10. Вчення Ксенофана про Бога як єдине (“всеєдине”) буття.

Провідна ідея Ксенофана: Бог один і єдиний. Мислитель обґрунтовує так: „ ... Якщо бог – наймогутніша з усіх /істот/, то йому належить бути одному... Бо якщо б /богів/ було два або більше, то він уже не був би наймогутнішим і найкращим з усіх істот. Насправді, кожен з них, оскільки він бог, рівним чином був би таким. У тому й полягає суть бога і сила бога, щоб панувати, а не підкорятися, і бути наймогутнішим. Отже, оскільки він не володіє вищістю, остільки він не бог.

Один і єдиний бог, в уявленні Ксенофана, всюдисущий і кулеподібний: „...Оскільки він /тобто бог – авт./ один, то повинен бути всюди уподібненим: всюди бачити, всюди чути і всюди володіти рештою почуттів. Інакше частини його, оскільки вони – частини бога, знаходились би між собою у відношеннях панування і підкорення, що неможливо... А оскільки він усюди уподібнений, то повинен бути кулеподібним, тому, що... він всюди” /Там само/. Водночас бог не може бути ні обмеженим, ні необмежений, ні порушним, ні непорушним.

11. Філософія Парменід. Теорія буття. Тотожність мислення і буття.

В центрі уваги Парменіда дві головні проблеми: відношення буття і небуття та відношення буття і мислення. Першу проблему філософ вирішив однозначно: лише існує буття, небуття немає:

Буття, у відповідності з ученням Парменіда, є одне, єдине, те, що мислиться. Воно єдине і одне, бо всюди дорівнює собі і охоплює все існуюче. Буття не має початку, бо з чого воно могло б виникнути? З небуття, але ж його нема. Не може воно й мати кінця, тобто буття вічне. Воно неперервне, бо всяка перерва була б небуттям. Буття нерухоме і взагалі незмінне, бо могло б змінитися тільки на небуття. Воно неподільне, бо частини буття, вже не будучи буттям, були б небуттям. Отже, буття стале і єдине. Таким чином, властивості єдиного буття протилежні якостям, що їх мають речі в множинному світі.

Предмети - речі плинні, змінні, виникають і зникають, то, отже, не може бути буттям те, що може перестати бути, бо буття завжди є.

Друга проблема, що знаходилась у центрі уваги Парменіда – відношення мислення і бутя. Це, однак, слід розуміти не так, що Парменід ставить знак рівності між предметом і думкою /Предмет матеріальний, а думка ідеальна/. Філософ стверджує інше: думка – це завжди думка про предмет. Думка не може бути відокремленою від буття. І коли вона не хибить, у своєму змісті не відрізняється від того, що дійсно існує.

З тезою про тотожність мислення і буття тісно пов’язана гносеологія Парменіда. Подібно до Ксенофана, він розрізняв два шляхи пізнання: шлях знання і шлях гадки. У знаннях буття постає як єдине, а у гадці світ виступає як множинний і відповідає чуттєвому досвіду. Таким чином, філософ розмежовує умоглядне, достовірне знання і оманливий чуттєвий досвід, що акумулюється у гадці. Він відкидає другий шлях, бо вважав, що множинність, яка відображається у відчуттях, – це обман відчуттів. Картина світу, яку дають відчуття, не істинна. Парменід заперечує мисленість множинності, бо вона існує лише для відчуттів. Те, що дають відчуття, – це лише ілюзія відчуттів. Істинна картина світу відкривається і засвічується лише розумом – що світ вічний, незмінний, нерухомий.