Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoriya_modul_2 (1).docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
143.88 Кб
Скачать

Політика радянського уряду відносно селянства на поч. 20 – х р. ХХст

На початку ХХ століття селянство займало найчисельнішу ланку українського суспільства. На відміну від міст, українське село залишалося носієм українських національних традицій.

політика радянської влади щодо українського села була спрямована на розшарування і розбрат селянства. Попри утвердження у 1920-х роках в Україні тоталітарної влади, селянство, яке зазнало поразки у збройній боротьбі проти більшовиків, не залишило спроб досягти згуртування для відстоювання своїх цілей мирним шляхом. Попри заборону діяльності селянських спілок, ідея їх створення побутувала серед українського селянства до кінця 1920-х років. Не маючи можливості організовувати селянські об’єднання, українське селянство було змушене брати участь в суспільно-політичному житті лише через легальні структури, узаконені владою. Такі організації, як сільські ради, комнезами, свою діяльність здійснювали відповідно до інтересів влади. Селянські конференції 20-х років, що не мали законодавчої ініціативи, були єдиною узаконеною можливістю висловлювати селянством свої потреби, проблеми. Остерігаючись того, що конференції об’єктивно сприяють згуртуванню селянства, що може стати на заваді заходам радянської влади в українському селі, наприкінці 20-х років ці зібрання припинили скликати.

Україні в повоєнний період(1946-1953) Розпочалася відбудова народного господарства республіки одразу ж після визволення з-під фашистської .

Характерним для стратегії радянського керівництва в процесі відбудови було повернення до довоєнної моделі розвитку народного господарства. В основі цієї моделі лежала схема індустріалізації, що спиралася на пріоритетний розвиток кількох базових галузей важкої промисловості і здійснювалася за рахунок нещадної експлуатації сільського господарства. У 1946—1950 pp. на потреби важкої промисловості було направлено 80% капіталовкладень. Це, безумовно, давало ефект у галузях, орієнтованих на воєнно-промисловий комплекс (електроенергетика, металургія, машинобудування тощо), але водночас гальмувало та деформувало процес виробництва споживчих товарів та розвиток сільського господарства.

Повоєнне село, яке фінансувалося за залишковим принципом (не більше 7% загального обсягу асигнувань), мусило виконати щонайменше три завдання: забезпечити потреби промисловості в сировині, розв´язати проблему постачання міст продовольством, виростити достатню кількість сільськогосподарської продукції для експорту в країни Східної Європи. Намагаючись виконати ці широкомасштабні завдання в умовах хронічної нестачі коштів, офіційна влада практикує традиційні командні методи: посилення тиску на село, наведення жорсткого порядку — кампанія в справі ліквідації порушень колгоспного статуту (1946); прямі репресії — депортації до Сибіру «осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві» (з 1948); спроби структурної перебудови організації сільськогосподарського виробництва — політика укрупнення колгоспів (1950).

Ціною величезного напруження фізичних і духовних сил усього народу народне господарство України за короткий строк було відбудоване. У роки першої повоєнної п´ятирічки відновили роботу 22 доменні, 43 мартенівські печі й 46 прокатних станів, почали функціонувати реконструйовані металургійні заводи «Азовсталь», «Запоріжсталь», Краматорський, Єнакієвський. Крім того, промисловий потенціал республіки поповнився новими підприємствами. Обсяг валової продукції промисловості усієї України протягом 1946—1950 pp. збільшився в 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15% (проте, на думку сучасних фахівців, довоєнного рівня вдалося досягти тільки в Наступній, п´ятій п´ятирічці (1951—1955)1. У країнах Заходу процес відбудови йшов значно швидше. Так, в Англії довоєнного обсягу промислового виробництва було досягнуто в 1947 p., у 1951 р. його перевищено на 31%, у Франції — в 1948 p., а в Італії — у 1950 р.

До кінця четвертої п´ятирічки питома вага вироблених в Україні найважливіших видів продукції промисловості в загальносоюзному обсязі становила: чавуну — 47,8%, сталі — 30,6%, прокату — 33,2%, залізної руди — 53%. У 50-ті роки республіка знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. Водночас значно відстає легка промисловість (1950 р. її валова продукція становила лише 79% рівня 1940 р.) і сільське господарство (відповідно — 91%).

Отже, Відбудова в Україні здійснювалася власними силами без зовнішньої допомоги, Характерними для відбудовчих процесів в Україні були пріоритетний розвиток важкої промисловості, активна роль командної системи, значна заангажованість в економічній сфері ідеологічного фактора.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]