Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Одеської облдержадміністрації

Одеське територіальне відділення МАН України

Відділення: мовознавство

Секція: англійська мова

СИНТАКСИЧНІ СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ У РОМАНІ

ДЖ.Р.Р.ТОЛКІЕНА «НОВВІТ»

Роботу виконав:

Науковий курівник:

Одеса – 2014

Відділення «Мовознавства»

Секція «Англійська мова»

«Syntactical stylistic devices in the J.R.R. Tolkien’s novel “Hobbit”»

Автор:

учня 10 класу

Одеської спеціалізованої

школи №117

І-ІІІ ступенів Одеської

міської ради

Одеської області

Науковий керівник:

The object of the paper is one of the most famous Tolkien`s fantasy novel and children's book “Hobbit”.

The matter under investigation is the syntactical stylistic devices in the J.R.R. Tolkien’s novel “Hobbit”. The timeliness of this work is determined that the problem of using syntactic stylistic devices in the J.R.R. Tolkien`s novel stayed unnoticed by researchers.

The aim of this work is to learn and organize syntactic stylistic devices and to investigate their functional significance in the J.R.R. Tolkien`s novel «Hobbit».

Proceeding from this aim the following tasks have been set in this paper:

• to define the features of literary fairy tale as a genre of fiction;

• to learn the role of syntactic stylistic devices in fiction;

• to examine the syntactic stylistic means in the J.R.R. Tolkien`s novel «Hobbit».

According to the aim of this paper we found a huge number of syntactic stylistic means in the novel. Analysis of these means in the J.R.R. Tolkien`s novel "Hobbit" showed their quantity and percentage. Such as: inversion 31.5%, rhetorical question6.9%, repetitions6.3%, aposiopesis4.6%, polisindeton35.7%, parallelconstructions11.5%, detachment 7.5%. We came to the result that among these types of syntactic stylistic means, the author prefers polisindeton, which provides a new content to the description and also Tolkien gives the least advantage to the detachment.

The results of this research can be used in the process of teaching the courses such as Stylistics of English language and interpretation of a literary text.

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………

1.1. Літературна казка як жанр художньої літератури …………………………

1.2. Синтаксичні стилістичні засоби та їх роль у художньому тексті………

Висновки з розділу 1…………………………………………………………….

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИКОРИСТАННЯ СИНТАКСИЧНИХ СТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ У РОМАНІ ДЖ. Р. Р. ТОЛКІЕНА «НOBBIT»………………………………………….

2.1.Лінгвостилістичні особливості індивідуального стилю Дж.Р.Р.Толкіена………………………………………………………………..

2.2. Синтаксичні стилістичні засоби у романі Дж. Р.Р. Толкіена «Hobbit»

Висновки з розділу 2…………………………………………………………….

ВИСНОВКИ...........................................................................................................

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………

ВСТУП

Актуальність дослідження. Стилістичний прийом - спосіб організації висловлювання, тексту, який підсилює їх виразність. Сукупність стилістичних прийомів вивчалися ще з часів Аристотеля. Синтаксичні стилістичні прийоми створюють особливу організацію висловлювання, дозволяють якомога точніше та правильніше донести до читача авторську думку, створити в нього певне враження, викликати почуття.

В рамках даного дослідження великий інтерес представляє стиль Дж.Р.Р.Толкіена, англійського письменника, лінгвіста та філолога, котрий став «батьком» сучасної фентезі-літератури.

Актуальність роботи визначається тим, що проблема використання синтаксичних стилістичних прийомів в творі Дж.Р.Р.Толкіена залишилася по за увагою дослідників. Тому за основу практичної частини нашої роботи був взятий роман Дж.Р.Р.Толкіена «НОВВІТ».

Мета дослідження – вивчити та систематизувати синтаксичні стилістичні прийоми, а також дослідити їх функціональну значимість у романі Дж. Р. Р. Толкіена «Hobbit».

Завдання дослідження:

• визначити особливості літературної казки як жанру художньої літератури;

• вивчити роль синтаксичних стилістичних прийомів у художньому тексті;

• дослідити синтаксичні стилістичні засоби у романі Дж. Р. Р. Толкіена «Hobbit».

Об'єктом дослідження є англомовний текст роману Дж. Р. Р. Толкіена «Hobbit».

Предметом дослідження є синтаксичні стилістичні засоби та їх функція у романі Дж. Р. Р. Толкіена «Hobbit».

В якості матеріалу дослідження слугував текст роману Дж. Р. Р. Толкіена «Hobbit». Загальній виборці було підвергнуто 57 сторінок друкованого тексту.

Методи дослідження: контекстуальний та лінгвостилістичний аналіз, а також метод суцільної вибірки. З названого джерела методом суцільної вибірки виділені синтаксичні стилістичні контексти. Одиницею аналізу, таким чином, стали текстові відрізки різної протяжності – від словосполучення до цілого абзацу.

Новизна роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні доцільності використання синтаксичних стилістичних прийомів у романі Дж.Р.Р.Толкіена «Hobbit».

Практична цінність полягає в можливості використання даних матеріалів і результатів у викладанні курсів стилістики сучасної англійської мови, інтерпретації художнього тексту.

Розділ 1 теоретичні засади дослідження

1.1. Літературна казка як жанр художньої літератури

Літературна казка як окреме літературне явище виділилося у другій половині XVIII - першій чверті XIX ст. і «давно стала повноправним літературним жанром» [17, с. 20]. Водночас зазначимо, й сьогодні казка знаходиться на стадії активного розвитку, оскільки відображає сучасний і мінливий світ, який оточує нас.

Л. В. Овчиннікова [18] вважає, що поняття літературної казки є «неточним», оскільки об'єднує різнорідні твори. Вчена зазначає, що у різних галузях гуманітарного знання, в повсякденній мові під казкою може розумітися все, що завгодно: «від виду (або жанру) усної народної творчості до звичайної брехні». За логікою досліджуваної проблеми розглянемо поняття «літературна казка» та проаналізуємо її жанрові особливості.

Існують різні тлумачення поняття «казка», які відображені у словниках і довідково-енциклопедичних виданнях. Так, у словнику народних знань та фольклору, запропоновано таке визначення: «казка – це різновид усної народної прози з домінантною естетичною функцією. Це відрізняє їх від інших усних оповідань, де головною є функція інформативна (перекази, билиці і т.ін.). Недостовірність розповіді (установка на вигадку) залишається, по суті, єдиною ознакою, що дозволяє відносити усні розповіді до розряду казок, що повідомляються з метою розваги і повчання…» [15, с. 114]. У тлумачному словнику С. І. Ожегова, казка розуміється як «оповідальний, зазвичай народно-поетичний твір про вигадані особи та події, переважно, за участю чарівних, фантастичних сил» [19, с. 662].

А. І. Нікіфоров вважає, що «казки – це усні розповіді, існуючі в народі з метою розваги, мають змістом незвичайні в побутовому сенсі події (фантастичні, чудові або побутові) і відрізняються спеціальним композиційно-стилістичною побудовою» [16,с.35]. Вельми стисле визначення дав академік Ю. М. Соколов: «Під народною казкою, ми розуміємо усно-поетичну розповідь фантастичного, авантюрно-новелістичного і побутового характеру» [24, с. 297].

На думку В. Я. Проппа, казка визначається насамперед художньою формою. Вчений пише, «кожен жанр має особливу художність. Сукупність історично сформованих художніх прийомів може бути названа поетикою» [20, с. 35]. Спираючись на цю тезу він дає таке визначення: «казка це оповідання, що відрізняється від усіх інших видів оповіді специфічністю своєї поетики» [15, с. 37]. Вважаємо, що це визначення не є повним та вимагає подальших доповнень.

Отже, зазначимо, що всі дослідники відзначають наявність у казці вимислу, що спирається, втім, на дійсність. Е. В. Померанцева з цього приводу висловила думку, що однією з основних рис казки є її спрямованість до майбутнього, те, що казка «долає дійсність» [22, с.72].

Вслід за А. І. Нікіфоровим [16], вважаємо, що можна виділити три основні притаманні казці ознаки, а саме: цільова установка на розвагу слухачів, незвичайний зміст у побутовому сенсі і особлива форма побудови.

Вчені виділяють різні типи казок: фольклорну й літературну. В основі фольклорної казки лежить традиційний сюжет, відноситься до прозаїчного фольклору (казкова проза). Як зазначає Т. Г. Леонова розвиток літературної казки йде від «розквіту жанру в руслі фольклорних традицій до відштовхування від цих традицій» [12, с. 9]. Відповідно, літературна казка або наслідує фольклорну (літературна казка, написана в народнопоетичному стилі), або створює дидактичний твір на основі нефольклорних сюжетів. Так, можна зазначити, що літературна казка органічно сприйняла духовний досвід народу, ідеали, уявлення людини про світ, про добро і зло, справедливості, правди в тій формі, яка вироблялася століттями, з'єднавши при цьому моральні та художні цінності народу з індивідуально-особистісним їх осмисленням.

За логікою дослідження розглянемо сутність поняття «літературна казка» та її особливості як жанру художньої літератури.

Народна казка, як вже було сказано вище, – це розповідний фольклорний жанр. Цим народна казка відрізняється від авторської казки, яка передається шляхом письма і читання і не змінюється. Однак форма існування не є, на наш погляд, жанростворюючою ознакою, адже роман, повість, драма, комедія і інші літературні жанри також стають надбанням поколінь і також не змінюються.

Ще одна особливість полягає в тому, що казка розповідається з метою розваги. Так, наприклад, В. П. Анікін [2] вважає, що казка переслідує виховні цілі. Водночас, В. Я. Пропп [21] зауважує, що казка має виховне значення, але вона не створюється з метою виховання. Якщо в народній казці виховне значення тісно переплетене з розважальними функціями, то в літературній казці одне з головних завдань автора – показати своє бачення світу і в якійсь мірі вплинути на читачів, донести до них свою думку.

Як зазначалося вище, яскрава ознака казки – установка на вимисел. У якості головного жанроутворюючого, дана ознака підкреслюється багатьма дослідниками. Серед них В. Я. Пропп [20], Т. Г. Леонова [12] та інші вчені [22]. У казках зображуються неіснуючі особи і предмети, а реальні явища представлені у фантастичному аспекті. Слід зазначити і те, що в літературній казці установка на вимисел може бути свідомо розмита.

Ми вже відзначали, що важливою ознакою казки є її композиційно-стилістична побудова. Т. Г. Леонова [12] звертає увагу на ще одну істотну ознаку казки – особливу умовно-фантастичну образність [12, с.7] та вважає її жанростворюючою ознакою казки.

Отже, можна підсумувати, що всі названі особливості виділяють літературні казки з числа інших жанрів. У сукупності всіх цих рис вона і визначається як жанр.

Слід зазначити, що довгий час літературна казка розглядалась саме як результат прямого перенесення фольклорного жанру в авторську художню систему. Л. В. Овчинникова звертає увагу, що «більшість дослідників визначають літературну казку через жанрові ознаки літературно-фольклорних властивостей і місце в історико-літературному процесі[18,с.3]

Розробляючи зазначену проблему на матеріалі скандинавської та німецької авторської казки, Л. Ю. Брауде простежує життя слова «казка», аналізує спроби вчених (А. Вессельскій, Х.фон Бейт, М.Люті, К.Ю.Обенауер, К. Ерлахер, Г. Тодс, Р. Бенц, Р. Бухман , В. Берендзон, Е. Блейх, Г. Мудрак та інші) розмежувати жанри народної та літературної казки. Вчений зазначає, що «відсутність чіткого розмежування жанрів літературної і народної казки, а також загальноприйнятого визначення літературної казки – одне із проявів теоретичної неопрацьованості даної проблеми» [5, с. 4].

Існує кілька наукових дефініцій авторської казки, що відображають її ідейно-художню своєрідність. Найбільш повною з них є трактування Л. Ю. Брауде, в якій літературна казка розуміється як «авторський художньо прозовий або поетичний твір, який заснований або на фольклорних джерелах, або придуманий самим письменником, але в будь-якому випадку підпорядкований його волі; твір, переважно фантастичний, що малює пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв і в деяких випадках орієнтований на дітей»; твір, у якому «чарівництво, диво відіграє роль сюжетоутворюючого фактора, допомагає охарактеризувати персонажів»[5,с.7].

Однак, М. Н. Липовецький вважає що, «в цьому визначенні немає чіткого уявлення про літературну казку: виходить, що літературна казка, як і всякий жанр, може бути заснована на фольклорних джерелах, а може і не ґрунтуватися на них; може використовувати традиційні елементи фольклорно-казкової поетики, а може обійтися і без них» [13, с. 4]. Так, на думку вченого, єдиною стійкою ознакою літературної казки у визначенні Л. Ю. Брауде є фантастичний сюжет.

Близька до даного трактування й точка зору Ю. Ф. Ярмиша. На його думку, «літературна казка – це такий жанр літературного твору, у якому в чарівно-фантастичному чи алегоричному розвитку подій і, як правило, в оригінальних сюжетах і образах в прозі, віршах або драматургії вирішуються морально-етичні або естетичні проблеми» [27, с. 177]. Так, автор відходить від принципового для авторської казки питання про ставлення до традиції народної казки.

Специфічна риса, «особлива художність» літературної казки і полягає в її синтетичній природі. У теоретичному плані синтетичний характер літературної казки підкреслять в роботах фольклористів: В. Я. Проппа [20], В. П. Анікіна [2] та ін. В. П. Анікін, зокрема, вважає, що «...літературна казка може бути створена лише за умови творчого ставлення письменника до фольклору, за умови прояву в казковому оповіданні авторської індивідуальності, за умови переробки того, що доніс до нас казковий епос, на основі глибокого вивчення дійсності – першого джерела всякої творчості» [2,с. 245]. Отже, в результаті синтезу з'являється зовсім нова художня система – літературна казка. Так, на думку Л. Ю. Брауде, «... літературна казка – казка свого часу, визначення її не може бути універсальним, тому зміст і напрямок такої казки постійно змінюється навіть у рамках творчості одного і того ж письменника» [5, с.7]. Вчений також підкреслює, що літературна казка змінює також свою стилістичну оболонку, свій почерк, а кожна історична епоха, кожен літературний напрям народжує нову художню форму.

Таким чином, проаналізувавши і узагальнивши досвід попередніх дослідників, можна прийти до наступного визначення: літературна казка – це багатоваріантний жанр художньої словотворчості, твір з фантастичним сюжетом, оригінальною авторською концепцією, який заснований на синтезі фольклорних і літературних традицій і який переслідує етико-естетичні цілі.

Зазначимо, що як будь-якому жанру, казці притаманні певні лінгвостилістичні особливості. Так, в першу чергу, для казок характерна велика кількість повторів, як дій, так і мовних прийомів. Повтор для дитячої свідомості є одним з найдоступніших засобів виразності. Саме за допомогою повтору діти схильні виражати ступінь інтенсивності дії та силу емоційного напруження. Часто у казках використовуються звуконаслідування, епітети, гіперболи, порівняння. Слід зазначити, що гіпербола - це улюблений прийом чарівної казки. Також у казках присутні й інші стилістичні прийоми, такі як паралельні конструкції, інверсія, і саме о таких та інших прийомах піде мова у наступному параграфі.