Методики діагностики мовлення

Аудіювання мовлення. Побудова індивідуального профілю аудіатора (слухача)

Процес аудіювання є провідним серед решти видів мовленнєвої діяльності. Він охоплює слухання та одночасне розуміння озвученого мовлення, є найчастішим у використанні (до 45 % загального часу). Аудіювання може бути частковим, неповним, задовільним, відмінним, незадовільним. Це залежить від багатьох факторів: ступеня знання мовної системи, форми подачі мовленнєвої інформації, цікавості й важливості теми, наявності звукових завад в довкіллі, індивідуально- психологічних особливостей аудіатора, розвитку у нього таких важливих для аудіювання психічних процесів як пам’ять та увага. Експериментально було доведено, що 70–80 % інформації може бути втрачено через неврахування вищезазначених аспектів.

Гарний слух, зацікавленість у темі, добре розвинене мовлення, відсутність зовнішніх завад, правильна організація мовлення мовця, достатньо стійка увага, достатній обсяг оперативної пам’яті, сприятливі особистісні особливості — усі ці показники покращують аудіювання та сприяють зменшенню втрат інформації.

З метою визначення індивідуальних особливостей аудіювання використовується метод «Побудови профілю слухача», що дозволяє проаналізувати свої власні недоліки. Для цього екзаменовані відповідають на запитання щодо різних аспектів аудіювання і відмічають графічно їх знаходження на осях. Вісь абсцис містить номера питань, вісь ординат — відповіді на них за розгорнутій шкалі від +3 до -3 балів, яка відповідає ступеню оцінки: +3 притаманне мені, +2 достатньо притаманне мені, +1 інколи проявляється, — 3 ніколи не може бути, — 2 зазвичай не трапляється, — 1 майже не трапляється, 0 — не знаю. В ідеальних варіантах графік набуває такого вигляду (рис. 2):