- •1. Передумови і джерела античної філософії.
- •2. Етапи розвитку і особливості античної філософії.
- •3. Космоцентризм як парадигма античної філософії. Речово–предметне тлумачення буття у старогрецькій філософії.
- •4. Натурфілософія Фалеса.
- •5. Вчення Анаксимандра про апейрон як субстанційний і генетичний початки буття.
- •6. Тлумачення субстанції світу Анаксименом.
- •7. Філософія Геракліта. Вчення про вогонь як першооснову буття.
- •8. Поняття Логосу, вчення про душу, діалектика Геракліта.
- •9. Піфагорійський союз. Вчення Піфагора про числа як засаду буття. Гармонійність світу.
- •10. Вчення Ксенофана про Бога як єдине (“всеєдине”) буття.
- •11. Філософія Парменід. Теорія буття. Тотожність мислення і буття.
- •12. Апорії Зенона Елейського.
- •13. Вчення Емпедокла про першооснову світу (“корені”) буття, світові сили. Біологія та психологія.
- •14. Філософія Анаксагора. Вчення про “гомеомерії”.
- •15. Вчення Левкіппа та Демокріта про атоми як першооснову буття.
- •16. Космологія і космогонія атомістів. Вчення про причинність.
- •17. Концепція пізнання Демокріта.
- •18. Етико–соціальні ідеї Демокріта.
- •19. Соціокультурні чинники виокремлення людини із світу речей у філософії софістів.
- •20. Онтологія та гносеологія софістів. “Людина як міра всіх речей” (Протагор).
- •21. Філософія Горгія.
- •22. Життєві принципи Сократа (за працею Платона “Апологія Сократа”).
- •23. Вчення Сократа про людину.
- •24. Метод Сократа. Майєвтика та її педагогічне значення.
- •25. Етичний раціоналізм Сократа.
- •26. Сократичні школи (кінічна, кіренська, мегарська).
- •27. Концепція буття (“теорія ідей”) Платона.
- •28. Вчення Платона про душу.
- •29. Теорія пізнання, логіка і діалектика Платона.
- •30. Вчення Платона про суспільство і державу.
- •31. Критика Аристотелем вчення Платона про буття як безтілесну ідею.
- •32. Вчення Аристотеля про буття. Поняття сутності (субстанції), матерії і форми.
- •33. Аристотель про першооснови (причини) буття. Види причин.
- •34. Космологія Аристотеля.
- •35. Гносеологія і логіка Аристотеля. Вчення про категорії.
- •36. Вчення Аристотеля про душу.
- •37. Етика і естетика Аристотеля.
- •38. Вчення Аристотеля про суспільство і державу.
- •39. Особливості античної філософії епохи еллінізму.
- •40. Філософія Епікура. Специфіка його атомізму.
- •41. Класифікація наук Аристотеля
- •42. Етична концепція епікуреїзму. Поняття атараксії.
- •43. Античний скептицизм
- •44. Ілософія стоїків. Логіка і теорія пізнання. Етика.
- •45. Філософія Стародавнього Риму. Тіт Лукрецій Кар.
- •46. Філософія Філона Александрійського: синтез юдаїзму та античної філософії.
- •47. Неоплатонізм. Поняття еманації.
- •48. Історичне значення античної філософії.
5. Вчення Анаксимандра про апейрон як субстанційний і генетичний початки буття.
Анаксамандр, як і Фалес, намагався з’ясувати першооснову буття. Але якщо Фалес шукав першопочаток світу, з якого все виникло, серед речовин, відомих емпіричним шляхом, тобто спостереженням, то він вважав, що світова речовина повинна бути безмежною, щоб не вичерпатися у творенні. Тому першопочаток світу не слід шукати серед речовин, що сприймаються емпірично, бо всі вони обмежені. Характеристикою світової речовини є безмежність у просторі і часі. Таким „нескінченно всеохопним” є апейрон. Це те спільне, що лежить в основі і води, і вогню, і землі, і повітря, не будучи жодним із них. Із слів Анаксимандра, що збереглися, апейрон вічний /„не знає старості”/, що він „безсмертний і незнищуваний”, знаходиться у вічному русі.
Новим у поглядах Анаксимандра є те, що ним вперше зроблений крок від конкретного до абстрактного, від образного уявлення до понять. Те, що у Фалеса залишається чуттєво-конкретним, Анаксимандр перетворив у категорію філософського світогляду та абстрактного мислення. Апейрон не тільки субстанційний, але й генетичний початок Космосу: з нього не тільки все складається, але й виникає.
Філософія Анаксимандра – наївний матеріалізм. Вона містить також елементи діалектики: думка про вічність руху апейрона, про виділення з нього протилежностей і утворення з них чотирьох стихій. Вчення про походження живого з неживого, людини Від тварин – ідея еволюції природи.
6. Тлумачення субстанції світу Анаксименом.
Анаксимен не утримався на висоті абстрактного мислення і знов повертається від метафізичного способу мислення до фізичного, знов шукаючи світову речовину між емпірично відомими речовинами. Такою першоосновою світу він вважав повітря.
Хоч першооснову світу Анаксимен вбачав в одній з природних стихій, чим зробив крок назад від Анаксимандра, однак вчення останнього не пройшло мимо його учня: він наголосив, що повітря є безмежним першопочатком, тобто володіє тією ж властивістю, яку має алейрон.
Обравши першопочатком світу повітря серед інших природних стихій, Анаксимен керувався міркуванням, що таким першопочатком може бути лише те, що володіє процесом утворення, виникнення всіх речей. Якраз повітря, на його думку, є найбільш живим і вічно рухомим з відомих елементів світу. З повітря через розрідження утворюється вогонь, а потім ефір, а через згущення – вітер, хмари, дощ, вода, земля. Анаксимен, отже, підійшов до ідеї діалектики перетворення кількісних змін у якісні.
Повітря, за Анаксименом, є не тільки першоосновою космічних стихій, але й початком, джерелом життя і психічних явищ. У повітрі – початок і тіла, і душі. Душа – це дихання, подув вітру. З повітря Анаксимен виводив також богів. Боги – це модифікація матеріальної субстанції.
