Зміст

1. Вступ.

2. Законодавство, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

3. Адміністративне розслідування.

4. Судовий розгляд.

5. 5. Проблемні питання застосування законодавства

   1. Суб'єкт правопорушення.

   2. Прокат примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних.

   3. Звільнення від адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушення.

   4. Строки накладення адміністративного стягнення.

   5. Конфіскація контрафактної продукції.

5.5.1. Конфіскація "на користь держави"

6. Висновок.

7. Список використаної літератури.

1. Вступ

Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності на сьогоднішній день є пріоритетним напрямком діяльності Української держави. Це продиктовано рядом об’єктивних факторів. По-перше, Конституція України гарантувала громадянам захист прав інтелектуальної власності, який має здійснюватися саме державою. По-друге, держава сама зацікавлена у належній правовій охороні інтелектуального капіталу, оскільки останній є найважливішою передумовою забезпечення подальшого сталого соціально-економічного і культурного розвитку країни. По-третє, необхідність виконання зазначеного завдання обумовлена також міжнародними зобов’язаннями держави у сфері інтелектуальної власності. У зв’язку з цим Україна взяла курс на побудову дієвого механізму гарантування та охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Історично склалося так, що змістом даного механізму стали переважно норми цивільного права і заснована на них діяльність суб’єктів цивільно-правових відносин. Однак сучасний стан справ у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності свідчить, що цього замало, оскільки саморегуляція відносин у зазначеній сфері не задовольняє потреби сучасного суспільства. Це обумовлює необхідність активізації участі державних органів у процесі охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, функціонування яких вже набуває управлінського аспекту.

У цьому контексті, а також враховуючи проблеми здійснення адміністративної реформи, надзвичайно актуальним є дослідження адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, оскільки недосконалість державної діяльності у цій сфері перешкоджає ефективній охороні зазначених прав.

2. Законодавство, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності

Необхідність створення в Україні ефективної системи охорони прав інтелектуальної власності викликана вимогою часу. Незалежною країна не може бути без економічного розвитку, а розвинута незалежна економічна структура держави неможлива без політики захисту права інтелектуальної власності.

Проголошений Україною курс на інтеграцію до Європейського Союзу і вступ до Світової організації торгівлі потребує забезпечення захисту прав на об'єкти авторських і суміжних прав та об'єкти промислової власності на рівні, який існує в економічно розвинених країнах.

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності регулюються нормами Конституції України ( 254к/96-ВР ), Цивільного ( 435-15 ), Кримінального ( 2341-14 ), Митного ( 92-15 ), Господарського кодексів України ( 436-15 ), Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) (далі КпАП ), спеціальними законами і підзаконними нормативними актами. Зокрема, ч. 4 ст. 13 Конституції передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Частиною 1 ст. 41 Конституції передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Згідно з ч. 1 ст. 54 Конституції громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової творчості та захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Відповідно до ч. 2 цієї статті кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

26 квітня 1970 р. Україна (УРСР) приєдналася до Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі ВОІВ) і в нинішній час є учасницею Міжнародного (Паризького) союзу з охорони промислової власності та Міжнародного (Бернського) союзу з охорони літературних і художніх творів. Україна прийняла ряд спеціальних законів, якими врегульовано правовідносини у сфері інтелектуальної власності: від 23 грудня 1993 р. N 3792-XII ( 3792-12 ) "Про авторське право і суміжні права" (далі Закон N 3792-XII ( 3792-12 ), три закони від 15 грудня 1993 р. N 3687-XII ( 3687-12 ) "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (далі Закон N 3687-XII), N 3688-XII ( 3688-12 ) "Про охорону прав на промислові зразки" (далі Закон N 3688-XII), N 3689-XII ( 3689-12 ) "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі Закон N 3689-XII), а також від 21 квітня 1993 р. N 3116-XII ( 3116-12 ) "Про охорону прав на сорти рослин" (далі Закон N 3116-XII), від 5 листопада 1997 р. N 621/97-ВР ( 621/97-ВР ) "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (далі Закон N 621/97-ВР), від 5 червня 1997 р. N 318/97-ВР ( 318/97-ВР ) "Про видавничу справу" (далі Закон N 318/97-ВР), від 23 березня 2000 р. N 1587-III ( 1587-14 ) "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних" (у редакції Закону від 10 липня 2003 р. N 1098-IV ( 1098-15 ); далі Закон N 1587-III , а також підписано угоди про приєднання до відповідних міжнародних конвенцій та договорів.

Найважливішими міжнародними договорами, що діють у рамках ВОІВ, є:

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. ( 995_123 ) (у редакції від 2 жовтня 1979 р.), якою передбачено дії щодо захисту прав на винаходи, корисні моделі,промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення походження товарів; для України набрала чинності 25 грудня 1991 р.;

Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. ( 995_052 ), ратифікована Україною 23 грудня 1993 р., набрала чинності 3 листопада 1995 р.;

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. ( 995_051 ), якою передбачено правову охорону авторських прав на кожний літературний, науковий чи художній твір, незалежно від форми його вираження. Україна 31 травня 1995 р. приєдналася до Паризького акта від 24 липня 1971 р. (зі змінами від 2 жовтня 1979 р.), який практично є новою редакцією Бернської конвенції;

Міжнародна (Римська) конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 р. (995_763 ), якою передбачено охорону прав виконавців (акторів, співаків, музикантів, танцюристів або інших осіб, які виконують роль, співають, читають, декламують, виконують або будь-яким іншим способом беруть участь у виконанні творів літератури чи мистецтва), виробників фонограм і організацій мовлення; дата приєднання України 20 вересня 2001 р.;

Конвенція (Женевська) про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 р. ( 995_124 ), якою передбачено охорону інтересів авторів, артистів, виконавців і виробників фонограм від незаконного відтворення та поширення фонограм; дата приєднання України 15 червня 1999 р.

Країни-учасниці підписаних конвенцій погодилися прийняти на себе зобов'язання здійснити всі передбачені цими міжнародними документами заходи, проте з урахуванням положень чинного національного законодавства. У зв'язку із цим до КпАП ( 80731-10 ) були внесені зміни: спочатку включено ст. 51-2 (Закон від 25 лютого 1994 р. N 4042-XII ( 4042-12 ) зі змінами, внесеними згідно із Законами від 7 лютого 1997 р. N 55/97-ВР ( 55/97-ВР ) і від 5 квітня 2001 р. N 2362-III ( 2362-14 ), якою передбачено відповідальність за порушення права на об'єкт права інтелектуальної власності, а потім ст. 164-9 (Закон N 1587-III ( 1587-14 ) зі змінами, внесеними згідно із Законом N 1098-IV ( 1098-15 ), якою передбачено відповідальність за незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних.

З метою перевірки правильності застосування судами України названих статей КпАП ( 80731-10, 80732-10 ) здійснено узагальнення судової практики у справах, що розглянуті судами України в 2002-2004 рр. У процесі узагальнення проаналізовано 126 справ (95 за ст. 164-9 КпАП і 31 за ст. 51-2 КпАП, які надійшли із судів Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя і 22 областей, проаналізовано матеріали узагальнень судової практики, проведених судами України, наведено статистичні дані щодо адміністративних правопорушень.