4. Причини необхідності використання знань інших наук (технічні, психологічні, фізичні, хімічні, педагогічні тощо) у сфері здійснення юридичної практики?

5. Характеристика нормативно-правової бази здійснення правової освіти в Україні. Нормативно-методичне забезпечення з питань правової освіти населення

• Наказ Міністерства юстиції України від 11 березня 2013 року № 402/5 «Про затвердження примірних програм здійснення органами юстиції перевірок стану правової освіти»

• Указ Президента України від 18 жовтня 2001року № 992/2001 «Про Національну програму правової освіти населення»

• Наказ Міністерства юстиції України від 21 вересня 2011 року № 3047/5 «Про затвердження Порядку роботи громадської приймальні з надання безоплатної первинної правової допомоги», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 вересня 2011 року за № 1114/19852

• Указ Президента України від 08 грудня 2008 року № 1149/2008 «Про Всеукраїнський тиждень права»

• Наказ Міністерства юстиції України від 14 листопада 2011 року № 3325/5 «Про затвердження Порядку проведення органами юстиції перевірок стану правової освіти», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 листопада 2011 року за № 1304/20042»

• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 611 «Про затвердження плану заходів з проведення у 2013 році Всеукраїнського тижня права»

• Наказ Міністерства юстиції України від 28 жовтня 2013 року № 2241/5 «Про затвердження Порядку проведення Міжнародного правничого конкурсу імені В.М. Корецького».

• Постанова Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 року № 366 «Про затвердження Положення про Всеукраїнську міжвідомчу координаційно-методичну раду з правової освіти населення»

6. Сутність та завдання реформи правової освіти в контексті Болонської декларації.

На початку 2006 року в ході підготовки до ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Розвиток європейських студій в Україні. Проблеми та перспективи» організаторами конференції було проведене дослідження «Наслідки впровадження Болонської декларації у систему вищої освіти України в 2004-2005 роках». Згідно з результатами даного експертного опитування головною проблемою приєднання України до Болонського процесу була визначена відсутність чіткої програми дій щодо реалізації визначеної стратегії і проведення нецілісних реформ, що може завдати непоправної шкоди вищій школі України.

Наведена думка експертів ще раз підтверджує вже неодноразово висловлювану в засобах масової інформації та наукових виданнях тезу про те, що реформування вищої освіти в цілому та юридичної зокрема має відбуватися системно та послідовно. Водночас, аналіз сучасної нормативно-правової бази України демонструє, що на сьогоднішній день в нашій країні не існує жодного документа, який би систематизував та визначав принаймні основні пріоритети державної політики в галузі реформування вищої юридичної освіти.

На даний момент в Україні діє Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки, що визначає найбільш загальні напрямки реформування всіх ланок освітньої системи і не приділяє окремої уваги вищій юридичній освіті. Остання ж загальнодержавна програма розвитку саме вищої юридичної освіти була затверджена Кабінетом Міністрів України у 2001 році і визначала основні напрямки реформування на період до 2005 року, після цього жоден концептуальний документ щодо реформування юридичної освіти в Україні розроблений не був. Дана програма не була досконалою за своїм змістом, однак принаймні систематизувала державну політику в галузі юридичної освіти.

Самі урядовці у вище згаданій Програмі відзначали, що «становлення української державності, фундаментальне оновлення законодавства, проведення судової реформи, посилення судового захисту прав і свобод громадян, створення соціально-орієнтованої ринкової економіки потребують кваліфікованого юридичного забезпечення. Це зумовлює необхідність постійної уваги до якості підготовки та перепідготовки юридичних кадрів». Дане положення було також підтримано провідними фахівцями в галузі вищої юридичної освіти, що неодноразово наголошували на необхідності приділення першочергової уваги розбудові якісної та відповідної вимогам часу системи підготовки саме фахівців-правознавців, як необхідної передумови становлення демократичної правової Української держави. Більш того, у 2005 році розпочався вступ України до Болонсько-Сорбонського процесу, який вимагає проведення докорінної перебудови системи вітчизняної вищої освіти в доволі короткий строк. Беручи до уваги цей факт, а також непересічну соціальну значимість професії юриста, а відтак і системи юридичної освіти, що формує юридичні кадри країни, доходимо висновку, що розробка певної концепції або програми реформування юридичної освіти принаймні на період до моменту задекларованого входження України до європейського освітнього простору є вкрай необхідною та важливою. Аналіз же наведених вище фактів свідчить про повну відсутність в Україні на сьогоднішній день чітко сформульованої послідовної державної політики в галузі вищої юридичної освіти.

Дана обставина не могла не викликати занепокоєння представників громадськості. Про це свідчить той факт, що починаючи з 2005 року в Україні з’явилися численні ініціативи громадських організацій щодо впорядкування реформаторської діяльності та запровадження системних, комплексних, послідовних змін, багато з яких виходило і від студентських громадських організацій, що свідчить про поступове підвищення соціальної свідомості студентів, формування їх активної громадянської позиції. Так, наприклад, на даний момент ініціативна група студентів - членів Всеукраїнської громадської організації «Європейська Асоціація Студентів Права Україна» проводить масштабне всеукраїнське соціологічне опитування студентів, роботодавців та викладачів в сфері права з метою, по-перше, напрацювання уявлення про оптимальну (ідеальну) модель юриста, що має бути покладена в основу юридичної освіти, по-друге, збору науково-обґрунтованих об’єктивних даних про сучасний стан юридичної освіти та, по-третє, на підставі проведеного аналізу перших двох елементів, визначення комплексу заходів, які необхідно запровадити для наближення сучасної моделі освіти юристів до оптимальної та бажаної. Така ініціатива видається вкрай важливою та актуальною оскільки в Україні досі не існує державних стандартів вищої юридичної освіти, не зважаючи на те, що необхідність їх розробки неодноразово наголошувалася на загальнодержавному рівні. Тож результати цього дослідження можуть стати якісною, ґрунтовною базою для розробки як таких стандартів, так і науково-обґрунтованої, відповідної сучасним потребам, реалістичної та послідовної Концепції розвитку вищої юридичної освіти на найближчі роки.

Поряд з даними про сучасний стан юридичної освіти в Україні та її ідеальну модель в основу Концепції розвитку вищої юридичної освіти мають бути неодмінно покладені положення Болонської декларації, що вимагають від України вжиття низки заходів задля докорінної перебудови вітчизняної системи вищої освіти. Частина цих заходів та реформ поступово впроваджуються Україною. Зокрема, це стосується таких напрямків реформування, як затвердження загальносприйнятної системи вчених ступенів, запровадження двох циклів освіти, створення порівнянної системи кредитів, де спостерігаються поступові зміни. Найбільше ж занепокоєння, на нашу думку, викликає такий компонент Болонського процесу як забезпечення мобільності студентів та викладацького складу, одним з засобів якого відповідно до положень Болонської декларації, є просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів. На даний момент фахова підготовка студентів-правників в Україні здійснюється відповідно до навчальних планів, розроблених на основі державних освітньо-професійних програм (далі за текстом - ОПП), затверджених на державному рівні і обов’язкових для всіх ВНЗ, що здійснюють підготовку фахівців за даною спеціальністю. ОПП визначає нормативну частину змісту освіти, встановлює вимоги до змісту, об'єму, рівня освіти і професійної підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня. ОПП визначають більше ніж на 70% зміст навчального плану всіх юридичних вищих навчальних закладів країни і майже на третину складається з фундаментальних дисциплін (соціологія, політологія, культурологія, релігієзнавство та ін.). Водночас, аналіз навчальних планів провідних юридичних шкіл Центральної та Західної Європи, а також країн Північної Америки та Австралії свідчить, що сучасна модель підготовки юриста в провідних країнах світу передбачає докорінно інший зміст та порядок формування навчальних планів, а відтак і зміст освіти. Зокрема, принципові відмінності полягають в наступному:

• самостійність ВНЗ в формуванні навчального плану. Кожен вищий навчальний заклад самостійно визначає перелік навчальних дисциплін, що пропонуються для вивчення студентам;

• варіативність навчальних планів, які надають студентам широкі можливості вибору навчальних дисциплін при збереженні мінімального набору обов’язкових для вивчення дисциплін (переважно на молодших курсах). При цьому, обсяг обов’язкових для вивчення дисциплін в середньому не перевищує 20 відсотків загального навчального часу;

• професійна орієнтованість навчальних планів – вивченню навчальних дисциплін гуманітарного та соціально-економічного циклу відводиться в середньому не більше 10 відсотків навчального часу.

Виходячи з вище зазначеного можна зробити висновок, що ті реформи в галузі вищої юридичної освіти, що відбуваються в нашій країні наразі, спрямовані переважно на приведення зовнішньої форми освіти у відповідність до європейських стандартів та вимог. Що ж до змісту вищої юридичної освіти, то він залишається майже незмінним, оскільки реформи в цьому напрямку відбуваються дуже повільно, система формування навчальних планів та їх зміст залишаються незмінними. Відповідно, постає питання, чи є достатніми для інтеграції України в європейський освітній простір такі зовнішні реформи при незмінному внутрішньому наповненні юридичної освіти. На нашу думку, відповідь має бути негативною, оскільки уніфікація системи вчених ступенів, системи кредитів та інші заходи, спрямовані на уніфікацію форми освіти, не можуть гарантувати, що ці кредити та вчені ступені будуть дійсно рівноцінними в Україні та за кордоном за своїм якісним, внутрішнім наповненням. Таким чином, на нашу думку, реформа навчальних планів юридичних ВНЗ є одним з ключових факторів інтеграції України до європейського освітнього простору, що наразі несправедливо залишається поза увагою.

Водночас, маємо зазначити, що ідея перегляду змісту навчальних планів, зокрема, запровадження значної кількості варіативних дисциплін, приділення більшої уваги дисциплінам професійного спрямування, а також перегляду існуючої системи формування навчальних планів мають чимало супротивників. Переважно проти реформи навчальних планів виступають фахівці – представники класичних, консервативних вищих навчальних закладів. Не зважаючи на те, що існуюча нині в переважній більшості вітчизняних ВНЗ пострадянська модель освіти не виправдовує себе і не в змозі забезпечити відповідну вимогам сучасності підготовку фахівців в сфері права, представники таких університетів намагаються протистояти змінам, аргументуючи це дуже часто тим, що ані вітчизняні викладачі, ані студенти не готові до таких змін. Цей аргумент є цілком справедливим, і причиною такої пасивності, відсутності прагнення до самовдосконалення як у студентів, так і у викладачів є, в першу чергу, підтримуюча модель освіти, що склалася в нашій країні за радянських часів. Поняття підтримуючої і, як протиставлення їй, інноваційної моделі освіти були вперше використані в доповіді Римському клубу вчених Боткіна Дж.В., Елмандри М. і Маліци М. під назвою «Немає меж навчанню», в якій аналізувалися переваги та недоліки кожної з цих двох основних освітніх моделей. Перша з них побудована на авторитарному стилі викладання, її мета – передати студентам накопичені знання, при чому студенти в цьому процесі відіграють пасивну роль. Друга ж базується на застосуванні інтерактивних методик в навчанні, її мета – сформувати у студента потребу в знаннях, викликати зацікавленість в навчанні, зробити студента основним активним елементом навчального процесу.

В той час, як більшість провідних країн світу в системі вищої юридичної освіти вже давно перейшли до інноваційної моделі, в Україні і досі залишається незмінною пострадянська система підтримуючої освіти. Значна кількість різноманітних нормативних актів в галузі вищої освіти посилається на необхідність запровадження інноваційних методів навчання, створення інститутів підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, які викладають правознавчі навчальні дисципліни і т. ін. Ці положення мають здебільшого декларативний характер, але навіть за умови їх впровадження через свою спорадичність ці заходи не будуть здатні забезпечити докорінні якісні зміни в системі професійної підготовки вітчизняних юристів. Докорінно змінити сутність вищої юридичної освіти в Україні, на нашу думку, можна лише шляхом послідовного цілеспрямованого впровадження інноваційної моделі освіти, і саме ця ідея має лягти в основу нової концепції розвитку юридичної освіти на найближчі роки. Основними заходами щодо впровадження інноваційної моделі освіти, що можуть бути включені в склад концепції, на нашу думку, є:

• перегляд змісту навчальних планів та надання більшої свободи ВНЗ при визначенні змісту освіти;

• впровадження інноваційної системи навчання безпосередньо від першого дня навчання студента у ВНЗ, оскільки інакше вітчизняні студенти ніколи не стануть готовими до впровадження змін, до самостійного і свідомого ставлення до своєї освіти;

• перегляд програм навчальних дисциплін, побудова їх на основі інтерактивних методів викладання;

• підтримка тих викладачів, які успішно застосовують інтерактивні, інноваційні методики в навчанні і успішно формують активний підхід студентів до навчання;

• запровадження системи постійного підвищення кваліфікації, вдосконалення навчальних методик для викладачів та інші заходи.

Таким чином, проведене нами дослідження демонструє, що попри всю важливість та значимість ролі юриста в сучасному суспільстві, на даний момент в Україні фактично відсутня чітка цілеспрямована державна політика в сфері реформування вищої юридичної освіти, приведення її у відповідність до вимог сучасності та положень Болонської декларації. В ході професійної освіти студенти-правники є навантаженими вивченням гуманітарних дисциплін, в той час як в переважній більшості вітчизняних юридичних ВНЗ взагалі не читається курс професійної етики правника та інші дисципліни, спрямовані на формування професіонала, здатного гідно виконувати роль юриста, дотримувати самому і примушувати дотримувати інших режиму законності та правопорядку. Єдиним ефективним вирішенням даної проблеми, на нашу думку, є розробка єдиної Державної концепції розвитку вищої юридичної освіти України на найближчі роки. Така концепція має бути розроблена на підставі об’єктивних, науково-обґрунтованих даних, з урахуванням досвіду реформування закордонних країн. Особливо слід наголосити, що основною метою Концепції, на нашу думку, має стати нарешті саме змістовне реформування юридичної освіти, реформування її внутрішнього наповнення, а в основу Концепції має бути покладена ідея переходу від підтримуючої до інноваційної моделі вищої юридичної освіти, як єдиного способу змінити якість та зміст юридичної освіти.