3. Другий Універсал та його історичне значення

Проголошення автономії України привело до українсько – російського протистояння. Лідери російських лівих партій сприйняли Перший Універсал як зраду, як удар в спину всеросійської революції. Тимчасовий Уряд вмовляв українців не розбивати сили звільненої Росії і чекати на рішення Установчих зборів. Ситуація з Україною не була винятковою – подібне напруження переживав Тимчасовий Уряд й у відносинах з Фінляндією і Польщею. Але поведінка України видалася особливо небезпечною з огляду на її близкість до зони військових дій.

Наприкінці червня до Києва прибула делегація Тимчасового уряду, задля того, щоб ЦР відмовилася від положень І Універсалу. На переговорах сторони дійшли до компромісу, який УЦР оформила як Другий Універсал, датований 3 липня 1917р.

Основні положення:

• Тимчасовий уряд зобов’язувався визнати Генеральний Секретаріат як найвищий орган крайового управління на Україні та затвердити його склад, УЦР – «найвищий орган революційної демократії України»;

• УЦР мала поповнитися представниками національних меншин в Україні;

• Вона зобов’язувалася відмовитися від самочинного запровадження автономії, підготувати закон про автономний лад України для затвердження Всеросійськими Установчими зборами;

• Тимчасовий уряд погоджувався на українізацію військ під контролем російського командування.

Петроградський уряд переглянув свої обіцянки й 4 серпня затвердив так звану «Тимчасову інструкцію», у якій йшлося не про автономію, а про «місцеве врядування». Генеральний секретаріат оголошувався органом Тимчасового уряду, його розпорядження поширювалися лише на Київську, Волинську, Чернігівську, Подільську та Полтавську губернії (без північних повітів). Було вилучено ряд важливих повноважень із відання українського уряду.

УЦР взяла до відома «інструкцію». У складний період вона не змогла налагодити ефективне керівництво в Україні. Селянство вимагало негайно розпочати аграрну реформу, піти на це Рада не наважилася. У вирішальний час УЦР втратила підтримку армії, через прорахунки у військовій політиці.

8 – 15 вересня в Києві відбувся З’їзд народів, що закликав до федеративної перебудови Росії, до вирішення найважливіших питань соціально – економічного розвитку з урахуванням місцевої специфіки. Наприкінці місяця УЦР оголосила про поширення своєї компетенції на всі 9 губерній та на всі сфери життя України, що фактично означало відмову від «Тимчасової інструкції». Після цього конфлікт між УЦР та петроградською владою дуже загострився. Від арешту членів ГС врятувало лише падіння Тимчасового уряду.

Також досить загострилося соціально – економічне становище в країні: повністю паралізована сфера промислового виробництва, зростання цін, велика кількість страйків, масового характеру набирав селянський рух, розгромлювалися маєтки поміщиків.

Треба, однак, віддати належне лідерам Центральної Ради у політичній мобілізації українського селянства. Українські соціалістичні партії проробили велику працю, відбивши своєю пропагандою маси з – під впливу російських політичних партій і повівши їх за гаслами національного визволення. На виборах до Всеросійських установчих зборів пізньої осені 1917 р. українські партії набрали 5 млн. голосів й значно випередили всі інші російські партії в Україні. Число виборців, які подали свій голос за українські партії, найкраще засвідчило успіхи Центральної Ради у політичній мобілізації мас.

Отже, ІІ Універсал продовжив курс УЦР на мирне досягнення автономії, не окреслював територію, підпорядковану УЦР, не визначав повноважень ГС, підтвердив негативне ставлення ТУ до автономії України.