1. Предмет вивчення дисципліни “Регіональна економіка”

Предметом дослідження регіональної економіки є:

— економіка окремого регіону;

— економічні зв'язки між регіонами;

— регіональні системи (у т. ч. національна економіка як сукупність взаємодіючих регіонів);

— розміщення продуктивних сил (процес стихійного і цілеспрямованого розподілу по території об'єктів і явищ);

— регіональні аспекти економічного життя, пов'язані з виробництвом, трудовою діяльністю, рівнем життя населення та ін.

Отже, регіональна економіка досліджує просторову організацію економіки (господарства), її галузеві аспекти розвитку і розміщення, господарство регіонів, соціальні та екологічні аспекти економічного розвитку та ін.

Тобто, об”єктом вивчення рег.економіки є прод.сили суспіл., а предметом – їхній територіальний стан і розвиток.

2. Підходи до визначення поняття «розміщення продуктивних сил».

РПС:

1. Це стан економіки на певний момент часу

2. Це еволюційний процес поступової зміни географічної картини господарства за певний проміжок часу

3. Регульований процес територіального розвитку продуктивний сил у часі

4. Наукова напрям і навчальна дисципліна, яка вивчає як загальні закономірності розташування продуктивних сил по території, так і їх конкретний прояв у галузевому та територіальному аспектах на регіональному і міжрегіональному рівнях.

РПС вивчає економічний результат територіальної організації господарства для обґрунтування ефективної регіональної політики.

Одним із головних завдань РПС як науки є виділення найголовніших обставин, які зумовлюють саме таке, а не інше територіальне розташування об’єктів господарства.

Другим основним завданням є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Поняття оптимальності передбачає отримання якомога більшого інтегрального ефекту від правильного розміщення підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни.

3. Основні наукові засади, теорії та моделі розміщення продуктивних сил.

Найпоширеніші наукові засади РПС:

1. Географічний детермінізм (Гіппократ, Страбон, Реклю, Монтеск’є, Соловйов). Суть: визначальною силою у розвитку людства оголошується природне середовище і природно-географічне розташування тієї чи іншої країни чи регіону.

2. Енвайроменталізм (Симпл, Сміт, Тейлор) – міжнародний поділ праці визначними відмінностями у природному середовищі

3. Марксистська теорія РПС виходила з настанови про те, що вона зумовлюється способом виробництва і їх територіальною організацією істотно залежить від соціального ладу

4. Хорологічна теорія Гетнера, грунтуєтьс на тому, що кожна місцевість на земній кулі є унікальною і неповторною, тому обгрунтування розвитку кожного регіону повинно здійснюватись виключно на індивідуальній основі.

5. Математичні моделі рпс:

1. Вебера та Тюнена – кільцева структура господарства

Отже, Й. Тюнен, абстрагуючись від зміни рівня техніки, впливу зовнішнього ринку, доводив, що під впливом зниження цін на землю і робочу силу від центру держави до периферії та зростанням вартості транспортних витрат навколо міста (промислового центру Ц) концентрично розташовуються пояси спеціалізації сільського господарства

Й. Тюнен виявив один з найважливіших механізмів виробничої диференціації сільського господарства — залежність його від транспортно-географічного положення. Дослідження Й. Тюнена, сама ідея поясності мали великий вплив на подальший розвиток аграрно-економічної думки. Спеціалізація поясів Й. Тюнена, звичайно, давно застаріла. Сьогодні вони наповнюються новим змістом, застосовуються і до несільськогосподарських територій, і до невиробничої діяльності людей.

Найдоцільнішим місцем розміщення нового промислового підприємства А. Вебер вважає те місце, де підприємство працювало б з найменшими витратами виробництва. Виходячи з елементів собівартості промислового продукту, він розрізняє два чинники або «орієнтації», що впливають на процес розміщення основного промислового виробництва країни — транспортну орієнтацію та орієнтацію на дешеву робочу силу.

Транспортна орієнтація передбачає, що підприємство за інших однакових умов буде збудовано там, де сукупність транспортних витрат на доставку сировини і на вивезення готового продукту споживачу є найнижчою. Водночас капіталіст може будувати промислові підприємства там, де є дешева робоча сила.