3. Система міжнародного права

   Сучасне міжнародне право є окремою правовою системою, яка складається з принципів, договірних і звичаєвих норм, що регулюють відносини між державами, міжурядовими організаціями й іншими суб’єктами міжнародного права.

Компоненти системи — принципи, договірні та звичаєві норм, рішення міжнародних судових органів тощо —

залежно від предмета регулювання об’єднуються в галузі міжнародного права, як-от: право зовнішніх зносин, право міжнародних організацій, міжнародне морське право, космічне право, міжнародне економічне право тощо. Міжнародне право охоплює величезні складні сфери транснаціонального значення, як традиційні (статус держави, право-наступництво держав, закони та звичаї війни, право міжнародних договорів тощо), так і нові (міжнародні організації, ядерна енергія, повітряне право, навколишнє середовище, захист прав людини тощо)

. Компонентами системи міжнародного права слід вважати також такі правові інститути, як міжнародне визнання, міжнародна відповідальність і санкції, правонаступництво тощо. Компоненти системи міжнародного права в умовах реальних міжнародних відносин постійно взаємодіють. Протиріччя окремих норм і принципів в умовах взаємодії не руйнують один одного, а дають змогу добиватися оптимальних результатів в інтересах забезпечення головної мети системи — співробітництва держав в умовах міцного миру та надійної безпеки.    Система міжнародного права — це порядок розташування принципів і норм у логічній послідовності або за предметом регулювання.

Систему міжнародного права слід відрізняти від системи науки міжнародного права. Система науки міжнародного права створюється науковцями з метою вивчення, кодифікації, забезпечення методів тлумачення, вірного розуміння сутності міжнародного права. Такі підрозділи науки міжнародного права, як історія міжнародного права, предмет і сутність міжнародного права, вивчають міжнародне право загалом, а не його окремі галузі. Наука міжнародного права — суттєва частина загальної науки права — юриспруденції. Система науки міжнародного права здатна забезпечити знання, розуміння та застосування його принципів і норм.

4. Функції міжнародного права

Функції міжнародного права - це основні напрямки його впливу на соціальне середовище, що визначаються його суспільним призначенням. Можна розглядати функції сучасного міжнародного права з п’яти осно-вних позицій (насправді вони гнучко взаємодіють, а не виокремлюються за вказаними напрямами):

1)         соціальні функції міжнародного права (стабілізація, зміцнення й за-безпечення відносин між суб’єктами міжнародного права);

2)         власне юридичні функції (визначення прав та обов’язків суб’єктів міжнародного права стосовно один одного, встановлення статусу різних ка-тегорій суб’єктів, їх правосуб’єктності, зміцнення міжнародного права, між-народної законності, міжнародного правопорядку та ін.);

3)         функції взаємодії з іншими управлінськими системами, що діють у міжнародній сфері (внутрішньодержавним правом, політикою, мораллю, ре-лігією, етикою тощо);

4)         функції програмування розвитку міжнародних відносин та міжнарод-ного права (програмування їхнього розвитку на перспективу, прогнозування параметрів поведінки суб’єктів міжнародного права, передбачення варіан-тів напрямів розвитку інших систем, з якими взаємодіє міжнародне право, тощо);

5)         функції інформаційного порядку (забезпечення знаннями про зміст міжнародно-правових актів, вплив на формування міжнародно-правової сві-домості та культури тощо).

Також виділяють такі функції:

— координуючу функцію — полягає в тому, що за допомогою його норм встановлюють правила поведінки, які є стандартами для всіх держав у їх взаємовідносинах, щоб взаємодіяти сприяючи, а не заважаючи одна одній;

— регулюючу функцію — полягає в тому, що в нормах і загальновизнаних принципах держав закріплюються правила, без яких неможливе їх спільне існування та спілкування;

— забезпечувальну функцію — полягає в тому, що міжнародне право містить норми, які спонукають держави дотримуватись певних правил поведінки як у мирний час, так і в період війни;

— охоронну функцію — полягає в тому, що міжнародне право закріплює механізми, які захищають законні права й інтереси держави та дозволяють спільно (колективно) карати порушників.