1. Предмет та метод екологічного права.

Предметом екологічного права є відносини, які складаються між суб’єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об’єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів.

Екологічні правовідносини –це суспільні відносини, що врегульовані нормами екологічного права, які виникають, існують і припиняються відповідно до вимог і на підставах, передбачених законодавством.

Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними, але взаємопов’язаними та єдиними. Ці суспільні відносини включають в себе:

1) відносини, що виникають з приводу приналежності природних об’єктів певним суб’єктам на праві власності або на праві користування;

2) відносини, що виникають у сфері експлуатації екологічних об’єктів конкретними суб’єктами з метою задоволення своїх інтересів;

3) віносини, що виникають із приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян;

4) відносини, що складаються у галузі відтворення, відновлення природних об’єктів, поліпшення їх якості;

5) відносини, що виникають у сфері охорони НПС.

Найголовнішою відмінною ознакою екологічних правовідносин від інших правовідносин виступає екологічний фактор, який виявляється у різних аспектах.

1. Екологічні правовідносини існують лише при наявності природних об’єктів без відриву їх від єдиного природного середовища.

2. На екологічні відносини, зміст яких складають природні об’єкти, що розвиваються за законами природи, впливають ці закони, тому вплив людей і права на дані відносини є обмеженим.

3. Суб’єкти екологічних правовідносин зобов’язані дотримуватися екологічних стандартів, нормативів і вимог, а токож лімітів при використанні природних ресурсів, займатися відтворенням природних об’єктів, що обумовлено снуванням єдиної екологічної системи.

4. В екологічних відносинах правовий режим містить значну кількість імперативних приписів. Причому їх виконання здійснюється незалежно від того, вигідні або невигідні вони з економічної точки зору. Тут діє приоритет екологічних вимог.

Підставою виникнення екологічних правовідносин є юридичні факти, що виступають як події, або дії. Дії виявляють себе як правомірні або як правопорушення. Правопорушення, як правило є підставою для припинення екологічних правовідносин. Також, до них відносяться відповідні адміністративні акти, припинення існування чи діяльності юридичної особи, відмова від природокористування, закінчення строку договору, ліцензії, судове рішення тощо.

Джерела екологічного права

Поняття «джерела екологічного права» випливає із загального поняття «джерела права», виробленого теорією права. Джерелами права є форми, способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. В Україні домінуючим джерелом права є нормативно-правовий акт, а також ратифікований Україною міжнародно-правовий договір (угода).

Отже, джерелами екологічного права України є прийняті уповноваженими державними органами чи органами місцевого самоврядування нормативно-правові акти та ратифіковані міжнародно-правові договори, що регулюють екологічні відносини.

Нормативно-правові акти як джерела екологічного права України не є однорідними. їх можна структурувати за юридичною силою, предметом регулювання, структурою, формою тощо. Зокрема, за юридичною силою в системі нормативно-правових актів України виділяють такі:

• Конституцію України як основний закон держави. Вона закріплює основи суспільного ладу, загальні засади державної політики, в тому числі в галузі екології. Ключове значення для регулювання екологічних відносин мають безпосередньо статті 13, 14, 16, 50, 66 Конституції України та ряд інших статей загального характеру, що забезпечують основоположне регулювання суспільних відносин, у тому числі екологічного характеру.

• Закони України. Особливістю законів як джерела екологічного права є високий ступінь кодифікації. Основну масу в системі екологічних законів становлять поресурсові кодекси – Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Водний кодекс України, Кодекс України про надра, а також поресурсові закони – Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Закон України «Про тваринний світ», Закон України «Про рослинний світ», Закон України «Про природно-заповідний фонд України».

Слід зауважити, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятний 25 червня 1991 р., є основним галузевим актом екологічного законодавства. В ньому знайшла втілення ідея комплексного підходу до регулювання природоохоронних відносин і саме з його прийняттям був започаткований новий етап становлення екологічного права України. Він містить головні принципові положення в галузі використання і охорони природних об'єктів та навколишнього природного середовища в цілому. Хоча він за структурою не є кодексом, але його можна віднести до комплексних, узагальнюючих нормативно-правових актів.

У системі законів як джерел екологічного права можна також виділити закони загального, інтегрованого характеру. Це, зокрема, Закон України «Про екологічну експертизу», Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» та ін. Друга група – названі вже поресурсові (спеціалізовані) закони і кодекси.

Підзаконні нормативно-правові акти, а саме:

• постанови Верховної Ради України (наприклад, постанова Верховної Ради України від 5.03.1998 р. «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки»);

• постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р. «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля»);

• укази і розпорядження Президента України (наприклад, Указ Президента України від 27.12.2005 р. «Про Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України»);

• інструкції, накази міністерств, державних комітетів та інших органів центральної виконавчої влади.

• рішення і розпорядження органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади.

Особливе місце серед джерел екологічного права займають міжнародно-правові акти, зокрема, міжнародні угоди за участю України. Згідно з Конституцією України і Законом України «Про міжнародні договори України» укладені і ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України. Серед них, наприклад, Конвенція ООН «Про охорону біологічного різноманіття», прийнята у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро і ратифікована Україною 29.11.1994 р., Конвенція про водно-болотні угіддя, що підписана у 1971 р. в Рамсарі (Іран) і ратифікована 29.10.1996 р. Міжнародно-правовими угодами регулюються екологічні питання, що мають планетарний характер і не можуть ефективно регулюватись лише законодавством однієї чи декількох країн.