1. Зародження економічної думки в суспільстві. Перші економічні школи.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей, істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до . н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з'ясувати загальні принципи економічного розвитку. "Економікс" (домашнє господарство) - так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд Цікавих економічних думок.

Першою школою, що намагалася побудувати теорію суспільної системи, яка ґрунтується винятково на економіці, стали меркантилісти. Метою суспільної системи вони вважали збагачення держави і населення. А оскільки найбільш очевидним втіленням багатства були гроші, виражені в благородних металах, основна задача вбачалася в забезпеченні суспільства якомога більшою кількістю золота і срібла. Це досягалося лише в тому разі, коли державна влада активно сприяла реалізації поставленої мети, всебічно регламентуючи економічне життя: протигуючи національній промисловості і торгівлі, забезпечуючи їм вигідні умови наймання робочої сили й експорту, відгороджуючи від конкурентів з інших країн. Інакше кажучи, держава в сфері економіки повинна проводити активну політику. Не випадково меркантилісти (Антуан де Монкретьєн) дали нову назву науці про способи збільшення суспільного багатства — політична економія.

Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, обмежившись лише сільським господарством. У Франції до останньої треті XVIII століття зберігався феодальний лад, що, можливо, вплинуло на погляди школи. Засновником школи є Франсуа Кене, що був лікарем короля Франції. Він консультував цього короля також на політичні теми. Так, Франсуа Кене дійшов до висновку, що головним економічним ресурсом є земля. Фізіократія, в буквальному розумінні, означає влада природи.

2.Основні етапи і напрями розвитку економічної думки в суспільстві:

меркантилізм, фізіократизм, утопічний соціалізм, класична економічна теорія, марксистська економічна теорія.

Меркантилі́зм — в широкому розумінні — переважання матеріальних, фінансових інтересів над усіма іншими. В більш вузькому, конкретному значенні — торгова та фінансова політика абсолютистських держав 16-18 ст. та відповідна ідеологія.

Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, обмежившись лише сільським господарством. У Франції до останньої треті XVIII століття зберігався феодальний лад, що, можливо, вплинуло на погляди школи.

Утопічний соціалізм — вчення про суспільство (суспільний лад), що живе за утопічними принципами, тобто такими, що не можуть бути втілені в реальному житті. Утопічний соціалізм малює картину бажаного ідеального суспільства, але не вказує шляхів його побудови, виходячи з наявних суспільних умов. Термін утопічний соціалізм вперше застосували Карл Маркс та Фрідріх Енгельс в «Маніфесті комуністичної партії» (1848) по відношенню до ненаукових соціалістичних теорій, яким вони протиставляли свій науковий соціалізм.

Класична економічна теорія — напрям в економічній теорії, заснований А. Смітом, розвинений Т. Мальтусом, Д. Рикардо, Д. С. Міллем та Артур Сесіль Пігу. У класичній економічній теорії економіка здатна до саморегулювання і повного використання своїх ресурсів, а будь-яке виробництво організовується для того, щоб збільшити споживання і так далі.

Марксизм — філософське, економічне і політичне вчення, яке набуло розвитку в 19 столітті, основоположниками якого були Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, також відоме як діалектичний матеріалізм або діалектичний та історичний матеріалізм. Загальна критична оцінка марксистського вчення зумовлена не його економічним змістом, а тими ідеологічними підходами, що певною мірою визначили й напрямки дослідження, і суть багатьох його узагальнень. Якби не радикальні послідовники марксизму, то сьогодні, напевне, його сприймали б як науковий напрямок, що доповнював і завершував розвиток класичної політичної економії.