42. «Принцип відповідальності» г.Йонаса.

Загрозаекологічноїкатастрофи, яка можепризвести до загибелілюдства. Цевиступаєінтегруючим фактором та викликаєнеобхідністьуніверсалізаціїморальніснихвимог. У.Бек Общество риска (TheWorldintheRisk).Якщораніше мораль регулювалавідносиниміжіндивідами, то теперз’являєтьсятретійучасник – природа. Необхідність морального регулюваннявідносинлюдини і природивикликаєстворенняекологічноїетики.

Г.Йонас «Принцип відповідальності» (1979): «Чини так, щобнаслідкитвоєїдіїузгоджувалися з неперервністюавтентичноголюдськогожиття на Землі».

На попередніхетапахрозвиткуморальностінаслідкиморальнихвчинківіндивідазачепалилишейогожиття та йогонайближчеоточення, не виходили за межі строку йогожиття. Екологічнаетикавказує на те, щоглобальніпроблемивимагаютьзагальнопланетарноїзміни в поведінці великих мас людей. Необхідною є інституалізаціяморалі: моральнісніцінностімають бути вбудовані в самізакономірностіфункціонуванняосновнихсоціальнихінститутів (колективнісуб’єктиморалі). (Більшдокладноцепитання буде розглянуте в лекції з прикладноїетики)властиві XX ст. глибиннізлами в поглядах на людину й світбагато кого ізсучаснихмислителівпереконують у принциповійнеможливостіформулювання бодай якихосьзагальних основ морального обов'язку; інших, навпаки, спонукають до інтенсивногопошукунових засад йогоуніверсалізації перед лицем тих глобальних проблем і загроз, якіниніпостають перед людством.

Так, віддаючиналежнегостротіпроблемизбереженняжиття на Землі, відомийсучаснийфілософ-етик Г. Йонас формулює у книзі «Принцип відповідальності» оновленийкатегоричнийімператив: «Чини так, щобрезультатитвого чину не булируйнівними для можливостейжиття в майбутньому, або просто не чини шкодиумовинамподальшогоіснуваннялюдства на Землі». Враховуючи ж діалогізм, комунікативнуспрямованістьлюдськогобуття, К.-О. Апельпропонуєтакеформулювання: «По-перше, в усіхдіях треба виходити з того, щобзабезпечитивиживаннялюдського роду як реальноїкомунікативноїспільноти, по-друге, з того, щоб у реальнійкомунікативнійспільнотіздійснюватиідеальне» [5].Хоч як биврізноманітнювалисясучасніпідходи до осмисленнякатегоріальних засад морального обов'язку, серйозніспробиосягненняцієїпроблеми не містять у собі, як бачимо, нічогодовільного. Вони відбиваютьзростаючу потребу людства у відновленні на рівнісучасногодосвіду і знань морального погляду на людину та їїжиттєвепризначення – погляду, щодопомагавбикожнійокремійособистості у визначенніїївласнихморальнихзобов'язань. Принаймні з початку Нового часу в Європінаростаютьтенденції волюнтаризму й утилітаризму, з якихкрок за крокомутворюється та «вибуховасуміш», щозрештою у XX ст. приводить людство до небаченоїкризи – соціальної, духовно-моральної, екологічної. Й лишетоді, коли наслідкицієїкризивжедалисявзнаки,– в цивілізованомусвітінабираєрозмахузворотна, дедаліпотужнішатенденція до відродженнязанехаяних і приниженихцінностейзагальнолюдськоїморалі, відновлення у правах свідомостіморальноївідповідальності. Сучасналюдинадедалібільшоюміроюусвідомлює, щонині вона справдімусить і здатнавзяти на себе відповідальність за виживаннясвого роду й за продовженняжиття на планеті Земля загалом, – аджеїїтехнічний і науковийпотенціал став чинникомсправді планетарного масштабу, й від того, як його буде скеровано, залежитьподальша доля цивілізації й життя. (Показовим симптомом зазначенихдуховнихзмін став, зокрема, широкий розголос, щойогодістала книга німецькогофілософа Г. Йонаса «Принцип відповідальності» (1984). Автор обґрунтовуєвідповідальністьсучасноїлюдини як за виживаннялюдства, так і за світ у цілому, за все, що є в ньому живого й неповторного.)Нарешті, на закінченнярозглядупроблемивідповідальності, згадаймоще раз максиму: «Я відповідаю за все». Суттєвіаргументи, щоспонукають критично поставитися до неї, вженаведені, і відмовлятисявід них не слід.