Створення Центральної Ради, її соціальна база, програма, лідери та основні напрямки діяльності( березень – квітень 1917 р.)

Майже одразу після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально- демократичних питань, кадети, які домінували в ТУ,та есеро – меншовицький блок, що визначав політичну лінію Рад, значною мірою сходилися в поглядах на розв’язання національного питання. Обстоюючи унітарну форму російської держави, ці політичні сили визнавали за Україною тільки право на національно – культурну автономію. Таке вирішення українського питання вже на початку 1917 року не відповідало вимогам часу, продовжувало численні тертя, суперечності та протиріччя між різними політичними силами суспільства, а й зумовили появі в Україні ще одного альтернативного центру влади – Центральної Ради – громадсько – політичного об’єднання, що утворилося 4 березня 1917 року. У надзвичайно короткий час ЦР переросла у впливовий представницький орган народної влади. Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначеності основних напрямів діяльності відіграли 3 провідні українські партії: Українська партія соціалістів – революціонерів( М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповалов) , Українська соціал – демократична робітнича партія ( В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів – федералістів( Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський). Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського. Швидкому зростанню авторитету, популярності та впливовості цього органу влади сприяло те, що він обстоював близькі та зрозумілі народу ідеї національно – територіальної автономії та популярні ідеї соціалізму. Значну роль у цьому процесі відіграв і демократичний та всеохоплюючий принцип формування ЦР, адже з самого початку свого існування вона була уособленням 3-х представництв: національного, соціал – класового та територіального. Такі ідейні засади та організаційні основи значною мірою забезпечили їй широку народну підтримку . Свою прихильність до ЦР висловили військовий, селянський та робітничий всеукраїнські з’їзди, скликані в травні 1917 р.

Отже, у роботі Центральної Ради, надавалася перевага вирішенню питань національного розвитку.

Політичні партії Західної України ( кінець хіх – поч. Хх ст.)

Починаючи з 90-х років ХІХ століття суспільний рух в західноукраїнських землях вступає в політичний етап свого розвитку – інтенсивно розгортається робота щодо організаційного згуртування та розмежування політичних сил, кристалізуються основні програмні положення, агітація та пропаганда охоплює дедалі ширші верстви населення. Вже в жовтні 1890 р. виникає перша в Галичині політична партія - Русько – українська радикальна партія(РУРП). Це політичне об’єднання було першою легальною українською політичною європейського типу і водночас першою в Європі селянською партією, що стояла на соціалістичній платформі. Поява РУПР стала своєрідним сигналом для формування багатопартійної системи в межах національного руху. Невдовзі одна за одною виникають нові партії: Українська національно- демократична партія (УНДП) 1899, Русько – український християнський союз 1896,який 1911 р. трансформувався в Християнсько – суспільну партію, Українська соціал – демократична партія – УСДП (1899). Наприкінці ХІХ ст. активізується політична думка. У 1895 р. у книзі Ю. Бачинського «Україна уярмлена» вперше в історії українського руху було сформульовано аргументовану тезу про необхідність політичної самостійної України. З часом цей постулат став програмним для більшості українських політичних партій, які між тим по - різному вбачали шляхи досягнення кінцевої мети: РУРП і УНДП були переконані, що до державної незалежності слід іти через виборювання національно – територіальної автономії , а УСДП першочерговим завданням вважала змагання за культурно – національну автономію. Під впливом загострення соціально – економічних протиріч, посилення національного руху наростає хвиля виступів робітників і селян. Їхня активність досягає свого піку на початку ХХ ст. Влітку 1902 р. аграрний рух охопив понад 500 сіл Східної Галичини, страйкувало майже 100 тис. осіб.

Отже, наприкінці ХІХ ст. суспільний рух у західноукраїнських землях вступає в політичний етап свого розвитку, який характеризується утворенням політичних партій, кристалізацією їхніх програм та активною боротьбою за вплив на маси.