Репресії в Укр в 30 р 20 ст.

Мордуючи селянство голодомором, комуністичний режим ні на мить не забував і про інтелігенцію, яка очолювала процеси українізації, стимулювала національну самосвідомість українського народу, а відповідно й прагнення реального суверенітету. Цілеспрямована боротьба проти української національної інтелігенції, розпочалася вже наприкін. 1920-х років. її першими наслідками стали викриття згадуваного вже "національного ухилу" в КП(б)У, розгром міфічних "Українського національного центру", "Польської організації військової", та ін.

19 квітня 1930 р. особливий склад Верховного суду УСРР виніс вирок у справі "Спілки визволення України" (СВУ), трактованої як контрреволюційна організація. Згідно з документами звинувачення, СВУ ставили за мету за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників, відокремити Україну від СРСР і утворити Українську самостійну державу. Всього під час процесу і після нього за звинуваченнями в причетності до СВУ було репресовано бл. 30 тис. осіб, переважно інтелігенція і студентство.

Наступного року значну частину інтелігенції на чолі о М. Грушевським було звинувачено у належності до вже іншої "ворожої організації'" — "Українського національного центру". Почалися гоніння проти Всеукраїнської академії наук: було введено цензуру на її видання, закривалися найдіяльніші секції, виганялися й піддавалися репресіям т.зв. буржуазні націоналісти.

З особливою силою нова хвиля репресій охопила українське суспільство після того, як у січні 1933 р. Сталін призначив особистим представником в Україні П. Постишева. У міру того як набирало обертів правління нового сталінського опричника в Україні, страчувалися чи висипалися в табори тисячі представників нової української інтелігенції, що з'явилася у 1920-ті роки. Загалом, за деякими даними, у Радянській Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 % творчої інтелігенції, що дає підстави назвати цей період "розстріляним відродженням".

До жовтня 1933 р. зі своїх посад було усунено 80 % секретарів парторганізацій і 75 % усіх чиновників у місцевих радах. Виключення з партії та звільнення з роботи тягнуло за собою арешт і розстріл, у кращому випадку — вислання й ув'язнення в таборах.

Загалом в Україні прямі людські втрати від репресій у 1927— 1938 pp. становили щонайменше 4,4 млн. осіб.

Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов'язаних родинними узами з репресованими.

Правозахисний рух у 60- 80-е рр.: форми, учасники, значення

Зародження правозахисного руху (або руху дисидентів, від лат. незгодний) звичайно зв'язують із XX з'їздом КПРС, критикою культу особистості И. В. Сталіна, з «відлигою», зі спробами десталинизации Ситуація змінилася в середині 60-х рр., коли влади взяли курс на жорсткість режиму, спробували поставити під контроль духовне життя суспільства,. Першим і голосним кроком у цьому напрямку був арешт в 1965р. А. Синявского і Ю. Даніеля, що опублікували на Заході кнцгу «Прогулянки з Пушкіним». Вони були засуджені за антирадянську агітацію й пропаганду на 7 і 5 років таборів. Почалася боротьба з інакомисленням, посилилася цензура. Суспільство в цілому підкорилося умовам, що змінилися. Але були й ті, хто виступив проти дій влади. Правозахисний рух народився в 1965 р. Із цього року почався й цілеспрямована боротьба партійно-державного апарата с диссидентством. У правозахисному русі виділяють кілька етапів:

-період становлення (1965-1972);

-період кризи й широкого міжнародного визнання (1973-1975);

-хельсинкский період (1976-1985). Період становлення .Найбільш помітні події цього періоду: демонстрація на Червоній площі проти уведення військ країн Варшавського Договору в Чехословаччину , початок виходу «Хроніки поточних подій.

Період кризи й широкого міжнародного визнання .Ці роки ознаменовані активним настанням влади на правозахисний рух: висилка Солженицина за публікацію на Заході книги про репресивну політику радянської влади в 20- 50-е рр. «Архіпелаг ГУЛАГ», кампанія в пресі проти Сахарова, Хельсинкский період . Цей період пов'язаний з актом Наради по безпеці й співробітництву в Європі в Хельсінкі. В Акті були сформульовані вимоги про дотримання цивільних, політичних і особистих прав людини. Рух стає в точному змісті слова правозахисним . З кінця 1979 р. правозахисний рух розгорнув кампанію критики уведення радянських військ в Афганістан. Реакцією влади стало посилення репресивних дій: арешт Орлова, И. Руденко, інших членів Хельсинкских груп, висилка в Горький і позбавлення всіх нагород Сахарова (1980) і др. Правозахисний рух 60- 80-х рр. Поєднував різні плини: - цивільні рухи, що виступали в захист прав людини законними засобами в рамках Конституції; - релігійні рухи,

- національні рухи (головним чином національної інтелігенції, стурбованою втратою традицій, мови й ін.). Значення правозахисного руху лежить у вироблені системи цивільних цінностей (свобода особи, права людини, незалежність і активність), розмежувані офіційного й приватного життя, поява суспільної думки. У цьому змісті значної представляється роль правозахисного руху в підготовці перебудови (друга половина 80-х - початок 90-х рр.) і радикальних перетворень 90-х рр.