Політичний розвиток України в 90-х рр. 20ст - на поч. 21ст.Сучасні політичні партії.

У країні склалася реальна багатопартійність, яка традиційно поділяється на три напрямки: ліві партії, центристські та праві. Ліві партії проголошують своєю метою соціалізм чи суспільство, де буде забезпечена соціальна рівність громадян, домінуватиме державна власність на засоби виробництва. Сюди належать Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України. Центристські партії притримуються поміркованих політичних позицій, виступають за розвиток ринкових відносин, розвиток приватної власності у поєднанні з необхідністю соціального захисту населення. До них належать Соціал-демократична партія України (об'єднана), Партія Зелених, Народно-демократична партія України. Праві партії виступають за ринкові реформи, пріоритет приватної власності, захищають ліберальні цінності. До них належать Народний рух України, Українська Республіканська партія, Конгрес Українських Націоналістів.

У 1992-1994 pp. політична ситуація в країні була досить гострою. Погіршувалось соціально-економічне становище, калейдоскопічно змінювались прем'єр-міністри, ішла боротьба за владу між президентом Л. М. Кравчуком та Верховною Радою, яка заперечувала проти передачі виконавчої влади від рад до президентської структури. За 1992-1994 pp. Верховна Рада прийняла близько 450 законів, але більшість з них не спрацювала. Суперники обвинувачували один одного в погіршенні соціально-економічного становища. У цій ситуації президент і Верховна Рада вирішили достроково припинити повноваження і провести нові вибори.

У березні 1994 р. були проведені вибори до Верховної Ради (в багатьох округах цей термін було потім подовжено), а у червні-липні вибори Президента України; У результаті виборів значну частину місць отримали комуністи і соціалісти. На це вплинуло тяжке соціально-економічне становище республіки, погіршення рівня життя людей, віра частини населення в те, що можна повернути дешевизну товарів і доперебудовний рівень життя за допомогою комуністів. Цьому сприяло також певне розчарування частини громадян у результатах функціонування незалежної держави, побутування думки, що в усіх бідах винна незалежність. Головою Верховної Ради України було обрано соціаліста О. О. Мороза.

У червні-липні відбулися президентські вибори. Основна боротьба розгорнулася між Л. Д. Кучмою та Л. М. Кравчуком. Кучма і став Президентом України. Його програма передбачала поглиблення реформ шляхом прискорення приватизації, зміцнення власної валюти, покращання відносин з Росією та країнами СНД.

Історичною заслугою Л. Кравчука є те, що він послідовно реалізовував ідею незалежності України й очолив здійснення про цесів державотворення на першому етапі розбудови самостійної України.

Головним підсумком виборів стало те, що органи влади дійсно почали формуватися за участю народу, реально існує політичний плюралізм. Вибори не призвели до послаблення напруги між президентом і Верховною Радою

Загострення політичної ситуації стримувало хід реформ і утруднювало функціонування виконавчої влади, тому з метою послаблення протиборства 8 червня 1995 р. було підписано Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. У жовтні 1997 р. Верховна Рада приймає новий Закон України «Про вибори народних депутатів». Успіх комуністів можна пояснити скрутним соціально-економічним становищем, від якого страждала більшість населення республіки, падінням довіри до уряду, ностальгією старшого покоління за минулим, яке їм здається стабільним і кращим, роз'єднаністю зусиль національно-демократичних партій.Разом з тим у багатьох одномандатних округах перемогли великі бізнесмени, прибічники ринкового курсу Така строкатість складу Верховної Ради призвела до загострення політичної боротьби на шкоду конструктивній роботі державотворення, підйому економіки і рівня життя.7 липня 1999 р. Головою Верховної Ради України було обрано лідера Селянської партії Олександра Ткаченка, 1939 року народження.

31 жовтня 1999 р. відбувся перший тур виборів Президента України. У другому турі виборів, який відбувся 14 листопада, перемогу здобув Л. КучмаГоловний підсумок виборів у тому, що більшість виборців не підтримала ідею «червоного реваншу», тобто повернення комуністів до влади. При цьому слід відзначити значну активність виборців.

У січні 2000 р. у Верховній Раді сформувалася правоцентристська більшість, яка відсторонила від керівництва парламентом представників лівих — Олександра Ткаченка та Адама Мартинюка.

З метою загострення політичної ситуації та протидії президенту опозиція намагалася використати так званий касетний скандал (магнітофонні записи нібито зроблені з кабінету президента), спроби організувати демонстрації і маніфестації (події 9 березня 2001 року, які вилилися в масові безпорядки) та інше.

Верховна Рада третього скликання ввійшла в історію як «парламент кодексів». За часи її діяльності були прийняті Кримінальний, Цивільний, Бюджетний, Митний, Земельний кодекси, що має велике значення для розвитку правової держави в Україні.31 березня 2002 р. відбулися вибори в Верховної Раді Украни, у парламенті України утворилося три полюси: центристський (навколо блоку «За єдину Україну!»), правий (навколо блоку «Наша Україна») та лівий (навколо КПУ). У листопаді 2002 р. Прем'єр-міністром України — десятим за часів незалежності України призначено Віктора Януковича — колишнього главу держадміністрації Донецької обл. Така калейдоскопічність зміни прем'єрів свідчить про складність управління соціально-економічними процесами в республіці, нестабільність у верхніх ешелонах керівництва, постій ну боротьбу за владу, недоліки у проведенні кадрової політики. 31 жовтня 2004 р. відбувся перший тур виборів Президента України. Центральна Виборча Комісія оголосила переможцем В. Януковича, який за її даними отримав на 800 тис. голосів більше. Проте представники В. Ющенка опротестували це рішення у Верховному Суді України, який скасував рішення ЦВК і призначив переголосування II туру на 26 грудня 2004 р. У Києві відбулися грандіозні, безпрецедентні для України мітинги на підтримку В. Ющенка (за деякими даними до 500 тис. учасників), які тривали більше 2 тижнів. Такі мітинги відбулися і в деяких інших містах України. Оскільки їх учасники носили як розпізнавальні знаки одяг, шарфи, косинки, стрічки жовтогарячого кольору, то ці події отримали назву «Помаранчева революція. Для врегулювання політичного конфлікту в Україну тричі приїжджали посередники: президенти Польщі, Литви, Голова Державної Думи Росії, представники Ради Європи, Організації по безпеці і співробітництву в Європі. У результаті були досягнуті певні компроміси, але головним для стабілізації становища в цей час стали рішення Верховної Ради України від 8 грудня 2004 р. Одночасно «пакетним голосуванням» були прийняті зміни до Конституції України, до Закону «Про вибори Президента України», оновлено склад ЦВК 23 січня 2005 р. відбулася урочиста інавгурація Президента України В. Ющенка. Віктор 4 лютого 2005 р. Верховна Рада України дала згоду на при значення Прем'єр-міністром України Юлії Тимошенко, яка стала першою жінкою, що обійняла цю посаду. Навесні 2007 Р- загострилося протистояння між Президентом України В. Ющенком та урядовою коаліцією. У результаті двомісячної боротьби (квітень-травень 2007 р.) Верховну Раду України V скликання було розпущено і на ЗО вересня 2007 р. призначено дострокові вибори до Верховної Ради України.

У результаті виборів до Верховної Ради України пройшли такі партії і блоки: «Партія регіонів» (34,37% голосів виборців), «Блок Юлії Тимошенко» (30,71%), «Наша Україна — Народна Самооборона» (14,15%), «Комуністична партія України» (5,39%) та «Блок Литвина» (3,96%). «Блок Юлії Тимошенко» та «Наша Україна — Народна Самооборона» утворили так звану Демократичну коаліцію, яка має незначну перевагу в голосах перед опозицією. Головою Верховної Ради України обрано Арсенія Яценюка, а Прем'єр-міністром України вдруге призначено Юлію Тимошенко.