5.9. Гіпоглікемічна кома

Гіпоглікемічна кома - стан організму, зумовлений різким падінням цукру в крові

з наступним зниженням засвоєння глюкози мозковою тканиною і гіпоксією мозку.

. Гіпоглікемічна кома найчастіше розвивається у хворих з цукровим діабетом

внаслідок передозування введеного Інсуліну або деяких цукрознижуючих

сульфаніламідних препаратів.

Гіпоглікемічна кома виникає також при гіперінсулінізмі, обумовле­ному аденомою

і рідко дифузною аденоматозною гіперплазією бека-клітин островків Лангерганса,

при розвитку у хворих синдрому Золлінгера-Еллісона, позапанкреатичних пухлин,

що розміщуються в черевній або грудній порожнині 1 в ретроперитонеальному

просторі.

В продромальному періоді відмічається підвищена пітливість, тремор

кінцівок, головокружіння, відчуття голоду. Гіпоглікемічна кома розвивається

раптово. Рухове збудження,

клонічні і тонічні судороги. Підвищується тонус очних яблук. Тахікардія,

гіпертонія. Як ускладнення її - інсульт. Кров: гіпоглікемія (н.- 6,6 ммоль/л),

Кетоацидоз відсутній.

Невідкладна допомога

1. В/венно струменево 40% глюкоза 40-100 мл. При відсутності ефекту в/венне

введення 50 мл 40% розчину глюкози повторюють» Надалі переходять на в/венне

крапельне введення 5% розчину глю­кози до рівня цукру крові 8-16 ммоль/л.

2. При ефективності - вводять 0,1% - 2 мл адреналіну п/шкірно.

3. 1 мл глюкагону в/венно або в/м'язево.

4. Гідрокортизон вводять в/м'язево або в/венно по 150-200 мг, преднізолон -

30-60 мг.

5. Для покращення метаболізму глюкози вводять в/м'язево 100 мг кокарбоксилази і

5 мл 5% розчину аскорбінової кислоти.

6. При затяжній комі призначають для попередження набряку головного мозку

в/венне крапельне вливання 15% або 20% розчину манітолу (0,5-1,0 г/кг).

7. При інсуломах, що приводять до гіпоглікемічних ком, показано хірургічне

лікування.

5.10. Алергія до інсуліну

Алергічні реакції на інсулін відмічаються у 5-30% випадків. Алергія до інсуліну

виникає внаслідок дії самого інсуліну або домішок, що вводять в нього з метою

консервації, створення кислого середовища або пролонгації його дії. Алергічні

реакції частіше виникають при введенні протамін-цинк-інсуліну. Алергія до

інсуліну частіше буває місцевою, рідше загальною. Розрізняють негайну і

сповільнену форму алергічної реакції. При негайній формі алергії через 15-30

хвилин після введення інсуліну на місці появляється ущільнення, свербіння,

потім на шкірі виникає блідо-рожева еритема, кропивниця, які можуть зберігатися

від одного тижня до кількох місяців. При сповільненій формі алергічної реакції

зміни на місці ін'єкції інсуліну виникають через 24-29 годин і характеризуються

появою інфільтратів. Загальна реакція на інсулін проявляється свербінням,

уртікарним гене-ралізованим висипом, болями в суглобах, підвищенням температури

тіла, шлунково-кишковими порушеннями, ангіоневротичним набря­ком. Інколи

виникає анафілактичний шок, в основному в перші хвилини після ін'єкції

інсуліну. Хворі скаржаться на головний біль, головокружіння, нудоту, свербіння

шкіри, оніміння губ, язика, облич­чя, збудливість, відчуття страху, біль в

животі. Відмічається гіперемія або блідість шкірних покривів, кропивниця,

набряк Квінке, підвищена пітливість, акроціаноз.

Пульс частий, нмтковидний. Гіпотонія. Тони серця глухі, акцент другого тону над

легеневою артерією. Дихання шумне з подовженим -- видихом. В легенях

прослуховуються сухі хрипи. Може розвинутись

набряк легень. Інколи спостерігається шлунково-кишкові і маткові кровотечі.

Лікування;

1. При нечітко вираженій місцевій алергічній реакції на введений інсулін його

заміняють іншим препаратом інсуліну (монокомпонентні препарати, су-інсулін,

китовий інсулін і ін.). Лікування новим препа­ратом інсуліну починають з

внутрішкірного введення пробно дози з наступним доведенням її до необхідної.

2. Якщо заміна препарату інсуліну неефективна, то призначають антигістамінні

препарати (димедрол, супрастин, тавегіл і ін.), 10% розчин кальцію хлориду.

3. При неможливості заміни введеного інсуліну іншим його видом деякий час

вводять той же інсулін в одному шприці з мікродозами (менше 1 мг)

гідрокортизону. При збереженні алергії і відсутності протипоказів хворого

переводять на лікування пероральними препа­ратами, що знижують рівень цукру.

При алергії до інсуліну на фоні десенсибілізуючої терапії можна, провести

десенсибілізацію малими дозами інсуліну.

4. Для прискорення розсмоктування інфільтратів на уражені ділянки шкіри

призначають електрофорез кальцію хлориду.

5. При виникненні анафілактичного шоку в ургентному порядку призначають

комплексну терапію:

а) в/венно вводять 2-3 мл 3% розчину преднізолону або 2-3 мл 0,4% розчину

дексаметазону в 10-15 мл 5% або 40% розчину глюкози.

При відсутності ефекту протягом 15-20 хвилин введення глюкокор-тикоідів

повторюють;

б) в ділянку ін'єкції інсуліну вводять 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну;

в) якщо на фоні застосування глюкокортикоідів колапс продов-жується більше ЗО

хвилин, вводять в/венно крапелько 5 мл 0,2% розчину иорадреналіну в 500 мл 5%

розчину глюкози або ізотонічного розчину натрію хлориду. Для боротьби з

колапсом застосовують реополіглюкін (400-500 мл);

г) призначають антигістамінні препарати: в/венно або в/м'язево вводять 2-3 мл

1% розчину димедролу, 2% розчин супрастину або 2,5% розчин діпразину;

д) для боротьби з бронхоспазмом призначають в/венно 10 мл 2,4% розчину еуфіліну

в 10-20 мл 40% розчину глюкози. При виникненні гострого набряку гортані з

небезпекою асфіксії показана термінова трахеостомія;

е) при судомах вводять в/венно 2-4 мл 0,5% розчину діазепаму в 10-20 мл 40%

розчину глюкози;

ж) з метою боротьби з підвищенням проникності судин призначають

в/венно 5-8 мл 5% розчину аскорбінової кислоти разом з 10 мл 10% розчину

кальцію хлориду або кальцію глюконату.