Радянська україна в 30-ті рр. 20 ст. Індустріалізація.

Становище сільського господарства. Перехід до суцільної колективізації. Ліквідація куркульства як класу. Голодомор 1932-1933років. Сталінській терор та його наслідки в Україні. Духовне життя в Україні. Західноукраїнські землі в 30-хроках.

У січні 1930 року постановою ЦК ВКП(б) були встановлені терміни проведення колективізації для різних регіонів СРСР. Україну було віднесено до групи районів, де колективізацію планувалось завершити восени 1931 року або навесні 1932 року

Але наслідки голодомору були жахливими. Аналіз даних радянської демографічної статистики 30-х років свідчить, що безпосередні втрати населення України від голоду 1932 року склали 150 тис., а від голоду 1933 року — від 3 до 3,5 млн. чоловік. Загальні людські втрати, які включають і катастрофічне зниження народжуваності (майже в 10 разів), під впливом голоду, досягли в період 1932—1933 років 5 млн. чоловік. Факти і статистика свідчать: такої масової загибелі, знищення людей, як у роки сталінської колективізації, історія всього людства не знала. Голодомор 1932—1933 років — масовий геноцид комуністичного режиму проти українців.

Після занепаду сільського господарства, насильницької колективізації та голодомору 1932—1933 років почалась відбудова сільського господарства. Більшими та стабільнішими стали врожаї, поступово зростало поголів'я худоби, підвищувалась оплата праці в колгоспах. Позитивно позначились і результати технічного переозброєння сільського господарства. До кінця другої п'ятирічки в Україні уже діяло 958 машинно-тракторних станцій, які обслуговували 26,7 тис. колгоспів або 97,7 відсотків від їх загальної кількості. У колгоспників з'явилась матеріальна зацікавленість, що позитивно відбилось на продуктивності праці в суспільному господарстві. Організаційне зміцнення колгоспів, технічна та кадрова допомога, яку надала колгоспам держава, сприяли подоланню штучної економічної кризи в сільському господарстві.

У 30-х роках відчутними стали й результати розвитку промисловості. Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості ряд західно-європейських країн. Вона вийшла на друге місце в Європі за виробництвом чавуну, на четверте місце у світі за видобутком вугілля. Були виведені на проектну потужність великі підприємства, побудовані в роки першої п'ятирічки. У роки другої п'ятирічки було побудовано ще близько 1500 нових підприємств. Зростання продуктивності праці сприяло підвищенню рівня виробництва, воно стало розвиватись на інтенсивній основі. До початку третьої п'ятирічки промисловість в цілому стала рентабельною.

У 1928 році було зфабриковано так звану «Шахтинську справу» над інженерно-технічними працівниками Донбасу. Репресії пояснювались необхідністю посилення боротьби з ворогами, що «перешкоджають соціалістичному будівництву».

У 1929—1930 роках було зфабриковано справу «Спілки визволення України» (СВУ). Була репресована інтелектуальна еліта українського народу. Серед 45 засуджених були 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники, викладачі вузів, наукові працівники, священики, студенти.

30-ті роки характеризувались поверненням політики русифікації. У 1933 році в Україну прибув П. Постишев, а разом з ним прибули і тисячі партійних функціонерів. Вони зайняли усі керівні посади в республіці. Їх уже не змушували вивчати українську мову і спілкуватись

Постійним супутником життя трудящих усіх регіонів Західної України було безробіття. У період економічної кризи 1929—1933 років воно набуло небачених розмірів. У 1931—1932 роках кількість безробітних на Буковині досягла 50 тис. осіб, а в Закарпатті — 100 тис. Але й ті, хто мав роботу, жили в злиднях. Посилювалась експлуатація, зменшувалась заробітна плата.

Частина західних українців підтримувала ідею возз'єднання з Радянською Україною. Найбільш активно за це виступали західноукраїнські комуністи, які ще у 1919 році об'єднались у Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Але після насильницької колективізації та голоду в Україні ставлення до возз'єднання з УСРР стало досить негативним. Керівництво КПЗУ виступило проти репресивних дій радянського уряду. Комінтерн, за прямими вказівками Сталіна, в 1938 році прийняв рішення про розпуск КПЗУ. Багато керівників західноукраїнських комуністів було знищено після того, як вони нелегально перебрались до СРСР.

Індустріаліза́ція в СРСР — комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років[1]. Проголошена як партійний курс XIV з'їздом ВКП(б) (1925 р.). Здійснювана, головним чином, за рахунок перекачування коштів із сільського господарства: спочатку завдяки «ножицям цін» на промислову і сільськогосподарську продукцію, а після проголошення курсу на форсування індустріалізації (1929 р.) — шляхом продрозкладки.[1] Особливістю радянської індустріалізації був пріоритетний розвиток важкої промисловості та воєнно-промислового комплексу[1]. Всього в СРСР споруджено 35 індустріальних гігантів, третину з яких — в Україні. Серед них слід назвати Запоріжсталь, Азовсталь, Краммашбуд, Криворіжбуд, Дніпробуд, Дніпалюмінбуд, Харківський тракторний, Київський верстатобудівний та ін[1].

Основними цілями індустріалізації в СРСР проголошувалися:

• забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР;

• ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості;

• створення технічної бази для модернізації сільського господарства;

• розвиток нових галузей промисловості;

• зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу;

• стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.

Головні особливості радянської індустріалізації:

• головними джерелами накопичення коштів для індустріалізації стали: «перекачування» коштів із села в місто; із легкої та харчової у важку промисловість; збільшення прямих і непрямих податків; внутрішні позики; випуск паперових грошей, не забезпечених золотом; розширення продажу горілки; збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба;

• джерелами індустріалізації стала фактично неоплачена праця робітників і особливо селян; експлуатації багатьох мільйонів в'язнів ГУЛАГУ;

• надвисокі темпи індустріалізації, які пояснювалися керівництвом СРСР необхідністю зміцнення обороноздатності країни перед зростаючою зовнішньою загрозою;

• першочергова увага приділялася розвитку підприємств військового призначення, мілітаризація економіки;

• намагання радянського керівництва на чолі із Й. Сталіним продемонструвати перед усім світом переваги соціалізму над капіталізмом;

• величезні за масштабами перетворення здійснювалися на гігантський території, а це з надзвичайною гостротою ставило питання про розвиток інфраструктури (дороги, мости та ін.), стан якої значною мірою не відповідав потребам;

• розвиток виробництва засобів виробництва значно випереджав виробництво предметів споживання;

• у ході індустріалізації здійснювалася антирелігійна кампанія, відбувалося пограбування церков для потреб радянської економіки;

• здійснювалася експлуатація трудового ентузіазму людей; впровадження масового «соціалістичного змагання.