. Принципу екологічної рівноваги має підпорядковуватися решта вигод, що виникають за різних варіантів розміщення продуктивних сил. Тому він може називатися принципом екологічного імперативу.

13. Принцип обмеженого централізму.

Принцип обмеженого централізму обґрунтував В. Поповкін. Необхідність дотримуватися цього принципу довели реальна ситуація в українській економіці початку 90–х років, коли урядові органи практично «випустили» економіку з рук.

Сутність принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Вона створює за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально–галузеву структуру, котра сприяла б і інтересам загальнодержавним, і інтересам регіональним, допомагаючи підвищувати життєвий рівень населення.

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави.

14.Територіальна організація та територіальна структура продуктивних сил, основні відміни понять.

Територіальна організація ПС – це просторовий взаємозв’язок галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів, що спирається на раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, заощадження витрат на подолання диспропорцій у взаємо розміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва й споживання продукції та послуг.

ТОПС = розміщення+зв’язки+управління

Територіальна організація ПС передбачає зв’язки виробництва з природним середовищем та економічні зв’язки.

Територіальна організація ПС включає характер зосередження окремих галузей господарства, їхній взаємозв’язок.

З розвитком продуктивних сил і поглибленням поділу праці територіальна організація ПС виявляється у нових формах, наповнюється новим змістом.

Територіальна структура виробництва відбиває розміщення продуктивних сил певними територіальними зосередженнями у вигляді промислових центрів, промислових вузлів, с/г районів.

Територіальна структура ПС – це сукупність стійких зв’язків між елементами об’єкта, причому обов’язковою умовою для їхньої реалізації є подолання географічного простору. Це, власне, поділ географічного утворення на просторово виділені елементи, кожний з яких виконує певну функцію в розвитку регіону. Цими об’єктами можуть бути промислові вузли, райони, територіально-виробничі комплекси, технополіси, зони спільного підприємництва, торгово-промислові комплекси тощо.

ТСПС = розміщення+зв’язки

15. Основні форми територіальної структури продуктивних сил

Форми територіальної структури ПС – стійкі територіально-економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігурацією, складністю та взаєморозміщенням структурних елементів за принципом ієрархічності.

Основні ТСПС:

Осере́док — Місце зосередження чого-небудь; центр.. // Місце зародження, виникнення, джерело поширення чого-небудь

Пункт — це місце у просторі, на земній поверхні, що має певне призначення. Промисловий пункт — невелике поселення з одним малим промисловим підприємством.

Центр – це точка, зв’язки якої з довколишньою територією функціональні.

Промисловий центр – це група промислових підприємств, взаємозв’язаних спільними допоміжними виробництвами, а у низці випадків – спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення і обслуговуються спільною інфраструктурою.

Вузол – це територіальне сполучення об’єктів, що відіграють певну роль у розвитку даної території.

Промисловий вузол - локальне виробничо-територіальне сполучення, де підприємства поєднуються тісними виробничими та виробничо-технологічними зв’язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних та трудових ресурсів.

Агломерація  являє собою поєднання підприємств різних галузей промисловості у вигляді промислових центрів і вузлів, компактно розміщених на порівняно невеликій території. До промислових агломерацій входять зазвичай один-два великі промислові центри (або вузли) та розміщені навколо них промислові пункти, що майже зливаються.

Промисловий район або ж промисловий регіон — територія з чітко вираженою індустріально-виробничою спеціалізацією. В будь-якому випадку промислові регіони формуються під впливом вже існуючої індустрії, територіального поділу праці, родовищ корисних копалин, наявного населення та його кваліфікації тощо. Промислові райони спеціалізуються на характерних для кожного з них галузях, для розвитку яких є всі основні ресурси і можливості, що дає змогу випускати продукцію з меншими затратами засобів виробництва і праці, ніж в інших регіонах.

Краї́на — визначена територія, що становить єдність з погляду історії, природних умов, населення (спільноти людей, що проживають на цій території), що в політико-географічному відношенні мусить мати державний суверенітет. Інколи термін вживається як синонім термінудержава.

Природна країна, або Фізико-географічна країна — територіальний регіон земної поверхні, що володіє внутрішньою єдністю й своєрідними рисами природи (наприклад Левант,Кавказ, Крим).

Також виділяють спеціалізовані форми ТСПС

Територіально-виробничій комплекс – це взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, за якого ефект досягається завдяки вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами.

Енерговиробничий цикл (ЕВЦ) – це сукупність виробничо-технологічних процесів, що послідовно розгортаються в економічному районі на підставі об'єднання даного виду енергії і сировини, від первинних форм видобутку й переробки до одержання готової продукції усіх видів, які можна виробляти на місці, виходячи з наближення виробництва до джерел сировини й енергії, а також раціонального використання усіх компонентів сировинних і енергетичних ресурсів.

Ві́льна економі́чна зо́на (ВЕЗ) — частина території країни, виділена із загального митного кордону держави, яка має повну свободу в режимі господарських питань, з особливим режимом управління і пільговими умовами діяльності, податковими пільгами для місцевих підприємців та іноземних фірм.

Портово-промисловий комплекс – це об’єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території та акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічної та інших різновидів діяльності.

Науково-технологічні парки (технопарки) — це менші за територією зони, де навколо технічного університету чи науково-дослідного центру розміщується декілька фірм, що займаються впровадженням своїх розробок в галузі високих технологій та наукоємних виробництв.

Технополіс – це науково-технічний центр, що забезпечує створення та впровадження нових розробок.

16.Територіальний поділ праці та його різновиди.

Територіальний поділ праці(ТПП)—процес виробничої спеціалізації території,зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

ТПП = спеціалізація+зв’язки

В основі ТПП лежать природні умови й ресурси,різноманітність територій,а також відмінності між народами, що там мешкають та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці,а на іншій — більших. Тим-то доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який менші, відмовившись від виробництва деяких інших продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.

У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці(спеціалізація окремих виробництв усередині економічного району)та міжнародний поділ праці(спеціалізацію районів та обмін товарами між ними).

Виділяють 6 різновидів ТПП

1.Генеральний - між країнами і великими економічними районами ( між далекосхідним районом Росії та Японією). 2.Внутрішньорайонний – між промисловими вузлами і містами 3.Довкола економічного центру (міста, комбінату) 4.Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально роз’єднані 5.Фазовий: одна й та сама продукція надходить до споживачів з різних місць протягом року 6.Епізодичний – райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.

За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва. Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації,міжрайонної товарності, коефіцієнт виробництва продукції р-ну на душу населення.

17. Сутність коефіцієнтів загального рівня спеціалізації та міжрайонної товарності.

Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти :

1) Загальний рівень спеціалізації регіону (не відповідає на питання на чому спеціалізується):

С= Рв / Р*100%,де

С – загальний рівень спеціалізації;

Рв – частина сукупного суспільного продукту регіону, яка вивозиться за його межі у вартісному вираженні;

Р - сукупний суспільний продукт створений в регіоні у вартісному вираженні ( дохід )

Галузі спеціалізації обчислюють за допомогою коефіцієнта локалізації, середньогалузевого відсотка, коефіцієнта виробництва продукції району на душу населення.

2) коефіцієнт міжрайонної товарності (відповідає на питання на чому спеціалізується), який дає можливість оцінити потенціал вивозу району й точніше визначити його місце в міжрайонному товарообміні.

Кмт=Ввив.р:Ввир.р

Кмт – коефіцієнт міжрайонної товарності

Ввив.р. – вартість продукції даної галузі р-ну, що вивозиться за його межі

Ввир.р. – це загальна вартість продукції, що виробляється в р-ні

Якщо Кл або Кд >1, то дана галузь є галуззю спеціалізації р-ну.

18. Сутність коефіцієнтів локалізації виробництва на території району та виробництва на душу населення.

1) Коефіцієнт локалізації виробництва на території району ( Кл)

Кл=Ппр:Ппк , де

Кл – коефіцієнт локалізації виробництва на території району

Ппр - питома вага окремої галузі р-ну у загальному виробництві району (%)

Ппк – питома вага даної галузі р-ну у загальному виробництві (%)

2) коефіцієнт виробництва на душу населення продукції району:

Кд=Пгр : Пнр, де

Пгр - питома вага окремої галузі району у виробництві продукції даної галузі у всій країні;

Пнр – питома вага населення р-ну в загальному населенні країні

19. Сутність концепції енерговиробничіх циклів.

Енерговиробничий цикл – типова існуюча сукупність виробничих процесів, що виникають взаємозумовлено, співпорядковано, довкола основного процесу для даного різновиду енергії та сировини.

Властивості:

1)Співпорядкованість підприємств, їхнє базування на одному певному різновиді сировини або енергії

2)Територіальна стійкість виробничих процесів та зв’язків

3)Типовість для різних рівнів, що мають схожі природні та економічні передумови розвитку.

Структура ЕВЦ наближена до деревоподібної форми:

''стовбур дерева'' утворений (вертикальним)основним технологічним процесом циклу, ''верховіття'' — горизонтальними (гілками) зв’язками, ''коріння'' поширюється в довколишнє природне середовище, а ''плоди'' — це продукти, що надходять до кінцевого споживання

Сучасна система ЕВЦ включає такі цикли:

1) пірометалургійний цикл чорних металів характерний для районів, що мають значні ресурси залізних руд і коксівного вугілля(основні райони: Донбас, Придніпров’я). Цикл включає видобуток та збагачення сировини й палива, металургійний переділ (чавун-сталь-прокат), коксівання вугілля з одержанням бензолу, утилізацію коксового газу для виробництва аміаку та ацетилену та ін.

Основні райони: Донбас, Придніпров’я, Рур, Приозер’я ( США )

2) пірометалургійний цикл кольорових металів Включає: - видобуток, збагачення і металургійний переділ руд кольорових металів з багаторазовим використанням проміжних продуктів для добування із руди сукупних компонентів;- рафіновування мід;- отримання глинозему, (Казахстан (Східно-Казахстанська обл.), Росія (Урал, Східний Сибір), США (басейн р.Колумбія, штат Арізона)

В Донецькій області виділяють: Костянтинівка – цинк; Микитівка - ртуть; Артемівка – мідь.

3)хіміко-металургійний цикл рідких металів (видобуток титану й магнію в Червоноперекопську й Вірменську в Криму)

4) Нафтоенергохімічний цикл . Включає: - видобуток і переробку нафти на моторне паливо, мастильні масла і мазуту;- отримання продуктів органічного синтезу і на їхній основі синтетичний каучук і синтетичний волокон. В цикл також входить машинобудування для нафтової і хімічної промисловості. Райони: Передкарпаття, Закарпаття, Західний Сибір, Поволжжя .

Країни ОПЕК (країни-експортери нафти): Америка (Венесуела, Еквадор), Африка (Алжир, Лівія, Нігерія, Ангола), Азія (Кувейт, Катар,ОАЕ)

5) газоенергохімічний цикл (Зх.Сибір, Поволжя, штат Луїзіана (США), Придніпров’я, Передкарпаття, країни Перської затоки; Нідерланди (шельф Пінічного моря – лідер по видобутку газу) збігається з нафтохімічним циклом.

6) вуглеенергохімічний цикл для України один з найхарактерніший (Донбас, Кузбас,Пн. Казахстан Аппалачський (США)– найбільший вугільний р-н світу)

7) сланцеенергохімічний цикл хар. для Естонії, Росії, США, Китаю та України, де є значні поклади сланців

8) гірничо-хімічний цикл формується у р-нах, що мають поклади мінеральної сировини для хімічної сировини, зокрема кухонної та калійної солі, фосфорити. Апатити, сірка (Україна ( Донбас, прикарпаття), Росія (Солікамськ, Березніки),Білорусь (Солігорськ),ФРН (Саксонія),Канада (Саскачеван)

9) лісоенергохімічний цикл Включає: заготівлю і механічну обробку деревини(пиломатеріали, ДСП, ДВП, буд.матеріалів); хіміко-механічну переробку вихідної сировини

У світі виділяють 2 лісові пояси: Північний (співпадають з природ.зон. тайги, мішаних і широколистих лісів); Південний (волог.екваторіальні ліси)

10)теплоенергопромисловий цикл хар. для регіонів, де є дешеве паливо – відкритий видобуток кам’яного та бурого вугілля(Кузбас, Екібастуз)

11) атомноенергопромисловий цикл. Складається територіально розділених блоків: видобуток і збагачення урану в районах покладів; функціонування АЕС в районах споживання готової продукції. ( 1.Запорізька АЕС – найбільша і найпотужніша в Європі, 2. Южноукраїнська АЕС(Миколаївська область); 3.Хмельницька АЕС (м. Нетішив); 4. Рівненська АЕС (м. Кузнецовськ Рівненська область).

12) гідроенергопромисловий цикл. Ґрунтується на виробництві електроенергії на ГЕС та ГАЕС та включає електрометалургію, електротехніку. Електрометалургія включає: виробництво магнію, алюмінію. Найбільш потужною є: Саяно-Шушинська; Київська ГЕС, ГАЕС; Канівська ГЕС, Кременчуцька ГЕС, Дніпроджержинська ГЕС; Дніпро ГЕС-1, Дніпро ГЕС-2 (м. Запоріжжя); Каховська ГЕС. ГЕС багато в Норвегії.

13) машинобудівний цикл . Характерний для добре освоєних районів, що мають кваліфіковану робочу силу. Машинобудівництво буває 3 видів: важке, середнє і загальне, точне. ( Донбас, Придніпров’я)

14) текстильно-промисловий цикл . Включає: переробку текстильної сировини, прядіння, ткацтво, виробництво готових виробів. Орієнтований головним чином до споживача. Центри: Півд. США, Франція, Росія (Іваново). Збігається територіально з машинобудівним циклом. -лляні(Рівне, Житомир), бавовна(Херсон, Тернопіль, Донецьк), шовк(Київ), вовна(Чернігів, Кривий Ріг), джут – грубі тканини(Одеса, Харків): брезент, мишковина.

15) рибопромисловий цикл. Складається з 2 блоків: екваторіально-мігруючий(риболовецькі судна, флотилії), стаціонарний (переробляють рибу) ( Примор’я, Україна – Іллічівськ, Севастополь, Керч )

16) індустріально-аграрний цикл

17) гідромеліоративний цикл. Характерний для регіонів з яскраво-вираженими меліоративними засобами. Крім традиційного агропромислового процесу до циклу також зараховується машинобудування і машинна промисловість щодо технічних споруд. ( Україна – Причорномор’я, Приазов’я, Північнокримська зрошувальна система)

18) індустріально-будівельний цикл. Найчастіше має другорядний характер та є відгалуженням інших циклів. Найбільші центри цементної промисловості: Амвросіївка (Донецької області), Кривий Ріг(Дніпропетровської області), Бахчисарай(АР Крим), Кам’янець-Подільський (Хмельницької області)

20. Основні види евц та їх представленість в Україні.

1) пірометалургійний цикл чорних металів. Включає:- видобуток і збагачення залізної, марганцевої та хромової руд; - металургійний переділ(чавун – сталь – прокат); - коксування вугілля з отриманням бензолу;- утилізацію коксового газу для виробництва аміаку і ацетилену, а на їхній основі виробництво азотних добрив(аміачна селітра) та іншої хімічної продукції; - виробництво будівельних матеріалів з доменних шлаків (цемент); - виробництво металургійного обладнання

Основні райони: Донбас, Придніпров’я

В Укр. Виділяють 4 залізорудні райони:

1. Криворізький басейн (Дніпропетр.обл)

2. Керченський басейн (АР Крим)

3. Кременчуцький р-н (Полт.обл.)

4. Білозерський р-н (Запорізька обл..)

Марганцево-рудний: Нікопольський р-н

Виробництво феросплавів – Нікополь (Дніпропетр.обл.) і Запоріжжя

Трубні заводи – Дніпроп.обл.: Нікополь, Новомосковськ, Дніпропет.; Донецька – Харцизьк.

Виробництво чорних металів зосереджено переважно на підприємствах повного циклу, що розміщенні в трьох районах – у Придніпров’ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя), Донбасі (Донецьк, Макіївка, Комунарськ, Костянтинівка, Краматорськ), Приазов’ї (Маріуполь). Найбільшими металур-гійними комбінатами є: “Криворіжсталь”, “Азовсталь” (Маріуполь), “Запоріжсталь”, Донецький і Макіївський.

Цей цикл в цілому характерний для районів що мають значні ресурси залізних руд і коксівного вугілля, а також для великих морських портів.

2)пірометалургійний цикл кольорових металів. Включає: - видобуток, збагачення і металургійний переділ руд кольорових металів з багаторазовим використанням проміжних продуктів для добування із руди сукупних компонентів;- рафіновування мід;- отримання глинозему, машинобудування пов’язаних з використанням кольорових металів; утилізація сірчистих альгідридів для одержання сірчаної та сірчистої к-ти.

Оскільки цей цикл потребує великих витрат електроенергії для отримання кінцевих продуктів, тому він часто розміщується поблизу гідроелектростанцій та інших джерел енергії. В Донецькій області виділяють: Костянтинівка – цинк; Микитівка - ртуть; Артемівка – мідь. Магній – Житомир.обл.;

3)хіміко-металургійний цикл рідких металів. Розміщення цього циклу як правило співпадає з розміщенням пірометалургійного циклу кольорових металів, оскільки руди кольор.металів можуть містити у різних співвідношеннях до 25% і більше хімічних найменувань різних металів.

Більш зорієнтований на сировину. Цикл – матеріаломісткий.

Часто вилучення таких металів з руди пов’язані із застосуванням хімічних та електрохімічних методів. Наприклад, завод діоксину титану в м. Красноперекопськ (АР Крим)

4) Нафтоенергохімічний цикл . Включає: - видобуток і переробку нафти на моторне паливо, мастильні масла і мазуту;- отримання продуктів органічного синтезу і на їхній основі синтетичний каучук і синтетичний волокон; - вироб. сірчаної к-ти і сірки шляхом утилізації відходів, гідроочищення нафти і нафтопродуктів.

В цикл також входить машинобудування для нафтової і хімічної промисловості.

 Основний район видобутку нафти в країні — Дніпровсько-Донецький. 

Нафтопереробні заводи Борислава, Дрогобича, Надвірної розміщені в місцях видобутку сировини. Підприємства Одеси, Бердянська, Херсона орієнтовані на привезену морським шляхом нафту. До Херсона нафта надходить також трубопроводом з Росії. На ній працюють Кременчуцький та Лисичанський нафтопереробні гіганти. Отже, розміщення цих підприємств зумовлене наявністютранспортних шляхів та споживача.

5) Газоенергохімічний цикл. Включає видобуток газу та його використання в енергетичній та хімічній промисловості.

Природний газ використовується як паливо і як важлива хімічна сировина. При виробництві азотних добрив і органічних нафтопродуктів.

Частота територіально співпадає з нафтоенергохімічним циклом.

Райони: Дніпровсько-Донецький, також певні території Чернігівської, Харківської, Сумської областей; Прикарпатський і причорноморський р-ни. Найбільше родовище газу – Шебелин (Харків.обл.).

6) вуглеенергохімічний цикл. Включає: видобуток, коксування та збагачення вугілля, використання його в тепловій енергетиці; виробництво аміаку та азотних добрив; виробництва бензолу, нафталіну та інших продуктів, напівпродуктів органічного синтезу; виробництво гірничо-шахтного обладнання ( Донбас (3-е місце в Європі), Житомирська обл.(Користишівка), Кіровоградська обл.(Олександрівка)

З басейни України:

Донецький бассейн, Львівсько-Волинський бассейн (основні м. Нововолинськ, Червоноград), Дніпровський буровугільний бассейн (найбільшими центарми видобутку є м. Олександрія (Кіровоградська обл..), м. Ватутіно(Черкаська обл..), м. Коростишів (Житомирська обл.). 

7) сланцегорючий цикл. Включає: видобуток сланців, їх переробку на моторне паливо та мастила; виробництво лаків, побутового газу та газового бензину. З утилізованих газів може вилучатися сірка. Сланцева зола – матеріал для будівельної промисловості (Донбас, м. Нарва - Прикарпатська обл.)

8) гірничо-хімічний цикл. формується у р-нах, що мають поклади мінеральної сировини для хімічної сировини, зокрема кухонної та калійної солі, фосфорити, апатити, сірка. До циклу зараховується виробництво кальцинованої та каустичної соди, хлору, магнію. З ними може поєднуватися виробництво цементу шляхом комплексної переробки кухонної солі і вапняку;одержання хлору через електроліз кухонної солі; хлор разом з продуктом первинної переробки природного газу використ. для виробництва азотних добрив та хлорорганічних сполук. Також цей цикл представлений в місцях поєднання гірничо-хім. сировини з нафтою та природним газом. (Україна (Донбас, Прикарпаття)

9) лісоенергохімічний цикл. Включає: заготівлю і механічну обробку деревини(пиломатеріали, ДСП, ДВП, буд.матеріалів); хіміко-механічну переробку вихідної сировини (вироб. целюлози, паперу, картону); хімічну переробку деревини(спирт, дріжджі); гідроліз деревиної сировини (скіпі дар, оцтова кислота, каніфоль). Меблеві комбінати є в усіх областях Північ., Захід. обл.Основні центри: Обухів (Київ.обл.), Жидачів (Львів.обл.), Київ, Львів, Рахів (Закарпатська область), Сарни (Рівн.обл.), Малин (Житомир.обл.), Ізмаїл, Цюрипинськ.

10)теплоенергопромисловий цикл. Включає: видобуток палива, його транспортування і виробництво теплової та електричної енергії, та її використання. Цей цикл хар. для районів, де є дешеве паливо – відкритий видобуток кам’яного та бурого вугілля. Інколи може використовуватися привезна сировина, особливо прир.газ.(Українські найбільші ТЕЦ: Вуглегірська, Луганська, Запорізька, Придніпровська, Криворізька ТЕЦ-2, Зміївська ТЕЦ, Ладижинська, Бурштинська. На базі цього циклу часто формується енергомісткі виробництва.

11) атомноенергопромисловий цикл. Складається територіально розділених блоків: 1 - видобуток і збагачення урану в районах покладів; 2- функціонування АЕС в районах споживання готової їх електроенергії, але не в густонаселених р-нах. Ядерна сировина є надзвичайно транспортабельною. 1 кг = 3 тис.т вугілля( 1.Запорізька (Енергодар) АЕС – найбільша і найпотужніша в Європі, 2. Южноукраїнська АЕС(Южноукр.;Миколаївська область); 3.Хмельницька АЕС (м. Нетішине); 4. Рівненська АЕС (м. Кузнецовськ ). Можливість розташовуватися АЕС у потрібному регіоні завдяки абсолютній транспортабельності сировини сприяє розвитку поблизу АЕС енергомістких виробництв.

12) гідроенергопромисловий цикл. Цикл включає виробництво електроенергії на ГЕС та ГАЕС, а також розвиток:електрометалургії (алюміній, титан, магній та електросталь). ГЕС Дніпра: Київська ГЕС, ГАЕС; Канівська ГЕС, Кременчуцька ГЕС, Дніпроджержинська ГЕС; Дніпро ГЕС-1, Дніпро ГЕС-2 (м. Запоріжжя); Каховська ГЕС. ГЕС Дністра: Дністровська ГЕС, ГАЕС.

13) машинобудівний цикл .

Машинобудування складається з 3-х блоків:

-Важке машинобудування (вироб.обладнання для видобувної промислов., металургії та енергетики);- середнє і загальне машинобудування: а)транспортне;б)с/г (комбайни, будь-яка с/г техніка, крім тракторів); в)тракторобудування; г) машинобудування для інших видів промисловості та верстатобудув.; -точне машинобудування(техніка, приладобудування)

Цей цикл характерний для добре освоєних районів, що мають кваліфіковану робочу силу. Машинобудівництво буває 3 видів: важке, середнє і загальне, точне. ( Донбас, Придніпров’я)

(Харків – найбільший центр Укр. по машинобудуванню (важке)

Транспорт:

-авіац.(Харків, Київ);- локомотиви (м.Луганськ); -вагони (Дніпродзержинськ, м.Стаханов);-автобуси (Львів, Черкаси);-вантажні автомобілі (м.Кременчуг);-легкові автом.(Луцьк, Запоріжжя); - с/г машинобуд.(м.Кіровоград);-комбайни(Дніпроп., Терноп., Херсон);-трактори(Харків); -суднобудування (Миколаїв;Херсон;Керч;Київ);-Севастополь – війс.кораблеб.; -судноремонтний завод у Запоріжжі.

14) текстильно-промисловий цикл . Включає: первинну переробку сировини, прядіння, ткацтво, виробництво готових виробів. Сировина для тканин: -бавовняні тканини, -вовна, -льон, -шовкові кокони,-джут і конопля. Цикл територіально пов'язаний з машиноб. Цикл орієнтований на споживача, але іноді розташовується в р-нах вирощування сировини (льон, шовкові кокони). Центри: Півд. США, Франція, Росія (Іваново). Основні центри вироб.в Укр.:-лляні(Рівне, Житомир), бавовна(Херсон, Тернопіль, Донецьк), шовк(Київ), вовна(Чернігів, Кривий Ріг), джут – грубі тканини(Одеса, Харків): брезент, мишковина.

15) рибопромисловий цикл. Характерний для Примор'я; складається з двох блоків: стаціонарного (рибозаводи, рибокомбінати, суднобудівні й судноремонтні підприємства, рибні порти, сітков'язальні фабрики) та акваторіально-мігруючого (риболовецькі флотилії, судна, пересувні переробні комплекси). Цей цикл прив'язаний до найбільших рибних портів: в Україні — Іллічівськ, Севастополь, Керч.

16) індустріально-аграрний цикл

Цикл включає як і галузі, що забезпечують АПК продукцією рослинництва і тваринництва, так і підприємства харчової пром., а також с/г., машино буд. та хімічний захист рослин. При переробці волокнистої сировини та шкір цей цикл тісно взаємодіє з текстильно-промисловим.

Спеціалізовані АПК: -зернопромисловий; -бурякоцукровий;-маслобійножировий;-плодоовочеконсервний;-мясопромисловий;-молокопромисловий.

В Укр. виділяють зональне (природні зони) та азональне (прииміське) с/г.

Зональне: Полісся(20% тер.Укр.) – картопля, льон, ярові зернові; м'ясо-молочне скотарство, свинарство та інше.; Лісостеп (35 %) – озимі зернові, цукровий буряк, молочно-мясне скотарство; Степ (40 %) – озима пшениця,соняшник, кукурудза, баштанні, м'ясо-молочне скотарство, свинарство, вівчарство; Гори (5 %) – висотна поясність.

Азональне: (навколо великих міст) – овочівництво, птахівництво, свинарство.

17) гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл Меліорація – це комплекс заходів, спрямований на покращення якості грунтів (зрошувальна, осушувальна) Крім гідромеліоративних систем і продукції сільського господарства, що одержується на зрошуваних та осушуваних землях, до циклу зараховується машинобудування й будівельна промисловість для гідротехнічних споруд.

В укр..діє 2 меліоративні системи:

-Поліська осушувальна; - Південно-степова зрошувальна. В Укр.найдавніший зрошувальний канал – Північно-Кримський.

18) Індустріально-будівельний цикл часто-густо має підпорядкований характер і є відгалуженням поважніших циклів (1 пірометалургійний цикл чорних металів 2 пірометалургійний цикл кольорових металів 6 вуглеенергохімічний цикл 8 гірничо-хімічний цикл). Будівельний комплекс включає: проимсл.будів.матеріалів(як видобувну, так і переробну), будівництво.

Його репрезентує виробництво бетонних і залізобетонних виробів, стінових блоків тощо. Він орієнтований на споживача й включає машинобудування для будівельної промисловості.

Найбільші центри цементної промисловості: Амвросіївка (Донецької області), Кривий Ріг(Дніпропетровської області), Бахчисарай(АР Крим), Кам’янець-Подільський (Хмельницької області), Дніпродзержинськ.

21.Територіальні виробничі комплекси та їх типи. Основні твк в Україні.

ТВК – це економічне (взаємозумовлене) сполучення підприємств в одному промисловому фокусі або цілому р-ні, що забезпечує певний економічний ефект за рахунок вдалого добору підприємств, згідно з природними та економічними умовами, з його транспортним та економіко-географічним розташуванням.

Враховуючи роль і місце ЕВЦ у формуванні ТВК виділяють такі види:

1. ТВК переробної промисловості з переважанням машинобудівного та текстильно-промислового ЕВЦ. Такі комплекси властиві високорозвинутим регіонам України, 

2. ТВК гірничо-металургійної промисловості, що спирається на 3 ЕВЦ ( 1- пірометалургійний цикл чорних металів,2-пірометалургійний цикл кольорових металів, 3-хіміко-металургійний цикл рідкісних металів) Базою їхнього формування є великі поклади руди (в Україні: Придніпровський;

3. ТВК енергетичної промисловості з провідними паливно-енергопромисловими ЕВЦ ( 6-вуглехімічний, 7-сланцеенергохімічний). ТВК енергетичної промисловості з провідними палив но-енергопромисловими ЕПЦ. Основою їхнього формування є великі поклади твердого палива (бурого й кам'яного вугілля, сланців) з перевагою відкритого способу видобування (Донецький — в Україні),

4. ТВК хімічної промисловості ( 4-нафтоенергохімічний,5-газоенергохімічний,8гірничо-хімічний). Сировинна база пов'язана з родовищами нафти і газу, а також прничохі-мічної сировини (у нашій державі — Прикарпатський

5. ТВК промисловості, що переробляє біологічну сировину. Базується на 4 ЕВЦ(9-лісоенергохімічний, 15-рибопромисловий, 16-індустріально-аграрний, 17-частково гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл)

ТВК — сполучення підприємств, для якого територіальна спільність є додатковим фактором ефективності за рахунок:

_ тривалості взаємозв'язків і ритмічності виробничого процесу;

_ скорочення транспортних витрат;

— раціонального використання усіх місцевих ресурсів і сприятливіших умов для маневрування ними;

— створення оптимальних умов для поєднання галузевого (міжгалузевого) та територіального керування.

Типи ТВК (Рудашевський) залежно від набору функ-цій:

1. Монопродуктивні, що орієнтується на випуск 1 кінцевого виробу створеного в різних р-нах.

2. Субпродуктові, виробництво головної продукції супроводжується виробництвом супутної.

3. Поліпродуктові, що виробляють декілька самостійних видів продукції.

Основні ТВК України: Донецький, Придніпровський, Харківський, Волинський, Прикарпатський, Кримський, Україно-Чорноморський, Азовський.

22. Портово-промислові комплекси та їх типи. Головні ппк України і світу.

ППК – це форма територіальної організації морського господарства і прилеглого примор’я, взаємопов’язане та взаємозумовлене, планомірно сформоване об’єднання морських портів в приморських, промислових підприємств, приморських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано одночасною експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв’язків.

Основні типи ППК:

1. Океанічний, орієнтований переважно на природно-ресурсний потенціал Світового океану та зовнішньоекономічні морські торговельні зв’язки.

2.Морський(прибережний) - пов’язаний з освоєнням природно-ресурсного потенціалу континентального шельфу.

3.Приморський, орієнтований переважно на освоєння нових територій морським шляхом.

Рівні формування просторової структури ППК:

1. Портово-промислова зона (ППЗ) включає порт і прилеглі промислові підприємства, які або зорієнтовані на сировину або напівфабрикати, що надходить через порт або відправляють через нього свою продукцію.

2. Портово-промисловий центр (ППЦ) включає декілька портово-промислових зон.

3. Портово-промисловий вузол (ППВ) вміщує декілька портово-промислових центрів розташованих на компактній території.

4. Портово-промисловий район (ППР) включає декілька вузлові комплекси, територіальні води, прилеглий шельф і частково морські економічні зони.

В Укр. ППР: Чорноморський, Азовський. ППВ (Чорне море) – Одеса, Миколаїв,Херсон,Ізмаїл,Севастополь; (Азовське) – Керч, Маріуполь.

Найбільші морські порти у світ: 1. Шанхай; 2. Сінгапур; 3. Гонконг; 4. Шеньчжень; 5. Пусан; 6. Нінбо; 7. Гуанчжоу; 8.Циндао; 9.дубаї; 10. Роттердам.

Хінтерланд порту – це територія суші, яка є зоною обслуговування певного морського порту.

23.Науково-технологічні зони та парки, технополіси. Світовий досвід організації та напрями розвитку в Україні.

Науково-технологічна зона – це певна територія, на якій є вищий навчальний заклад (чи кілька), науково-дослідний центр міжнародного рівня та відповідна технологічна інфраструктура задля впровадження наукових розробок в практику та виробництва конкурентно-спроможної продукції..

Такі зони створюються як правило неподалік від великого наукового чи культурного центру, зв’язані з ним швидкісною автострадою чи залізницею задля створення гідних умов науковцям. Часто при цьому враховуються і кліматичні фактори; більш за все для створення науково-технологічних зон підходять райони субтропічного клімату, особливо середземноморського типу.

Перша така зона була створена в США неподалік від Сан-Франциско у 1957 р. і отримала назву « Силіконова долина»

Науково-технологічні парки (технопарки) – це менші за територією зони, де навколо технічного університету чи науково-дослідного центру розміщуються декілька фірм, що займаються впровадженням своїх розробок в галузі високих технологій чи наукомістких виробництв.

В США на базі Гарвардського університету та Масачусетського технологічного інституту в м. Бостон ств науково-дослідний парк «Шоссе-128» з виробництва міні-комп’ютерів. Іль-де-Франс(Франція) – впровадження нових технологій в електроніці, фармакології, Ізар Веллі (Німеччина - мікроелектроніка), Новус Ортус (Італія- це інноваційний центр, що спрямований на підйом економічного розвитку півдня країни. )

Технополіс – центр впровадження досягнень науки і техніки.

Технополіс–це самодостатнє міське утворення з науково-дослідними установами, навчальними закладами, високотехнічними і наукомісткими виробництвами, комфортними житловими масивами, об’єктами обслуговування і відпочинку, комунікаціями.

За характером сприйняття інновацій більшістю місцевого населення райони та населені пункти бувають: креативні; адаптивні; консервативні.

На першому місті по технополісам виступає Японія(Цукуба), Франція (Тулуза), Софія-антиполіс біля Ніцци.

На відміну від технопарків , що розробляють широку проблему, технополіси орієнтовані на створення і випуск наукомісткої продукції з урахуванням її конкурентно здатності та умов ринку збуту. Через технополіси має реалізуватися механізм пришвидшення (прискорення) науково-технічного прогресу в сучасних галузях економіки, пов’язаних із запровадженням новітніх досягнень науки у галузях мікроекономіки, новітніх матеріалів, альтернативних джерел, біотехнології та генної інженерії.

НТЗ, НТП,ТП являють собою в цілому спеціально облаштовані території з високим рівнем розвитку виробничої, соціальної, комунікаційної, природоохоронної інфраструктури, які стають привабливими для розміщення нових підприємств, що мають спеціалізуватися на проведенні науково-дослідної діяльності і комерційному освоєнні новітніх технологій і матеріалів.

Підприємства та установи, що розміщуються в технопарках та технополісах характеризуються незначною матеріало- та енергомісткістю виробництва, малотонажність та компактність продукції, що виробляється, економним використанням території при будівництві. У той же час в них підвищені вимоги щодо якості довкілля і облаштування території. Невід’ємною вимогою їх створення та розвитку НТЗ, НТП,ТП є існуючий науково-технічний потенціал, наявність кваліфікованої робочої сили венчурного(ризикованого) капіталу, а також вигідне економіко-географічне положення.

Даними умовами найбільшою мірою відповідають найбільші міські агломерації Укр. – Київська, Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Львівська.

Створення технополісів, технопарків та науково-технологічних зон дасть можливість:

— максимально зблизити науку та виробництво і, таким чином, значно підвищити ефективність використання досягнень НТП;

— сприяти структурній перебудові економіки для підвищення її наукомісткості;

— рівномірніше розташовувати продуктивних сил, вирівнюючи при цьому диспропорції в економічному розвитку території;

— розвивати у технополісах безвідходні виробництва, розробляти та впроваджувати досконаліші методи очищення, застосовувати екологічно чисті матеріали й джерела енергії.

24. Сутність поняття факторів рпс.

Саме слово ''фактор'' (від латинського factor — той, хто робить; виробник) означає причину, рушій якогось процесу або явища. 

Фактори розміщення – вся сукупність аргументів стосовно яких роль функції відігріє вибір місця розміщення об’єктів. Y = F(X) де У – територія, а Х - фактори. Фактор – це історичний чинник. Ступінь придатності певної території залежить від певної кількості факторів. Основні фактори РПС:сировинний, енергетичний, водний, трудовий, науково-технічного прогресу,ринкової кон’єктури, споживчий, транспортний, екологічний, економіко географічне положення. У теорії РПС фактор розміщення є одним з центральних понять.

n- к-сть факторів; і – номер по порядку.

25.Сировинний та паливно-енергетичний фактори рпс. Матеріало-, електро- та паливомісткі виробництва.

Фактори розміщення – вся сукупність аргументів стосовно яких роль функції відігріє вибір місця розміщення об’єктів.

Сировинний фактор. Стуність матеріаломіскості визначається: відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції.

Мм=Вс:П

Я кщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує 1, то виробництво нематеріаломістке, якщо кратність становить 2 і більше, то матеріаломісткість вважається високою.

Вир-тва з великими витратами сировини на одиницю готової проду-кції треба розташ.поблизу сировинної бази, щоб не робити витрат на транспорт. Чим вища матеріаломісткість вироб-ництва, тим більша його орієнтація на сировину. В усьому світі триває процес зниження матеріаломісткості виробництва, тому вплив сировинного фактору поступово спадає.

Паливо-енергетичний фактор. Виробництва, які зазнають сильного впливу даного фактору наз. енергомісткими. Вони поділяються: паливмісткі і електромісткі.

За ступенем енергомісткості виділяють виробництва:

А) високоенергомісткі (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% усіх витрат на виробництво продукції)

Б) середньоенергомісткі (від 15-30%)

В) <15% неенергомісткі

Найбільш електромісткі види виробництва повинні розташовуватись поблизу великих джерел електроенергії, бажано біля ТЕС, що дають найбільш дешеву електроенергію.

До паливо містких відносяться виробництва,що поглинають багато енергії. Такі вироб. розташовуються поблизу паливних баз.

Електромісткість деяких видів виробництва

Виробництво нікелю і феросплавів – також висока електроємність.

Матеріаломісткість деяких видів виробництва

Паливномісткість деяких видів виробництва

Також висока паливо місткість характерна для вироб. глинозему, віскозного шовку, випічки хлібу, виплавки нікелю, вироб.цементу, скла і виплавки цинку.

26.Порівняльна характеристика водного та трудового факторів рпс. Водомісткі та працемісткі виробництва.

Фактори розміщення – вся сукупність аргументів стосовно яких роль функції відігріє вибір місця розміщення об’єктів.

Водний фактор основується на використанні природних ресурсів. Вплив водного фактору оснований на використанні прісної води, що споживається у процесі виробництва. Водоспоживання виявляє схильність до зростання. Основна маса води використовується у промисловості і с/г виробництві, водопостачання залежить від розвитку зрошування у регіоні. Найбільшим водомістким видом виробництва є вирощування с/г культур на зрошуваних землях.

Водомісткість

Трудовий. Його дія пов’язана з демографічним потенціалом країни (реґіону) і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури. З розвитком НТП, який супроводжується зростанням наукомісткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактора збільшується. Вплив трудового фактора на розміщення визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції.

Витрати праці вимір.: 1-к-сть працюючих; 2-обсяг робочого часу; 3- частка зарплати в собівартості продукції.

Найбільш працемістким виявляються такі галузі: електроніка, приладобудування, оптико-механічне, інструментальне виробництво, автомобілебудування, верстатобудування, швейна, бавовняна, вовняна, взуттєва, легка промисловість. Найменш праце містким вважається в-во електроенергії на ГЕС. Працемісткі види виробництва у промисловості розміщуються у містах, які мають вільні трудові ресурси. Працемісткі види сільськогосподарського виробництва доцільно розміщувати у регіонах з високою щільністю сільського населення.

До фактора працемісткості наближений фактор наукоміскості виробництва. До наукомістких належать усі виробництва, які потребують, по-перше, висококваліфікованих працівників, по-друге великих вкладень у науково-дослідну базу. Мається на увазі виробництво ЕОМ, ракетобудування, літако- й автомобілебудування, виготовлення озброєнь тощо. Такі виробництва треба розміщувати у великих містах, які мають декілька (здебільшого понад десять) науково-дослідних інститутів і вищих навчальних закладів. В Україні до таких міст належать Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Львів.

27.Споживчий і транспортний фактори рпс. Основні вир.Для яких вони найважливіші.

Фактори розміщення – вся сукупність аргументів стосовно яких роль функції відігріє вибір місця розміщення об’єктів.

Споживчий фактор. Дія цього фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. Таке тяжіння виникає в наступних виапдках: а) коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через властиві йому споживчі властивості (хлібобулочні вироби, борошно, такі кондитерські вироби, як торти, тістечка, молочні продукти, а також сірчана кислота, енергія ТЕЦ):

б) коли продукт порівняно дешевий і перевезення на великі відстані може істотно (часом у кілька разів) збільшити його вартість (залізобетон, цегла та інші будівельні матеріали й конструкції);

в) коли масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах, наприклад у великих містах або агломераціях, а сировина транспортується легко (швацьке й взуттєве виробництво, вироби з пластмас, меблі, цукор-рафінад, сталь з металобрухту — ''мала металургія'', соняшникова олія, м'ясо, сірники, нафтопродукти). 

Відповідно до споживчого фактора згадані види виробництва розміщуються у місцях масового споживання. Щодо цього показове хлібопекарне виробництво: кожний хлібозавод обслуговує територію з порівняно обмеженим радіусом дії — до 10 км. Радіус транспортування свіжого молока становить 25—ЗО км, тому молочні господарства розміщуються у приміській зоні тих центрів, які вони постачають свіжою продукцією.

Для транспортування сірчаної кислоти потрібна особлива місткість, що подорожчує перевезення. Тому виробництво кислоти доцільно розміщувати у місцях її масового споживання (наприклад, на заводах фосфорних добрив), незалежно від того, де розташована сировина. У зв'язку з цим у центрах виробництва суперфосфату (Одеса, Вінниця, Суми, Костянтинівка) завжди є виробництво сірчаної кислоти.

Радіус подавання тепла від теплоцентралей (ТЕЦ) не перевищує ЗО км (інакше тепло розгубиться у мережі), тому ТЕЦ споруджуються лише у великих містах і не обслуговують периферію.

Споживачем сталевого прокату й литва є машинобудування. Тому у великих машинобудівних центрах створюється металургія, що працює не на руді, а на металобрухті, який у вигляді відходів дають машинобудівні заводи. Але це металургія неповного циклу, переробна, у ній нема стадії одержання чавуну. 

Дешеві вантажі доцільно відправляти тими видами транспорту, які забезпечують нижчу вартість перевезення одиниці вантажу. Це, передусім, водний і трубопровідний транспорт.

вантажі далекого слідування відправляються, як правило, залізницею, а ближнього

— автомобільним транспортом.

В Україні у структурі вантажів, що перевозяться залізницею, припадає: на кам'яне вугілля й кокс — 25% , на руду

— 12, на чорні метали — 7, на нафтові вантажі —5% .

Автомобільним транспортом, як вже згадувалося, відправляються компактні малогабаритні вантажі, переважно у контейнерах. Він перевозить неметаломістку машинобудівну продукцію, тканини, одяг, взуття, продовольство, а також сільськогосподарську сировину на невеликі відстані.

Вплив транспортного фактора дається взнаки не лише через вартість перевезень, але й через забезпеченість території транспортним сполученням. Це виявляється у конфігурації транспортної мережі, щільності доріг, скерованості основних вантажів. Чим вищий економічний розвиток регіону, тим розвиненішою у ньому повинна бути мережа транспортних шляхів. Наприклад, при пересічній щільності залізниць в Україні 37,7 км/1000 км2 території для ви-сокоіндустріальної Донецької області цей показник становить 62,5%, Львівської — 60,0, Дніпропетровської — 49,5, Харківської — 48,5%. Водночас у Рівненській — 29,2%, Полтавській — 29,6, Херсонській — 16,1%

28.Фактор науково-технічного прогресу та зміни його значенням з часом для розміщення підприємств окремих галузей.

Зміни у технології і організації виробництва можуть істотно вплинути на РПС. На території деяких країн може виникнути виробництво, яке раніше тут було неефективним.

Наприклад, до середини XVIII ст. бавовняна промисловість Великобританії не могла конкурувати з індійською, яка спиралась на власну сировинну базу й відносно дешеву робочу силу. Але після винаходу прядивних, а згодом і ткацьких машин виробництво тканин у Великобританії настільки подешевшало, що англійська бавовняна промисловість виявилась поза конкуренцією майже на півтора сторіччя. Уся Англія вкрилася мережею центрів текстильної промисловості. 

Застосування у чорній металургії процесу пудлінгування дало змогу замість деревного вугілля використовувати кам’яне й розташовувати металургійні заводи не лише у лісовій зоні, але й у районах вуглевидобутку. Це дозволило Англії, що мала великі поклади вугілля, але не мала достатньо лісу, стати на певний час лідером у виробництві металів. Завдяки зміні технології Донбас з його кам'яним вугіллям обігнав наприкінці XIX сторіччя Урал, де для виробництва чорних металів використовувалося деревне вугілля.

У хімічній промисловості перші підприємства з виробництва синтетичного каучуку прив’язувалися до картопляних районів, але потім його почали виробляти із нафти. Завдяки НТП у хімічній промисловості значне зрушення сталося і в розміщенні продуктивних сил. Масове виробництво пластмас скоротило споживання чорних і кольорових металів, деревини, що змінило орієнтацію на сировинні бази. Створення синтетичних волокон послабило залежність текстильної промисловості від районів вирощування волокнистих культур і виробництва вовни, але посилило залежність від постачання нафти, газу й вугілля.

НТП у кожній своїй історичній фазі виводить наперед ті або інші галузі економіки. Якщо до середини XIX ст. це були сільське господарство й текстильна промисловість, то згодом прийшла черга на чорну металургію й транспортне машинобудування. Тепер репрезентують науково-технічний прогрес енергетика, машинобудування, хімічна промисловість та електроніка.

29.Фактор ринкової кон’юнктури. Специфіка впливу на розміщення підприємств окремих галузей.

Конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили становлять поняття ринкової кон'юнктури. В основі конюктури ринку лежить співвідношення попиту і пропозиції.

Якщо попит перевищує пропозицію, створюються стимули для розвитку виробництва. У протилежному разі з'являється необхідність скорочувати виробництво. Кон'юнктура залежить від місткості ринку, яка, у свою чергу, визначається обсягом виробництва та його спеціалізацією, рівнем купівельної спроможності населення.

Співвідношення попиту й пропозиції, яке лежить в основі кон'юнктури ринку, впливає на структуру й розміщення народного господарства. Якщо коливання кон'юнктури короткотермінові, вплив незначний або й зовсім мізерний, але якщо підвищення або пониження попиту на певні товари має довготермінову тенденцію, істотні зрушення у розміщенні продуктивних сил неминучі.

За приклад може правити кон'юнктура, що складається на світовому ринку енергоресурсів у нашому сторіччі. У першій третині сторіччя головним паливним ресурсом було вугілля — його питома вага у паливному балансі економічно розвинутих країн сягала 75—80%. Вугільна промисловість була тоді потужним районотвірним фактором (така ситуація склалася ще у XIX ст.). Проте поступово економічніші види палива — нафта й газ — почали витісняти вугілля у паливно-енергетичному балансі. Тим часом у деяких країнах економіка традиційних вугільних районів почала занепадати. Вугілля виявилось неконкурентоспроможним. Багато шахт у Європі та США почали закриватися. Частка вугілля у світовому енергобалансі понизилася до 26%. У середині 70-х років, у зв'язку зі стрибком цін на нафту (результат узгодженої політики країн ОПЕК), кон'юнктура дещо змінилася. Конкурентоспроможність вугілля автоматично зросла, почали розконсервовуватися деякі вугільні шахти. Згодом ситуація на ринку енергоносіїв вирівнялася, ціни стабілізувалися.

Водночас урахування фактора ринкової кон'юнктури й гнучка зміна структури господарства дозволяють досягти певного економічного ефекту. За приклад може правити південь України. Зі звільненням краю від панування Османської імперії та з посиленням російських впливів південний степ використовувався переважно для випасу овець: південь України почав постачати бараняче сало на ринки Росії та світу. Проте до середини XIX ст. дешевше австралійське сало почало витісняти з Європи українську продукцію. Тоді рільники півдня розорали пасовища й почали вирощувати пшеницю, конкурентоспроможність якої на європейському ринку залишалася високою майже до кінця минулого віку.

Ринкова кон'юнктура тісно пов'язана з науково-технічним прогресом, чутлива до його розвитку. Товари вищої якості, вищого ступеня складності, що задовольняють нові потреби, мають підвищений попит, ціни на них зростають. У тих країнах і регіонах, де своєчасно враховуються тенденції кон'юнктури, економіка витримує темп НТП.

30.Сутність фактору економіко-географічного положення території для рпс. Рівні економіко-географічного положення.

Розташування кожного об’єкта народного господарства у просторі зумовлене впливом низки причин і закономірностей. ЕГП об’єкта – сукупність його відношень до інших економіко-географічних об’єктів , що лежать поза ним. Таким чином, об'єкт (не обов'язково підприємство, це може бути й місто, район тощо) характеризується не лише розташуванням на певній території, але й системою зв'язків (реальних або потенційних) з іншими об'єктами.

Залежно від економічної природи об'єкта найважливішими вважаються його відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, а також можливість виробничої кооперації з іншими об'єктами, транспортна забезпеченість, екологічна ситуація. 

ЕГП – це категорія історична: якщо з часом зміниться економічний простір довкола об’єкта, то це відіб’ється на економічному потенціалі самого об’єкта. Рівні ЕГП: макро, мезо і мікро.

Макроположення відбиває економічні відносини об'єкта з великими регіонами або навіть міждержавний рівень відносин. Україна, наприклад, має вигідне геополітичне розташування, бо або межує, або перебуває у безпосередній близькості до економічно розвинутих країн, які можуть бути ринком збуту нашої продукції й постачальниками сировини, обладнання й товарів ширвжитку. Крім того, наша країна має вихід до моря, що не замерзає. Тим часом є країни, які не мають виходу до моря і оточені економічно слабкорозвинутими країнами. До таких відносять деякі країни внутрішніх регіонів Африки.

Мезоположення характеризує об'єкт за відношенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення. Це може бути положення обласного центру або міста усередині якогось регіону. Територія, що тяжіє до певного центру на мезорівні, називається. Найчастіше назва ''гінтерланд'' вживається щодо території, яка прилягає до портових міст.

Мікроположення характеризує об'єкт відносно невеликого оточення. Це може бути розташування підприємства у місті, положення сільськогосподарської ферми стосовно консервного заводу або найближчого ринку збуту продукції тощо. Мікроположення важливо враховувати, бо від його правильного вибору може істотно залежати прибуток підприємства.

Щоб оптимально розташувати об'єкт у місті, треба здійснити відповідні розрахунки й визначити: відстань до центру міста, заселеність прилеглої території, щільність транспортної мережі, потенціал робочої сили, ступінь впливу конкурентів у зоні розміщення об'єкта.

Вплив ЕГП виявляється у тому, що об'єкт або регіон одержують певні економічні переваги при оптимальній взаємодії економічних зв'язків з іншими об'єктами й регіонами. До того ж чим інтенсивніше зв'язки, тим вищий економічний потенціал об'єкта (регіону). 

31.Екологічний фактор та зміни його значення з часом для розміщення підприємств окремих галузей.

З НТП все більше зростає значення екологічного фактора в РПС. Існує певна суперечність між розвитком виробництва і станом навколишнього середовища.

Фактори, що обумовлюють забруднення і зміну природного навколишнього середовища: використання зростаючих обсягів природних ресурсів у виробництві; зростаючі обсяги викидів;радіоактивне забруднення; збільшення транспортних засобів; забруднення Світового океану; ерозія і засолення ґрунтів; знищення лісового покриву Землі.

Завдання екологізації виробництва постають і розв'язуються в умовах конкретних виробництв. Отже, потрібний комплекс заходів, які треба здійснювати за спеціальною довготерміновою програмою і зводити до двох пов'язаних між собою напрямів: раціонального використання природних ресурсів та власне екологізації виробництва. Проте внутрішні поєднання у них настільки сильні, що їх здебільшого не роз'єднують.

Максимальне збереження природних комплексів у зоні техногенного впливу — одне з головних і найскладніших завдань екологізації виробництва, що безпосередньо пов'язано з розміщенням продуктивних сил.

Ефективним засобом екологізації добувних виробництв є їхнє кооперування й комбінування на основі комплексного використання територіальних поєднань природних ресурсів.

У результаті глибокої переробки видобутих ресурсів з'являються різні технологічні відходи. Найефективнішим засобом запобігання руйнівному техногенному впливу переробних виробництв є створення маловідходних технологій та використання відходів. Тому в екологізації переробної фази велике значення має розвиток спеціалізації, що є чи не найефективнішим засобом зниження матеріаломісткості виробничих процесів, та комбінування, що здійснюється на основі глибокої послідовної переробки сировини та використання відходів.

Основні шляхи вирішення екологічних проблем:

1. Істотне зниження матеріаломісткості вир., зменшення витрат сировини на одиницю прод

2. Зниження електромісткості вир. , зменшення витрат електричної та теплової енергії на од. продукції.

3. Зменшення питомої ваги традиційних галузей вир. (ч.м., маш.буд.), підв. нематеріало-, наукомістких вир. (електроніка).

4. Впровадження технологій з повним циклом вир.

32.Вільні економічні зони у світі та проблеми їх створення в Україні.

Вільна економічна зона — це територія, на якій встановлюються особливий режим і особливі пільгові умови господарської діяльності іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями, а ткож вітчизняних підприємств і громадян.

До вільних економічних зон варто відносити і зони експортного виробництва, і вільні митні зони.

Головна мета створення вільних економічних зон – вирішення державних економічних, соціальних та екологічних проблем на основі спільного підприємництва (змішаного капіталу).

Інтернаціоналізація господарського життя, потреба більш ефективного використання географічних і інших переваг визначених територій привели до створення в багатьох країнах особливих економічних зон. У різних варіантах вони існують у КНР, США, Франції, В'єтнаму, Болгарії, Угорщині, Мексиці, Ірландії, Південній Кореї й у ряді інших держав.

Нині у світі існує понад 800 вільних економічних зон, як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються.

Вільні економічні зони (далі – ВЕЗ) як достатньо нове явище у світовій економіці в сучасному їх вигляді з’явилися на початку 70-х років минулого століття. Однак відомо, що митна зона в Гібралтарі, так само як й зона на кшталт порто-франко в Одесі були створені ще на початку ХІХ століття.

За свідченням фахівців, з тих далеких часів їх у світі існувало більше 600, з-поміж яких тільки у Західній Європі було близько 100, зокрема, у Швейцарії – 26, Іспанії – 22, Італії – 11, у Франції – 10, у Фінляндії – 7, ФРН – 6. Зараз ВЕЗ у різних їх варіантах існують у США, Франції, В'єтнамі, Болгарії, Угорщині, Мексиці, Ірландії, Південній Кореї, КНР та у інших державах. Слід зазначити, що економіка названих та інших країн зазнали значного економічного розвитку з часу впровадження такої форми залучення інвестицій.

З-поміж цих досить успішного функціонування ВЕЗ у різних країнах світу Україна може стати чи не єдиним негативним прикладом використання такого надзвичайно ефективного способу підтримки місцевої економіки та залучення іноземних інвестицій.

В Україні правова база для створення ВЕЗ розроблювалася на початку 90-х років минулого століття разом із прийняттям так званих законів першої хвилі. У жовтні 1992 р. було прийнято Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», а після затвердження урядом у 1994 р. Концепції створення вільних економічних зон в Україні почалися перші спроби їх створення.

Відповідне законодавство передбачає створення різних зон, з-поміж яких виробничі, фінансово-банківські, страхові, експортні, митні, транзитні, туристсько-рекреаційні, технополіси тощо. Згідно із зазначеним Законом для іноземних інвесторів і спільних підприємств, що діють у ВЕЗ, можуть надаватися додаткові пільги, вводитися спрощений порядок реєстрації підприємств з іноземними інвестиціями, встановлюватися знижені ставки плати за використання землею та іншими природними ресурсами, особливий митний режим, спрощений порядок в'їзду і виїзду іноземних громадян, зокрема, встановлення безвізового режиму тощо.

Схоже в Україні пішли своїм окремим шляхом і більшість ВЕЗ стали створювати у межах  адміністративних одиниць. Управління такими зонами, крім спеціально створених адміністрацій, здійснюють ще й місцеві органи влади.

Вже досить скоро міжнародні організації, що представлені в Україні, стали звертати увагу на неефективність ВЕЗ, які були створені і діяли в Україні, та погіршення умов здійснення в них іноземного інвестування. Згодом Світовий банк та Міжнародний валютний фонд стали наполягати на перегляді ставлення до ВЕЗ в Україні.

Погодження уряду на призупинення створення нових спеціальних економічних (вільних) зон в Україні спричинило жваву дискусію про важливість ВЕЗ для економіки та необхідність їх залишення в Україні.

Ми ж наразі звернемося до правового аналізу окремих положень законів про створення та діяльність ВЕЗ в Україні. Із загального аналізу відповідного законодавства України можна дійти висновку, що закони про створення ВЕЗ були прийняті з порушенням чинного спеціального законодавства щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон.

Загалом в Україні діють 11 спеціальних (вільних) економічних зон і ряд різних за масштабом територій пріоритетного розвитку в 9 регіонах. Зокрема є спеціальні зони зовнішньоторговельного, торговельно-виробничого, науково-технічного, туристично-рекреаційного спрямування: “Курортополіс Трускавець”, “Яворів” (Львівська область), “Донецьк”, “Азов” (Донецька область), “Порто-франко”, “Рені” (Одеська область), “Закарпаття” (Закарпатська область), “Миколаїв”, “Інтерпорт Ковель”, “Порт Крим” (м. Керч, АР Крим), “Славутич” (м. Славутич Київської області).

Серед факторів, що обмежують світогосподарську інтеграцію України, можна назвати:

• відсутність політичної, економічної та правової стабільності;

• побоювання втратити незалежність в умовах відкритої економіки;

• неконкурентоспроможність продукції, слабкий експортний потенціал;

• обмежені ресурси інвестиційного капіталу, в тому числі міжнародних кредитів;

• відсутність конвертованої валюти;

• значну залежність від імпорту енергоносіїв, кольорових металів, лісу, бавовни та іншої сировини;

• недостатній професіоналізм та управлінський досвід.

33. Типи перспективних та наявних вільних економічних зон України.

Вільна економічна зона — це територія, на якій встановлюються особливий режим і особливі пільгові умови господарської діяльності іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян.

Типи спеціальних (вільних) економічних зон. На території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо.

Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні», ВЕЗ можуть бути таких типів:

зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади; прикладом такої зони є ВЕЗ, створена відповідно до Указу Президента України від 28 червня 1999 р. та Закону України від 23 березня 2000 р. „Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту“;

комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. більшість створених в Україні ВЕЗ належить до такого типу: спеціальні (вільні) економічні зони «Славутич», «Миколаїв», «Рені» та ін.;

науково-технічні зони — ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів (наприклад, технопарки «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона», «Інститут монокристалів», створені відповідно до Закону України від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»);

туристсько-рекреаційні зони — ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культур-ний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу (наприклад, ВЕЗ, створена Законом Україном від 18 березня 1999 р. "Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»);

банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. в чистому вигляді на території України ВЕЗ такого типу не створені, хоча у світовій практиці вони досить широко використовуються, зокрема країнами так званого третього світу, які у такий спосіб залучають іноземний капітал; перелік таких офшорних зон міститься у Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 77;

зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; ВЕЗ подібного типу в Україні не створювалися, проте спрощений порядок перетину кордону та торгівлі регулюються Положенням про прикордонний режим, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147 «Про прикордонний режим» (ознаки такої зони має Інтерпорт Ковель, створений відповідно до Указу Президента України від 22 червня 1999 р. "Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель»).

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Залежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні ВЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами — економічна зона «Закарпаття») та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни -економічна зона «Сиваш»).

Перспективним є створення прикордонних районів відкритої економіки на кордоні України, Бєларусі й Росії у трикутнику Чернігів, Гомель, Новозбиров, а також у Слободжанщині: Харків – Бєлгород, Донецьк – Маріуполь – Ростов-на-Дону. У АРКрим проробляється проект створення в Керчі вільної економ. зони, а також можливість створення такої зони у всій Республіці, що буде тісно зв'язана не тільки з Україною,але і з Росією.Так, плану-валося вільне звертання в зоні російської валюти.Парламент АРКрим проголосив створення в цій зоні загального відкритого режиму. Це підтверджено Указом Президента України від 23 червня 1993 р.

Загалом в Україні діють 11 спеціальних (вільних) економічних зон і ряд різних за масштабом територій пріоритетного розвитку в 9 регіонах. Зокрема є спеціальні зони зовнішньоторговельного, торговельно-виробничого, науково-технічного, туристично-рекреаційного спрямування: “Курортополіс Трускавець”, “Яворів” (Львівська область), “Донецьк”, “Азов” (Донецька область), “Порто-франко”, “Рені” (Одеська область), “Закарпаття” (Закарпатська область), “Миколаїв”, “Інтерпорт Ковель”, “Порт Крим” (м. Керч, АР Крим), “Славутич” (м. Славутич Київської області).

34.Економічне районування як засіб просторової організації продуктивних сил.

Економічний район – це цілісна складна територіальна економічна система, яка є нерозривною ланкою та важливою складовою господарського комплексу країни, виконує певну фун-ю в межах національного простору та якому властиві такі ознаки: спеціалізація і комплексність гос-ва.

Економічне районування-науково обгрунтований поділ території країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку ПС на основі територіального поділу праці. Економ.районування сприяє раціональній територіальній організації господарства та економії суспільної праці.

Система економ. районування відображує територільний поділ праці, тому районоутворення є важливою умовою регіонального управління госп-вом. Раціональна територіальна орга-ія ПС в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, труд-их і мате-их ресурсів, підвищенню ефективності ви-ва в усіх тери-их ланках країни. Завдання економічного районування на сучасному етапі зводиться до виявлення на тери-ії країни науково обгрунтованих госп-их комплексів.

За ознакою безперервності охоплення території виділяють райони індивідуальні та типологічні.

За принципом виділення розрізняють райони однорідні (виділяються за принципом максимальної однорідності в середині території і максим.відмін. від оточуючих територій) і вузлові (виділяють за принципом зони тяжіння певних територій до певних центів).

35. Сучасна мережа економічних районів України та принципи їх виділення.

Всього існує 9 економ. Районів (за О.Заставним): Донецький(Донецька і Луганську); Придніпровський(Дніпропетровська, Запорізька); Північно-східний(Харківська, Полтавська, Сумська); Столичний(Київ, Київська, Житомирська, Чернігівська); Причорноморський ( АР Крим, м.Севастополь, Одеська, Миколаївська, Херсонська); Карпатський(Львівська, Чернівецька, Закарпатська, Івано-Франківська); Подільський(Вінницька, Хмельницька, Тернопільська); Центральний(Черкаська, Кіровоградська); Північно-Західний(Волинська, Рівненська).

Економічний принцип полягав в тому,що у вигляді району виокремлювалася своєрідна,по змозі економічно завершена територія,яка,завдяки сполученню природних особливостей,культурної спадщини та населення з його навичками виробничої діяльності,являла собою ланку в загальному ланцюгу народного госпадарства країни. Це можна трактувати і як засаду «економічної цілісності»,що уможливлює створення проекту господарського розвитку,який передбачає оптимальне використання можливостей за мінімальних витрат.

Отож,економічний район розглядається як спеціалізована територія країни з певним комплексом допоміжних та обслуговуючих виробництв. Спеціалізація району повинна визначати галузі,де витрати праці й коштів на виробництво продукції та її доставку споживачеві найменші порівняно з іншими районами. Економічна ефективність спеціалізації оцінюється як з погляду найдоцільнішого територіального поділу праці у масштабі країни,так і з погляду найповнішого й найпродуктивнішого використання місцевих ресурсів району.

36. Депресивні регіони України та шляхи їх розвитку

Депреси́вний регіо́н — це у минулому промислово розвинута територія, яка перебуває в процесі структурної перебудови національної економіки або під тиском кон'юнктурних чинників ринку переживає занепад. Такими районами можуть бути:

-райони, де середній рівень безробіття за останні 3 роки сягав рівня, вищого від середньої величини цього показника в державі загалом;

-райони, де протягом останніх трьох років спостерігається різке скорочення робочих місць або життєво важливих секторів економіки, що призводить до суттєвого загострення проблем безробіття;

-райони, де ВВП на одну особу суттєво нижчий середнього показника в державі.

"депресивні регіони - території, які сильно і стійко відстають від інших за головними соціально-економічними показниками, зокрема темпами розвитку".

під "депресивними" слід розуміти промислово розвинену територію, кризовий стан якої є виявом структурної кризи економіки та нерівностями розвитку промислового виробництва за галузями та регіонами України

Характеристики депресивних регіонів:

- високий рівень накопиченого науково-технічного потенціалу;

- значна частка у структурі економіки;

- відносно високий рівень кваліфікації кадрів.

Типологія депресивних територій має важливе науково-прикладне значення, оскільки дає можливість розробити систему відновлювальних заходів, конкретизованих відповідно до потреб проблемних територій.

Серед українських дослідників першим здійснив типологію депресивних територій В. С. Коломійчук. Він виділив 5 типів адміністративних регіонів:

1. Адміністративні регіони, території яких постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

2. Адміністративні регіони, які сильно забруднені в екологічному відношенні, але головні і дуже потужні депресанти розташовані на суміжних територіях.

3. Прикордонні адміністративні регіони.

4. Депресивні адміністративні райони у гірській місцевості.

5. Депресивні райони, територія яких перетворюється на депресивну лійку через надзвичайно слабкий розвиток транспортної мережі та інших елементів опорного каркасу території.

Класифікація територій для цілей регіональної політики, проведена науковцями Інституту реформ, містить порівняльну оцінку різних проблемних територій України та держав ЄС. Автори виділяють у межах України промислові, аграрні депресивні регіони, а також міста обласного підпорядкування.

Практично такі ж типи депресивних територій визначено і Законом України "Про стимулювання розвитку регіонів":а) регіони; б) промислові райони; в) сільські райони; г) міста обласного підпорядкування.

Досить ґрунтовну класифікацію депресивних територіальних систем зробив Я. В. Шевчук. Вона проведена з урахуванням кількох ознак, проте визначальним чинником є генезис депресії. Наприклад, за генезисом вони можуть бути циклічно-депресивними, структурно-депресивними, функціонально-депресивними та залпово-депресивними.

З урахуванням існуючих розробок різних авторів, можна запропонувати таку узагальнюючу дефініцію депресивних територій країни - це регіони, які характеризуються низькими показниками соціально-економічного розвитку, негативною їх динамікою, недосконалою структурою економіки, низькими інвестиційною діяльністю та рівнем життя населення і неспроможна забезпечити самовідтворення.

 В межах України склалися значні відмінності у рівні депресивності окремих регіонів, які з роками посилюються. Найбільшим рівнем депресивності вирізняються західні та північні області України, де поряд з традиційно низькими показниками індустріального розвитку помітних втрат зазнало і сільське господарство, яке є головною сферою економіки цих регіонів. Значно кращою є ситуація на сході України та в столиці. 

Пошук шляхів відродження депресивних територій залишається важливим загальнодержавним завданням. Очевидно, що єдиного “рецепту” відновлення таких територій немає, оскільки причини кризового стану у них різні. Основна увага має бути приділена не стільки пасивним заходам підтримки депресивних територій, скільки стимулюючим заходам активізації господарства, побудові ефективної економічної моделі розвитку з продуманим механізмом державного управління. 

37.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Донецького економічного району.

Донецький економічний район займає площу 53,2 тис. км2. або 8,8% території України з населенням 6,8 млн осіб. Складається з Донецької та Луганської областей.

В межах району розміщений Український Донбас (високорозвинутий ТВК із специфікою добувних галузей промисловості та відновною обробною промисловістю). Характерними є значний ПРП та потужний виробничий потенціал.

Основним багатством надр Донецького економічного району є кам'яне вугілля (від довгополумяного до антрацитів). Пласти камяного вугілля малопотужні товщиною 40 - 70 см. Урайоні виявлено родовища природного газу у Червонокопівську, Славяносербську, Борівському, Співаківському, Кружилівському. Є 21 газоперспективна площа.

У басейні річок Кальміус і Торець (Донецька область) та Айдар і Деркул (Луганська облась) знайдено родовища бурих залізняків непромислового значення.

Донецький регіон має запаси наступних корисних копалин: кам'яної солі, вапняків, високоякісної крейди, вогнетривкі глини, цементного мергелю

Працює 21 виробниче об'єднання з видобутку вугілля, які включають 214 шахт.

Електроенергію в основному виробляють ДРЕС (Вуглегірська, Словянська, Миронівська, Міусинська, Лисичанська та ряд інших).

Також у регіоні розміщені підприємства гірничохімічного комплексу та коксохімічне виробництво.

Машинобудівний комплекс регіону включає наступні підприємства:

ВО "Новокраматорський машинобудівний завод";

Горлівський машинобудівний завод;

Маріупольський завод важкого машинобудування;

ВО "Луганський тепловозобудівний завод";

Регіон має 2487км. залізничних колій, довжина автошляхів - 13600 км., газо - нафтопроводи, продуктопроводи.

Екологічні проблеми: дефіцит чистої води, запиленість, загазованість, посухи, пилові бурі.

Донецький економічний район

Донецька область

Східна митниця (м. Донецьк).

Митні пости:

1. Горлівка

2. Краматорськ

3. Артемівськ

4. Донецьк-аеропорт

5. Слов’янськ

6. Азовсталь

7. Новоазовськ

8. Сартана

9. Азов-порт

10. Маріуполь-аеропорт

11. Донецьк-північний

12. Донецьк-південно-східний

13. Донецьк-спеціалізований

14. Єнакієве

15. Маринівка

16. Успенка

17. Костянтинівка

18. Норд

19. Іловайськ.

Луганська область

Луганська митниця (м. Луганськ).

Митні пости:

1. Алчевськ

2. Довжанський

3. Червона Могила

4. Красний Луч

5. Свердловськ

6. Красна Талівка

7. Ізварине

8. Червонопартизанськ

9. Старобільськ

10. Сєверодонецьк

11. Лисичанськ

12. Мілове

13. Просяне

14. Дьоміно-Олександрівка

15. Новобіла

16. Танюшівка

Донецька область:

1)Східна митниця (м.Донецьк) включає 10 митних постів:м/п Горлівка, м/п Краматорськ,м/п Амвросіївна, м/п Артемівськ, м/п Донецьк - аеропорт, м/п Слов’янськ.

2)Маріупольська м-ця включає м/п Азовсталь, м/п Новоазовськ, м/п Сартана;

3)ЕРМ – ВМО№15(м. Донецьк)

Луганська область:

1)Луганська м-ця (м. Луганськ) включає м/п Алчевськ, м/п Довжанський, м/п Червона могила, м/п Красний луч, м/п Свердловськ, м/п Красна талівка, м/п Ізварине, м/п Червонопартизанськ, м/п Старопільськ, м/п Северодонецьк, м/п Лисичанськ;

2)Енергетична Регіональна м-ця(ВМО (відділ митного оформлення) енергоносіїв у Лисичанську)

38.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Придніпровського економічного району.

Придніпровський економічний район складається з Дніпропетровської та Запорізької областей. Це другий район після Донецького за обсягом виробництва промислової продукції.

Залізні руди Криворізького басейну представлені 12 млрд. тонн. Залізна руда є у Оріхові, Павлограді, Чортоницьку, Жовтих водах.

Є родовища титану, рутило - ільменітових руд, цирконію, нікелю, кобальту. У Західному Донбасі залягає 8,6 млрд. тонн камяного вугілля. Придніпровський район має поклади бурого вугля, нафти, природного газу, бокситів.

Грунтово - кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства , а родовища корисних копалин - розвитку промисловості. У Придніпров'ї поєднується розвиток важкої індустрії та харчової промисловості. Провідними галузями є наступні:

* Залізорудна;

* Марганцеворудна;

* Чорна металургія;

* Машинобудівна;,

Важливе значення має харчова, легка промисловість, електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів.

Сільське господарство Придніпров'я виробляє 20% виробництва пшениці, 25% - кукурудзи, 35% - соняшнику, 14% - овочів, 14% - м'яса, 15% - молока, 20% - вовни від загальнодержавного. У Придніпров'ї розвинені всі види транспорту. Через регіон з’єднується Криворізький басейн з Донбасом, СНД, портами Чорного і Азовського морів. Експортується продукція гірничорудної, металургійної промисловості, машинобудування, будівельних матеріалів, сільськогосподарська продукція, вугілля, нафтопродукти, боксити, ліс, текстиль у інші регіони, СНД, країни Європи, Азії, Африки.

Дніпропетровська область:

1. Дніпропетр. митниця (мДніпр.) включає м/п Дніпродзержинськ, м/п Павлоград, м/п Новомосковськ, м/п Дніпропетровськ – аеропорт, м/п Кривий Ріг, м/п Нікополь

Запорізька обл:)М/п Запоріжсталь, м/п Запоріжжя – аеропорт. М/п Дніпрорудний, м/п Бердянськ. 2) ЕРМ – ВМО №13(м. Запоріжжя).

39.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Північно-Східного економічного району.

Північно-Східний економічний район включає Полтавську, Сумську та Харківську області з населенням понад 6,3 млн. чол. Та площею 83,9 тис. км2.

Це індустріально розвинений район з вигідним економіко - географічним положенням. На промисловість припадає 75% валового продукту регіону. Він займає третє місце за розвитком промисловості та вартістю основних виробничих фондів, де зосереджено 20% машинобудування України.

Даний район характеризується сприятливими природнокліматичними умовами, значними запасами корисних копалин. 65,9% населення проживає в містах, що пояснюється наявністю інтенсивного сільськогосподарського виробництва.

Основними галузями є машинобудування, металообробна, харчова, хімічна, легка промисловість. Машинобудування виробляє 35% валової продукції регіону. За машинобудуванням за ступенем важливості ідуть харчова та легка промисловість. Розвинені будівництво, газова, деревообробна, меблева промисловості. Ведеться інтенсивне сільськогосподарське виробництво на 5959,9 тис. га земель. Довжина залізниць - 3198км., автомобільних доріг (з твердим покриттям) - 7,0 тис. км. У районі розвинута невиробнича сфера та рекреаційний комплекс.

Харківська обл.:

1. Харківська обласна митниця (м.Харків) включає м/п Купянськ, м/п Харків - аеропорт, м/п Товарний, м/п Залізничний, м/п Автомобільний.

2. ЕРМ – ВМО№14 (м.Харків)

Сумська обл.:

1. Сумська митниця (м. Суми) включає м/п Юнакіївка, м/п Краснопілля, м/п Білопілля, м/п Велика Писарівка, м/п Глухів, м/п Хутір-Михайлівський

2. ЕРМ – ВМО№11 (м. Конотоп)

Полтавська обл.:

1)Полтавська митниця (м. Полтава) включає м/п Кременчук

2)ЕРМ – ВМО№8 (м. Кременчук).

40.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Столичного економічного району.

До Столичного економічного району належить Київ, Житомирська та Чернігівська області.

Населення 7,08 млн.чол.

Кількість міст 51.

У столичному районі сформувався індустріально-аграрний комплекс, що спеціалізується на обробній промисловості. Частка промисловості у сукупній продукції промисловості та сільського господарства перевищує 60%..Базою розвитку обробної галузі є паливно-енергетичний комплекс. В районі працюють Чорнобильська АЕС, Трипільська ДРЕС, Київська ГЕС, ГАЕС, ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 та багато інших.

На машинобудування, легку і харчову промисловість припадає близько 90% товарної продукції промислового району. Підприємства машбуду виробляють хімічне устаткування(Бердичів, Київ, Коростів, Фастів), пожежні машини(Ладан), екскаватори(Городянка, Київ), оптичні прилади, радіо- , електроприлади та електроустаткування, с/г машини, запчастини до тракторів, автозапчастини та інше.

Хімічна і нафтохімічна промисловості зосереджені у великих містах.Хімічні волокна виробляють у Житомирі Києві, Чернігові, пластмаси – у Броварах, Києві, Прилуках, Фастові.

На місцевій і привізній сировині сформувався лісопромисловий комплекс.У с/г району формуються агропромислові спеціалізовані комплекси рослинницької(бурякоцукровий, плодо-овочеконсерний, льонопромисловий, хмелепромисловий) і тваринницької орієнтації.

Митниці та митні пости :

М.Київ:1)Київська регіональна м-ця (м. Київ) включає мп Жуляни;

2)Київська обласна митниця включає м/п Східний термінал, п/п Бориспіль - аеропорт

Чернігівська область:1)Чернігівська м-ця (м. Чернігів) включає м/п «Енергія» (м. Славутич), м/п «Нові Яриловичі»; м/п Прилуки, м/п Сеньківка, м/п Щорс, м/п Чернігів – Залізничний, м/п Новгород-Сіверський, м/п Грем’яч. Житомирська область:1)Житомирська м-ця (м. Житомир) включає м/п Олевськ, м/п Коростень, м/п Овруч, м/п Новгород-Волинський, м/п Бердичів.;

2)ЕРМ (ВМО№3 енергоносіїв у м. Новгрод-Волинський; ВМО№4 у м. Коростень)

41.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Причорноморського економічного району.

До складу Причорноморського економічного району входять Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим. Площа - 113,4 тис. км2., населення - 7,8 млн. чол. На Керченському півострові залягає 2,8 млрд. тон (14% запасів України) залізних руд. Виявлено родовища нафти і газу на Керченському півострові, АРК, півдні Одеської області.Район є традиційно аграрним з розвиненою переробною промисловістю. Основними центрами морського суднобудування є Миколаїв (3 заводи), Херсон (2 заводи), Керч (1 завод), Севастополь (морський завод). У Одесі функціонують завод великого кранобудування, автоскладальний завод, Херсоні - комбайновий завод, Миколаєві - завод "Дормашина", Одеса - завод тракторних плугів, верстатобудування.У районі виробляють електро - енергетичне устаткування (Херсон, Первомайськ, Сімферополь, Одеса). Розвинута хімічна, промисловість будівельних матеріалів, целюлозно - паперова та деревообробна промисловість. Легка промисловість виробляє 20% тканин загальнодержавного виробництва (Херсонський бавовняний комбінат, Одеська конопле - джутова фабрика, ряд вовняних та трикотажних фабрик). Харчова промисловість забезпечується власною сировиною.На залізничний транспорт припадає 13% колій України.

Одеська обл.:

1. ЕРМ – м/п Одеса – Нафтогавань

- ВМО№5 (в порту №Южний»)

- СМО (м. Іллічівськ)

- ВМО (при мп Одеса-Нафтогавань)

П/п «Одеський морський торговий порт»

2. Південна митниця (м. Одеса) включає м/п Григорівка, м/п Одеса – аеропорт, м/п Іллічівськ. М/п Одеса – вантажний, м/п Одеса – Порт, м/п Ізмаїл, м/п Белгород - Дністровський, м/п Роздільня, м/п Котовськ

М.Севастополь:

1) Севастопольська митниця включає м/п Рибпорт, м/п Інкерман.

Кримська митниця (м. Семфирополь) включає м/п Євпаторія, м/п Ялта, м/п Феодосія, м/п Керч, м/п Красноперекопськ, м/п Семфирополь – аеропорт

ЕРМ – ВМО№7 (м. Феодосія)

Миколаївська обл.:

1. Миколаївська митниця (м. Миколаїв) включає м/п Дніпровузький, м/п Октябрськ, м/п Первомайськ

2. ЕРМ – СМО (м. Миколаїв)

Херсонська обл.:

1. Херсонська митниця (м. Херсон) включає м/п Каховка, м/п Скадовськ, м/п Херсон – порт.

2. ЕРМ – ВМО№6 (м. Херсон).

42.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Карпатського економічного району.

До складу Карпатського економічного району входять Закарпатська, Івано - Франківська, Львівська, Чернівецька області. Площа - 56,6 тис. км2., населення - 6,5млн. чол. Територія цього району включає Прикарпаття, Карпати, Закарпаття. Це погранічний район, який знаходиться на перехресті залізниць: Київ - Прага, Київ - Краків, Варшава - Бухарест, газопроводів: Уренгой - Помари - Ужгород, Оренбург - Західний кардон. У Прикарпатті розташована полікопанентна зона (нафта, природний газ, калійні солі, магнієві солі, кухонна сіль, сірка, вапняк, фосфорити).Надзвичайно цінними є лісові та водні ресурси, зокрема мінеральні води Трускавця, Східниці, Сваляви, Кваси, Моришка та лікувальні грязі села Черче Івано - Франківської області.

У районі розвинуті машинобудування, харчова, лісова, деревообробна, промисловість будівельних матеріалів. Електроенергетика представлена Бурштинською, Добротвірською ДРЕС, рядом дрібних ГЕС і ТЕЦ. Машинобудування представлене приладобудуванням, телевізійною технікою, електролампами, металорізальними інструментами. Розвинуті хімічна індустрія, лісовий комплекс та сільське господарство.

Львівська область:

1)ЕРМ – ВМО №10 (м. Дрогобич)

- СМО (м. Львів відВМО№10 м. Дрогобич)

2) Львівська митниця (м. Львів) включає м/п Львів – аеропорт, м/п Дрогобич, м/п Стрий, м/п Броди, м/п Сокаль, м/п Краковець, м/п Мостиська, м/п Браво – Руська, м/п Смільниця.

Івано-Франківська область:

1)Івано-Франківська митниця (м.І-Ф) включає м/п Коломия, м/п Ямниця

2) ЕРМ – ВМО№12 (м. Надвірна)

Закарпатська область:

1)Чопська м-ця (м. Чоп) включає м/п Чоп – залізничний, м/п Тиса, м/п Ужгород, м/п Виноградів;

Чернівецька область:

1. Чернівецька обласна митниця (м. Чернівці) включає м/п Вадул-Сірет,м/п Кельменеці.

43.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Подільського економічного району.

Подільського економічного району належать Вінницька, Тернопільська та Хмельницька області. Це четвертий за розмірами економічний район із значними сільськогосподарськими, лісовими, мінеральними, водними та рекреаційними ресурсами. Сільськогосподарські угіддя становлять 71% земельної площі, яка становить 60,9 тис. км2. Населення - 4560,2 тис. чол. Лісові ресурси становлять 11,5% (800,5 тис. га) території. У районі залягають значні поклади природних будівельних матеріалів. У Віннецькій області відкрито родовище залізних руд (0,8 млрд. тон).

Запаси пеліканіту становлять 170 млн. тон, це єдина у Європі сировина для виготовлення склолитого цементу, порцелянових виробів.

Провідною є харчова промисловість. Машинобудування обслуговує потреби сільського господарства, харчової промисловості.

Підприємства природо - та верстатобудування є наступні:

* Вінницький завод тракторних агрегатів;

* Калинівський завод устаткування для цукрових заводів;

* Тернопільський завод бурякоцукрових комбайнів;

* Хмельницьк (трансформаторні підстанції, тракторні деталі, ковально - пресове устаткування);

* Камянець - Подільський (сільськогосподарські машини, деревообробний інструмент);

* Тернопільське виробниче обєднання "Ватра" (електроапаратура);

Шепетівка (тракторні деталі).

* Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на зерново - буряковій та мясо - молочній продукції.

Довжина залізниць - 2536 км., автодоріг - 17,4 тис. км. Проходять газопроводи "Союз", Уренгой - Помари - Ужгород. Головні залізничні вузли: Тернопіль, Жмеринка, Вінниця, Шепетівка. Головні автошляхи: Луцьк - Чернівці, Львів - Київ.

44.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Центрального економічного району.

До Центрального економічного району належить Київська, Кіровоградська та Черкаська області.

У районі є потужний природно - ресурсний потенціал. Район в цілому бідний на рудні ресурси. Є сприятливі умови для розвитку аграрного сектора.

Індустріально - аграрний комплекс спеціалізується на обробній промисловості. Базою розвитку обробної галузі є паливно - енергетичний комплекс, зокрема електроенергетика.

Розвинена хімічна, нафтохімічна, мікробіологічна, промисловість будівельних матеріалів. Спеціалізованими галузями є легка та харчова промисловість.

Легка промисловість забезпечується місцевою сировиною, діють ряд льонокомбінатів. У Києві працює ватно - ткацька фабрика, Київський та Дарницький шовкові комбінати, трикотажне об'єднання "Киянка", швейне об'єднання "Україна" і "Каштан".

Частка промисловості становить понад 60% у валовій продукції регіону. Розвинуто сільськогосподарське машинобудування у Кіровограді ("Червона Зірка") та об'єднання "Азот" у Черкасах.

Хімічне устаткування виробляють у Києві, Фастові, екскаватори - Бородяша, Київ; верстати - Київ. У Києві виробляють літаки, річкові судна, мотоцикли та ін.

Найбільшими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Миронівка, Шевченкове, Знамянка. Найбільші аеропорти розміщені у Борисполі та Жулянах.

45.Спеціалізація господарства та митна інфраструктура Північно-Захдного економічного району.

До Північно-Західного економічного району належить Волинська і Рівненська області.

У районі представлена легка та харчова промисловість, а також машинобудування та металообробка. Доповнюють цей промисловий комплекс лісова та деревообробна промисловості.

ПЕК ґрунтується на кам’яному вугіллі(Нововолинське родовище), торфі(Журавичі, Малевичі, Моквин, Смига),а також Рівненській АЕС. Енергія ще надходить з Добротвірської ДРЕС(Львівська область).

У машбуді виділяється електротехнічні вироби(Рівненський завод приладобудування, високовольтної апаратури).

Луцький автомобільний завод виробляє легкові автомобілі підвищеної прохідності. Розвивається с/г машбудування. У Рівному діє завод, що виготовляє запасні частини для тракторів.

Хімічна пром. Представлена Рівненським виробничим обєднанням «Азот»

Сформулювався Волинський лісопромисловий комплекс(Луцьк, Ковель,Володимир-Волинськ). Виробництво цементу і шиферу в м.Здолбунові.

Митниці та митні пости:

Волинська область:

1)Волинська м-ця (м.Ковель)

2)Ягодинська м-ця.

Рівненська область:

1)Рівненська м-ця (МП: Рівне-аеропорт, Сарне, Дубно)

2)ЕРМ (митний пост Сарни-енергетичний)

40