2. Психофізіологічний супровід військово-професійної діяльності

Визначення поняття “психофізіологічний супровід”. Його цілі та задачі.

Психофізіологічний супровід професійної діяльності військовослужбовців, за визначенням Ю.І.Погодіна та ін. [189], є системою організаційних та медично-психологічних заходів, спрямованих на оцінку, прогнозування, корекцію і реабілітацію функціонального стану організму і професійної працездатності військовослужбовців для підтримання високої боєздатності частин і підрозділів. Заходи психофізіологічного супроводу ВПД здійснюються з метою підвищення ефективності учбової та бойової діяльності, а також збереження професійного здоров’я в процесі ВПД на основі врахування психофізіологічних особливостей військовослужбовця.

Психофізіологічний супровід ВПД передбачає оцінку боєздатності частин і підрозділів за показниками функціонального стану організму військовослужбовця, проведення психофізіологічної експертизи, корекції, реабілітації [189].

Основними задачами психофізіологічного супроводу ВПД на думку різних науковців є: динамічне психологічне спостереження і психофізіологічне обстеження військовослужбовців з метою раннього виявлення осіб з дезадаптаційними порушеннями; вияв функціональних і патологічних розладів; оцінка і прогнозування боєздатності частин і підрозділів на основі показників функціонального стану організму [238]; прогнозування віддалених наслідків впливу факторів бойового стресу на організм [42], [66], [67], [176]; оптимізація військово-професійної адаптації [42], [251]; раціоналізація прийомів навчання і тренування, режиму праці і відпочинку, розподілу фізичного та психічного навантаження; розробка рекомендацій керівництву відносно комплектування підрозділів [42].

Отже, узагальнюючи зміст основних заходів психофізіологічного супроводу, можна зробити висновок про їх спрямованість в першу чергу на забезпечення стійкої адаптації до ВПД та високого рівня військово-професійної працездатності військовослужбовців в особливих та екстремальних умовах ВПД.

Військово професійна адаптація. Визначення, структура, етапи, механізми.

Дослідження проблеми адаптації людини до діяльності в екстремальних умовах зберігає свою високу актуальність для сучасної психології [7], [23], [67], [90], [113], [126], [223], [224]. Військово-професійну адаптацію, яка передбачає пристосування до впливів всієї гами факторів, пов’язаних з ВПД: кліматогеографічних, соціально-психологічних, ергономічних умов і змісту конкретної діяльності [238], [254], вважають найважливішим компонентом боєздатності військових спеціалістів.

Період первинної адаптації до професії, який характеризується активним входженням в спеціальність, початком самостійного виконання професійних задач, освоєнням нової соціальної ролі, інтеграцією в систему міжособистісних стосунків в професійній групі вважають найскладнішим етапом за весь період ВПД [168], [223], [224]. Г.Н. Загородніков [82] зазначає, що саме в перші 4-6 місяців спостерігається найбільша кількість проявів дезадаптацій у вигляді порушень дисципліни, конфліктів військовослужбовців між собою та командирами, звертань за медичною допомогою.

Адаптація військовослужбовця до умов військової служби здійснюється на всіх функціональних рівнях людини як біопсихосоціальної системи (фізіологічному, психологічному і соціальному) і поєднує такі взаємопов’язані процеси: 1) психофізіологічну адаптацію організму до нового середовища; 2) психологічну адаптацію до впливу умов служби й побуту; 3) соціально-психологічну адаптацію в первинних військових колективах; 4) професійну адаптацію в ході військової діяльності [115], [175].

Феномен адаптації пригортає увагу науковців впродовж десятиліть, однак досі не існує загальноприйнятого визначення змісту цього поняття. Основні підходи до визначення адаптації розкривають її сутність як: 1) властивості організму; 2) рівноваги між організмом і зовнішнім середовищем; 3) процесу пристосування до зовнішніх умов, які змінюються; 4) результату взаємодії в системі “людина-середовище”, а також мети, до якої прагне організм [19].

Одне з найбільш повних визначень процесу адаптації на основі системного підходу запропонував М.С.Корольчук: “Адаптація – це активна системна відповідь функцій організму, яка спрямована на підтримку гомеостазу створення адекватної врегульованої програми, відповіді з мінімальними реакціями на умови, які постійно змінюються, умови діяльності, в основі якої лежать 5 основних компонентів – енергетичний, сенсорний, операційний (фільтрація, селекція та прийняття рішень), ефекторний і активаційний” [116, c. 249].

Структурними компонентами адаптації С.О.Шапкін, Л.Г.Дика [241] вважають такі феномени діяльності, функціонального стану та особистості:

1. активаційний компонент, пов’язаний з органічними та функціональними витратами, спрямованими на досягнення значущих для суб’єкта цілей та компенсацію факторів, що перешкоджають досягненню цих цілей;

2. когнітивний компонент полягає в напрацюванні найбільш ефективних способів обробки інформації, без яких ефективна адаптація неможлива;

3. емоційний компонент визначається динамікою емоційних переживань, які виступають суб’єктивними індикаторами ефективності процесу адаптації, які в екстремальних умовах здатні набувати домінуючого значення;

4. мотиваційно-вольові процеси, які на думку авторів виступають системоутворювальним компонентом, оскільки саме вони забезпечують координацію всіх інших компонентів в напрямку реалізації значущих для суб’єкта цілей і тим самими забезпечують стійкість та неперервність процесу адаптації.

Питанню вивчення рівнів та динаміки адаптації, аналізу закономірних етапів цього процесу приділяється увага в роботах [67], [83], [90], [99], [100], [126], [130], [167], [168], [169], [243], [244]. Найбільш диференційованою та глибокою нам видається періодизація адаптаційного процесу Л.М.Балабанової [21]:

• стан первинної адаптації, який відображає орієнтовну реакцію індивіда на зміни умов життєдіяльності і характеризується деяким зниженням резервних можливостей людини, виходом з якого може бути адаптація з нормалізацією всіх процесів життєдіяльності або адаптаційна напруженість;

• стадія повторної, або стабільної адаптації, яка може призвести до формування адаптивного оптимуму, що дозволяє підтримувати ефективну діяльність при мінімальних психофізіологічних витратах, або веде до розвитку адаптаційної недостатності, яка частіше за все виявляється в стресових ситуаціях і визначається мірою невідповідності ситуації механізмам адаптації, що сформувались;

• розлад адаптації, що виникає в таких випадках, може розвиватись за декількома варіантами: а) оснований на інтрапсихічному конфлікті призводить до розвитку неврозів, міжособистісний конфлікт лежить в основі формування психопатичних станів; б) проходить переважно з порушеннями фізіологічного гомеостазу, може спричинювати соматичні захворювання. Поєднання цих двох варіантів може призвести до формування психосоматичних розладів.

Розглядаючи проблему механізмів психологічної адаптації Г.Т.Береговий та ін. [22], О.О.Назаров та ін. [167], [168] виділяють інтрапсихічний та аллопсихічний механізми адаптації, які за своїм змістом близькі до адаптаційних процесів акомодації та асиміляції, описаних Ж. Піаже [185]. Інтрапсихічний спосіб адаптації дозволяє досягти рівноваги у взаємодії індивіда та його оточення за допомогою його власних можливостей. Аллопсихічний спосіб адаптації передбачає вихід з ситуації, або оволодіння нею за допомогою активної реорганізації обставин. Для інтрапсихічного способу характерними є вольовий та рефлексивний стилі поведінки; для аллопсихічного - конструктивний стиль поведінки, який визнається найбільш економічним і результативним.

Критерії успішності і детермінанти військово-професійної адаптації.

Успішність військово-професійної адаптації вважають найважливішим чинником, що впливає на ефективність діяльності в особливих умовах [99], [100].

С.О.Шапкін, Л.Г.Дика [241], розглядаючи питання про критерії успішності адаптації до особливих умов діяльності, відмічають, що успішна адаптація і дезадаптація утворюють своєрідний континуум, на одному полюсі якого – сполучення найбільш ефективних когнітивних стратегій, велика кількість ресурсів і високий рівень контролю за негативними переживаннями; на іншому – поєднання неефективних когнітивних стратегій, малої кількості ресурсів, слабкої емоційної регуляції.

На успішне проходження стадії первинної адаптації до професії вказують вдоволеність діяльністю, встановлення ділових стосунків з керівництвом, соціально-психологічна сумісність з колективом, прийняття цілей і внутрішнього розпорядку організації, професійна успішність (своєчасність та безпомилковість професійних дій, вміння не створювати передумови для травм і аварій, виконання діяльності без шкоди для здоров’я: ціна психофізіологічних витрат повинна бути адекватна вимогам (результатам) діяльності) [175, с. 19]. Показниками успішної професійної адаптації виступають також низький рівень психологічного дистресу [309]; професійна включеність, високий рівень професійної мотивації [294]; психологічне благополуччя, здоров’я [288].

Феноменологію порушень військово-професійної адаптації складають: зміни в діяльнісній сфері [178]; незадовільна успішність навчання [212]; ускладнення у спілкуванні з оточуючими, низький соціометричний статус [178]; конфліктність [99]; відгороженість від колективу чи відхилення колективом [212], [223]; дисгармонії із самим собою й навколишнім світом [223]; зниження рівня здоров’я, наявність значної кількості психосоматичних скарг [178]; порушення військової дисципліни [178], [212]; самоусунення від виконання обов’язків, відхилення від моральних норм, спроби суїциду [99].

Аналіз психологічної літератури дозволяє зробити висновок про численність факторів, які впливають на процес адаптації. Пріоритетне значення серед них різними науковцями відводиться: адаптаційним можливостям [5], [108], [109], [110], [116], [202]; адаптаційним здібностям [133]; особистісному адаптивному потенціалу [145], які за своєю сутністю є близькими поняттями і забезпечують стабільну успішність адаптації. Адаптаційні можливості визначають як “стійкі резистентні характеристики індивідуально-типологічного та особистісного рівня людської індивідуальності, які забезпечують спроможність успішно адаптуватись до різноманітних вимог життєдіяльності і виявляються як у фізіологічному плані (від біохімічного рівня до рівня безумовно- та умовно-рефлекторної регуляції діяльності), так і (найголовніше) у психологічному плані, спрямовуючи поведінку особистості” [110, c. 11].

А.Г.Маклаков, досліджуючи особливості військово-професійної адаптації, виділив ряд особистісних характеристик, які відзначаються відносною стабільністю і забезпечують успішність адаптації до самих різних умов діяльності: нервово-психічну стійкість, адекватну самооцінку, відчуття власної значущості (референтності) для оточуючих, низький рівень конфліктності, вміння встановлювати, розвивати та зберігати соціальні контакти, орієнтація на моральні норми суспільства, прийняття групових норм військового колективу [146, с. 155].

Водночас із вивченням внутрішніх (суб’єктивних) по відношенню до людини адаптаційно важливих факторів, велике значення для вирішення питань оптимізації психофізіологічного супроводу ВПД має розгляд зовнішніх (об’єктивних) чинників для адаптаційного процесу. До об’єктивних детермінант адаптаційного процесу відносять:

• вік: вищий адаптаційний потенціал спостерігається у молодих осіб; досвід соціальної адаптації - у зрілих фахівців [175];

• стать: у жінок переважає орієнтація на соціальну адаптацію, у чоловіків – на адаптацію до змісту професійної діяльності [175];

• педагогічний чинник: професійна підготовка, правильно поставлена виховна робота [93];

• професійніо-організаційний: обґрунтований розподіл по військовим спеціальностям [82]; акмеологічні підходи до розвитку професійної майстерності [25], [56], [150], [196]; ергономічні характеристики робочого місця [175]; неритмічна робота, віддаленість роботи від місця проживання, винагорода, можливість підвищення кваліфікації, перспективи кар’єрного зростання, стресові фактори професійної діяльності [63], [101], [113], [126], [299]; екстремальні умови виконання ВПД [50], [146], [180]; психотравмуючі фактори бойових умов [50], [176]; загроза життю, втрати серед особового складу підрозділу, застосування зброї [238], [254]; кризи професійного розвитку [67], [181], [216,] [229]; стилі керівництва, особливості професійної діяльності [180], [292], [293].

• біографічний: ранні стресові життєві ситуації [257].

Проблема професійного здоров’я військових фахівців.

Дослідження останніх років доводять, що проблема адаптації тісно пов’язана з практичними задачами збереження професійного здоров’я [145], [190], [191].

Сьогодні все більшу підтримку знаходить точка зору, згідно якої хворобу розглядають як порушення динамічної рівноваги в системі організм - середовище, а різні патологічні зміни виступають в якості пристосувальних процесів [145], [175], [250]. Перехід від норми до патології, згідно цієї точки зору, являє собою поступове зниження резистентності організму до умов професійної діяльності та навколишнього середовища і характеризується появою якісно нових, межових (донозологічних, або преморбідних) станів, функціональною основою яких виступають порушення реактивності організму, його саморегуляції і процесів адаптації [7], [42], [49], [50], [145], [172], [179], [229], [276]. Оцінка ступеню напруги регуляторних механізмів і рівня функціонування систем організму дає змогу характеризувати його стан і прогнозувати ймовірність розвитку патології [145].

ВПД протікає в умовах комбінованого впливу несприятливих факторів, які виснажують адаптаційні механізми, приводять до розвитку преморбідних станів. На високий ризик виникнення дезадаптації і дезорганізації психічної діяльності під впливом екстремальних умов ВПД вказують А.А.Боченков та ін. [42], О.М.Глушко [49], В.С.Новиков та ін. [178], Ю.І.Погодін та ін. [189], З.К.Сулимо-Самуйлло та ін. [217], П.Е.Трофименко та ін. [226]. У зв’язку з цим актуальним є подальший розвиток клінічної психофізіології, спрямованої на роботу не з хворою людиною, а із специфічними професійними проблемами здорової людини [43], [190], [42], [174].

В.O.Пономаренко [191], на матеріалі багаторічних досліджень професійної діяльності військових льотчиків, запропонував концепцію професійного здоров’я, в якій розроблено підходи до оцінки і прогнозування здоров’я в залежності від умов і навантажень професійної діяльності; активного відновлення функціональних можливостей організму на етапі донозологічних порушень. С.А.Бугров, В.О.Пономаренко та співавтори [43] визначають професійне здоров’я як здатність організму людини зберігати свої компенсаторні, адаптаційні та захисні механізми в усіх умовах і на всіх етапах професійної діяльності. Дана концепція розглядає здоров’я у тісному зв’язку з резервними можливостями організму, які забезпечують високу надійність діяльності і професійне довголіття [191], [145].

Проблему функціональних станів і оцінки функціональних резервів вважають центральною проблемою концепції професійного здоров’я. Функціональні резерви розглядають як здатність значно підсилювати функціонування фізіологічних систем при дії незвичних факторів зовнішнього середовища, великих навантажень, екстремальних ситуацій, що забезпечує діяльність організму в складних умовах шляхом економної та узгодженої роботи окремих ланок фізіологічних функцій [184].

Головними задачами при забезпеченні професійного здоров’я військовослужбовців є контроль рівня психофізіологічних резервів та їх оцінка при підготовці і виконанні конкретної бойової діяльності. Оцінка функціональних резервів є найбільш точним інструментом для прогнозування можливості зриву адаптації і розвитку патологічних зрушень. Значний запас функціональних резервів розглядають як потенціал бойової активності військовослужбовця і як передумову його професійного довголіття [42], [145].

Незважаючи на схожість патернів адаптаційного реагування у відповідь на зміни професійного середовища, спостерігається значна індивідуальна варіативність пристосувального результату. Ц.П.Короленко [113] розвиває запропоновану Шмальгаузеном концепцію адаптивної норми та вводить поняття меж адаптації, підкреслюючи їх індивідуальний характер. Автор підкреслює роль компенсаторних механізмів в адаптації людини до екстремальних умов. В.О. Бодров [29] зазначає, що мало вивченими є питання впливу на професійну діяльність, функціональну надійність доклінічних форм функціональних розладів, питання їх раннього діагностування і способів реабілітації.

Дослідження Г.І.Алексеєва та ін. [8] підтверджують наявність певних стадій у формуванні професійного захворювання. Науковці виявили такі особливості етапів перебігу хвороби: на початкових етапах можлива оборотність та мінливість ініціальних патологічних проявів при припиненні дії несприятливих факторів; на пізніших стадіях виявляються ознаки стійкого ураження критичних органів і систем.

На необхідності точного і своєчасного діагностування преморбідних станів наголошують А.С.Фадеєв та ін. [229]. В дослідженнях науковців показано, що розвиток психосоматичного захворювання є наслідком не виявленого вчасно невротичного розладу з психосоматичним типом реагування. Автори виявили чітку закономірність: чим більше психічних розладів діагностується своєчасно, тим рідше зустрічається виразкова хвороба. Проблематика психосоматичних патології активно розробляється Л.В.Бороздіною та ін. [39], [40], В.І.Курпатовим та ін. [122], O.Хаустовою [232] та ін.

Актуальними напрямками теоретичних і практичних досліджень в сфері професійного здоров’я є вивчення впливу військового (професійного) стресу на людину, етапи виникнення та розвитку постстресових розладів, особистісні зміни при посттравматичному стресовому розладі (ПТСР) військового генезу [220], [263], [272], [281], [282], [300], [313], [326]; процеси реадаптації військовослужбовців після перенесених захворювань [50], проблема професійного вигорання [151], [204], [207], [262], [265], [271], [280], [322]. Водночас підкреслюється принципова роль для збереження професійного здоров’я психологічного благополуччя, вдоволеності професійною діяльністю, соціальної підтримки, прийняття професійної ролі. Дослідженню цих та інших детермінант професійного здоров’я присвячені публікації [256], [262], [263], [267], [290].

Військово-професійна працездатність. Професійна надійність.

Як зазначають Р.Н.Коробов [111]; Л.Г.Медведєв та ін. [159]; В.І.Шостак та ін. [251], військово-професійна працездатність є однім із основних показників боєготовності (боєздатності) військ, від неї значною мірою залежить успішність виконання поставлених задач. Р.Н.Коробов [111] визначає військово-професійну працездатність як здатність військовослужбовця виконувати ВПД.

В.О.Бодров [30] розглядає працездатність як одну із основних соціально-біологічних якостей людини, яка засвідчує його можливість виконувати конкретну роботу протягом заданого періоду часу, із необхідними ефективністю і якістю. Професійна працездатність є більш вузьким поняттям і включає в себе ефективність і успіх конкретної спеціальної діяльності [116]. Поняття боєздатності, як вказує М.С.Корольчук [116], не має однозначного визначення, але окрім здатності фахівця виконувати завдання включає: моральний стан, мотивацію, силу волі, здатність приймати рішення в умовах дефіциту часу та інформації, йти на ризик, долати страх та цілий ряд інших соціально-психологічно професійно-значущих для спеціаліста властивостей.

Рівень і стійкість працездатності визначаються комплексом професійних, психологічних і фізіологічних компонентів, які характеризують: а) професійний досвід і підготовленість суб’єкта діяльності; б) спрямованість особистості спеціаліста; в) функціональний стан організму і величину його функціональних резервів. Крім цього працездатність залежить від інженерно-психологічних, психофізіологічних, гігієнічних і інших властивостей об’єкта, змісту, умов і організації діяльності [30].

В залежності від участі м’язової та інтелектуальної сфери в трудовій діяльності спеціаліста розрізняють переважно розумову та фізичну працездатність [116]. В.О.Бодров [30] виділяє оперативну форму працездатності (наявний її рівень на певний проміжок часу; показниками виступають фізіологічна ціна діяльності і кінцевий результат) та довготривалу (потенціальна спроможність людини виконувати конкретну роботу з певною ефективністю і якістю).

В динаміці працездатності визначають шість класичних періодів: впрацьовування, оптимальної працездатності, повної компенсації, нестійкої компенсації, “кінцевого пориву”, декомпенсації [200]. М.С.Корольчук [116] вважає доцільним виділити ще два періоди: підготовчий та відновлювальний.

Важливого значення у зв’язку з вивченням питання працездатності для ПФЗ ВПД набуває проблема професійної надійності “людського фактору” [91], [124], [125], [172], [248], [252], [258], [259], [301]. В.О.Бодров [26], [29] під професійною надійністю спеціаліста розуміє безвідмовність, безпомилковість і своєчасність його дій, спрямованих на досягнення конкретної мети в заданих умовах при взаємодії з технікою або іншими спеціалістами. Вивченню різних аспектів професійної помилки в контексті надійності професійної діяльності присвячені дослідження Є.П.Єрмолаєвої [71], М.А.Котик [118], Е.Ф.Рибалко та ін. [206].

За В.Д.Небиліциним [172], надійність людини-оператора зумовлена трьома основними факторами: 1) ступенем узгодженості техніки з психофізіологічними можливостями оператора; 2) рівнем професіоналізму і підготовленості оператора; 3) психофізіологічними характеристиками, рівнем здоров’я людини.

Слід зауважити, що вивчення працездатності вважають більш інформативним для прогнозування кількісних характеристик діяльності в стабільних умовах, в той час, як надійність допомагає прогнозувати ефективність діяльності в екстремальних, стресових умовах [26], [136].

Фактори, які впливають на працездатність.

Аналіз літературних джерел виявляє пріоритетне значення поняття “функціональний стан” (часто використовується близьке до нього поняття “психофізіологічний стан”) серед інших чинників, які зумовлюють рівень працездатності людини. Численними дослідженнями ([26], [58], [62], [97], [98], [209]) доведено, що функціональний стан організму прямо чи опосередковано впливає на рівень працездатності людини і що між функціональним станом і надійністю діяльності існує складний діалектичний взаємозв’язок.

А.Б.Лєонова і В.І.Медведєв [130] вводять таку класифікацію функціональних станів: за надійністю і ціною діяльності (припустимі і неприпустимі), за адекватністю вимогам діяльності (адекватні, динамічної неузгодженості), специфічні функціональні стани (втома, психоемоційне напруження, монотонія, гіпоксія, гіпокінезія, гіперкапнія, перегрівання, переохолодження).

А.А.Боченков та ін. [41] відмічають, що боєздатність частин і підрозділів на 65 % зумовлена функціональним станом організму військовослужбовців. Завдяки управлінню функціональними станами можна суттєво підвищувати їх адаптивність і військово-професійну працездатність.

Л.Г.Дикая [58], [62] відзначає, що саме в екстремальних умовах діяльності психофізіологічний стан має визначний вплив на характеристики діяльності, її ефективність, часові характеристики, операційний склад. В найбільш загальному вигляді Л.Г.Дикая [62] розглядає психофізіологічний стан як систему психофізіологічних і психологічних функцій, які визначають продуктивність професійної діяльності і працездатності людини на даному відрізку часу.

Істотне значення для вивчення військово-професійної працездатності в особливих умовах мають дослідження проблеми психічних станів [80], [156], [157], емоційних станів [20], [21], нерівновісних функціональних станів [197], [198], станів зміненої свідомості [51], які відображують функціонування особистісних структур різних рівнів в процесі виконання ВПД.

Нервово-психічну напругу розглядають як загальну реакцію організму при зміні стереотипу діяльності, яка найбільш різко виявляється при реальній або уявній загрозі життю або здоров’ю. Стан психічної напруги виникає в процесі адаптації людини до екстремальних умов діяльності і є формою мобілізації резервів організму [22], [47], [80], [116]. Є.П.Ільїн [94], М.В.Фролов та ін. [231] підкреслюють, що працездатність залежить від величини емоційної напруги, яка, згідно закону Йеркса-Додсона, має свій оптимум для кожного виду діяльності [34], [36], [171], [210], [246]. Виділяють три види напруги: оптимальна, екстремальна та понад екстремальна, які узгоджуються з режимами функціонування людини в умовах різного ступеня складності – з оперативним спокоєм, активацією, дезорганізацією функціонування [94], [96].

На негативний вплив втоми на продуктивність діяльності, на можливість кумуляції втоми при тривалій діяльності в несприятливих умовах вказують А.А.Боченков та ін. [41]; В.В.Плотніков та ін. [188]; Є.З.Фрішман [230]. Л.Г.Медведєв та ін. [159] зазначають, що при втомі в першу чергу страждають більш пізно набуті в процесі філо- і онтогенезу функції, трудові навички і працездатність. М.С. Корольчук підкреслює, що для прогнозування працездатності слід диференціювати стан втоми, як фізіологічно нормального явища від перевтоми, як стану організму на межі патології. Перевтома розвивається під впливом тривалої або невпинної роботи в стані втоми, коли відпочинок є недостатнім для відновлення функціональних резервів організму, і супроводжується зниженням якісних і кількісних показників роботи, різким зменшенням рівня безпеки і надійності діяльності [116].

Вплив на продуктивність діяльності циркадних ритмів, біоритмологічної активності, особливостей хронофізіологічної адаптації вивчали І.Ю.Борисова та ін. [38]; Ц.П.Короленко [113], В.С Новіков та ін. [178]; А.К.Попов [192]; Д.А.Тимофеєв та ін. [222]; D.S.Owens та ін. [307]. Зниження працездатності може бути зумовлено цілим рядом функціональних порушень в організмі, таких як хворобливі стани, їх залишкові явища, функціональні розлади, зазначає В.О. Бодров [30].

Дослідження показали, що вплив несприятливих факторів зовнішнього середовища (режим депривації сну, монотонія) на працездатність має виражений індивідуальний характер: доведений взаємозв’язок стану психічної втоми в умовах депривації сну з екстравертованістю і рівнем нейротизму, стану тривоги із здатністю утримувати увагу, з силою нервової системи, екстравертованістю, нейротизмом [18], [52], [59], [61], [79], [156]. Серед індивідуально-типологічних характеристик, які впливають на працездатність найчастіше виділяють тривожність [235], емоційність, інтроверсію, ергічність [34]; фрустраційну толерантність [37]; точну самооцінку результатів виконання завдання [311]; сумлінність [314]; інтроверсію [6]; емоційну стійкість (за наявності емоціогенної ситуації) [1], [72], [92], [189], [236], [237].

Ю.С.Нажaвін та ін. [166] вважають спроможність до саморегуляції джерелом підвищення ефективності праці. Л.Г.Дика та ін. [57], В.В.Лапа та ін. [124], А.А.Обознов та ін [182], В.В.Семикін [209] визначили провідну роль психічного образу як механізму саморегуляції функціональних станів та успішного виконання завдань в екстремальних умовах діяльності. Виділяють два рівня саморегуляції: операційно-технічний та мотиваційний [89]. Дослідження індивідуальних стилів саморегуляції у співвідношенні до ефективності діяльності проводили Л.Г.Дика та ін. [65]; В.І.Моросанова [163], [164].

А.Б.Леонова [128] та інші [260] розглядають “професійний стрес” як причину порушення працездатності активної частини населення, втрату кваліфікованих спеціалістів через їх неможливість адаптуватись до нових умов професійної діяльності, особистісно-професійних деформацій, психічного виснаження, десоціалізації. В.О.Бодров та ін. [34] виділяють “інформаційний стрес”, як особливий вид психологічного стресу, що виникає під впливом екстремальних факторів інформаційної взаємодії людини і техніки і проявляється у стані підвищеної психічної напруги оператора з елементами функціональної дезадаптації та дезінтеграції, негативними емоційними переживаннями, порушеннями працездатності. Особливості копінгу (присто­сувальної поведінки) до стресових чинників професійної діяльності вивчають K.R.Blankstein [266], S.P.Browna [268], S.F.Cronshaw [270], J.Ippolitoa [287], P.P.Vitaliano et al. [325].

В.O.Бодров та ін. [34]; Л.О.Китаєв-Смик [101] виявили негативний вплив екстремальних факторів на процеси прийому й обробки інформації. Стресові навантаження професійної діяльності впливають і на соціальну взаємодію, ефективність групової діяльності, змінюють характер спілкування. Л.О.Китаєв-Смик [101], Ю.М.Широбоков [247] вказують, що змінене спілкування може стати найбільш помітним проявом стресу на певній фазі його розвитку, водночас із виникненням емоційних, вегетативних та інших ознак дистресу.

Численні дослідження, які тривають в межах концепції Р.Карасека –Т.Теорелла “Demand-Control-Support Model” [292], [293] підтверджують гіпотезу авторів, згідно якої професійна діяльність з високими вимогами, низьким рівнем контролю і соціальної підтримки несе в собі найбільш високу загрозу кардіоваскулярних захворювань. Використання соціальної підтримки і збільшення автономії працівників (свободи дій відносно вибору методів вирішення професійних задач) в якості “буфера” психологічної напруги, сприяє зростанню продуктивності діяльності і професійного здоров’я [262], [263], [267], [287], [297], [305], [308], [310].

Серед інших чинників, які впливають на продуктивність діяльності виділяють: оцінки керівництва [298]; співвідношення витрачених зусиль та отриманої винагороди за роботу [289]; наявність можливості власного контролю і соціальної підтримки [274]. На залежність працездатності від психологічного статусу людини вказує В.О. Пономаренко [191]. J.E.Finegan [278] зазначає, що рівень виконання професійних обов’язків обумовлений сприйняттям співробітником цінностей організації. На істотну роль мотивації у збереженні професійної працездатності і високого рівня продуктивності вказує T.A.Judge [291].

Заходи психофізіологічного супроводу. Методи психодіагностичних досліджень.

Методи досліджень, які застосовуються в межах психофізіологічного супроводу військово-професійної діяльності, спрямовані, в першу чергу, на оцінку ефективності військово-професійної працездатності та рівня адаптації до особливих умов ВПД.

Для оцінки працездатності використовують прямі і непрямі показники [26], [29], [57], [85], [86], [111], [115], [116], [159], [245]. До прямих відносять виконання реальних професійних задач і робочих тестів; до непрямих – показники поточного функціонального стану організму і його резервних можливостей. Функціональний стан організму можна об’єктивно реєструвати в стані спокою або в процесі діяльності шляхом фізіологічних, психологічних, біологічних або інших вимірів, а також суб’єктивно – за допомогою бесіди, анкет, опитувальників та ін. Показники резервних можливостей організму визначаються при проведенні функціональних навантажувальних проб, які характеризують ступінь напруження і рівень компенсаторних можливостей різних систем організму при виконанні додаткових задач на фоні основної діяльності.

Л.М.Балабанова [20] вказує, що останнім часом зусилля вчених спрямовані на пошук об’єктивних методів оцінки функціонального стану. Серед них вагоме місце займають методи реєстрації електричної активності головного мозку, електрошкірної провідності та опору біологічно активних точок шкіри [15], [17], [97], [218], [219]; циркадних ритмів [178].

Експрес-методики оцінки параметрів психофізіологічної адаптації пропонують О.М.Кокун [107], М.В.Махнєв [158] та інші [238], [312]. Актуальними є також оцінка емоційного вигоряння [318]; вираженості професійного стресу [128], [277], [302]; психологічної готовності до професійної діяльності [123]; узгодженого контролю в груповій роботі [327]; рівня згуртованості групи [33].

Заходи психофізіологічного супроводу. Методи оптимізації.

О.М.Кокуном [109] було розроблено загальний алгоритм оптимізації адаптаційних можливостей людини у ПФЗ діяльності, який складається з трьох етапів: 1) оптимізації адаптаційних можливостей певного контингенту осіб на основі визначення загальних найбільш адаптивно значущих для виду діяльності факторів та впливу на ці фактори; 2) індивідуальної оптимізації адаптаційних можливостей тих осіб, що її потребують; 3) оптимізації адаптаційних можливостей людини шляхом моніторингу її психофізіологічного стану в процесі діяльності.

В арміях провідних країн світу система психофізіологічного забезпечення реалізується через спеціальні центри, де проводиться профілактика та корекція стресогенних розладів у військовослужбовців [238], [250]. В.С. Новіков [176], [180] для масового застосування у військах вважають ефективною сугестивну та фармакологічну корекцію. Регуляція функціональних станів в екстремальних умовах здійснюється за допомогою препаратів 1) заспокійливої дії, які зменшують почуття страху, нервово-емоційне напруження; 2) стимулюючих - сприяють збереженню почуття бадьорості, знімають сонливість, підвищують розумову працездатність; 3) відновлювальної дії - оптимізують адаптаційні процеси, підвищують фізичну працездатність.

О.М.Глушко та ін. [50] виділяють такі етапи психофізіологічної реабілітації: діагностичний, лікувально-відновлювальний, соціальної адаптації. В.O.Бодров [28], А.М.Карпухіна [97], М.С.Корольчук [116], В.М.Писаренко [186] пропонують коригувати функціональний стан та негативні емоційні стани військовослужбовців, що викликані особливостями ВПД, за допомогою електростимуляції, аутотренінгу, рефлексотерапії, ультрафіолетового опромінення, оксигенації та ін. Серед заходів психофізіологічного супроводу – робота з “групами ризику” [212], використання кімнат психологічного розвантаження, телефони довіри та консультативні прийоми [238].

Важливу роль у попередженні адаптаційних розладів, а також для корекції функціональних станів при психічних і фізичних навантаженнях, має метод довільної психічної саморегуляції, різні варіанти якої пропонують Х.М.Аліев та ін. [9]; Г.Н.Загородніков [82]; А.Б.Леонова [129]; А.О.Прохоров [198]; В.В.Семикін [209]; М.В.Фролов та ін. [231], M.A.Gerzina [279]. Ю.В.Ярошок [254] для попередження виникнення станів психічної напруженості у військовослужбовців пропонує використовувати психологічну підтримку і допомогу, а також соціально-психологічну реабілітацію.

Л.Я.Дорфман [68] пропонує використовувати функціональну музику як метод зовнішньої регуляції моторної діяльності. S.Sonnentag та ін. [319] підкреслюють роль обов’язкових занять, які проводяться з метою підвищення професійної компетенції і сприяють підвищенню професійної продуктивності.

М.С.Корольчук [116] зауважує, що для підвищення військово-професійної працездатності важливе значення мають адміністративно-організаційні, матеріально-технічні та соціально-психологічні заходи. Останні передбачають професійний відбір і підготовку, формування воїнських колективів та вважаються неспецифічними заходами підвищення військово-професійної працездатності.