Україна в добу кризи тоталітарної системи (70-80 ті роки)

Захопивши владу, нове партійно-державне керівництво, очолюване Л.Брежнєвим, прагнуло задекларувати свою реформаторську сутність, а тому розпочало діяльність з економічної реформи.

«Косигінська реформа» повинна була подолати:

-збільшення потреби у капіталовкладеннях ,

-незавершеність будівництва,

- масовий випуск товарів, що не мали збуту,

-диспропорція розвитку галузей господарства. Для досягнення такої мети передбачалося: скоротити планові показники для підприємств, створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання; фінансувати промислове будівництво шляхом кредитування; ліквідувати раднаргоспи і відновити галузеву систему управління;.

Перші кроки реформи принесли позитивні результати: пожвавилося сільськогосподарське виробництво, покращилося постачання міст продовольством, зросла продуктивність праці. Але вже на поч. 70-х років темпи реформи почали знижуватися, і радянське керівництво поступово відмовилося від будь-яких змін. Настали «золоті роки стабільності».

На сер. 1970-х років радянська економіка розвивалась суто екстенсивними методами. Особливо негативно це вплинуло на Україну, яка потребувала інтенсифікації суспільного виробництва, оскільки її природні й трудові ресурси були обмеженими.

Протягом 70-х років в Україні відбувалося уповільнення економічного розвитку, який перетворився на якісний занепад на поч. 80-х років. Замість впровадження нових технологій, інтенсифікації використання трудових ресурсів (яких вже не вистачало), розвиток промисловості відбувався шляхом надмірних витрат, форсованого залучення до виробництва нових природних ресурсів {наслідком чого повинна була стати сировинна й екологічна криза). Це давало короткочасний ефект, але кінцеві результати були низькими, якість продукції не відповідала вимогам.

Отже, криза, що охопила економіку України, була результатом соціалістичних методів господарювання. Економічна система, не могла забезпечити зацікавлення людей у наслідках своєї праці, обмеживши особисте споживання до мізерного рівня; перетворила трудівника на пасивного споживача у багатьох випадках безплатних благ і послуг. Як наслідок, наприкінці 70 — на поч. 80-х років Україна, як і весь СРСР, опинилася на межі економічної прірви. Про це, серед іншого, свідчила активізація робітничого руху.

Причини згортання непу в Україні.

Неп не міг бути тривалим, оскільки:

· комуністична партія з самого початку розглядала неп як вимушену і тимчасову поступку капіталізму, її стратегічна мета залишалася незмінною – побудова комуністичного суспільства;· він був несумісний з політикою Сталіна, спрямованою на встановлення в країні тоталітарного режиму. У кінці 20-х років сталінське керівництво відмовилося від непу і перейшло до командно-адміністративної економіки. Нова́ економі́чна полі́тика — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму». Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, , проведення грошової реформи. Запровадження непу в Україні сприяло поліпшенню економічної ситуації. Ця політика була вимушеним тактичним кроком, здійсненим під тиском обставин .Згортання наприкінці 20-хроків НЕПу зумовлене внутрішніми економічними суперечностями. Серед них: зниження темпів розвитку, вичерпання ресурсів, , швидка диференціація суспільства, зростання соціальної напруженості. Країна опинилася на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіталів для реконструкції промисловості. Нова економічна політика була реакцією на: кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Серйозні протиріччя в період непу виникли в соціальнійПрогресуюче розшарування суспільства, поява безробіття, безпритульності спричинили зростання соціального напруження. З жовтня 1928 року почалося здійснення першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства.. Восени 1929 р. за ініціативою Сталіна було взято курс на "великий перелом", почалась коликтивізація. Наслідки здійсненого наприкінці 1929 p. під тиском Сталіна і його найближчого оточення повороту для народного господарства і долі мільйонів громадян виявилися надто тяжкими. "Підхльостування" індустріалізації обернулося невиконанням основних завдань п'ятирічки. На початку 30-х років було повністю покінчено з приватним капіталом в економіці країни.