5. Моральні проблеми юридичної діяльності. Етика ненасильства та юридичного милосердя.

Ефективність службового етикету юриста суттєво зумов­люється філософією ненасильства та юридичним милосердям.

Як соціальний феномен, насильство означає усяке прини­ження гідності людини, що призводить до обмеження її фі­зичних та духовних потенцій. Формами насильства є, зокре­ма, шантаж, пограбування. Тлумачення насильства виявляє як мету людської діяльності, так і засоби її досягнення. Це певний тип відносин між людьми, панування волі однієї лю­дини над волею іншої. Типовими реакціями на насильство є покірність, пасивність, ненасильство або контрнасильство. Існують дві форми принципового ненасильства: мінімальне ненасильство (відмова тільки від фізичного насильства) і максимальне насильство (відмова від насильства фізичного і психологічного). Тим самим виявляється різниця між прин­циповим ненасильством (морально обгрунтованим) і прагма­тичним ненасильством (обмеженим соціальне, політичне, економічно, національне).

Ненасильство в широкому сенсі – це суть, що полягає в умінні узгоджувати і поєднувати культурні цінності суспільства та індивідуальні ціннісні орієнтації, як альтернативу психолого-педагогічних насильницьких способів взаємодії. До цінностей ненасильства, згідно із думкою С. Баникіної і Б. Єгорова, можна зарахувати:

– визнання безумовної цінності іншої людини, її самоцінність;

– значимість самовдосконалення, саморозвитку, самореалізації;

– домінування альтруїстичної мотивації в порівнянні з егоїстичними спонуканнями, проявами.

Цінності ненасильства – орієнтація на співробітництво, компроміс, пошуки згоди і співдружності в спільній творчій діяльності, що виступають умовами толерантності стосунків.

У вузькому сенсі «ненасильство» С. Баникіною і Б. Єгоровим розглядається як активність, демонстровану з метою задоволення будь-якої потреби з урахуванням потреб партнера і узгодження з ним спільних дій.

Позиція ненасильства є стійкою системою взаємин людини до певних сторін дійсності, яка проявляється в конкретній поведінці і вчинках.

У сучасному тлумаченні ідея ненасильства передбачає безумовне примирення «всіх з усіма», «послужливість» слабкого сильному або беззастережне прийняття тієї чи іншої позиції. Це соціально-впевнена позиція, що охоплює визнання рівного права сторін на незалежність і успіх, власну думку, самостійність, відповідальність, орієнтацію свідомості людей на зближення позицій, узгодження цілей та інтересів, пошук нових способів для їх забезпечення. Саме тому у сучасному тлумачному словнику української мови поняття «ненасильство» трактується так: «Відмова від застосування сили, незастосування насильства в розв’язанні проблем, що стоять перед суспільством» . Як бачимо, поняття «ненасильство» синонімічне поняттю «гуманізм»: вільний вияв прагнень і бажань людини; утвердження любові та поваги до людини.

Етика юридичного ненасильства — це система професійних духовно-мораль­них поглядів, відчуттів, переконань сто­совно правопорушника, а також усвідом­лення правником духовно-моральної та правової відповідальності за перевищен­ня своїх повноважень.

Юридична практика органічно пов'язана з принципом милосердя.

Академічний словник української мови надає таке тлумачення значення слова «милосердя»: милосердя - добре, співчутливе ставлення до кого-небудь.

Юридичне милосердя - це вияв юристом відпові­дно до закону почуття співпереживання, прагнення допомо­гти особі, яка вчинила правопорушення, потерпіла чи не причетна до нього.

Фактично це зовнішній вияв внутріш­нього імперативу службового обов'язку юриста. Саме по­няття «милосердя» поєднує два аспекти: духовно-емоційний (переживання чужого горя, як свого) і конкретно-прак­тичний (прагнення реально допомогти). Специфіка юри­дичної діяльності вимагає відповідального підходу до духо­вно-емоційного вияву милосердя. Стосовно правопорушника він повинен мати межі, а емоції правника не повинні вплива­ти на розвиток ситуації. Що стосується конкретного практич­ного аспекту милосердя, то його суть полягає в тому, що людині, яка позбавлена волі і не може захищатися, потрібна кваліфікована юридична допомога.

Як соціальний феномен насильство, на думку А. Гусейнова, означає усяке приниження гідності людини, що призводить до обмеження її фізичних та духовних потенцій. Формами насильства є, зокрема, шантаж, пограбування. Тлумачення насильства виявляє як мету людської діяльності, так і засоби її досягнення. Це певний тип відносин між людьми, панування волі однієї людини над волею іншої. Типовими реакціями на насильство є покірність, пасивність, не-насильство або контрнасильство. Як зазначає Р. Холмс, існують дві форми принципового ненасильства: мінімальне ненасильство (відмова тільки від фізичного насильства) і максимальне насильство (відмова від насильства фізичного і психологічного). Тим самим виявляється різниця між принциповим ненасильством (морально обґрунтованим) і прагматичним ненасильством (обмеженим соціальне, політичне, економічно, національне).

Висновок: Таким чином, ненасильницька взаємодія передбачає відсутність відкритих чи прихованих форм примусу, коли кожна сторона, зберігаючи свою незалежність, виявляє готовність до узгодження дій і досягнення позитивного результату. Така взаємодія можлива лише при єдності орієнтації як на самого себе, так і на іншу людину.

Це поняття найбільш дотичне до терміну «гуманізм». Нині істотну роль у вихованні ненасильницьких, гуманних стосунків відіграє освітньо-виховний простір, оскільки саме в навчально-виховному процесі створюються ситуації культурного, міжособистісного, міжнаціонального, формального і неформального спілкування.