ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. Аналіз науково-методичних джерел

РОЗДІЛ II. ДИДАКТИЧНІ УМОВИ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ

2.1. Диференційований підхід до формування навичок читання в молодших школярів

2.2. Оптимальне читання як основа ефективного розвитку й навчання молодших школярів

2.3. Використання тестового контролю знань з читання в початкових класах та аналіз результатів дослідження

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Національне відродження України потребує докорінного оновлення й перебудови системи початкової освіти, розв'язання назрілих проблем, щоб забезпечити високу якість педагогічного процесу, ососбистісно зорієнтованого на розвиток і виховання молодого покоління.

Удосконалення навчально-виховного процесу в початкових класах великою мірою залежить від того, як ми будемо підтримувати і розвивати у молодшого школяра інтерес до навчання і пізнання навколишнього світу, формувати його пізнавальну активність. Цього можна досягти завдяки читанню та правильній організації роботи з дитячою книжкою.

Уроки читання покликані щонайперше навчити дітей умінню сприймати і розуміти написаний чи надрукований текст. Завдання предмета читання в початкових класах - формування, закріплення, удосконалення навички читання, активне застосування всіх видів мовленнєвої діяльності. Це означає, що на уроках читання слід розвивати навички слухання і говоріння: ведення діалогу, уміння висловлювати свої думки, тобто всього того, що називається культурою мовлення.

Одним з найважливіших етапів засвоєння навчального матеріалу на уроках читання є сприймання і розуміння відповідної інтонації, особливо це стосується того періоду, коли учні отримують знання й уміння не з книги, а, переважно, з пояснення, розповіді, словесної інструкції вчителя.

Без високої культури читання, як наголошував В. Сухомлинський, немає ні школи, ні справжньої розумової праці. Читання є основою опанування всіх наук, розвитку людського інтелекту.

Широкі можливості для формування пізнавальної діяльності молодших школярів мають уроки читання, адже вдалий вибір текстових матеріалів спонукає учнів до навчання, формує читацькі інтереси і смаки. Однак слід зазначити, що проблема пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках рідної мови, читання постає далеко не розв'язаною проблемою в методичній науці.

Про важливість роботи вчителя над формуванням учня-читача, який може не лише швидко читати, а й глибоко сприймати та осмислювати прочитане, переконливо писав В. Сухомлинський. Він підкреслював необхідність формувати розумного читача, який читаючи думає. З будь-якою роботою такий учень справляється швидше, успішніше, ніж той, хто не оволодів умінням швидко читати.

Невміння учнів початкових класів самостійно працювати з текстами, як відзначають учені, - основна причина, що ускладнює адаптацію молодших школярів до вимог навчання, коли все зростає обсяг текстів.

Основні причини такого стану, на нашу думку, полягають у традиційній недооцінці в теорії і практиці початкової освіти процесуального компонента шкільного змісту. Навчальний предмет розглядають переважно лише як джерело інформації, а способи інтелектуальної діяльності, логічної і структурної обробки матеріалу залишаються переважно спонтанним процесом. На рівні початкової школи необхідно цілеспрямовано формувати елементарні уміння, що допомагають учневі самостійно вчитися. Ця діяльність потребує розвиненої готовності читача до осмислення змісту в цілому і його окремих частин, розуміння різного типу зв'язків і сутності прочитаного.

Важливий крок у посиленні значущості проблеми розуміння текстів розроблено в Державному стандарті початкової загальної освіти, де підкреслено роль загальнонавчальних умінь, у тому числі тих, які забезпечують роботу з текстом.

З огляду на вищесказане досліджувана проблема “Активізація пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках читання” є актуальною і недостатньо розробленою.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес на уроках класного читання у початкових класах.

Предмет дослідження - дидактичні умови активізації пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках читання.

Мета дослідження полягає у визначенні і науковому обґрунтуванні методів і прийомів активізації пізнавальної діяльності на уроках читання в учнів початкових класів.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою такі завдання:

вивчити стан розв'язання досліджуваної проблеми в науково-методичній та психолого-педагогічній літературі;

проаналізувати методи, прийоми та засоби розвитку техніки читання в початкових класах;

виявити та обґрунтувати можливості класного читання у активізації пізнавальної діяльності молодших школярів;

експериментально перевірити, як сукупність дидактичних умов забезпечує активізацію пізнавальної діяльності учнів початкових класів на уроках читання.

Методи дослідження - теоретичний аналіз психолого-педагогічної та лінгвістичної літератури, аналіз програм та підручників з читання в початкових класах, анкетування, спостереження, аналіз результатів навчальної діяльності, педагогічний експеримент (констатуючий і формуючий).

В основу нашого дослідження було покладено гіпотезу про те, що пізнавальна діяльність школярів зросте за умови їх залучення до активної навчально-пізнавальної діяльності при наявності певних дидактичних умов.

Методологічною та теоретичною основою дослідження є: Закон про освіту, Державна національна програма “Освіта. Україна XXI ст.”, положення сучасної, лінгвістичної та психолого-педагогічної науки про закони пізнання та організацію навчально-пізнавальної діяльності; особистісно-діяльнісний підхід до особистості.

Теоретична значущість роботи в тому, що отримані дані доповнюють теорію активізації пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках читання, сприятимуть підвищенню та покращенню читацької активності та самостійності молодших школярів.

Практична значущість - розроблені уроки, дидактичний матеріал та диференційований підхід до формування навичок читання дають змогу підвищити пізнавальну діяльність молодших школярів на уроках читання.

РОЗДІЛ I

1.1 Аналіз науково-методичних джерел з проблеми дослідження

Пошуки шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів, розвиток їх пізнавальних здібностей і самостійності - завдання, яке повинні вирішувати педагоги, психологи, методисти, вчителі.

Проблема формування і розвитку пізнавальної активності отримує вираження у практиці активного навчання.

Принцип самостійності і активності учнів у навчанні полягає у тому, щоб створити умови для прояву учнями пізнавальної самостійності і творчої активності в процесі засвоєння знань, навичок та вмінь і застосування їх на практиці.

Самостійна пізнавальна діяльність учнів може бути репродуктивною (виконавською) або пошуковою (творчою). При цьому самостійна навчальна діяльність учнів здійснюється під керівництвом вчителя, що більшою чи меншою мірою впливає на неї. Активність учнів у навчанні тісно пов'язана з їх самостійністю: обидві ці якості властиві навчальній діяльності, але проявляються по-різному. Так, у процесі усного викладу знань вчителем учні проявляють в основному мнемічну активність при мінімальній самостійності, тобто вони прагнуть дослівно запам'ятати і потім відтворити текст викладу. Активність і самостійність учнів підвищується, якщо їх навчають не тільки слухати, але і осмислювати матеріал, фіксувати його у вигляді плану чи конспекту, виділяти головне в навчальному матеріалі, якщо їх націлюють на пошук відповідей на запитання. Найвищу пізнавальну самостійність і активність учні проявляють тоді, коли самі формулюють проблеми, висувають гіпотези, планують і організовують пошук способів вирішення навчальних проблем, шукають шляхи їх вирішення і перевірки, аналізують отримані результати і роблять відповідні висновки.

Реалізація принципу активності в навчанні має величезне значення, так як навчання і розвиток носять діяльний характер і від якості учіння як діяльності залежить результат навчання, розвитку і виховання школярів. принцип активності в навчанні розглядається як один з провідних принципів, які виконують особливу роль серед інших принципів навчання, яка полягає в тому, що принцип активності є базисом і показником рівня реалізації всіх принципів навчання.

Дидактична сутність навчання розкривається як процес активної цілеспрямованої діяльності. Одним з найважливіших показників знань є їхнє усвідомлення, осмислення. Розуміння матеріалу відбуваається тим результативніше, чим активніше дитина бере участь у процесі засвоєння знань, чим частіше оперує ними. Свідоме засвоєння навчального матеріалу передбачає активізацію розумових (пізнавальних) процесів в учня.

Ключовою проблемою у розв'язуванні завдань підвищення ефективності і якості навчального процесу є активізація пізнавальної діяльності молодших школярів. Її особливе значення полягає в тому, що навчання спрямоване не тільки на сприйняття і запам'ятовування навчального матеріалу, але і на формування ставлення учня до самої пізнавальної діяльності.

Дослідження процесу активізації пізнавальної діяльності виходить з концепції психологічної і педагогічної науки про структуру навчальної діяльності, з висновків про структуру навчальної діяльності і, з висловів про необхідність активності самого учня в процесі формування його особистих якостей. Розвиток пізнавальної діяльності молодших школярів можна значно покращити, якщо способи керування цим процесом забезпечить повноцінне формування і взаємодію мотиваційного, змістового і організаційно-процесуального компонентів учіння.

Суб'єктом пізнавальної діяльності є учень, і тому в центрі навчання, яке має педагогічні основи стоїть його особистість, його свідомість, його ставлення до пізнавального світу, до самого процесу пізнання, співучасників пізнавальної діяльності: школярів і вчителів. У цьому і є відмінні особливості навчання в шкільні роки. Другою відмінною особливістю пізнавальної діяльності школяра є характер її протікання. оскільки і мета, і зміст і способи пізнавальної діяльності, приносить школярам задоволення, розвиває у них фантазію, уяву, виробляє творчу ініціативу, формує світогляд.

У психолого-педагогічній літературі є різні підходи до визначення пізнавальної активності та активізації пізнавальної діяльності. У багатьох дослідженнях учені називають деякі загальні істотні риси поняття “пізнавальної активності”. Так, у працях Д. Вільнеєва, Б. Єсинова, Н.Половнікової [25,9], підкреслюється вольова та емоційна настроєність суб'єкта як важливий показник активності школяра, готовність і прагнення до енергійного оволодіння знанням; психологічний смак, який виявляється в настрої розв'язувати інтелектуальні завдання.

Т. Шалова [37,101] розглядає пізнавальну активність учнів, як якість діяльності, в якій проявляється особистість самого учня з його ставлення до змісту, характеру діяльності і бажанням мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення навчально-пізнавальної мети. Я. Арістова [3, 98 ] вважає, що активність слід розуміти, як виявлення перетворюючого, творчого ставлення індивіда до об'єктів пізнання.

Наведені означення дозволяють зробити висновок, що пізнавальна активність характеризує індивідуальні особливості людини у процесі пізнавальної діяльності.

Так, Г. Щукіна відзначає, що активізація навчально-пізнавальної діяльності - “це процес, спрямований на посилену спільну навчально-пізнавальну діяльність вчителя і учнів, на спонукання до її енергійного, цілеспрямованого здійснення, на подолання енергії, пасивності та стереотипних форм викладання і навчання” [79,15].

Активізація пізнавальної діяльності учнів перш за все передбачає формування позитивного ставлення до навчання. Як відмічає В. Лозова, Формування позитивного ставлення до навчання пов'язане з розвитком певних мотивів цієї діяльності, пізнавальних інтересів, що здійснюється шляхом:

спеціальної обробки змісту навчального матеріалу (новизна, історизм, значення для практичної діяльності, показ сучасних досягнень науки);

оптимального вибору шляхів навчання.

Особливу увагу слід звернути на організацію дій, які сприяють оволодінню учнями засобами навчальної діяльності, використання методів проблемного навчання, засобів наочності. Велике значення має організація самостійної роботи учнів.

Позитивному ставленню до навчання сприяє і використання ігор, елементів зацікавлення, які мають виконувати певні навчальні функції, тобто сприяти кращому засвоєнню навчального матеріалу. Об'єктивна можливість активізації пізнавальної діяльності обумовлена діалектичним характером навчального процесу, в яких виникають і знаходять своє розв'язання ряд протиріч, зокрема, подолання розвитку між новими завданнями навчального процесу і рівнем готовності учнів до їх розв'язання.

Будь-який пізнавальний процес вимагає знання, дії і ставлення і без знань не може бути мислення, але їх якість прямо обумовлена характером дій, за допомогою яких вони засвоювались, в цьому процесі виникають відповідні мотиви, які, в свою чергу, впливають на формування знань і вмінь.

Мотиваційний компонент має ціль пробудити і закріпити у дітей позитивне ставлення до наукової діяльності, викликати допитливість, забезпечити особисто значимий смисл науковим діям і як результат - сформувати пізнавальну спрямованість до активного і самостійного добування і осмислення нових знань.

Змістовий компонент вимагає дві підсистеми:

опорні знання, вміння і навички загально-навчального характеру;

власне пошуковий зміст.

Організаційно-процесуальний компонент передбачає готовність молодших школярів до швидкого відбору необхідної інформації, вміння виділити ціль пошуку, пов'язувати відоме з невідомим, висловлювати припущення, обґрунтовувати свою думку та інше. Ці якості виникають і розвиваються в результаті самостійних розумових зусиль, в системній роботі мислення, а тому вимагають взаємозв'язаного формування загально-навчальних вмінь.

Пізнавальна активність на рівні спрямованості особистості означає глибоку переконливість учня в необхідності всебічного пізнання.

Пізнавальна активність учня виявляється:

1.У його ставленні до змісту і процесу учіння;

2.У прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності за оптимальний час;

3.У мобілізації морально-вольових зусиль на досягнення навчально-виховної мети.

Пізнавальну активність можна характеризувати як самостійність, ініціативність, творчість дитини у процесі пізнавальної діяльності. Це її прагнення дізнатися, збагнути, знайти, відчути радість успіху від самостійно знайденого аспекту розв'язання пізнавального завдання.

Передумовою, фізіологічною основою пізнавальної активності є безумовний орієнтувальний рефлекс “Що таке?” Але це передумова може розвинутися в якість особи, що називається пізнавальною активністю, тільки за певних умов.

Головне завдання педагогіки полягає саме в тому, щоб створити такі умови.

Оптимальними умовами пізнавальної активності вважають умови, що забезпечують насамперед формування мотивів навчальної діяльності, а також якості знань і емоційно-пізнавального фону навчання.

На підставі наявних у психолого-педагогічній літературі підходів до проблеми розвитку пізнавальної активності у молодших школярів можна зробити висновок про те, що вона проявляється головним чином в умінні учнів бачити і самостійно ставити пізнавальні завдання, складати план і відбирати способи його розв'язання з використанням якомога надійніших і ефективніших прийомів, добиватися результату і розуміти необхідність його перевірки.

Пізнавальна активність учня розглядається як дія вольова, цілеспрямована, в якої мета часто виходить за рамки безпосередньої ситуації.

Активність дитини у процесі навчання визначається не моторною діяльністю, а головним чином, рівнем розумової активності, яка має елементи творчості.

Отже, активізація пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання займає один із провідних напрямів у психолого-педагогічних дослідженнях. Необхідність глибокого і всебічного вивчення даної проблеми, пошуку шляхів її ефективного розв'язання, впровадження результатів наукових досліджень у практику навчання обумовлена важливими завданнями, що стоять перед школою на сучасному етапі.

Теоретичною базою розв'язання окремих напрямків досліджуваного нами аспекту послужили провідні дидактичні теорії: поетапне формування розумових дій, взаємозв'язок навчання та розвитку; теорія формування загальних умінь; проблемне навчання; оптимізація навчально-виховного процесу.

Проблему активізації пізнавальної діяльності на уроках читання розглядало багато дослідників у методичному аспекті: дослідження дитячої книжки, шляхів та способів формування інтересів до читання; формування навичок читання; навчати різних видів; читання та розумовий розвиток дитини; культура читання; читання та духовний розвиток дитини та ін. Автори справедливо відзначають, що предмет читання є провідним у навчанні й вихованні учнів початкових класів. Вони обґрунтовують вимоги до уроків читання в кожному класі початкової школи, визначають основні критерії та принципи добору текстів для читання. на основі психологічних досліджень, аналізу практики роботи вчителів початкових класів вчені -методисти звертають увагу на доцільність співвідношення прозових і поетичних творів у молодших класах. Автори обґрунтовують суть функцій підручників з читання, доводять, що виховання і розвиток дітей на уроках проходить у процесі їхньої активної пізнавальної діяльності. Вчені дають ґрунтовні методичні рекомендації вчителям щодо проведення уроків читання в різних класах, звертаючи увагу на особливості формування мислення дітей, понять “читати - думати”, “читати - відчувати”.

Акцентується увага на необхідність спрямування уроків читання, на розвиток мислитель них здібностей, розумової активності і самостійності учнів. У дослідження вказаних авторів звертається увага на доцільність розвитку інтересу до читання.

На сучасному етапі набрала широкого застосування система активного читання В. Зайцева, яка включає економічний аспект навчання, розвитку, виховання. Суть своєї методики В. Зайцева коротко обґрунтовує так: висока освіченість неможлива без хорошої техніки читання.

Під керівництвом В. Зайцевої були розглянуті науковцями найбільш ефективні резерви навчання читати. Їх використовують у своїй роботі педагоги сучасності із своїми учнями.

Також педагоги працюють над оперативною пам'яттю, щоб досягти високих результатів у техніці читання. А роблять це вони за допомогою так званих зорових та слухових диктантів, які розробив І. Федоренко. Професор І. Федоренко керував лабораторією експериментальної дидактики.

У кожному з 18 наборів диктантів є 6 речень. Особливість їх така: якщо перше речення містить всього два слова “Тане сніг” - 8 букв, то останнє речення вісімнадцятого набору містить уже 48 букв. Збільшення обсягу речень відбувається поступово, п одній-дві букви. Тривалість роботи зі всіма диктантами - близько двох місяців. Отже, за цей час дитина може запам'ятати речення, що складається з 46 букв, тобто з восьми-дев'яти слів. Вона легко включає зміст речення, читати їй стає цікаво, а тому процес навчання йде швидше.

Російський професор М. Кольцова дійшла висновку, що імпульси від пальців рук сприяють розвитку мовленнєвих зон мозку. Тримісячні малюки, з якими виконують вправи з розвитку пальців, починають говорити раніше й краще від дітей, з якими не займалися таким чином. Такі вправи необхідні всім дітям, особливо тим, хто погано читає, бо в них, як правило, розвинені малорухливі пальці, особливо мізинець та безіменний.

Галина Ткачук на основі аналізу розвитку методики читання, зокрема позакласного застосувала метод підготовки учнів-читачів, який забезпечує свідомість вибору книги для читання і основи безперервного літературного розвитку засобами поєднання художнього слова і графічних образів. Це читання-розгляд.

Важко переоцінити значущість здатності людини читати. В. Егідей пише, що не потрібно доводити вагомість впливу на нас слів, почуті вони чи побачені. Слова сприйняті нами, нас змінюють, розвивають і формують...

З огляду на це, завдання школи, особливо початкової, сприяти цьому формуванню - по-перше. В по-друге, - не позбавити своїх вихованців можливості розвивати і будувати свою свідомість на основі прочитаного чи почутого - вільно вибраного. Саме так! Прочитане - означає вільно вибране. Все інше (побачене-почуте) не завжди підконтрольне вихователю.

До школи приходять діти, яким подобаються казки, вірші, лічилки, але дуже швидко вогник цей стає жевріти, а потім і зовсім гасне. Читання перетворюється на необхідність. Могутній чинник формування людини стає оцінкою в щоденнику школяра і вище цього посередницького - про - підноситься в дуже рідкісних випадках і не довго.

Л. Яцента стверджує, що найефективніший шлях навчити шестиліток читати є гра. Шестилітні першокласники мають низький рівень вольової регуляції, сприймання, пам'яті, уваги, несформованості навчальної діяльності. Все це пов'язане з їхніми віковими особливостями і веде до необхідності гри при організації навчальної роботи.

Читання - не лише джерело поновлення знань і чинник формування образів, його потрібно розмежовувати на прочитування і усвідомлення прочитаного. Коли ми говоримо про вплив читання на формування інтелекту, дуже часто незаслужено забуваємо саме про процес прочитування. Адже саме тут закладаються ті здібності, які дозволяють не просто прочитати, а й запам'ятати прочитане, аналізувати. Проблема в тому, щоб зробити прочитування цікавим, привабливим, ненабридливим і полюбити магію перетворення суми символів в образ [47, 2].

Л. Лаптєва на уроках читання вирішує багато проблем естетичного, морального й етичного розвитку дитини. Успішно вирішити їх можна за умови добре спланованого уроку, який був і залишається основною формою навчально-виховної роботи. Мета уроку має чітко відображати навчальні завдання, його розвивальну і виховну спрямованість.

Молодший школяр читає в основному на уроці, тому важливе значення має уміння вчителя так організовувати роботу над текстом, щоб максимально використати його навчальні, виховні і розвивальні можливості.

Дітям необхідно допомогти відчути красу слова твору, картин природи, зрозуміти дії і вчинки самих персонажів, розібратися в послідовності подій, встановити причинно-наслідкові, часові і просторові зв'язки. Повторне осмислення передбачає кількаразове повернення дитини до тексту, але з різними завданнями. По суті на цьому етапі уроку формулюються, розвиваються і поглиблюються знання, уміння й навички, зокрема відпрацьовується й виразне і правильне читання.

Дослідники, що з'явилися вже на етапі розбудови національної школи, збагатили методику дитячого читання. автори пропонують нові технології, роботу з удосконалення навичок читання, концептуальні моделі з виразного читання.

У контексті нашого дослідження, цікавими є роботи, що стосуються безпосередньо молодших школярів: О. Почупайло [46] (Формування читацьких умінь в учнів I-IV класів); Т. Підлужна [49] (розвиток самостійності молодших школярів).

Аналіз теорії та практики навчання дав змогу узагальнити, що проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках читання у молодших школярів є актуальною та важливою проблемою. На сьогоднішній день достатньо обґрунтовані теоретичні засади дитячого читання та читацьких прийомів в загально педагогічному плані. Важливими відзначаємо судження багатьох дослідників щодо дитячого читання як важливого засобу розвитку пізнавальної активності молодшого школяра та чинника його духовного росту.

РОЗДІЛ II. ДИДАКТИЧНІ УМОВИ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ