1.13. Набряк легень

Найбільш часті причини розвитку набряку легень: гострий інфаркт міокарда,

артеріальна гіпертонія, виражений стеноз лівого атріовентрикулярного отвору,

стеноз і недостатність аортального кла­пана, пароксизми тахіаритмії, гостра

пневмонія. У всіх цих випадках набряк легень розвивається в результаті

підвищення тиску в лівому передсерді і відповідно в капілярах легень. Коли

гідростатичний тиск в капілярах легень досягає чи перевищує онкотичний тиск

крові (25-30 мм рт.ст.), розвивається транссудація рідини із капілярів в

легеневу тканину, а пізніше в альвеоли і розвивається набряк легень.

Найбільш виражений симптом набряку легень - задишка з числом дихальних рухів до

30-35 і більше за 1 хв., яка нерідко переходить в ядуху. Хворий займає вимушене

положення: сидяче або напівсидяче.

Він збуджений, неспокійний, відмічається блідість, ціаноз шкіри, ціаноз

слизових оболонок. Часто спостерігається підвищена вологість шкіри ("холодний

піт"). З'являється тахікардія, протодіастолічний ритм галопа, набухають шийні

вени. При інтерстиціальному набряку легень аус­культація може бути

малоінформативною: дихання з подовженим видихом, вологі хрипи практично

відсутні, можлива поява сухих хрипів внаслідок набухання і затруднення

прохідності малих бронхів. При розгорнутій картині альвеолярного набряку легень

визначається вели­ка кількість вологих різнокаліберних хрипів, іноді в

комбінації з сухими, причому в багатьох випадках їх буває чути і на відстані

(звук

"кип'ячого самовара").

Транссудація в альвеоли багатої білком рідини викликає появу білої, іноді з

рожевим відтінком, через домішки крові, піни, яка виділяється ротом і носом. В

найбільш тяжких випадках набряк легень протікає з артеріальною гіпотонією і

іншими ознаками шоку. Важливе діагностичне значення при набряку легень має

рентгенологічне обстеження.

Невідкладна допомога

1. Необхідне положення ортопноє, яке хворий, як правило, прагне зайняти: це

сприяє обмеженню притоку крові до серця, розвантажен­ню малого кола кровообігу

1 зниженню тиску крові в капілярах легень.

2. Постійна інгаляція кисню (10-15 л/хв.) краще через носові кате­тери. З метою

гасіння білкової піни і покращення прохідності дихаль­них шляхів кисень

пропускають через спирт 40-96% концентрації або

10% розчин антифомсилану.

3. Накладання турнікетів (джгутів) на нижні кінцівки забезпечує депонування в

них до 1-1,5 л крові, що зменшує приток крові до серця. Важливо пам'ятати, що

сила, з якою пов'язка тисне на кінцівку, повинна бути достатньою для припинення

венозного відтоку, але не заважати притоку крові по артеріях. Турнікети не

рекомендується залишати більше години.

4. Венозне кровопускання (300-400 мл) під контролем артеріального тиску.

5. Морфіну гідрохлорид 1% 0,5-1 мл в 5-Ю мл ізотонічного розчину натрію хлориду

в/в повільно. При колапсі, порушенні ритму дихання, пригніченні дихального

центру слід утриматися від його введення.

6. Судиннорозширюючі препарати периферичної дії, нітрогліцерин 1% розчин, 10-12

мл якого розводять в 100-200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводять

в/в крапельна (10-15 крапель/хв.) під постійним контролем артеріального тиску,

знижуючи його до рівня

95-106 мм рт.ст.

Ефективний також прийом нітрогліцерину в таблетках (0,0005) під

язик з інтервалом 10-20 хв.

7. Фурсемід (лазикс) 40-200 мг в/в. Як правило, хворий швидко відмічає

зменшення задишки (ще до сечовиділення). Це пов'язано з

першою - судиннорозширюючою фазою дії препарату. Сечогінні показані при

нормальному або підвищеному артеріальному тиску.

8. При збудженні на фоні підвищеного чи нормального ар­теріального тиску - в/в

дроперидол 2,5% 2 мл (5 мг).

9. Серцеві глікозиди: дігоксин 0,025% 0,5-0,75мл чи строфантин 0,05% 0,05-0,75

мл в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 5% чи 40% розчин глюкози в/в

повільно. Подальші дози (0,125-0,25 мл дігоксину чи 0,25 мл строфантину)

вводять з інтервалом 1 год. Добова доза розчину дігоксину 1-1,25 мл, розчину

строфантину -1,25-1,5 мл.

Серцеві глікозиди не застосовують у хворих з Ізольованим мітральним стенозом,

гіпертонічною хворобою, обережно при гостро­му інфаркті міокарда.

10. При розвитку набряку легень на фоні гіпертонічної хвороби Лікування

розпочинають Із призначення гангліоблокаторів: пентамін 5% 0,5-1 мл на

ізотонічному розчині натрію хлориду в/в повільно чи арфонад 5% 5 мл в 100-200

мл 5% глюкози в/в крапелько під контролем артеріального тиску.

11. При бронхоспастичному компоненті можливе застосування еуфіліну 2,4% 10 мл в

50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду чи глюкози і водять в/в крапельна

протягом 20-30 хв. Можливе і більш швидке вливання тієї ж кількості препарату,

але в 10-20 мл розчин­ника за 3-5 хв.

Еуфілін протипоказаний при тахікардії, тахіаритміТ, при гострому інфаркті

міокарда.

12. При розвиткові ацидозу призначають гідрокарбонат натрію 4% 100-200 мл в/в

крапелько.

13. При важкому, резистентному до медикаментозної терапії набря­ку легень

вдаються до штучної вентиляції легень з позитивним тиском на видиху, яка

забезпечує не тільки кращу оксигенацію крові І виведення вуглекислоти, але і

знижує потребу організму в кисні за рахунок розвантаження дихальних м'язів 1

зменшує приплив крові до серця.