Тема: Матеріально-технічна база аграрних підприємств

Мета: Навчитись визначати показники забезпечення та використання енергетичних ресурсів, рівня механізації виробничих процесів; давати оцінку та розкривати можливі шляхи поліпшення енергозабезпечення та енерговикористання, підвищення рівня механізації.

Методичні поради

Для визначення структури енергетичних ресурсів усі ви­ди енергетики виражають у порівняльних одиницях — ме­ханічних кінських силах.

Щоб виразити по­тужність електродвигунів у кінських силах, загальну сумар­ну потужність усіх електродвигунів у кіловатах множать на коефіцієнт 1,36 (1 к.с. = 0,736 кВт, а тому 1 кВт — 1,36 к.с).

Потужність знижуючих трансформаторів вимірюється в кіло-вольт-амперах (кВА) і переводиться в механічні кінські сили за коефіцієнтом 1,088, а робочі коні — 0,75.

Під структурою енергетичних ресурсів (потужностей) розуміють процентне співвідношення окремих видів енергетики в загальному їх обсязі енергетичних ресурсів.

Важливими техніко-економічними показниками ма­теріально-технічної бази є енергоозброєність і енергоос­нащеність.

Енергоозброєність праці — це кількість енер­гетичних потужностей (к.с), що припадає на серед­ньорічного працівника.

Енергооснащеність виробництва — це кількість енер­гетичних потужностей, що припадає на 100 га посівної площі. Щоб її визначити, потрібно сумарний запас по­тужностей (к.с.) поділити на площу сільськогосподарсь­ких культур і помножити на 100.

Електрооснащеність показує кількість електроенергії з розрахунку на 100 га ріллі і визначається відношенням кількості електроенергії, спожитої на ви­робничі потреби, до площі ріллі.

Електроозброєність характеризує кількість електрое­нергії у розрахунку до одного середньорічного працівни­ка й визначається відношенням кількості електроенергії, спожитої на виробничі потреби, до середньорічної чи­сельності працівників.

Вплив зміни структури продукції на витрати енерго­носіїв визначається залежністю:

де ▲Е — економія енергоресурсів у звітному періоді, кг у.п.;

Ео — витрати енергоресурсів у базовому періоді, кг у.п.;

Іо, Іо — енергомісткість виробництва продукції відповідно у базовому та звітному періодах, кг у.п./ц;

α — коефіцієнт, що визначає співвідношення вироб­ництва продукції у базовому (Qo) та звітному (Q1) періодах (α = Q1 — Qo).

Енергомісткість виробництва j-ro виду рослинницької продукції (і Bj) визначається за цільовою функцією:

де lij1— енергомісткість і-ї технологічної операції ви­робництва j-ro виду продукції, кг у.п./га;

nu — кількість технологічних операцій, що відповідає процесу виробництва j-ro виду продукції;

uj — урожайність j-ro виду рослинницької продукції, ц/га.

Під рівнем механізації слід розуміти процентне відношен­ня робіт, виконаних машинами і механізмами, до загально­го їх обсягу. Для визначення рівня механізації того чи іншо­го виду роботи її загальний обсяг, виконаний механізмами, ділять на всю кількість цієї роботи і множать на 100.

Рівень механізації того чи іншого робочого процесу визначається так:

де Рм.р.п. — рівень механізації робочого процесу, %;

q1,q2,q3 — обсяг механізованих робіт на різних опе­раціях, ум.ет.га.;

Д1, Д2, Д3 — обсяг механізованих і немеханізованих

робіт на тих самих операціях, ум.ет.га.

Щоб визначити рівень механізації виробничих процесів в рослинництві, необхідно обсяг певного виробничого процесу, що виконується механізовано розділити на загальний обсяг даного виробничого процесу і помножити на 100%.

Щоб визначити рівень механізації виробничих процесів у тваринництві, необхідно механізовані головомісця розділити на всього головомісць і помножити на 100%.

1. Коефіцієнт змінності. Визначається як відношення кількості відпрацьованих машино-змін до всієї кількості машино-днів;

2. Тривалість машино-дня. Визначається шляхом мно­ження коефіцієнта змінності на 7 год.;

3. Виконання норм виробітку за марками тракторів, комбайнів. Беруться існуючі в господарствах норми, порівнюються з фактично виконаним обсягом робіт.

4. Річний (сезонний, денний) обсяг виконаних робіт в умовних еталонних гектарах на один трактор (фізичний або умовний). Обсяг усіх механізованих робіт вимірюється в еталонних гектарах.

5. Коефіцієнт використання часу виражається відно­шенням відпрацьованого часу (годин) до запланованого робочого часу за відповідний період.

6. Можливий виробіток тракторів показує, який обсяг робіт (у гектарах умовної оранки) можна виконати протя­гом дня за фактично відпрацьований час.

7. Коефіцієнт використання тракторів — це відношен­ня фактичного обсягу виконаних робіт до можливого об­сягу за відпрацьований час.

8. Коефіцієнт використання часу зміни визначається як відношення чистого робочого часу до часу зміни.

9. Продуктивність агрегата за годину чистого робочо­го часу визначається так:

де W — продуктивність агрегату за годину, га

Vp — робоча швидкість руху агрегата, км/год.;

Вр — робоча ширина захвату, м;

0,1 — коефіцієнт для переведення робіт у гектари.

11. Коефіцієнт експлуатаційної надійності агрегата визначається відношенням чистого часу роботи агрегата до суми чистого робочого часу і часу про­стоїв з технічних причин.

12. Собівартість умовного еталонного гектара

Сум.ет.га = (З + П + А + Рт + Тв + Зт) : Qм.р

де Сум.ет.га — собівартість умовного еталонного гекта­ра, у.о.;

З — заробітна плата з нарахуваннями, у.о.;

П — пальне і мастильні матеріали, у.о.;

А — амортизація основних засобів, у.о.;

Рт — затрати на поточний ремонт і технічні догляди, у.о.;

Тв — транспортні витрати, у.о.;

Зт — затрати, пов'язані із зберіганням технічних за­собів, у.о.;

Qм.р — обсяг механізованих робіт, ум.ет.га.

Усі показники використання автотранспорту поділя­ються на три групи: інтенсивності, продуктивності і еко­номічності. До показників інтенсивності належать:

• коефіцієнт використання автопарку, який визнача­ють діленням автомобіле-днів перебування в господарстві на автомобіле-дні в роботі;

• середня технічна швидкість, яка є часткою від ділен­ня загального пробігу на час перебування в русі;

• середня експлуатаційна швидкість, яка є часткою від ділення загального пробігу на час перебування авто­мобілів у наряді;

• середня відстань перевезень 1 т вантажу, яку розра­ховують діленням вантажообігу в тонно-кілометрах на за­гальну кількість перевезеного вантажу (в т);

• середньодобовий пробіг автомобіля (в км), який виз­начають діленням загального пробігу автомобілів на авто­мобіле-дні в роботі.

Показники продуктивності автотранспорту.

Виробіток автомобілів на одну середньооблікову автомобіле-тонну:

де Вт — кількість перевезених вантажів, т;

Ат.д. — автомобіле-тонно-дні;

Кількість тонно-кілометрів на одну середньооблікову автомобіле-тонну:

де Зв.о — загальний вантажооборот, т • км.

Вт – кількість перевезених вантажів, т;

Ат.д. – автомобіле-тонно-дні.

Для розрахунку та аналізу вантажообороту автопарку Qт/км використовують формулу:

де Вп — вантажопідйомність автопарку підприємства (загальний тоннаж автопарку);

Ка — коефіцієнт використання автопарку;

Кп — коефіцієнт використання пробігу;

Пз — середньодобовий пробіг автомобілів, км;

Кв — коефіцієнт використання вантажопідйомності.

Для визначення економічної оцінки роботи автотранс­порту застосовують:

1. Коефіцієнт використання пробігу (Кв.пр), що вста­новлюється відношенням пробігу з вантажем (Lв) до загального пробігу (Lз), визначають так:

Потреба в автомобілях (Па) для обслуговування ком-5айнів з бункером при збиранні культур за потоковою технологією визначається за формулою:

де Мк — кількість комбайнів;

П — продуктивність комбайна за годину змінного ча­су, га/год;

У — урожайність, т/га;

Б — вантажопідйомність бункера, т;

Ку — кількість бункерів продукту, що вміщується в ку­зов автомобіля;

L — середня відстань перевезень, км;

V — середня технічна швидкість автомобілів, км/год;

tl — тривалість розвантаження автомобілів з урахуван­ням часу на допоміжні операції, год;

t2 — час, що витрачається на вивантаження бункера комбайна в автомобіль.

Потребу автомобілів для комбайнів без бункера можна визначити з виразу:

де Ва — середня вантажопідйомність автомобіля, т.;

Кв — коефіцієнт використання вантажопідйомності ав­томобіля.

2. Коефіцієнт використання вантажопідйомності (тон­нажу) визначають відношенням фактичної ванта­жопідйомності до номінальної (номінальну ванта­жопідйомність одержують шляхом множення кількості рейсів на середню вантажопідйомність автомобіля) за та­кою формулою:

3. Одним з основних економічних показників викори­стання автотранспорту є собівартість тонно-кілометра (Ст. • км). її розраховують як відношення суми експлуа­таційних витрат (∑3екс) до фактичного обсягу, т • км (Qt. • км).

4. Коефіцієнт технічної готовності парку (Кт.г) визна­чається відношенням кількості машино-днів перебування транспортних засобів у технічно справному стані (∑Mc) до кількості інвентарних машино-днів парку (∑Мін):

5. Коефіцієнт використання парку (Кв.п) встанов­люється відношенням кількості машино-днів роботи пар­ку лінії (∑Мп) до кількості інвентарних машино-днів парку (∑Мін).

Економічна оцінка впровадження нової системи ма­шин чи окремої машини характеризується такими показ­никами:

1) зниження експлуатаційних витрат, %:

де С2 — зниження експлуатаційних витрат, %;

Вс — розмір експлуатаційних витрат, що припадає на одиницю роботи із застосуванням старої машини, у.о. на 1 га;

Вн — те саме із застосуванням нової машини;

2) зниження затрат праці, %:

де С1 — зниження затрат праці, %;

Зс — затрати праці робітників на одиницю роботи у вихідному процесі (людино-годин на гектар, на тонну та ін.);

Зн — те саме при застосуванні в цьому процесі нової машини;

3) термін окупності додаткових капітальних вкладень:

де Т — строк окупності, років;

Кн, Кс — балансова вартість нової і старої техніки, у.о.;

Ер — річна економія експлуатаційних витрат, у.о.

Задача 1. Визначити електроозброєність сільськогосподарського підприємства, якщо в підприємстві 1200 га землі, працювало 200 чоловік, основні фонди становлять 2400 тис.грн., енергетичні ресурси – 32600 к.о.

Задача 2. Визначити енергозабезпеченність сільськогосподарського підприємства, якщо в підприємстві площа сільськогосподарських угідь – 4180 га, енергетичні потужності – 25760 кВт, вартість продукції 2275 тис. грн..