Структура соціології. Теоретична і практична соціологія
Складність суспільства, різноманітність процесів, явищ, що зумолюють його життєдіяльність, потребують багаторівневої системи соціологічного пізнання соціальної реальності. Відповідно до цього формується багаторівнева структура соціологічної науки.
Структура соціології — це певний спосіб упорядкування системи знань про суспільство як динамічно функціонуючий соціальний організм.
Є велика кількість способів класифікувати за різними критеріями соціологічні знання, але найпростішим є поділ соціології на відносно самостійні галузі знання: теоретичну соціологію і практичну або прикладну соціологію, які відрізняються між собою не об’єктом чи методом досліджень, а метою, які ставить перед собою соціологія, і які вирішує завдання: теоретичні чи практичні.
Отже, теоретична соціологія зосереджує увагу на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов’язаних з формуванням знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, які вона розробляє, відповідають перед усім на питання: „що пізнається?” (об’єкт), „як пізнається” (метод), пов’язані з вирішенням гносеологічних завдань.
Прикладна соціологія — практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. Вона вивчає процеси, які відбуваються в певних соціологічних підсистемах, конкретних соціальних спільностях, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів.
Прикладна соціологія безпосередньо вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім’ї, що безпосередньо орієнтована на вирішення соціальних проблем.
У структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні:
• Загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;
• Спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня;
• Первинне узагальнення даних конкретно-соціологічних досліджень.
Загальносоцілогічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця людини в ньому. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв’язків з іншими явищами.
Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, аніж загальносоціологічні. Вони торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп та інститутів, поєднуюють у собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження.
Галузеві соціологічні теорії — галузі соціологічного знання, які постають на межі власне між соціологією та іншими науками: економікою, правознавством, політологією тощо. Так, галузевими називають економічну теорію, соціологію політики, соціологію культури, соціологію медицини тощо.
Спеціальні соціологічні теорії — галузі соціологічного знання, які вивчають, насамперед, окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані (соціологія малих груп, соціологічне вивчення соціальної структури, соціологія окремих професійних груп, соціологія міста, соціологія села, молоді) соціальні інститути (соцілогія сім’ї, соціологія освіти), соціальні процеси (соціологія конфлікту, масової комунікації, злочинності, самогубств).
Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання об’єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмислені на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використані у розв’язанні актуальних проблем розвитку суспільства.
Емпіричні соціологічні дослідження.
В даний час практично у всіх країнах світу проводяться соціологічні дослідження, що найчастіше носять прикладний характер, тобто здійснюється по соціальному замовленню, і призначаються для рішення виникаючих у процесі життєдіяльності людей соціальних проблем. Фундаментальними соціологічними дослідженнями займаються, як правило, вчені в університетах, а в ряді країн ще й у наукових інститутах. Така спеціалізація праці серед соціологів виникла в 30-і рр. нашого сторіччя в США в зв'язку з появою і широким поширенням соціального замовлення на проведення тих чи інших соціологічних досліджень.
Чикагська школа емпіричної соціології являла собою існування в першій половині XX сторіччя специфічний підрозділ університету з досить рано сформованими традиціями дослідницької діяльності і величезним впливом на діяльність соціологів усієї країни, а потім і усього світу.
Емпірична соціологія з'являється разом з теоретичною, але здобуває самостійне значення лише на початку нашого сторіччя як специфічна область соціологічних досліджень з особливими традиціями і логіки розвитку. Хоча ця роль у становлення соціології як науки високо оцінювалася з перших кроків, організація і проведення емпіричних соціологічних досліджень обумовлювалася насамперед потребами суспільства.
Емпірична соціологія - це комплекс соціологічних досліджень, орієнтованих на збір і аналіз конкретних фактів громадського життя з використання спеціальних методів (опитувань, анкетування, інтерв'ювання і статичних методів в ін.).
Поява емпіричної соціології бути зв'язано зі спробами створення соціології на принципах позитивізму: пошук об'єктивного емпіричного обґрунтування соціальних явищ, участь соціальної науки в процесі удосконалювання соціальних відносин. На ранніх стадіях становлення емпіричні дослідження існували паралельно теоретичної соціології як приватний інтерес ентузіастів різні професії й окремих учених-соціологів.
Самостійним напрямком соціологічних досліджень емпірична соціологія стає в США. На процес "прагматизації" соціології вплинуло перетворення прагматизму в національну філософію США. Прагматизм у самому широкому значенні слова був ідеологічним фоном, на якому склалася емпірична тенденція в соціології. Сприйнявши деякі ідеї Г.Спенсера, американські соціологи під впливом основоположників прагматизму, що інтенсивно розвивали психологічну науку, намагалися провести аналогію не між біологічними і соціальними явищами і процесами.
У 40 - 50-і рр. емпірична соціологія в США змогла досягти нового рівня розвитку багато в чому завдяки впливу на неї методу структурно-функціонального аналізу, що розроблявся в ці роки Т.Парсовим і його послідовниками. Але і сам структурний функціоналізм народжувався цілком емпірично орієнтованої соціології, що враховувала важливу роль і значення теорії в емпіричних дослідженнях. З появою структурно-функціонального підходу до аналізу соціальних явищ і процесів емпіричні дослідження усе більше переміщаються із соціально-психологічного рівня на рівень аналізу соціальних інститутів і великомасштабних систем. Але при цьому зберігається увага до точки зору суб'єкта дії, хоча вона утрачає своє самостійне значення. У методологічному плані "принцип розуміння" витісняється "принципом пояснення". Але чим ретельніше розроблявся понятійний апарат у "теорії соціальної дії" Т.Парсонса, тим менше він був пристосований для проведення емпіричних досліджень. Знадобилася спеціальна модифікація ключових понять структурного функціоналізму, що почав наприкінці 40-х рр. Р.Мертон і яка продовжується і в даний час з урахуванням тих досягнень в області емпіричних соціологічних досліджень, яких домоглися соціологи всіляких шкіл і напрямків.
Характерними рисами емпіричної соціології є:
1) ототожнення наукової соціології з емпіричної соціологія;
2) розривши між теоретичними й емпіричними дослідженнями в силу різних рівнів узагальнення, особливостей концептуального апарата теорій;
3) захоплення математичними методами аналізу даних, що приводить у деяких випадках до звуження обрію дослідження і відмовленню від теоретичних узагальнень.