Виміри соціальної структури:

1. Нормативний (розробляв Е. Дюркгейм та його послідовники) – сукупність норм (правила поведінки), цінностей (моральні та естетичні імперативи) та соціальних інстутутів (форма організації людей для задоволення певних потреб), які характерні для суспільства в цілому та для окремих його прошарків.

2. Ідеальний (розробляли феноменологи від Щюца до Шелера) – сукупність ідей, образів тощо. При дослідженні даного виміру соціальної структури вченого цікавить уявлення індивіда – представника певного прошарку – про суспільство в цілому і місце людини в ньому.

3. Інтеракційний (розробляв Г. Зіммель та його послідовники) – сукупність специфічних взаємодій, характерних для певного прошарку населення. Вченого цікавить питання про те, з ким і відносно кого здатні об’єднуватись представники певних прошарків населення (бідні, багаті, середній клас).

4. Вимір життєвих можливостей (розробляли К. Маркс, М. Вебер) акцентує увагу на доступі до певних суспільних благ (влада, багатство, престиж).

Доволі цікавою є концепція П. Бурдьє про соціальний простір. Він відзначає, що топологію соціального простору зумовлюють : позиції, габітус та стиль життя. Фактично П. Бурдьє підтверджує, що для кожного соціального прошарку характерна специфічна позиція в соціальному просторі (оцінюється за об’ємом капіталів, які знаходять у володінні індивіда або групи індивідів), габітус (схеми створення, сприйняття та відтворення практик) та стиль життя (вибір практик на основі уподобань).

2. Динамічні аспекти соціальної структури

Люди перебувають у постійному русі, а суспільство - у розвитку. Кожен індивід переміщується в соціальному просторі, у суспільстві, де він живе. Іноді ці переміщення людина сприймає відчутно та ідентифіковано, наприклад, переїзд із міста до села, або перехід із православної у греко-католицьку церкву, або з однієї сім'ї - в іншу. Все це змінює позицію індивіда в суспільстві і свідчить про його переміщення в соціальному просторі. Проте існують такі переміщення людини, які важко визначити як соціальні не лише оточуючим, але і їй самій. Наприклад, дуже складно визначити зміни становища індивіда у зв'язку зі зростанням (або падінням) престижу, збільшенням або зменшенням можливостей використання влади, змінами доходу. Водночас, такі зміни в позиції людини в кінцевому підсумку відбиваються на її поведінці, системі відносин в групі, потребах, установках, інтересах і орієнтаціях. У зв'язку з цим важливо визначити, як здійснюється переміщення індивідів у соціальному просторі, які в соціології прийнято називати процесами мобільності.

Соціальна мобільність - це процес зміни індивідом чи соціальною групою свого місця у соціальному просторі.

Поняття соціальної мобільності було введене в соціологічний обіг П.Сорокіним у 1927 році. З того часу воно активно використовується в соціологічних дослідженнях соціальної структури і нерівності, і буквально означає переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії.

Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник відкритості і рухомості суспільства чи, навпаки, його консервативності, замкнутості. Прикладом закритого суспільства є кастова система в Індії, де соціальна мобільність практично відсутня, а відкритого - сучасні демократичні держави з яскравими проявами соціальної мобільності, де людині забезпечена можливість переміщатися з однієї верстви чи страти в іншу.

Існує два основні типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальна соціальна мобільність - переміщення індивіда (соціальної групи) у соціальному просторі без зміни соціального статусу, на одному й тому ж рівні. Різновидом горизонтальної мобільності є територіальна мобільність (міграція).

Вертикальна соціальна мобільність - переміщення індивіда (соціальної групи) зі зміною соціального статусу вгору або вниз.

Соціологи виділяють висхідні і низхідні течії вертикальної мобільності. Висхідні течії існують у двох основних формах:

- проникнення індивіда з нижчої верстви у більш високу;

- утворення цими індивідами нової групи і проникнення всієї групи у вищу верству.

Низхідна течія також має дві форми:

- перша полягає у падінні індивіда з більш високої соціальної позиції до більш низької, не руйнуючи при цьому вихідної групи, до якої він належав;

- друга форма проявляється у деградації соціальної групи в цілому, в пониженні її рангу на фоні інших груп або в руйнуванні її соціальної єдності.

Між сходженням вгору і вниз існує певна асиметрія: усі хочуть піднятися і ніхто не бажає спускатися вниз по соціальній драбині. Як правило, сходження вгору - явище, найчастіше, добровільне, а сходження вниз - примусове. Існує два основні види соціальної мобільності - інтергенераційна та інтрагенераційна. Інтергенераційна (міжпоколінна) мобільність вказує на відносини позицій індивідів до позицій їх батьків, а інтрагенераційна (всередині покоління) - на відповідність позицій, які займає індивід у різні моменти свого життя. Другий тип мобільності ще називають соціальною кар'єрою. Наприклад: вчитель стає директором школи, а потім начальником обласного управління освіти і т.д.