8. Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст. 422).

Ця стаття передбачає відповідальність за два злочини: 1) розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю (ч. 1), та 2) втрату документів або матеріалів, що містять такі відомості (ч. 2).

Об’єктом обох злочинів є порядок збереження відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю.

До відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, належать, зокрема: інформація про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань; про напрями розвитку окремих видів озброєння, військової і спеціальної техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, наукові, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, пов’язані з розробленням нових зразків озброєння тощо, що плануються або здійснюються в інтересах оборони України; про сили і засоби Цивільної оборони.

У випадках розголошення військовослужбовцем інших відомостей, які становлять державну таємницю, відповідальність настає за ст. 328 (за відсутності ознак державної зради).

Відомості військового характеру можуть становити не державну чи військову таємницю, а конфіденційну інформацію. Коло таких відомостей визначають компетентні органи військового управління. Відповідальність за розголошення (передачу або збирання з метою передачі) відомостей військового характеру, які не підлягають розголошенню (конфіденційна інформація), за наявності відповідних обставин, настає за ст. 330 (за відсутності ознак державної зради).

Об’єктивна сторона першого злочину полягає у протиправному розголошенні військових відомостей, що становлять державну таємницю, будь-яким способом (усно, письмове повідомлення, показ або передача документів з такою таємницею тощо), внаслі-док чого вони стають надбанням сторонніх осіб.

Об’єктивна сторона другого злочину полягає у порушенні військовослужбовцем встановлених правил поводження із ввіреними йому документами, матеріалами, предметами, які всупереч його волі виходять з його володіння і стають надбанням третьої особи.

За втрату документів або матеріалів з відомостями невійськового характеру, що становлять державну таємницю, відповідальність настає за ст. 329 (за відсутності ознак державної зради).

Суб’єктивна сторона розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, характеризується як умисною, так і необережною формою вини, а втрата документів, предметів або матеріалів ? тільки необережною формою вини.

Психічне ставлення до порушення правил поводження із зазначеними предметами може характеризуватися й умисною формою вини.

Суб’єктами злочинів можуть бути військовослужбовці рядового, сержантського (старшинського) складу, прапорщики, мічмани й офіцери, незалежно від їх службового становища.

За ст. 422 не може притягатися до відповідальності військовослужбовець у разі втрати документів або матеріалів, що містять державну таємницю, якщо вони не були довірені йому по службі, а виявилися у нього випадково.

Кваліфікуючою ознакою обох злочинів є спричинення тяжких наслідків. До них можна віднести випадки, коли розголошені відомості стали надбанням іноземних розвідок і використовуються на шкоду інтересам України, зрив важливих бойових завдань тощо.

12