1.3. Психологічні особливості військово-професійної діяльності співробітників особистої охорони

Незважаючи на складний характер професійної діяльності СОО, наявність в їх роботі високого рівня небезпеки, ризику і відповідальності, існує лише обмежена кількість теоретичних оглядів психологічної специфіки професійної діяльності охоронців. В доступній психологічній літературі бракує спроб аналізу професійних вимог до психофізіологічних якостей охоронця, узагальнень щодо його ПВЯ та необхідних заходів психофізіологічного супроводу охоронної діяльності.

Найбільш ґрунтовно більша частина цих питань висвітлюється у навчальному посібнику «Основы профессиональной и психологической подготовки сотрудников личной охраны» С.К.Делікатного, Ж.Ю.Половніковой, П.Я.При­гунова [55], який має виражену практичну спрямованість і до якого ми переважно звертаємось при характеристиці особливостей діяльності охоронця.

Загальні відомості про професію.

Історія професії охоронця бере свій початок в глибині віків. Прародиною цієї діяльності можна вважати Близький Схід і Північну Африку, місця появи давніх цивілізацій. Нині питання безпеки фізичних осіб є актуальним не тільки для високопосадовців і політиків, але й для бізнесменів, важливих свідків у кримінальному судочинстві та ін. Заходи охорони забезпечуються силами державних, відомчих та приватних спеціалізованих підрозділів і структур. Оптимальну організаційну структуру служби охорони фізичних осіб, високий рівень підготовки СОО має створене в Україні Управління державної охорони, яке забезпечує безпеку вищих посадових осіб.

Співробітники особистої охорони за своїми функціональними обов’язками поділяються на кілька груп. Основні з них: 1) суто СОО, вони є відповідальними за безпеку особи, яку охороняють (ОсО), контролюють ситуацію на об’єктах, де знаходиться ОсО; 2) співробітники виїзної охорони, які забезпечують безпеку ОсО у всіх місцях його перебування (на трасах проїзду, під час проведення різних заходів, поїздок по країні та за її межами; забезпечують безперешкодний проїзд по трасам, попередження і ліквідацію небезпеки на них); 3) водії-охоронці, які відповідають безпосередньо за безпеку руху на автомобільному транспорті і проходять спеціальну підготовку за програмою антиаварійного та екстремального водіння [55].

Метою професійної діяльності охоронця є забезпечення безпеки ОсО при здійснені нею посадових обов’язків, реалізації активної соціальної та особистої поведінки. Під безпекою ОсО розуміють стан захищеності її життєво важливих інтересів від фізичних, психологічних та інших насильницьких замахів, що дозволяє їй безперешкодно приймати рішення і здійснювати свої посадові обов’язки [55]. До замахів на ОсО відносяться всі види вбивств, викрадень, загрози викрадення ОсО, членів сім’ї, близьких родичів; психологічний терор, заподіяння образ, протидія діям ОсО в процесі здійснення нею посадових обов’язків. Найбільш небезпечним злочинним замахом є здійснення терористичного акту.

Як вказують С.К.Делікатний та ін. [55], службові задачі СОО відзначаються складністю та різнобічністю. Коло функціональних обов’язків охоронця є досить широким (посібник нараховує їх близько 50); вони мають комплексний характер і регламентують необхідний для успішного виконання обов’язків обсяг знань в різних сферах, способи реалізації заходів безпеки, взаємодії з адміністративними та правоохоронними органами, посадовими особами в процесі здійснення необхідних заходів охорони.

Необхідна для виконання професійних обов’язків підготовка СОО передбачає достатню правову компетентність, доскональне знання нормативних документів, які регулюють його діяльність; СОО повинні добре володіти штатною зброєю та спеціальними засобами захисту; мати добру фізичну підготовку, володіти прийомами рукопашного бою; вміти застосовувати на практиці різні методи забезпечення особистої охорони ОсО в штатних та кризових ситуаціях; володіти навичками здійснення та виявлення зовнішнього спостереження, мати хорошу практику керування автотранспортними засобами; володіти навичками забезпечення конфіденційності; надання першої медичної допомоги та ін.

Велике значення на сучасному етапі розвитку професії охоронця приділяється психологічні підготовці СОО. О.Макаревич [139], [140] підкреслює, що в арміях країн НАТО під психологічною підготовкою розуміють процес прищеплення особовому складу здатності ефективно виконувати бойові завдання в умовах сучасної війни, витримувати будь-які фізичні та психічні навантаження. Важливого значення надається формуванню у військовослужбовців агресивних якостей на основі теорії “каналізації” жорстокості Н.Діксона. Агресивність і жорстокість стосовно противника вважають єдиною якістю, спроможною протистояти інстинкту самозбереження, страху смерті [139]. Важливим елементом системи психічної підготовки є підготовка офіцерів; обов’язковим є отримання знань з психології та психіатрії, які допомагають в подальшому не допускати серед підлеглих проявів страху чи паніки.

Умови діяльності співробітника особистої охорони.

Виходячи з сьогоднішньої правової ситуації в Україні, роботу охоронця можна вважати небезпечною, яка здійснюється в “обмеженій зоні” правового регулювання, не схвалюється з позицій домінуючої в країні моралі.

Як вказують С.К.Делікатний та ін. [55], професійна діяльність охоронця здійснюється в непростих санітарно-гігієнічних умовах. Реалізація заходів безпеки передбачає перебування на вулиці і роботу в приміщенні, вплив кліматичних умов, можливість виникнення захворювань, обумовлених ними.

Робота охоронця є циклічною за своєю інтенсивністю: спостерігаються коливання робочого навантаження та професійної активності від середніх до значних протягом доби та в різні зміни; нерівномірність напруження психіки при щоденному виконанні своїх обов’язків. Графік роботи передбачає чергування, зміни, відрядження; можливі періоди безперервної (більше 24 годин) діяльності. Тривалість робочого дня ненормована (визначається графіком ОсО).

Фактор небезпеки, який є постійно присутнім в професійній діяльності охоронця, надає умовам діяльності рис емоційної напруги. В цілому можна говорити про особливі, і в певних ситуаціях - екстремальні умови охоронної діяльності, враховуючи, що поняття особливих умов діяльності є справедливим для тих ситуацій, коли діяльність пов’язана з періодичною (непостійною) дією екстремальних факторів (або з певною вірогідністю їх виникнення), а екстремальні умови діяльності можна пов’язувати з постійною дією цих факторів [60], [132].

Екстремальними також вважають такі умови або фактори, вплив яких призводить до динамічного неузгодження, який характеризується порушенням адекватності фізіологічних та поведінкових реакцій [130], [172], [187]. Під екстремальною ситуацією С.К.Делікатний та ін. [55] розуміють таке складне поєднання умов діяльності, які сприймаються та оцінюються охоронцем як небезпечні для здоров’я та життя ОсО і самого охоронця.

Аналіз умов діяльності СОО дозволяє віднести цю професію до таких, що у відповідності до вимог державного комітету по нагляду за охороною праці і міністерства охорони здоров’я України передбачає обов’язковий психологічний відбір на даний вид робіт.

Соціально-психологічні фактори охоронної діяльності.

Як зазначають С.К.Делікатний та ін. [55], визначальним в професії охоронця є спілкування з людьми і здійснення впливу на них. Охоронна діяльність за своєю суттю є діяльністю з перевагою суб’єкт - суб’єктних відносин [225]. Однак, в складних ситуаціях охоронець, навіть якщо він працює в команді, повинен розраховувати перш за все на себе, свій досвід, знання, здоровий глузд. Самостійний характер роботи забезпечується точним розподілом функцій всередині групи охоронців, чіткою субординацією. Дружній, неформальний характер стосунків з колегами–охоронцями підпорядковується в ситуації небезпеки професійному обов’язку по відношенню до ОсО. В разі нападу основною задачею охоронців стає евакуація ОсО, в складних умовах – лише його одного, в той час як інші охоронці затримують нападників. На відміну від військових, охоронці повинні постійно бути готовими залишити партнера в зоні обстрілу.

Стресові умови суттєво позначаються на комунікативних характеристиках СОО. Як вказує Ю.М.Широбоков [247], залежно від стресових факторів, активність спілкування може зростати або зменшуватись. При стресовій активізації спілкування можуть переважати соціально-позитивні компоненти спілкування, які консолідують групу, або дезорганізуючі (соціально-негативні). До перших належать посилення тенденції підтримувати лідируючий концепт і його носія, почуття спільності з колективом, “почуття ліктя”. До дезорганізуючих компонентів відносять виникнення схильності до конфронтації з лідером, проявів ворожості до психологічних навантажень, пов’язаних з відповідальністю за інших людей, за спільну справу, відчуженість від інтересів групи, зниження значущості спільних цілей, зростання схильності замикатися в колі особистих інтересів.

Зниження активності спілкування виникає за рахунок значного погіршення функціонального стану і самопочуття членів групи, при “інтеріоризації” розумової діяльності. В результаті дистресу знижується мотивація і здатність до спілкування особи при її самозаглибленості, яка може не цілком усвідомлюватись суб’єктом.

Негативною стороною професійної діяльності охоронця, яка може проявлятись в окремих випадках у стосунках ОсО, його сім’ї з охоронцем, можуть стати прояви неповаги, зневажливого ставлення, спроби перетворити охоронця у помічників, носіїв і т.п., що зачіпає самооцінку охоронця [55].

Зміст професійної діяльності співробітника особистої охорони.

У ході виконання своєї діяльності охоронці повинні: контролювати зону безпеки безпосередньо біля ОсО, супроводжувати його, здійснювати надійний захист в екстремальних ситуаціях, евакуювати ОсО з небезпечної зони при необхідності. Сумісно з спеціалістами технічних служб здійснюється огляд місця майбутнього знаходження ОсО та навколишньої території, спеціальний технічний огляд приміщень, маршрутів проходження, стоянок автотранспорту, обмеження доступу сторонніх осіб в місце перебування ОсО, забезпечення безпеки на всіх периметрах безпеки під час проведення заходів.

Охоронці вивчають та планують маршрути пересування ОсО, забезпечують систему заходів безпеки в місцях майбутнього перебування ОсО, координацію контактів із зацікавленими особами та відомствами, виявляють проведення зовнішнього спостереження та місця можливого нападу на ОсО (засади, блокування, снайпери, автомобілі із вибуховими речовинами і т.п.). Службова інформація поступає з багатьох джерел, характерним є дефіцит часу для усвідомлення великих обсягів інформації та прийняття рішення.

Безпосередній фізичний захист ОсО здійснює команда охоронців (від 2 до 6 осіб в зміну). Основним способом забезпечення безпеки є супроводження ОсО в усіх місцях його знаходження. В певних випадках виникає необхідність підсилити відкритий супровід негласним, який здійснюється спеціально підготованими СОО, які володіють технікою рольового маскування, оперативного прикриття та іншими спеціальними прийомами.

У разі виникнення небезпечних ситуацій охоронці можуть вдаватись до ризикованих дій. Ризик С.К.Делікатний та ін. [55] розглядають як дії охоронця в небезпечній ситуації, що характеризується невизначеністю закінчення і можливим настанням несприятливих наслідків у випадку невдачі. Ризик автори розуміють як специфічну форму регуляції поведінки в ситуації небезпеки.

В охоронній діяльності виділяють два типи ризику. Коли є можливість вибору між ризикованою поведінкою і відмовою від неї, виходячи з прогнозу можливих наслідків і ступеня вірогідності успіху, говорять про альтернативний ризик. Безальтернативний ризик передбачає обов’язковість ризикованих дій з боку охоронця у зв’язку з виконанням ним своїх професійних функцій, в іншому випадку відмова від ризикованої поведінки може привести до неминучої загибелі ОсО, аварії, катастрофи.

Об’єктом замаху часто виступають самі охоронці, або в якості безпосередньої цілі, або як завада на шляху досягнення основної мети. Тому в діяльності охоронця важливою є адекватність установок по відношенню до сприйняття небезпеки. Небажаними є ототожнення себе з роллю жертви, віктимність установок, як і повне ігнорування небезпеки, навмисне блокування думок про неї, що може приводити до неадекватного реагування на ступінь загрози.

Автори посібника [55] рекомендують охоронцям керуватись у своїй діяльності такими принципами: постійно знаходитись в стані тривожного очікування; постійно передбачати небезпеку; постійно відчувати де знаходиться ОсО, напарники, постійно здійснювати стратегічне та оперативне планування своїх дій по відверненню небезпеки від ОсО; необхідно також вміти передчувати небезпеку; розмежовувати зони відповідальності і працювати тільки в своїй зоні.

Динаміка психічного стану спеціалістів у процесі діяльності.

Професія охоронця тісно пов’язана з дією різних стресових факторів, супроводжується екстремальними ситуаціями, що визначає її емоційно напружений характер. Постійно присутня небезпека для життя та здоров’я, невизначеність та несподівані зміни ситуації професійної діяльності, необхідність безперервного аналізу великого потоку інформації, напружена увага, висока відповідальність за якість виконання задачі вимагають мобілізації всіх фізичних і психічних можливостей спеціаліста, вміння керувати своїми почуттями та станами.

Охоронець постійно працює в очікуванні небезпеки, екстремальних ситуацій. Найбільш значущими екстремальними ситуаціями в діяльності охоронця є ситуації, в яких ОсО можуть бути завдані фізична шкода, заподіяні смерть, поранення або глибока психологічна травма. До поширених небезпечних ситуацій в діяльності охоронця можна віднести: злочинне зазіхання на життя та здоров’я ОсО; спроба його викрадення; погрози розправи з ОсО з метою зміни його поведінки; неадекватне реагування ОсО в небезпечних ситуаціях [55].

Усвідомлювання небезпеки звичайно супроводжуються сильними емоційними переживаннями і негативними психічними станами. Професійна діяльність може викликати в охоронця страх за себе і свою сім’ю; почуття самотності, замкнутість, підозрілість, психічну втому, що зумовлює ризик формування професійної деформації особистості охоронця. В різних службових ситуаціях необхідно вчасно помітити вплив стресових факторів, швидко й ефективно зняти психічну напругу, негативні емоційні стани і втому, віднайти внутрішню стабільність, знизити больові відчуття. Не менш важливим є вміння миттєво здійснювати вольову мобілізацію, збирати разом всі фізичні і психічні сили.

Професійна діяльність СОО, як зазначають автори посібника [55], окрім стресу, фрустрації та нервово-психічного напруження, характеризується постійною конфліктністю. Діапазон конфліктних ситуацій в котрих має діяти охоронець, надзвичайно широкий: від внутрішньо сімейних конфліктів ОсО до терористичного замаху на його життя. Це вимагає від охоронця знання природи конфлікту, вміння передбачити появу конфліктного інциденту, вміння розв’язувати конфліктні ситуації на початковому етапі їх розвитку. З іншого боку, охоронець повинен намагатись всіма можливими шляхами уникати будь-яких конфліктних ситуацій, не допускати конфліктів, які загрожують ОсО.

При підготовці охоронців слід враховувати виявлену В.А.Хащенком [233] тенденцію до зміни звичних способів поведінки людини в ситуації конфлікту під впливом екстремальних умов діяльності. Дослідження виявили зниження тенденції до компромісної поведінки та взаємної поступливості, відстоювання своїх інтересів; зростання орієнтації на нормативні способи розв’язання конфліктів. При цьому стан втоми сприяє пошуку соціально-нормативних способів розв’язання конфліктів, а стан напруги обумовлює схильність уникати конфліктів.

На високий ризик виникнення професійної деформації у охоронців вказують С.К.Делікатний та ін. [55]. Під професійною деформацією автори розуміють спотворення характеру, зниження результативності професійної діяльності, появу негативних міжособистісних взаємин з партнерами по команді і ОсО. Виділяють такі стадії професійної деформації: початковий рівень (девіація), середній рівень, глибокий рівень (деградація). Причини професійної деформації, на думку авторів, закладені в самій природі діяльності охоронця, в наявності постійного напруження, екстремальних умов, які вимагають від охоронця своєрідної психічної загартованості, вміння швидко знімати напругу, відновлювати працездатність. Важливими для профілактики виникнення професійної деформації є правильна організація робочого часу, адекватна мотивація до діяльності.

О.В.Тімченко [224] вказує, що зростання професійного травматизму у правоохоронців (поранення вогнепальною зброєю) залежить від функціонального стану людини, в першу чергу від психічної втоми. Серед соціально-психологічних передумов травматизму виділяють пов’язані з малим стажем відсутність досвіду, необхідних знань, навичок, умінь. У співробітників зі стажем більш 5 років причиною нещасних випадків є необачність, так зване явище “вторинної безтурботності”.

Основною причиною звільнення кваліфікованих співробітників приватних охоронних фірм В.О.Толочек та ін. [225] вважають “психологічний фактор” – психологічну та психофізіологічну втому, неспрацьованість, зниження мотивації, конфлікти.

Особистісні характеристики співробітника особистої охорони.

Аналіз умов, змісту і специфіки охоронної діяльності вказує на поєднання в ній рис організаційного, сенсомоторного та моторно-вольового класів військових спеціальностей (за психологічною класифікацією [146]), що зумовлює вимоги до розвитку певних особистісних якостей.

Автори посібника [55] пропонують перелік особистісних особливостей охоронця, які забезпечують ефективне виконання професійних задач. Зокрема для виконання діяльності необхідними є: сміливість, впевненість у собі, активність, цілеспрямованість, розвинена сила волі, володіння навичками саморегуляції свого психічного стану; високий рівень працездатності, витривалість, винахідливість, самоконтроль та володіння собою. Важливим є наявність специфічних інтелектуальних якостей: гнучкість і швидкість мислення, здатність до аналізу, стійкість розумової діяльності в складних ситуаціях; об’єктивність оцінок; хороша пам’ять, критичність мислення, вміння самостійно приймати і виконувати рішення. Необхідними є дисциплінованість, відповідальність, обережність, скритність, пильність, вміння правильно діяти в ситуаціях, неврегульованих законом; самовідданість, готовність до самопожертви.

Протипоказаннями є нерішучість, прямолінійність, емоційно-вольова нестійкість, невміння контролювати почуття, балакучість, хвалькуватість, інертність, нездатність до самостійного аналізу і прийняття рішень та ін.

В.О.Толочек та ін. [225] зазначають, що стабілізація процесів розвитку професіоналізму та формування ПВЯ в охоронній діяльності відбувається після 2 років роботи. Автори підкреслюють, що стихійний розвиток професії не сприяє активному становленню професіоналізму її суб’єктів. Повноцінне становлення професії охоронця можливе тільки в умовах психологічного супроводу її суб’єктів, яке передбачає відбір, навчання, розподіл, психологічну реабілітацію кадрів.

Висновки до першого розділу

На основі аналізу сучасних уявлень про задачі, структуру, організацію психофізіологічного забезпечення військово-професійної діяльності показано, що його вдосконалення сприятиме підвищенню боєздатності частин і підрозділів, зростанню військово-професійної працездатності.

Професійний відбір розглядається як важлива складова системи психофізіологічного забезпечення військово-професійної діяльності. Проаналізовані в даному розділі теоретико-методологічні уявлення щодо сутності поняття професійного психофізіологічного відбору, структурних компонентів системи та організації етапів процесу відбору, а також основні напрямки і перспективи науково-практичних досліджень з питань професійного відбору можна вважати базовими для оптимізації науково обґрунтованого визначення професійної придатності співробітників особистої охорони, раціонального розподілу кадрів на основі урахування індивідуальних психофізіологічних особливостей людини.

Виходячи з представлених в літературі даних про цілі, задачі психофізіологічного супроводу військово-професійної діяльності, обґрунтовується висновок про його важливе значення для підтримання боєздатності частин і підрозділів на належному рівні на всіх етапах військово-професійної діяльності. Основними об’єктами спрямування заходів психофізіологічного супроводу військово-професійної діяльності виступають військово-професійна адаптація, військово-професійна працездатність і професійне здоров’я військовослужбовців.

Підкреслюється необхідність точного визначення адаптаційно-значущих чинників з метою підкріплення адаптаційно сприятливих та усунення дезадаптивних чинників на етапі здійснення оптимізаційних заходів. Розкривається важлива роль оцінки рівня військово-професійної працездатності, в тому числі за параметрами психофізіологічного стану і функціональних резервів, які виступають її непрямими показниками. Окреслені в загальних рисах оптимізаційні психофізіологічні заходи, спрямовані на попередження негативного впливу професійного стресу та інших шкідливих професійних факторів на продуктивність діяльності військовослужбовця, на виникнення небажаних функціональних станів, професійно-особистісних деформацій.

Аналіз психологічної специфіки, умов і змісту охоронної діяльності, проведений на основі даних доступної літератури, виявив поєднання в ній рис організаційного, сенсомоторного та моторно-вольового класів військових спеціальностей (за психологічною класифікацією). Стан наукової розробки проблеми вказує на актуальність більш глибокого вивчення професійної діяльності співробітників особистої охорони та визначення вимог до розвитку професійно-важливих психофізіологічних властивостей охоронців, перш за все генетично-детермінованих якостей, у зв’язку з наявністю численних стресових факторів професійної діяльності, а також соціально-психологічних, пов’язаних з суб’єкт-суб’єктним характером охоронної діяльності.

Потребує комплексного вирішення проблема психофізіологічного відбору охоронців, розв’язання якої можливе на основі поглибленого вивчення адаптаційно сприятливих та дезадаптаційних чинників професійної діяльності, вивчення психофізіологічних детермінант професійної успішності охоронців, розробки адекватних методичних підходів для вирішення психодіагностичних і прогностичних задач співробітників особистої охорони.

Актуальним є розробка оптимізаційних підходів психофізіологічного супроводу охоронної діяльності, створенних з урахуванням особливостей динаміки працездатності і психофізіологічного стану охоронців, специфіки їх пристосувального реагування до професійних стресових навантажень, швидкості відновлення функціональних резервів, індивідуальних адаптаційних можливостей фахівців. Розробка адекватних заходів психофізіологічного забезпечення охоронної діяльності сприятиме стабільній ефективній та надійній військово-професійній діяльності співробітників особистої охорони.