11. Джерела міжнаодного права

Термін «джерела права» вживається в двох значеннях — матеріальному і формальному. Під матеріальними джерелами розуміються матеріальні умови життя суспільства. Під формальними ж джерелами розуміють ті форми, у яких знаходять своє вираження і закріплення норми права. Тільки формальні джерела права є юридичною категорією і складають предмет вивчення юридичних наук, у тому числі міжнародного права. Норми міжнародного права, як і інші юридичні норми, завжди існують у якійсь формі і зафіксовані в якому-небудь правому джерелі, «резервуарі правових норм» (С.С. Алексеев). Джерелом міжнародного права прийнято вважати форму вираження міжнародно-правової норми. Слід мати на увазі, що жодний із документів міжнародного права не містить вичерпного переліку його джерела. Деякі учені вважають, що перелік джерел сучасного міжнародного права міститься в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, прийнятого 26 червня 1945 року. Цей Статут, що є невід'ємною частиною Статуту ООН, виступає в якості міжнародного договору, у якому беруть участь майже всі держави світу. Відповідно до цього документа до джерел міжнародного права належать: а) міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, точно визнані державами, що сперечаються; б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми; в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; г) судові рішення і доктрини, найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй у якості допоміжного засобу для визначення правових норм. Всі ці джерела міжнародного права в залежності від їхньої обов'язковості розділяють на основні і допоміжні.

12. Договір і звичай — основні джерела міжнародного права

Міжнародні договори — одна з найбільш поширених у наш час форм закріплення взаємних міжнародних прав і обов'язків. Міжнародні договори є зазвичай джерелом зобов'я­зань тільки для суб'єктів міжнародного права, що беруть у них участь. Міжнародні договори можна розділити на пра­вові та контрактні. Правові фіксують норми міжнародного права, які отримали загальне визнання. У міжнародних кон­трактах формулюють поточні зобов'язання держави.

У правових договорах держави визнають і фіксують факт існування певної загальної норми Правові договори держави сприймають як даність, як факт, у силу якого порядок речей не може бути зміне­ний. Тому при укладанні таких договорів суб'єкти не мо­жуть ні за яких обставин впливати на їхній зміст, не пося­гаючи при цьому на основи міжнародного права. Правові договори здебільшого фіксують визнання державами при­родно-правових норм, єдине уявлення про обсяг зобов'язань щодо таких норм

Контрактами є міжнародні угоди, що виникають у ре­зультаті узгодження позицій суб'єктів міжнародного пра­ва. Основна маса міжнародних договорів є саме контракта­ми. Тому точніше було б сказати, що ці угоди містять не норми міжнародного права, а міжнародні публічні зобов'я­зання. Контрактами є, наприклад, угоди з обмеження озбро­єння (держави домовляються про обсяги, строки, технічні умови й інше), економічні угоди (сторони домовляються про строки, умови, обсяги поставок, розміри штрафів та інше),

Між нар звичай- це форма існування норм міжнародного права ,яка х-ється відсутністю чіткої пис фіксації змісту цих норм.

 Для того щоб була визнана наявність звичаю, потрібне дотри­мання низки умов, які підтверджують існування практи­ки, що визнається у якості правової норми: відносної три­валості практики,

її ідентичності,

загального характеру практики,

її правомірності