1.2. Синтаксичні стилістичні прийоми та їх роль у художньому тексті

Слід зазначити, що кожен автор при написанні художнього твору, намагається якомога точніше та правильніше донести до читача свою думку, створити в нього певне враження, викликати почуття. Для цього письменники використовують різноманітні стилістичні прийоми, які досить поширені в літературі. Так, під стилістичним прийомом розуміють «побудований за певною моделлю засіб мовлення, властивий відповідному стилю, сфері спілкування, який надає їм виразності, образності, експресивності шляхом свідомого посилення якихось рис мовних одиниць, відхилення планів змісту або форми від буквального простого способу повідомлення» [25, с. 581]. Отже, вони дозволяють не тільки індивідуалізувати прийоми мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення.

Потрібно зазначити, що саме синтаксис контролює порядок, в якому надходять до читача враження, і передає відносини, що стоять за ланцюжком слів. Читач, як правило, сприймає відносини, що передаються синтаксисом природно, без додаткових зусиль, й не помічає здатність синтаксису створювати художній ефект непомітно. Як зазначає А. І. Гальперін, синтаксичні стилістичні прийоми створюють особливу організацію висловлювання, що відрізняє такий вислів від висловлювання в умовно званій нами «нейтральній» формі викладу [7, с. 43]. Відповідно до мети та завдань дослідження, розглянемо види стилістичних прийомів синтаксичного рівня.

Так, досліджуючи стилістичні прийоми цього рівня І. В. Арнольд [1] виділяє: інверсію, еліпсис, риторичне запитання, літоту, повтор, хіазм, епіфору, полісіндетон, паралелізм, епіфору, полісіндетон та анадіплозіс. Дещо іншої точки зору дотримується А. І. Гальперін [7] . Так, вчений до синтаксичних стилістичніх прийомів відносить: інверсію, еліпсис, умовчання, риторичне запитання, літоту, паралелізм, хіазм, наростання, ретардацію, повтор. У свою чергу В. А. Кухаренко [11], аналізуючи цей рівень, виділяє: риторичне запитання, повтор, паралелізм, хіазм, інверсію, ретардацію, обособлення, еліпсиз, умовчання, асіндетон, полісіндетон та приєднання.

Отже, можна зазначити, що не існує єдиного підходу до типів прийомів, які входять до цього рівня. Так, в нашій роботі ми будемо спиратись на класифікацію, яку запропонувала І. В. Кухаренко, бо ця класифікація є більш повню та зрозумілою. Розглянемо зазначену класифікацію детальніше.

Риторичне запитання – це особливий стилістичний прийом, сутність якого полягає в переосмисленні граматичного значення питальної форми. Іншими словами речення, яке за своїм змістом є твердженням, виявлене в питальну форму [7, с. 215]. Його функція в літературі – привернути увагу, посилити враження, підвищити емоційний тон. Відповідь в питанні вже підказана, і риторичне питання тільки залучає читача в міркування чи переживання, роблячи його більш активним, нібито змушуючи самого зробити висновок. Наприклад: But if you were Mrs Salmon, could you sleep at night?( G.Greene)

Повтор – синтаксичний повтор стилістичного прийому, у якому повторюється одне і те ж слово, словосполучення, речення два або більше разів [11, c. 78]. Відповідно з місцем, у якому повторюється слово, повтор підрозділяється на кілька типів, як-от:

• анафора – початок двох або більше послідовних речень, наприклад: Five years have passed;//Five summers, with the length of // Five long winters! and again I hear these waters... (William Wordsworth)

• епіфора – кінець послідовних речень повторюється, наприклад: There is no Negro problem. There is no Southern problem. There is no Northern problem. There is only an American problem.( Lyndon B. Johnson)

• обрамлення – початок речення повторюється укінці, тим самим формуючи рамку для неповторювальної частини речення, наприклад: “Choose! Oh, my love, choose!”(O.Wilde)

• анадіплозіз – кінець одного речення повторюється на початку наступного, наприклад: My conscience hath a thousand several tongues, And every tongue brings in a several tale. (W. Shakespeare)

• ланцюгове повторення – представляє декілька послідовних анадіплозісів, наприклад: Living is the art of loving// Loving is the art of caring// Caring the art of sharing// Sharing is the art of living. (Proverb)

• просте повторення – не має певного місця у реченні і повторювальне

• речення буває у різних позиціях, наприклад: I don`t se anything romantic to be in love. But there is nothing romantic about a definit proposal. ( O.Wilde)

• послідовне повторення – це повторювальні речення, які наслідують одне одного, наприклад: Of her father`s being groundlessly suspected, she felt sure. Sure. Sure. (Ch. Dickens) [11, c. 78].

Основна стилістичні функція анафори полягає не стільки в тому, щоб підкреслити слово, що повторюється, а в тому, щоб створити фон для неповторюваних слів, які через свою новизну стають на передній план. Епіфори додає напругу в останні слова речення. Функція обрамлення полягає у поясненні ідеї, яка висвітлювалась на початку речення. Ефект ланцюгового повторення в тому, що плавно розвивається логічне мислення. Просте повторення підкреслює логічне та емоційне значення повторювального слова, а послідовне повторення – це найбільш виразний тип повторення, котрий визначає вершину емоцій мовця.

До повторів примикає ще таке явище як паралелізм, або паралельні конструкції. Паралельні конструкції розуміють як «семантико-структурну єдність, що складається мінімально з двох компонентів (складових), які характеризуються синтаксичною тотожністю і логіко-смисловою спільністю» [23, с. 195].

Паралелізм може визначатися і як відрізок мовлення, що складається з синтаксично однотипних конструкцій, об'єднаних загальною думкою. Такий відрізок мовлення може мати різну величину: малі форми (мікропараллелізми), тобто якийсь один член речення, і великі форми (макропараллелізми), тобто кілька самостійних або ж підрядних речень. Він слугує для встановлення відповідностей між предметами і для створення мовної врівноваженості та ритмічної організації тексту. В паралельній конструкції можуть включатися різні члени речення або цілі фрази, наприклад: From one she would copy and practice a gesture, from another an eloquent lifting of an eyebrow, from others, a manner of walking, of carrying a purse, of smiling, of greeting a friend, of addressing "inferiors in station." (O. Henry)

Хіазм – це фігура мовлення, що складається з зворотнього («хрестоподібного») розташування елементів двох словосполучень, об'єднаних загальним членом [3, c. 508], наприклад: Nice to see you, to see you, nice!

Під інверсією розуміють порушення нормативно порядку слідування одиниць мови [14, c. 143].

Зазвичай розрізняють два види інверсії: граматичну і стилістичну. Граматична інверсія (в питальних і питально-заперечувальних реченнях) змінює значення синтаксичної структури, наприклад: What are you doing here? Стилістична інверсія припускає навмисне порушення склавшегося порядку слів з ​​метою виділення (емоційного або смислового) якогось компоненту. Порядок слів вважається інвертованим, якщо перестановці піддається один (залежний) член з двох синтаксично пов'язаних членів речення: присудок по відношенню до підмету, пряме доповнення по відношенню до присудку, предикатив по відношенню до зв’язку і т. д. Таким чином, стилістична інверсія властива всім членам речення – присудку, доповненню та обставині.

Наступним прийомом цього рівня є ретардація. Ретардація тримає слухача або читача у напруженому очікуванні, часто реалізується шляхом поділу присудка від підмету, або іменної частини присудка, у намисному введенні між ними фрази або речення (частіше вставного) [10, c. 21], наприклад: Mr.Sherlock Holmes, who was usually very late in the mornings, save upon those not infrequent occasions when he was up all night, was seated at the breakfast table. (A.Conan Doyle)

Обособлення розглядають як «виділення того чи іншого члена речення (також разом із залежними від нього словами) за допомогою пауз, характерною інтонацією і більш сильним фразовим наголосом для того, щоб зробити синтаксичне положення цього члена речення більш помітним, повідомити йому відому синтаксичну самостійність» [3, c. 272], наприклад: Daylight was dying, the moon rising, gold behind the poplars. (Galsworthy.)

Під еліпсизом розуміють умисне опущення якого-небудь члена речення в літературно-письмовому типі мовлення. Відповідно, не всяке опущення членів речення виступає в якості стилістичного прийому, а тільки таке, яке з'являється в літературно-письмовому типі мовлення [7, c. 196], наприклад: A dark gentleman… A very bad manner. In the last degree constrained, reserved, diffident, troubled(Ch. Dickens).

Так, термін «еліпсис» не відноситься до неповних речень, які характерні для усного типу мовлення, оскільки тут нічого не опускається.

Ще одним синтаксичним стилістичним прийомом є умовчання. Воно відбиває емоційний або психологічний стан мовця: речення може бути порушеним, тому що емоції мовця перешкоджають йому його закінчити. Іншою причиною розриву є бажання перервати інформацію, з якої почалось речення. У таких випадках, як правило, існують особливі зауваження автора, які вказують на умисну різкість кінця [11, c. 86], наприклад: I will have such revenges on you both// That all the world shall -- I will do things -- // What they are yet, I know not; but they shall be// The terrors of the earth! (W. Shakespeare) Умовчання використовується в основному в діалогах або в інших формах оповіді імітуючи спонтанне усного мовлення.

Полісіндетон – це фігура мови, що полягає у такій побудові фрази, при якій всі або майже всі однорідні члени речення зв'язані між собою одним і тим самим сполучником, тоді як звичайно в цьому випадку з'єднуються лише два останніх однорідних члени речення [1, с. 129]. Цей синтаксичний стилістичний прийом використовується для посилення експресії, наприклад: If there be cords, or knives,// Poison, or fire, or suffocating streams,// I'll not endure it. (W. Shakespeare).

Асіндетон – як і полісіндетон, є одним з видів синтаксичного зв'язку, але на відміну від полісіндетону, не пропонує ніяких союзів. Таким чином, різниця у функціях: асиндетон використовується в основному для позначення напруження, організованої діяльності або, щоб показати послідовність дій [10, c. 21]. Так, наприклад, відкриваючи історію (главу), асиндетон допомагає правильно дати лаконічне і в той же час докладне введення в дію, наприклад: ...and that government of the people, by the people, for the people shall not perish from the earth. (A. Lincoln)

Приєднання – можна зустріти в діалогах, розповідях, непрямій мові. У прикріпленні друга частина висловлювання відокремлена від першої крапкою через їх семантичний та граматичний зв’язок. Друга частина виглядає як запізніла думка, і часто пов'язана з початком висловлювання за допомогою сполучника [11, c. 90], наприклад:“Give me an example,” I said quietly. “Of something that means something. In your opinion.” (T. Capote) Приєднувальні конструкції мають різноманітні стилістичні функції: викликати відчуття, емоції обурення, захоплення, здивування, посилити створене лексичними засобами протиріччя, часто вживаються для відображення стану схвильованості героя. Водночас, іноді приєднувальна конструкція використовується з метою створення контрасту, наприклад: Не was convival, bawdy, robusty avid for pleasure, and we were all surprised when he fell in love with a conservative and rather proper girl. Her name was Paula Legendre, a dark, serious beauty from somewhere in California. Her family kept a winter residence just outside of town, and in spite of her primness she was enormously popular, there is a large class of men whose egotism can't endure humor in a woman. But Anson wasn't that sort, and I couldn't understand the attraction of her «sincerity» — that was the thing to say about her -for his keen and somewhat sardonic mind. Nevertheless, they fell in love — and on her terms.( F. Scott Fitzgerald).

Отже, ми можемо підсумувати, що різноманітні синтаксично стилістичні засоби слугують для точного вираження авторської думки. У наступному розділі ми докладніше розглянемо використання синтаксичних стилістичних прийомів у романі Дж. Р. Р. Толкіена «Гобіт».