Контрольні шкали використовуються для оцінки достовірності результатів: при перевищенні по будь-якій з них значення більше 5 балів, дані вважаються недостовірними.

В нашому дослідженні використано розширений варіант опитувальника ІТО, модифікований і стандартизований в 1998-2000 рр. К.В.Сугоняєвим і В.О.Іноземцевим: ІТО+133 [14]. Ця версія опитувальника доповнена 42 питаннями, які призначені для оцінки у досліджуваного наявності тих чи інших невротичних і патохарактерологічних тенденцій. Вони можуть проявлятись як у відношеннях з соціальним оточенням, так і у внутрішньому дискомфорті, зниженій самооцінці, іпохондричних тенденціях. Додаткові питання розподілені по опитувальнику у випадковому порядку, що дозволяє уникнути захисної реакції досліджуваного на тест чи негативного ставлення до обстеження, пов’язаної з відчуттям, що у нього намагаються знайти патологію.

При відборі пунктів для включення в опитувальник враховувалась їх змістовна новизна (по відношенню до вже наявних питань) і гіпотеза про два основні варіанти спрямованості дезадаптації – переважно внутрішньої (аутодеструктивної, інтропунітивної) чи спрямованої ззовні (екстрапунітивної).

За рахунок нових питань було утворено 3 нових шкали: “дезадаптація”, до якої увійшло 45 питань, “агресія” та “депресія”, відповідно 15 та 12 пунктів. Інтегральна шкала “дезадаптація” допомагає оцінити сумарну вираженість різноманітних проявів особистісної та поведінкової дезадаптації, наявність невротичних та патохарактерологічних тенденцій. Шкала “агресія” відображує декларовану готовність до здійснення агресивних дій (включно з фізичною агресією) по відношенню до інших людей. Шкала “депресія” оцінює вираженість аутоагресивних тенденцій (уникаючи при цьому прямих питань відносно суїцидальних намірів).

Наведемо короткі характеристики основних та проміжних шкал.

Тривожність при помірних показниках (3-4 бали) виявляє лише обережність у прийнятті рішень, відповідальність по відношенню до оточуючих, соціальну співзвучність оточенню; при високих показниках ця шкала виявляє надмірну тривожність, схильність до сумнівів, боязкість, схильність до обсесивних страхів та панічних реакцій.

Шкала стенічності (агресивності) в нормі виявляє впевнену тенденцію до самоствердження, активної самореалізації, схильності відстоювати свої інтереси, а при високих балах вказує на егоцентризм і схильність до агресивної манери самоствердження всупереч інтересам оточуючих, включно з агресивними висловлюваннями та діями.

Спонтанність автор методики розуміє як розкуте самоствердження, наступальність, прагнення лідерства. Такі риси, утворюючись поєднанням екстравертованості і агресивності, формують “сильний” (гіпертимний) тип поведінки. На відміну від нього, сензитивність, як чутливість, вразливість по відношенню до зовнішніх впливів з вираженою потребою в глибокій і постійній прихильності і захисті з боку більш сильної особистості, орієнтація на авторитет, конформність, являє собою сплав інтровертованості і тривожності, формує прояв типологічно “слабкої” (гіпотимної) конституційної структури.

Ригідність характеризується поєднанням суб’єктивізму інтроверта з інертністю установок і наполегливістю особистості, схильної до педантизму і підозрілості. Лабільність (емотивність) відрізняється вираженою мінливістю настрою, мотиваційною нестійкістю, рисами демонстративності, схильністю до пошуку визнання.

Інтроверсія – схильність до занурення у внутрішній світ, схильність до ідеалізації певних сторін дійсності, сором’язливість, соціальна пасивність. Екстраверсія – орієнтація на зовнішній світ, реальну дійсність, відкритість, товариськість, соціальна активність.

Проміжні характеристики особистості, на думку автора, являють собою сплав двох суміжних по циклограмі провідних тенденцій, які проявляються в соціальній активності людини.

Конформність утворюється поєднанням таких провідних тенденцій як тривожність і сензитивність, базується на невпевненості в собі та надмірній орієнтації на загально прийняті норми поведінки. Компромісність, як одночасне прагнення до самоствердження та уникання конфліктів з референтною групою, утворюються поєднанням підвищеної тривожності і лабільності.

Лідерство, як самостійність у прийнятті рішень, підприємливість, утворюється поєднанням помірно вираженої спонтанності і екстравертованості. Однак при високих значеннях (8-9 балів) свідчить про самовпевненість та невміння дотримуватись субординації по відношенню до старших за віком чи посадою. Комунікативності сприяє демонстративність та пошуки визнання емоційно лабільної особистості в поєднанні з високою соціальною активністю екстраверта.

Конфліктні форми поведінки утворюються поєднанням ригідності і стенічності при їх значній вираженості. Неконформність виступає як результат поєднання спонтанності зі стенічністю, при високих значеннях сприяє формуванню особистості з некерованою поведінкою, неприйняттям соціальних норм і установок. В нормі нонконформізм сприяє радикалізму і прогресу, в патології зумовлює антисоціальні форми поведінки.

Яскравість – виступає показником незбалансованості полярних тенденцій: одна або кілька особистісних якостей не компенсовані протилежними за знаком якістю і тому яскравіше проявляються в поведінці (акцентуйовані). Конфлікт є показником загальної вираженості і суперечливої спрямованості особистісних тенденцій, при високих значеннях якого формується психосоматична пре диспозиція [215, С. 44-54].

Опитувальник Шмішека. Особистісний опитувальник Г.Шмішека, виданий ним у 1970 році, призначений для діагностування типу акцентуації особистості і реалізує типологічний підхід до її вивчення [214]. Опитувальник складається з 88 питань, на які потрібно дати відповідь “так” чи “ні”. За допомогою опитувальника Шмішека можна виявити 10 типів акцентуацій особистості:

1. Демонстративний тип – відзначається високою здатністю до витіснення фруструючої інформації, демонстративністю поведінки.

2. Педантичний тип – відрізняється підвищеною ригідністю, інертністю психічних процесів, низькою здатністю до витіснення травматичних переживань.

3. “Застрягаючий” тип – характеризується надмірною стійкістю афекту, схильністю до формування надцінних ідей.

4. Збудливий тип – властива підвищена імпульсивність, послаблення контролю над бажаннями та потягами (драйвами).

5. Гіпертимний тип – відрізняється постійним підвищеним настроєм, жагою діяльності, високою активністю, підприємливістю.

6. Дистимічний тип – характеризується зниженим настроєм, песимізмом, фіксацією на негативних сторонах життя, ідеомоторною загальмованістю.

7. Тривожно-боязкий тип – виявляє схильність до страхів, боязкість та нерішучість, високий рівень тривожності.

8. Циклотимний тип - властиві зміни (чергування) гіпертимних і дистимних фаз.

9. Афективно-екзальтований тип – властивий значний діапазон емоційних станів, піднесений настрій від радісних подій легко змінюється відчаєм від сумних.

10. Емотивний тип – близький до афективно-екзальтованого, однак прояви не такі бурхливі. Це чутливі та вразливі люди, які відрізняються глибиною переживань у сфері тонких емоцій духовного життя людини.

Отримані дані можуть бути представлені у вигляді “профілю особистісної акцентуації”. В класичному варіанті тесту у зв’язку з неоднаковою інформативною потужністю шкал, “сирі” бали по кожній шкалі для забезпечення можливості зіставлення оцінки перемножуються на певну константу. Такими константами для шкал застрягаючої, педантичної, демонстративної є 2; для шкал гіпертимної, емотивної, тривожної, циклотимної, збудливої, дистимічної є 3; показники шкали екзальтації перемножуються на 6 [201, с. 280]. Максимально можливий показник по кожній шкалі (кожному типу акцентуації) може досягати 24 балів. Про наявність акцентуації свідчить показник вищий за 12 балів.

Теоретичною основою опитувальника Г.Шмішека є концепція “акцентуйованих особистостей” К.Леонгарда. Згідно з цією концепцією всі риси особистості можуть бути розділені на основні та додаткові. Основні риси – це стрижень особистості; вони визначають її розвиток, процеси адаптації, психічне здоров’я. При значній вираженості основні риси характеризують особистість в цілому. При дії несприятливих факторів вони можуть набувати патологічного характеру, руйнувати структуру особистості [214].

Особистості, у яких основні риси яскраво виражені, названі К.Леонгардом акцентуйованими [127]. Їх не слід вважати патологічними, варто розглядати їх лише як випадок “загострення” певних, притаманних кожній людині, особливостей. За К.Леонгардом, в акцентуйованих проявах особистості потенційно закладені як можливості соціально-позитивних досягнень, так і соціально-негативний заряд.

Виділені 10 типів акцентуацій особистості К. Леонгард розділив на дві групи: акцентуації характеру (демонстративна, педантична, застрягаюча, збудлива) та акцентуації темпераменту (гіпертимна, дистимічна, тривожно-боязка, циклотимічна, афективно-екзальтована, емотивна) [127].

У вітчизняній психодіагностичній практиці тест широко використовується в клінічно-психологічних дослідженнях [214, С. 165-166].

Методика SACS оцінки індивідуальної стратегії поведінки подолання С.Хобфолла. Нині в психології активно вивчається поведінка подолання стресової ситуації (coping behavior). Термін описує характерні способи поведінки людини в різних стресових ситуаціях. Поведінка подолання розглядається як стабілізуючий фактор, який може допомогти людям підтримувати психосоціальну адаптацію у періоди стресу.

В сучасній психології існує три підходи до проблеми подолання стресу. Перший розглядає копінг з точки зору динаміки его - як спосіб психологічного захисту, що послаблює психічну напругу. Другий підхід розглядає подолання в термінах рис особистості – як постійну схильність реагувати на стресові події певним чином. В третьому, найбільш поширеному підході, подолання стресу розуміють як динамічний процес, специфіка якого визначається не тільки ситуацією, але й мірою активності особистості, спрямованої на рішення проблем, пов’язаних з виникненням стресової події [194].

Загальноприйнятої класифікації типів поведінки подолання не існує. Найбільшого визнання дістали запропонований Лазарусом і Фолкманом розподіл стратегій психологічного подолання на 1) проблемно-орієнтований копінг (зусилля спрямовані на рішення проблеми, що виникла); 2) емоційно-орієнтований копінг (зміна власних установок у відношенні ситуації) [194].

Альтернативний підхід запропонував С.Хобфолл (1994), створивши на основі багатоосьової моделі “поведінки подолання” опитувальник SACS. На відміну від попередніх моделей поведінка подолання розглядається як стратегії (тенденції) поведінки, а не як окремі типи поведінки [211].

В опитувальнику С.Хобфолла, який містить 54 пункти, представлено 9 моделей поведінки подолання: асертивні дії, вступ до соціального контакту, пошук соціальної підтримки, маніпулятивні (непрямі) дії, обережні дії, імпульсивні дії, уникання, асоціальні дії, агресивні дії. Твердження опитувальника розподілені по 9 первинним шкалам (по 6 пунктів в кожній), відповідно до вищевказаних моделей поведінки. Досліджуваному пропонують виразити ступінь згоди з твердженням, використовуючи п’ятирівневу шкалу (від повної незгоди до повної згоди).

Отримані результати дають змогу представити стратегічну спрямованість поведінки подолання та розкрити її зміст за допомогою трьох вісей координат: вісь просоціальної-асоціальної стратегії, вісь активності-пасивності, вісь пряма-непряма (маніпулятивна) поведінка.

В залежності від ступеня конструктивності стратегії і моделі поведінки можуть сприяти або перешкоджати успішності подолання професійних стресів, а також впливати на збереження здоров’я суб’єкта праці і спілкування. Вважається, що “здоровий” копінг є активними і просоціальними. Активне подолання стресової ситуації в поєднанні позитивним використанням соціальних ресурсів (контактів) підвищує стресостійкість людини [194], [211].