3. Особливості соціальних структур різних типів суспільства

Історія знає чотири системи стратифікації: рабство, касти, стани, класи. Перші три системи належать до закритої (жорсткої) системи стратифікації, що передбачає жорсткі межі страт, заборону переходу з однієї страти до іншої. Класова система стратифікації називається відкритою, оскільки не знає формальних обмежень переходу з однієї страти в іншу.

Рабство - крайня форма нерівності, за якої певні індивіди у прямому розумінні належать іншим як їхня власність. До сьогодні рабство як формальний соціальний інститут зникло.

Касти є характерною рисою культури індійського субконтиненту. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що виключає будь-яку соціальну мобільність. Стійкість цієї системи стратифікації підтримується релігією - індуїзмом.

Стани - складова європейського феодалізму. Феодальні стани складалися з різних страт, наділені різними правами і обов'язками. До найвищого стану належала аристократія. Другий стан складало духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану належали кріпаки, вільні селяни, ремісники та купці. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, допускалися соціальні переміщення.

Класи - характерна риса капіталістичного суспільства. Описав класову структуру суспільства К.Маркс, пояснивши виникнення класів економічними чинниками.

4. Соціальна структура сучасної України.

Процеси трансформації українського суспільства зумовили становлення нового типу соціальної структури. Тип соціальної структури визначається характером суспільно-економічної, політичної системи, в межах якої дана структура функціонує. І якщо суспільство переживає процес соціального зламу, перехідний період, то кардинальні зміни у соціальній структурі стають неминучими.

Тип соціальної структури, що складається нині в Україні, має визначити подальший хід розвитку нашого суспільства. Соціальна структура є головним регулятором соціальної динаміки суспільства, оскільки соціальна структура - це самі люди, організовані в різноманітні спільноти. Але це не означає, що соціальна структура - єдиний регулятор еволюції суспільства. Величезна динамічна сила притаманна інституційним регуляторам - політиці, культурі, науці, освіті, ідеології. Але усі вони діють через активність соціальних груп, що визначається їх місцем у соціальній структурі.

Основні два процеси, які характеризують сучасну соціальну структуру українського суспільства, - це диференціація та поляризація. Диференціація проявляється у появі нових соціальних верств (дилери, брокери, менеджери, фермери), що зумовлено розвитком різних форм власності. Поляризація соціальної структури проявляється у зростанні розриву між вищим і нижчим класом, що веде до підвищення соціальної напруги. У зв'язку із зубожінням значної частини населення та швидким збагаченням окремих верств, нижчий та вищий класи зростають швидше, ніж середній, поглиблюючи поляризацію суспільства.

У соціальній структурі суспільства сконцентровані основні проблеми і суперечності суспільства. Важливим індикатором рівня розвитку суспільства, його благополуччя є співвідношення між вищим, середнім і нижчим класами. У вітчизняній соціології точаться активні дискусії стосовно осмислення класової структури українського суспільства. Важливо розуміти, що традиційні об'єктивні критерії, зокрема дохід та рівень освіти, не дають достовірної картини стратифікації у перехідному суспільстві. Тому є потреба у пошуку додаткових критеріїв, більш адекватних показників у таких умовах. З цією метою використовують суб'єктивний підхід, що базується на суб'єктивному сприйнятті індивідом свого місця у суспільній ієрархії. Шляхом оцінки соціального і матеріального стану, соціального самопочуття та ін.

У розвинених країнах Заходу вищий клас складає приблизно 10 - 15 % усього населення, середній клас - 50 - 70% у Європі та більше 80% у США, нижчий клас - 15 - 20%. Ситуація в Україні суттєво різниться. Близько 3 - 5 % складає вищий клас, до якого входить "велика буржуазія" (підприємці, банкіри), а також джерелом нової буржуазії стала номенклатура, яка перейшла з управлінського апарату у бізнес, суб'єкти тіньової економіки, що швидко збагачуються нелегальними способами у сучасних умовах.

Майже відсутній середній клас - близько 9-15 відсотків (за різними оцінками). Інтелігенція, яка у розвинутих країнах складає основу середнього класу, внаслідок кризових процесів виявилась відкинутою до нижчого класу. Середній клас в Україні є здеформованим, оскільки його в основному складають підприємці, а не інтелігенція.

Найбільш чисельним є нижчий клас - до 80 відсотків. Економічна нестабільність у державі зумовила збільшення кількості люмпенів (волоцюг, жебраків, кримінальних елементів та ін).

Як свідчать соціологічні дослідження, в Україні люди з небажанням ідентифікують себе з бідними, а також їм незручно говорити і про свої статки, називати себе багатим. Тому результати останніх соціологічних досліджень засвідчують, що кожен третій українець позиціонує себе як представник середнього класу, що дає змогу почуватися більш безпечно. Однак це суб'єктивні показники. Об'єктивні ж показники демонструють цілком іншу картину. Якщо враховувати показники матеріального добробуту, освіти, зайнятості, а також участь людини у суспільному житті, її вплив на суспільно-політичні події, то середній клас перебуває в Україні у стані зародження і складає за оцінками експертів близько 9%. Український середній клас поділяється на „старий" та „новий". „Старий" складає третину від усього невеликого прошарку і представлений підприємцями та бізнесменами, 42% з яких заробляють капітал у сферах торгівлі та послуг. Вони вдало зорієнтувалися у ситуації після розпаду Радянського Союзу і зуміли нагромадити капітал. Ще третину середнього класу складає т.зв. „офісний пролетаріат", який соціології називають „новим" середнім класом. Вони мають досить значний капітал, але повністю залежні від роботодавців, через що їх становище є досить хитким та нестабільним. Ще третина - належить до „нового" середнього класу. Цю частину складають особи, яким родичі з-за кордону надсилають кошти, що дає їм змогу почувати себе досить комфортно і часто навіть не працювати. Так, за даними експертів, 4,9 млн. українців перебувають на заробітках, і щомісяця надсилають родичам в Україну гроші (за рік це складає чверть державного бюджету). В Україні середній клас є поняттям сімейним. Батьки, у яких є достатній капітал, часто зараховують до середнього класу і сина-студента, який не працює. Більшість представників середнього класу проживають у великих містах.

У сучасних умовах політика держави повинна бути спрямована на формування середнього класу, на підняття соціального статусу тих соціальних верств, які внаслідок реформування опинилися у нижчому класі і сприяти їх висхідній соціальній мобільності.