54. Неспецифічний імунітет.

Під неспецифічним імунітетом розуміють систему захисних факторів організму , властивих даному виду як спадково обумовлена властивість . Імунітет , створюваний анатомічними , фізіологічними , клітинними і молекулярними факторами , які є природними складовими елементами організму , інакше називають конституційним. Такі фактори захищають організм від різних екзогенних і ендогенних агресій , вони передаються спадково , їх захисні функції позбавлені вибірковості і вони не здатні зберігати пам'ять від первинного контакту з чужоріднвстю. .Умовно фактори неспецифічного захисту можна розбити на чотири типи: фізичні ( анатомічні ) ; фізіологічні ; клітинні ; молекулярні .

55 Фактори неспецифічної резистентності організму.

Це, перш за все механічні бар'єри і фізіологічні чинники, які перешкоджають проникненню інфекційних агентів в організм : неушкоджена шкіра, різні секрети, що покривають епітеліальні клітини і запобігають контакту між різноманітними патогенами і організмом. До неспецифічним факторів резистентності можна віднести такі фізіологічні функції, як чхання, блювання, пронос, які також сприяють елімінації патогенних агентів з організму. Сюди ж слід віднести такі фізіологічні чинники, як температура тіла, концентрація кисню, гормональний баланс. Цей останній фактор має велике значення для імунної відповіді. Далі можна виділити хімічні та біохімічні реакції, що пригнічують інфекцію в організмі: продукти життєдіяльності сальних залоз, що містять антимікробні фактори у вигляді жирних кислот, фермент лізоцим, який міститься в секретах організму і має здатність руйнувати грампозитивні бактерії; низька кислотність деяких фізіологічних секретів, що перешкоджають колонізації організму різними мікроорганізмами.

56 Специфічний імунітет.

Набутий противірусний імунітет на відміну від так зва­ного природного є результатом активної боротьби організ­му з тим чи іншим вірусом. Набутий імунітет може розвиватись після перенесеного твариною клінічно вираженого захворювання, а також внаслідок латентної інфекції, пе­ребіг якої має прихований характер.

Активний антивірусний імунітет можна одержати шля­хом введення тварині відповідних вакцин, пасивний — вве­денням сироватки крові реконвалесцентів або гіперімунізованих тварин. Він може бути також переданий нащадкам з молоком матері. За своїми особливостями противі­русний імунітет відрізняється від антибактеріального. Вста­новлено, наприклад, що фатоцитоз, який відіграє виключ­но важливу роль в формуванні антимікробного імунітету,не має такого значення при вірусних захворюваннях. Фагоцитозу і руйнуванню вірусів макрофагами сприяють специфічні антитіла які виявляють аглютинуючу дію на вірусні часточки. Така реакція організму сприяє розвитку специфічно набутого антивірусного імунітету .

58.Активний і пасивний імунітет.

Активний імунітет часто виробляється в результаті активної імунізації , коли відбувається стимуляція власного імунітету людини , в результаті чого починається вироблення власних антитіл у відповідь на збудник . Антитіла до цього збудника виробляються завдяки спеціалізованим клітинам - лімфоцитам . При подальших зіткненнях людини зі знайомим збудником антитіла виробляються швидше, захищаючи його від захворювання. Активний імунітет може бути двох видів - природним і штучним.

Пасивний імунітет виробляється після ін'єкції вже готових антитіл , для створення яких не потрібна робота клітин організму. Однак , на жаль , дія такого імунітету дуже недовгий , він зберігається тільки до тих пір , поки триває циркуляція в організмі введених антитіл ( гамма- глобулінів) . В організмі людини цей період становить не більше місяця. У цьому відмінність пасивного імунітету від активного , який може бути довічним .

59 Антитіла та їх основні властивості.

Антитіла — специфічні (імунні) речовини, що ви­робляються в тканинах організму під впливом антигенів і характеризуються здатністю реагувати з цими антигенами, ліквідуючи їх шкідливу для організму дію. Основними продуцентами антитіл є клітини ретикуло­ендотеліальної системи, які відповідають за формування антитіл та виконують бар'єрні функції, здійснюючи імуно­логічні реакції. Основні місця скупчення ретикулів — зоб­на залоза, де утворюється більша частина лімфоцитів, і кістковий мозок, у якому синтезуються еритроцити та зер­нисті лейкоцити (гранулоцити); селезінка, кора надниркових залоз, лімфатичні судини та вузли, що складають так звану тканину мезенхіми.