Види грошей
За критерієм матеріально-речового змісту розрізняють дві групи носіїв грошових властивостей: повноцінні (товарні та металеві) і неповноцінні (паперові та кредитні)[2]:
Повноцінні — це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. До повноціних відносять товарні та металеві гроші.
Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. До них відносяться паперові, кредитні гроші та білонна монета.
Змішані форми грошей ─ гроші, якими користувалися в період переходу від повноцінних до неповноцінних грошей.[3]
Товарні гроші — це різновид грошей, які є товаром (наприклад худоба, зерно, ракушки, хутра). Тобто предмети, які можна безпосередньо використовувати, проте одночасно, вони виступають і як еквівалент вартості інших товарів. Купівельна спроможність товарних грошей ґрунтується на вартості, властивій конкретному товару, який виступає в ролі грошей.
Металеві гроші спочатку з'явилися як шматки металу різної форми та ваги, з часом вони трансформувались у форму монет. Монета грошовий знак, виготовлений з металу (золота, срібла, міді або сплавів) встановлених законом ваги і форми, що використовується як засіб грошового обігу та платежу.
Паперові гроші — це гроші, що не мають самостійної вартості, або ця вартість не співрозмірна з номіналом. Вони випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законним платіжним засобом на всій території.
Кредитні гроші — це права вимоги до фізичних або юридичних осіб, спеціальним чином оформлений борг, зазвичай у формі переданого цінного паперу, які можна використовувати для покупки товарів (послуг) або оплати власних боргів. Оплата по таким зобов'язанням зазвичай проводиться у визначений термін, хоча є варіанти, коли оплата проводиться в будь-який час на першу вимогу. Кредитні гроші несуть в собі ризик невиконання вимоги. Кредитні гроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.
6.функції грошей
Функції грошей
Гроші виконують ряд важливих функцій:
Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, та встановлює певну грошову одиницю розрахунків — національну валюту.
Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.
Засіб нагромадження — це функція, що пов'язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб.
Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.
Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.
Держава як суб єкт господарювання
У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.
Під економічною стратегією розуміють свідомо обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на розв’язання масштабних економічних та соціальних завдань, гарантування економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу й національного багатства. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей на досягнення яких орієнтується народне господарство, засобів та способів реалізації стратегічних цілей виходячи з наукового усвідомлення змісту об’єктивних процесів і тенденцій, що відбуваються в національному та світовому господарстві, та враховуючи весь спектр інтересів суб’єктів господарювання.
Правове закріплення економічної стратегії в Україні відповідно до Конституції України здійснюється визначенням Верховною Радою України засад внутрішньої і зовнішньої політики та затвердженням нею загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку. Статус, порядок розроблення та реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики та згаданих загальнодержавних програм установлюються законом. Прикладом у цьому зв’язку служать Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 1 липня 2001 р. та Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 р.
7 Конкуренція
Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин.
Конкуренція — важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування. У перекладі з латинської це слово означає «сходитися», «стикатися». Конкуренція — це суперництво між суб’єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку тощо. Вона є тією ринковою силою, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції, яка урівноважує ринкові ціни.
Конкуренція відбиває зв’язок між виробництвом і реалізацією продукту. Цей зв’язок є причинно-наслідковим, суттєвим, необхідним і повторюваним, тобто об’єктивним економічним законом. Закон конкуренції відображує причинно-наслідковий зв’язок між можливостями створити продукт, потрібний споживачам, і можливостями реалізувати його з вигодою насамперед для покупця, а потім уже для виробника.
Змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.
Зокрема, розрізняють такі види конкуренції:
цінова — конкуренція, що здійснюється через зниження цін;
нецінова — конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін;
чиста (ідеальна, досконала) — конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу;
недосконала — конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють;
монополістична — конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами;
олігополістична (грец. oligos — мало) — конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів; модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.
Форми власності
Власність реалізується в різних функціональних формах (рис. 1).
Рис. 1. Форми власності
Конституцією України визначено приватну, державну та комунальну форми власності. В окремих випадках виділяється колективна (кооперативна, акціонерна) форма власності. У ст. 41 Конституції України записано: «Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до Закону.
Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».
Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:
• спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;
• соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;
• характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;
• специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;
• мету виробництва та характер управління економічними процесами.
Типи економічних систем