5. Основні види конкуренції

Розрізняють такі види конкуренції:

• цінова — конкуренція, що здійснюється через зниження цін;

• нецінова — конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін;

• чиста (ідеальна, досконала) — конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу;

• недосконала — конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють;

• монополістична — конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами;

• олігополістична (грец. oligos — мало) — конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів; модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів

Наприкінці XIX сторіччя ринок чи ледве не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіштовхнувся зі складними проблемами. Виникла реальна загроза для функціонування конкуренції (цього необхідного атрибута ринку). На шляху конкуренції виникли істотні перешкоди у виді монополістичних утворень в економіці.

Якщо звернути увагу на промислове виробництво, то це окремі великі підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства, що виробляють значну кількість продукції певного виду, завдяки чому займають домінуюче положення на ринку; одержують можливості впливати на процес ціноутворення, створюючи вигідні ціни; одержують більш високі (монопольні) прибутки.

Монополія — окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати.

Картель — об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат — об'єднання декількох підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

У синдикатах збут товарів здійснює загальнозбутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, рідше — у сфері виробництва. Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

У процесі монополізації виробництва з'являються такі форми монополістичних об'єднань, як трест та концерн.

Трест — об'єднання підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність.

Тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку.

Концерн багатогалузевий — об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.

Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих концернів.

У 60-ті роки у США і деяких інших країнах з'явилися і почали зростати конгломерати.

Конгломерат — монополістичне об'єднання, яке утворюється внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності.

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття монопольного становища на ринку. Останнє визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару.

Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілого ряду проблем і ризиків, зв’язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи в своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість з позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав’язують своїм контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.

Монополія походить від грецьких слів «mono»-один і «poleo»-продаю. Для неї характерні наступні ознаки:

Монополія-це ринок, на якому тільки одна фірма є єдиним виробником продукту;

Продукт монополії не має близьких замінників. Покупець повинен купляти продукт у монополіста або обходитися без нього;

Монополіст може займатися або не займатися рекламою та діяльністю по стимулюванню збуту у залежності від типу пропонуємої продукції;

Монополіст призначає ціну, впроваджує контроль над нею;

Існування монополій залежить від існування бар’єрів для вступу. Перешкоди повинні існувати, щоб утримувати нових конкурентів від вступу в галузь, якщо монополія збирається продовжувати своє існування.

Як єдиний виробник товару, монополіст перебуває в унікальному становищі. Коли монополіст вирішує підвищити ціну продукту, йому нема чого турбуватися про конкурентів, які, понизивши ціну, можуть захопити більшу частину ринку. Монополіст тримає ринок у своїй владі і повністю контролює обсяг випуску продукції призначеної для продажу.

Негативними наслідками монополізму є те, що він руйнівно впливає на ринковий механізм, а через нього і на економіку в цілому. Монополія неминуче породжує високий прибуток, їй зовсім необов’язково засвоювати нові технології, знижувати затрати й розширяти збут. Достатньо встановити монопольно високі ціни й нав’язати їх споживачам. Останнім доведеться змиритися з тим, що кількість товарів зменшиться , бо підвищуючи ціни, монополія отримає той самий прибуток (або й більший), реалізуючи меншу кількість товарів. Монополізм також приводить до зниження стійкості механізмів відтворення, може привести до розриву господарських зв’язків.

Гальмуючи стимули використання досягнень НТП, монополія робить економіку надзвичайно марнотратною, стримує її інтенсифікацію. Там, де панують монополії, ціни втрачають ринкову гнучкість, недостатньо реагують на коливання попиту і пропозиції, характеризуються невисокою еластичністю.

Зваживши позитивні і негативні риси й наслідки монополізму, можна зробити однозначний висновок, як його зробив П.Самуельсон, що монополізм – економічне зло.