застрашливого змісту тощо. Часто діти бояться залишитися наодинці у темряві і просять не гасити світло перед засинанням.

Не слід наполягати на тому, щоб дитина обов’язково була в темряві перед засинанням, оскільки це може посилити страх і зафіксувати його. Можна залишити приглушене світло у кімнаті дитини, яка засинає, посидіти з нею. За розумного поводження батьків страх дитини поступово минає. Якщо страх спостерігається тривалий час, слід звернутися до психоневролога.

Ннрто звернути увагу батьків на те, що для дітей у віці від 1 дії 7 років мовлення батьків є зразком. Загальними правилами мни липневого спілкування батьків є такі:

• мовлення має бути плавним, емоційно-виразним, темп мпмірний;

-• бажано, щоб мовлення батьків було чітким;

• не можна розмовляти з дітьми інфантильним мовленням нОо спотворювати звуковимову;

• мовлення дорослих не має бути перевантажене складними для дітей словами;

• дорослі не повинні включати в мовлення під час спілкування з дитиною складні лексико-граматичні звороти, фрази нп конструкцією мають бути досить простими;

• під час спілкування з дитиною варто задавати тільки кон- Кретні запитання, не квапити з відповіддю;

• дитину не можна карати за погрішності у мовленні, пере­кривлювати або роздратовано виправляти.

Корисно читати дітям віршовані тексти, що відповідають ) х ньому віку. Діти легко запам’ятовують їх, а римоване мовлен­ня сприяє виробленню правильних автоматизмів.

Випадки раннього мовленнєвого розвитку не слід оціню- ипти як позитивне явище. Таку дитину небезпечно переванта­жувати мовленнєвим спілкуванням: вводити нові слова і мовні нбороти в повсякденне мовлення, заохочувати мовленнєву ак­ти нність. Навпаки, потрібно максимально знизити рівень інтенсивності інформації. Таким дітям протипоказані видовищні мисові заходи, що можуть призвести до психічного переванта- жоння. Мовлення дорослих має бути спокійним і неквапливим,

1. Чіткою вимовою слів і речень. Для таких дітей корисні ігри з ри тмічними рухами, ритмічною вимовою окремих слів і корот-

451

ких фраз. Дуже важливо звернути увагу на процес становлення у них мовленнєвого дихання.

Отже, для дітей з раннім мовленнєвим розвитком профілак­тичні заходи насамперед пов’язані з охоронним мовленнєвим режимом, ритмізацією мовлення і формуванням мовленнєвого дихання.

У разі, коли ітерації Замовлення на вдиху спостерігаються більше ніж півроку без тенденції до зниження (потім ДО ЗІіИКг! нення цих феноменів), цотрібно починати корекційну педагог­ічну роботу з метою запобігання заїкуватості.

У дітей із деякою затримкою мовленнєвого розвитку іноді під час ретельного обстеження їх психоневрологом виявляють ті чи ті симптоми церебрастенічного синдрому* (підвищення внутрішньочерепного тшщу, рухове розгальмування, знижен­ня уваги тощо);. Такі діти мають потребу у стимуляції мовлен­нєвого розвитку» однак цю стимуляцію слід здійснювати обе­режно і помірно. Передусім потрібно формувати звуковимову і мовленнєве дихання (базові рівні мовнорухового акту).

У період інтенсивного накопичення словника і розвитку фразового мовлення у цих дітей особливу увагу слід приділяти появі ітерацій. Якщо впродовж З-4 міс. кількість ітерацій не знижується, ДОЦІЛЬНО переходити до кррекційних впливів, спрямованих на вироблення плавності мовлення.

У дітей із еімейною ліворукЦтю корисно вчасно виявляти симптоми порушення формування нормальних міжпівкульних відношень^У дошкільному віці у частини дітей не відразу вста­новлюють домінантність однієї з рук. Діти можуть однаково вільно використовувати то праву, то ліву руку у своїх діях. У цьому разі треба організовувати діяльність дитини так, щоб максимально активізувати праву руку. Потрібно послідовно, проте не силоміць, вкладати ложку перед їжею (олівець перед малюванням та ін.) у праву руїсу. Підчас прогулянок намагати­ся тримати дитину за праву руку.

Відомо, що діти-лівші емоційно лабільні,_; тривожні, мають низький рівень адаптаційних можливостей центральної нервої' вої системи. Для них особливо важлива емоційна стабільність у сімейних стосунках і шкідлива різка зміна навколишнього ото-, чення (наприклад, приміщення в дитячому садку, без періоду адаптації).

452

Наявність заїкуватих у родині може мати патогенне зна­чніш н для мовлення дитини. Насамперед слід значно обмежи­ти мовленнєве спілкування заїкуватого з маленькою дитиною, особливо в період формування фразового мовлення. їхнє спілку­вання може відбуватися тільки за використання таких видів мовлення, коли у дорослого заїкуватого не виявляється заїкуватості (наприклад, читання віршів* односкладове запитальна відповідне мовлення тощо).

Заїкуватим батькам рекомендують пройти курс лікуваль­ні і-корекційного впливу для усунення заїкуватості. 4

Для дітей» мовлення яких формується в умовах родини з дномовністю (тобто, де розмовляють двома або більше мовами), миють бути створені особливі умови. Нервова система дітей у період розвитку мовлення значно напружена. Воно зростає у разі, коли формуються одночасно дві мовні системи. Іноді за і ідеї ситуації з’являються певні симптоми мовленнєвоі-патології або виникають відхилення від норми. В одних випадках - це затримка розввдку кожної з морних систем, які дитина опановує одночасно, невідповідний вікові малий словниковий запас, затримка формування граматичних структур, використання різних мов у побудові однієї фрази тощо; в інших — може розвинутися й заїкуватість.

Для того щоб уникнути розвитку патології мовлення, ПО| трібно створили умови для формування лексико-граматичної основи спочатку однієї мовної системи. Це,відбувається в нормі зазвичай до 4 років. Після цього оволодіння іншою мовною сис­темою не призводить до відхилень у мовленнєвому розвитку, і дитина вільно опановує іншу мову.

Профілактика хроніфікації заїкуватості. В разі гострого початку заїкуватості, що відбувається зазвичай після переля­ку, слід терміново створити умови для нормалізації емоційного стану дитини, особливо, .якщо після переляку спостерігався мутизм. Такими умовами можуть бути зміна обстановки, ітдкої виникала психічна травма, на нейтральну; створення спеціаль­ного охоронного режиму з пролонгованим сном і зпижепцям рівня інформації, що надходить. Бажана консультація логопе­да іпсихоневролога.

Із появою судомних заїкань батьки не повинні зовні вияв­ляти свого занепокоєння, робити зауважень із'приводу мовлен­

453

ня дитини. Неприпустимі передражнювання і глузування. В ініціальний період заїкуватості варто обмежити мовленнєве спілкування з дитиною і розмовляти з нею лише за потреби. Мовлення дорослих має були неголосним і спокійним.

Не можна забороняти дитині говорити, якщо у неї виникає така потреба. В цьому разі потрібно переводити форму мовної активності дитини з монологічної в діалогічну, для того щоб спростити як форму спілкування з нею, так і лексико-грама­тичне оформлення висловлювань.

Логопед може рекомендувати батькам використовувати як ритмізоване мовлення, так і спів у спілкуванні з дитиною, ро­зучувати з нею вірші, що мають короткий рядок, чіткий ритм і відповідний віку дитини зміст. Корисно дитині виконувати ритмічні рухи під музику (марширувати, плескати у долоні тощо). При цьому ритм виконання рухів має бути таким, щоб дитина виконувала їх без напруження, із задоволенням.

Усі дисциплінарні вимоги потрібно висловлювати спокійним тоном, так, щоб вони не мали характеру безапеляційних наказів.

Логопед має пояснити батькам, що заїкуватість у дитини можна усунути, правильно виконуючи рекомендації.

Запобігання рецидивам заїкуватості. Незважаючи на ефек­тивність корекційно-педагогічної роботи із заїкуватими дітьми в дошкільному та шкільному віці в них можуть бути рецидиви заїкуватості. Варто враховувати, що навіть з подоланням судом­них заїкань, у таких дітей залишається низький рівень адап­тивних можливостей центральної нервової системи. У зв’язку з цим посилення емоційного, психічного і фізичного наванта­жень може спричинити рецидив заїкуватості. Найчастіше пер­ший рецидив настає зі вступом дитини до школи.

У зв’язку з тим, що в період шкільного навчання активно формується зв’язне контекстне мовлення, перехід заїкуватого учня на письмову форму відповідей негативно позначається на формуванні монологічного висловлювання загалом.

Крім того, відсутність мовленнєвої практики в умовах на­вчальної діяльності негативно позначається на всіх сторонах усного мовлення, а основне — на мовленнєвому спілкуванні.

Для того щоб запобігти рецидиву заїкуватості, батьки ма­ють підготувати дитину до школи: ще до 1 вересня дитина по-

454

винна відвідати школу і клас, у якому навчатиметься; походити по класу, посидіти за партою, дізнатися, де туалет.

Потрібно заздалегідь познайомити дитину з учителем, який має знати про те, що вона в минулому заїкалася і тому потребує і особливого ставлення до себе. Таку дитину не можна запитувати Ііиршою, наполягати на відповіді, якщо вона мовчить, жадати міді іеї розгорнутих усних відповідей. При цьому слід максималь­ні і наохочувати активність дитини. Рекомендовано спочатку спо- ну кити її до відповідей перед класом тільки з читанням віршів.

Якщо в учня будуть судомні заїкання, не слід квапити його відповіддю. В разі виникнення рецидиву заїкуватості не слід відстороняти заїкуватого від усних відповідей перед класом.

Логопед має порадити батькам і вчителеві, як організувати мнаємини з цією дитиною та її стосунки з однокласниками. Вод­ночас дитина не повинна відчувати жалості з боку вчителя, а також мати будь-які привілеї порівняно з однокласниками. Заї­куватий має відчувати, що він такий самий, як усі.

Можна рекомендувати батькам, щоб дитина готувала до­машні завдання вголос.

У разі ослаблення дитини після соматичних або інфекцій­них захворювань вдаються до загального і мовленнєвого режиму.

Бажано, щоб дитина, яка хворіла на заїкання, перебувала під наглядом логопеда і психоневролога упродовж 1-1,5 року.

Небезпечним для рецидиву заїкуватості є пре- і пубертат­ний вік. У цей період психосоматичного розвитку ускладню­ються форми спілкування, підвищуються вимоги до власного мовлення, у підлітка зростає емоційне напруження, пов’язане :і ендокринною перебудовою організму. Іноді у нього спостері­гаються переживання, пов’язані з його соціальним статусом серед однолітків. У цей період можуть бути рецидиви заїкува­тості. Заїкуваті мають переважно судомні заїкання під час відповіді на запитання вчителя у класі, тоді як на перерві вони можуть вільно розмовляти з однокласниками. Може створюва­тися враження, що заїкуватий не знає відповіді і починає заї­катися, щоб уникнути поганої оцінки. Одні вчителі часом не можуть приховати свого роздратування і ставлять погані оцін­ки, інші, навпаки, боячись спровокувати заїкуватість, переста­ють запитувати усно. Все це створює психологічне навантажен-

455