4. Генезис фауни.

Логічним висновком з даних геології, згідно з якими Південна Америка разом з Африкою і Австралією входила ще в мезозої до складу гондванської суші, є припущення, що вона зберегла в складі своєї фауни форми, найближчих родичів яких потрібно шукати на інших материках, що є уламками Гондвани.

Через те, що обидва зв’язки Південної Америки (з Австралією через Антарктиду, Африкою через Південну Атлантиду) тривали до кінця третинного періоду, то можна вважати, що тварини з таким типом поширення утворюють, якщо брати ссавців, найстародавніший шар. До нього безперечно належить значна частина автохтонних мешканців Південної Америки - ігуани, удави, кістковоязикові риби, нанду, сонячні чаплі, сумчасті, щілинозуби, сирени, восьмизубі гризуни.

Однак постає питання : чому одні фауністичні зв’язки вказують на зв’язок тільки з Африкою й Мадагаскаром (удави, щілинозуби, сирени) , а другі, як сумчасті-тільки з Австралією. Найкраще розв’язує питання фон-Ігерінг, який припускає, що лише південна частина Неогеї сполучалась через Антарктиду з Австралією, завдяки чому Австралійські зв’язки і до цього часу найяскравіше виражені в Чилійсько-Патагонській підобласті. Одночасно, північна частина Неогеї сполучалась з Африкою, завдяки чому й досі африканські зв’язки найбільше виражені в Гвіано-Бразильській, частково в Антільській підобластях (ламантини, щілинозуби, удави).

Вцілому Неогея являє собою материк , який складався з окремих великих островів, що добре пояснює деякі явно острівні риси її фауни, наприклад бідність на копитних. Дуже велику роль в утворенні фауни Неогеї мали її зв’язки з Голартикою (Північною Америкою). Трохи загадкове походження південно-американських мавп. Вони, напевно, пішли від північно-американських лемурів.

Лекція №6 Ефіопська область

1. Загальна характеристика Арктогеї.

2. Загальна характеристика Ефіопської області.

3. Огляд основних груп Ефіопської області.

4. Характеристика підобластей Ефіопської області та генезис фауни.

1. Загальна характеристика Арктогеї

Арктогейське царство охоплює головні континентальні маси Землі, тобто Євразію, Африку й Північну Америку і розпадається на області - Ефіопську, Східну, Голарктичну. Ці континентальні маси були протягом кайнозою і навіть мезозою головною ареною еволюції високодиференційованих фаун. Недивно, що саме тут, в умовах постійного суперництва і боротьби, виробилися як найбільш стійкі і найбільш досконалі ряди ссавців (хижі, хоботні, копитні, примати), так і най різноманітніші, гармонійно розвинуті фауни. В найбільш первісному й повному вигляді фауни ці збереглися в тропічних, не зачеплених зледенінням областях Арктогеї - Ефіопській і Східній.

Ефіопська область включає в себе материк Африку на південь від великої пустелі Сахари, південну частину Аравійського півострова, а також острови Індійського океану, що прилягають до Африки: Сокотру, Мадагаскар, Маскаренські, Сейшельські, Коморські, Амірантські.

За характером своєї поверхні Африка в межах Ефіопської області являє собою рівне підвищене плато, вище тільки плоскі височини Абісінії, пасмо великих вулканів Центральної Африки, крайові височини Гвінеї та Камеруна і Драконові гори на крайньому півдні. Більш молодих складчастих гірських систем немає зовсім. Будучи розміщеними по краях материка і затримуючи вологі морські вітри, всі ці височини, безперечно, впливають на клімат, що відзначається великою сухістю і спекотністю, а місцями і різкою континентальністю. Більша частина Ефіопської області лежить у межах тропічного клімату і лише крайній південь має помірно-теплий клімат середземноморського типу.

Основним типом рослинності є савана, поросла колючим чагарниками, окремими деревами та групами дерев: зонтикоподібними розпластаними акаціями, масивними баобабами, деревоподібними молочаями та схожими зовнішністю на кактуси пальмами дум.

На крайній півночі та півдні ця савана переходить у напівпустелю та пустелю. На суцільні зімкнуті ліси Африка порівняно не багата. Найбільш розвинуті ліси в басейні річки Конго та у верхів’ях Ніла. Ліси меншого протягу вкривають схили Абісінських гір, великих вулканів Центральної Африки, крайових височин південно-східної Африки, а також долини рік (так звані галерейні ліси). Загалом вони далеко не досягають такої розкоші і різноманітності, як у Південній Америці та у південно-східній Індії.