6.6. Посттрансфузійні ускладнення

В лікувальну практику широко втілено переливання крові і її компонентів:

еритроцитів, лейкоцитарної маси, плазми, альбуміну.

Посттрансфузійні реакції зустрічаються в 1-3% випадків. Серед них найчастіше

бувають:

- Пірогенні реакції - виникають при використанні розчинів, які не позбавлені

пірогенних властивостей. Проявляються загальним недома­ганням, підвищенням

температури тіла, ознобом. Профілактика -усунення пірогенних властивостей

рідин, п.окращення техніки заготівлі крові, суворе дотримання асептики,

застосування систем одноразового використання.

- Антигенні (негемолітичні_ реакції виникають в результаті сен­сибілізації

антигенами лейкоцитів, тромбоцитів і білків плазми. Про­являються ознобом,

підвищенням температури тіла до 39-40 градусів С, блювотою, інколи втратою

свідомості. Попередити їх виникнення можна переливанням крові 1 її компонентів

від донорів з подібним антигенним фенотипом (близькородинне донорство),

проведення проб на сумісність сироватки майбутнього реципієнта, лейкоцитів, а

також і еритроцитів донора.

- Алергічні реакції зумовлені сенсибілізацією організму до різних

імуноглобулінів. Проявляються задишкою, ядухою, нудотою, блюво­тою. Для

лікування алергічних реакцій використовують антигістамінні та десенсибілізуючі

засоби (димедрол, супрастин, хорид кальцію, кортикостероіди), серцево-судинні

препарати, промедол.

- Анафілактичні реакції викликані сенсибілізацією алогенними варіантами

сироваткових білків при повторних переливаннях крові, плазми.

Характеризуються гострим перебігом:

почуття неспокою, затруднене дихання. Шкірні покриви гіперемовані, слизові

ціанотичні, акроціаноз, холодний піт. Дихання шумне, пульс частий,

ниткоподібний. Артеріальний тиск низький, тони серця глухі. В легенях

коробковий звук, свистячі сухі хрипи, інколи клекотяче дихання, кашель з

пінистим харкотинням.

Невідкладна допомога;

- кортикостероїди (преднізолон 60-90 мг внутрішньовенна в 20 мл 40% розчину

глюкози або 2-3 мл 0,4% розчину дексаметазону);

- серцеві глікозиди (0,5-1 мл 0,05% розчину строфантину або 1 мл 0,06% розчину

корглікону внутрішньовенна повільно на глюкозі):

- антигістамінні засоби, еуфілін (10 мл 2,4% розчину внутрішньовенно ; на

фізрозчині). При гострому набряку гортані показана трахеотомія, при розвитку

дихальної недостатності - штучна вентиляція легень, при судомному синдромі -

2-4 мл 0,5% розчину седуксену на глюкозі. Для корекції ацидозу використовують

внутрішньовенне введення 200 мл 4% розчину гідрокарбонату натрію, з метою

стимуляції діурезу -введення лазиксу.

7.1. Ревматоїдний артрит

Ревматоїдний артрит (поліартрит) належить до групи дифузних (сис­темних)

захворювань сполучної тканини і характеризується системним Імупозапальним її

ураженням.

Розпочинається гостро. Спочатку спостерігається симетричне уражен­ня

проксимальних міжфалангових суглобів кистей і стоп. Нерідко з самого початку

іде ураження великих суглобів. Відмічається помірне збільшення суглоба,

підвищення місцевої температури, гіперемія, болючість при пальпації та в

спокої. Пасивна і особливо активна рухомість в ньому обмежена і болюча.Уже в

цьому періоді захворю­вання характерна ранкова скутість. Клінічні прояви

артриту характе­ризуються стійкістю навіть при активному лікуванні. В крові

помірний лейкоцитоз (н.4,0-9,0 х 10 9/л), стійке збільшення ШОЕ до 50-70

мм/год. (н. 2-15 мм/год.), диспротеінемія - гіпоальбумінемія (н. 35-45 г/л),

гіперглобулінемія (н.25-35 г/л). В 75-80% випадків у крові знахо­дять

ревматоїдний фактор. Одним з показників визначення стадії ревматоїдного артриту

є рентгенологічні дані: 1 ст. - навколосуглобовий остеопороз; II ст. -

остеопороз та звуження суглобової щілини (можуть бути поодинокі узури); III ст.

- остеопороз, звуження суглобової щілини, множинні узури; IV ст. - зміни,

характерні для III ст. + кісткові анкілози.

Найбільш важкий варіант клінічного перебігу захворювання - це ревматоідний

артрит з псевдосептичним синдромом. Цей синдром розвивається переважно у

молодих людей і, окрім ураження суглобів, характеризується високою лихоманкою

гектичного типу з проливними

потами, похудінням, значною міотрофією, анемією, вісцеритами, мно­жинними

вскулітами, які виникають часто уже в 1-й рік хвороби. Початок гострий,

суглобовий синдром виражений значно у виді мно­жинного активного артриту з

швидким втягненням у процес суглобо­вого хряща і кістки та порушенням функції

суглобів. У більшості хворих діагностують вісцерити. Переважно першим проявом

систем­ності захворювання є збільшення печінки і селезінки в поєднанні з

лімфаденопатією. Хвороба швидко прогресує. У 50% хворих ураження внутрішніх

органів стає основним симптомом у клінічній картині.

Лікування:

1. В період загострення режим ліжковий.

2. Нестероідні протизапальні: перевагу віддають вольтарену 0,025 (75-100 мг на

добу) і індометацину 0,025 (100-200 мг на добу). Призначають також

ацетилсаліцилову кислоту (аспірин) 1,0 3-4 рази в день або бутадіон 0,15 - 3-4

рази в день, напроксен 0,25 - 3-4 рази в день, реопірин - 3-4 тиб. в день.

3. Глюкокортикоіди - преднізолон 5 мг по 1-2 таб. 3-4 рази в день;

2/3 добової дози - зранку, а 1/3 - перед обідом (або метил-преднізолон 4 мг,

триамцинолон. 4 мг) або 30-40 мг в/венно або

в/м'язево.

4. Імунодепресанти (особливо при торпідному перебігу ревма­тоїдного артриту,

псевдосептичному синдромі) - азотіоприн і цикло-фосфамід по 100-150 мг/добу,

підтримуюча доза 50 мг/добу; хлорбу-тии (лейкеран) по 2 мг 3-4 рази на день,

підтримуюча доза 2 мг/добу. Метотрексат по 2,5 мг 2 дні підряд (1-й день 1 раз,

2-й день 2 рази на добу) з перервою 5 днів, всього 7,5 мг в тиждень, тривало.

Досвід показує, що терапевтичний ефект імунодепресантів, який наступає через

2-3 тижні, не є стійким, в результаті чого після покращення стану хворий

вимушений (до 1 року) знаходитися на підтримуючих дозах.

5. Компреси з димексидом на хворі суглоби.

6. Вітамінотерапія (аскорбінова кислота по 0,5-1,0 г 3 рази на день).