9.1. Отруєння оцтовою есенцією

При гострих отруєннях оцтовою есенцією (ОЕ) розвиваються хімічні опіки

внаслідок місцевої припікаючої дії. Пошкодження тканин при контакті з

ОЕ-зумовлено порушенням клітинних-мембран внаслідок розчинення ліпідів. Дія ОЕ

приводить до плазморагії і гемоконцент-рації, а також до розвитку метаболічного

ацидозу і гемолізу, гемог-лобулінурії і гострої ниркової недостатності.

Основні клінічні ознаки

Хімічні опіки харчового тракту: біль в порожнині рота, горлі і стравоході. Біль

часто віддає в спину і підсилюється при кожному ковтальному або блювальному

русі.

Під час блювоти може бути аспірація блювотних мас.

Опік шлунка викликає біль в епігастральній ділянці. Глибокий опік шлунка

супроводжується реактивними перитонітом без перфорації.

При гастроскопії, при легкому ступені опіку, в гострому періоді виявляється

набряклість і гіперемія слизової оболонки, рідина і слизь.

При опіках середньої важкості - різка гіперемія, набряк складок, багато слизу,

рідини, складки місцями покриті фібрином, множинні крововиливи.

При важкому опіку - вогнища некрозу і масивних крововиливів на­різко набряклій

і гіперемованій, з великою кількістю слизу, фібрину і гною, слизовій оболонці.

Екзотоксичний опіковий шок - психомоторне збудження, яке змінюється спутаністю

свідомості, блідістю і похолоданням шкіри. AT підвищується за рахунок

систолічного, потім прогресивно знижується. Тахікардія, задишка, ціаноз,

зменшення діурезу.

Токсична коагулопатія. Гемоліз - один із найбільш характерник-ознак отруєнь ОЕ.

При легкому і середиьоважкому отруєнні спостерігається схильність до

гіперкоагуляціі, при важких отруєннях - гіпокоагуляція.

Токсична нефропатія і гепатопатія.

Порушення дихання: гнійний трахеобронхіт, пневмонії.

На догоспітальному етапі промивають шлунок з допомогою товстого зонда,

змащеного вазеліновим маслом, 8-10 л холодної води.

Перед промиванням підшкірна вводять промедол 2% - 1 мл, папа-верін 2% - 2 мл,

атропін 0,1% - 1 мл (для зменшення болю, зняття спазму) в сукупності з

антигістамінними препаратами (димедрол 1% -

2 мл, супрастин - 2% - 2 мл), вводять фентаніл 0,005% - 2-3 мл (можна

3 2-3 мл 0,25% розчину дроперидолу).

Лікування больового синдрому включає введення:

1. Наркотичних середників: морфін гідрохлорид 1% - 1 мл п/ш;

промедол 2% - 1 мл в/м; омнопон 2% - 1 мл підшкірна 3-4 рази на Добу.

2. Холінолітиків: атропін сульфат 0,1% - 1 мл; папаверин гідрохлорид 2% - 2 мл;

платифілін гідротартрат 0,2% - 2 мл підшкірно 6-8 раз на добу.

3. Глюкозо-новокаінову суміш: 500 мл 5% розчину глюкози; 50 мл 2% розчину

новокаїну в/венно 2-3 рази на добу. '

Новокаїн пролонгує дію наркотичних засобів. Виражений седатив­ний ефект дає

внутрішньовенне введення розчину галоперидолу 0,5% - 1 мл в сукупності з

наркотиками (омнопон або промедол) або нейролептаналгезія - 0,1 мг фентанілу і

5 мг дроперидолу 2-3 рази на

добу в/венно на розчині глюкози. Всередину дають альмагель А (з анестизіном,

дозові ложки 6-8 раз).

Лікування опіків шлунково-кишкового тракту включає:

- призначення антибіотиків, кортикостероїдних гормонів (120 мг преднізолону 2-3

рази на добу), спазмолітиків (атропін сульфат 0,1%

- 1 мл, платифілін гідротартрат, попаверін гідрохлорид по 1-2 мл 4-6 раз на

добу).

Для місцевого лікування дають всередину мікстуру (200 мл 10% емульсії олії, 2 г

левоміцетину, 2 г анестезину) по 20 мл кожну годину

і альмагель. Тривалість лікування залежить від важкості опіків - від 7 до 20

днів.

Лікування екзотоксичного шоку:

1. В вену вводять колоідні плазмозамінюючі розчини: поліглюкін, реополіглюкін,

а також гіпертонічний (10-15%) розчин глюкози (до 2,5-3,0 л) з інсуліном, які

сприяють підвищенню колоїдного осмотич­ного внутрішньосудинного тиску і

запобігають виходу рідини.

2. Виражена гіпотонія ліквідовується введенням глюкокортикоідів (преднізолон

1,5 г/добу).

3. Для корекції ацидозу використовують гідрокарбонат натрію 4% під контролем

кислотно-лужного стану (400-800 мл протягом перших 4-5 годин, повторюючи

введення до зниження гемоглобінурії).

4. При лікуванні гемолізу використовують гіпертонічний (10-20%) розчин глюкози

і 4% розчин гідрокарбонату натрію.

5. Для виведення вільного гемоглобіну призначається форсований діурез г

використанням сечовини 40% - ЗО г, манітолу 15% - 1-2 r/кг, або лазиксу (при

легкому гемолізі 60-80 мг, при середній важкості -100-120 мг, при важкому

-більше 200 мг одноразово).

6. При стравохідно-шлункових кровотечах найращий місцевий ге­мостатичний ефект

дає локальна гіпотермія стравоходу і шлунка з , обігріванням хворого. Крім

того, проводиться звичайна гемостатична терапія (порційне переливання крові,

плазми, фібриногену, введення в/в хлориду кальцію 10% - 10-20 мл, вікасолу 1% -

2-3 мл підшкірна).

7. Лікування токсично? коагулопаті? проводиться призначенням ан­тикоагулянту

прямо? дії - гепарину. При легкому отруєнні гепарин вводять підшкірна по 5000

од./добу 1-2 дні, при середній важкості -

10000 од./добу 4-5 днів, при важких - 10-40000 од./добу протягом 4-6 днів.

8. При олігурії діурез стимулюють введенням еуфіліну 2,4% 10-20 мл в/венно і

папаверину 2% - 5 мл в/м'язево, а також діуретинів -манітол 10-20% (1 г/кг) або

лазиксу до 250 мг в/венно. При прогресу­ванні процесу, наростанні азотемії

призначають гемодіаліз.

9. При синдромі "механічної асфіксії" показана трахеостомія, необхідна рання

профілактика пневмонії (антибіотики), печінкової недостатності (преднізолон по

180-240 мг/добу, вітаміни групи В1,

аскорбінова кислота до 1 г).

10. При ознаках серцевої недостатності - серцеві глікозиди(строфан-тин 0,05% -

0,5 або корглікон 0,06% - 1 мл в/веино, рибоксин 2% -10,0 в/венно,

кокарбоксилаза 100 мг).