1.1 Заповнення обчислювальної відомості

Обчислення координат вершин полігона роблять у бланках спеціальних обчислювальних відомостей. Зразок заповнення такої відомості приведений у таблиці № 2.

Спочатку у відомість із таблиці 1 заносять вихідні дані. Для цього в графі I указують номера вершин полігона, на яких вимірювалися горизонтальні кути, а у графі 2 - номери сусідніх вершин, між котрими ці кути були виміряні. Значення обмірюваних горизонтальних кутів заносять у графу 3, а значення горизонтальних прокладень довжин сторін полігона - у графу 5. Значення вихідного дирекційного кута сторони 1У-1 записують у нижньому рядку графи 4, а значення координат X і Y вершини I полігона - у верхньому рядку в графах 8 і 9 відповідно. У графі 10 указують номера вершин, для яких записані координати.

Подальше заповнення граф 3-10 робиться в міру виконання відповідних обчислень.

1.2 Обробка кутових вимірів

На даному етапі обчислень робляться оцінка якості вимірів горизонтальних кутів у полігоні і їхні рівняння.

Оцінка якості кутових вимірів виконується шляхом порівняння фактичної кутової нев'язки полігона f_ф із розміром припустимої кутової нев'язки f_доп. Якість виміру кутів вважають задовільним, а самі виміри придатними до подальшого опрацювання, якщо виконується умова

│f_βф│≤│f_βф│, (1.1)

При цьому в замкнутому теодолітному ході розмір фактичної кутової нев'язки знаходиться по формулі

f_βф=_ф – _т, (1.2)

де _ф і _т - відповідно фактична і теоретична суми обмірюваних кутів.

Розмір _ф знаходиться підсумовуванням значень усіх кутів у графі 3 обчислювальної відомості. Теоретична сума кутів у полігоні знаходиться по одній із наступних формул:

_т = 180(n-2) - для внутрішніх кутів,

_т = 180(n+2) - для зовнішніх кутів,

де n - кількість вершин у полігоні.

Значення припустимої кутової нев'язки знаходиться по формулі

f_βдп = 1' , (1.3)

Якщо фактична кутова нев'язки не перевищує припустиму, те її рівномірно розподіляють із протилежним знаком у всі обмірювані кути.

Поправка v_, у кожний обмірюваний кут розраховується по формулі.

v_β = – f_βф /n, (1.4)

Значення поправки обчислюють із точністю до I" і записують над значенням кожного обмірюваного кута в обчислювальній відомості (графа 3). Якщо фактична нев'язки f_ф не ділиться на ціле число кутів, те залишок по одній секунді розподіляють на будь-які декілька кутів.

Таблиця 2 – Відомість розрахунків координат точок теодолітного ходу

Точки

Кути виміряні порівняні (ГХМ)

поправка

Дирекційні кути (ГХМ)

Горизонтальні прокладення (м)

Приріст координат

Координати

№ точок

стояння

візування

розраховані

поправка

порівняні

Х

Y

Х

Y

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

I

2554337

1060.00

500,00

І

I

IV

885900

+15

-83,63

+0,01

22,86

-0,04

II

885915

1644252

86,70

-83,62

22,82

976,38

522,82

ІІ

II

I

953130

+15

9,32

+0,01

-0,02

III

953145

801437

54,99

9,33

54,17

985,71

578,99

ІІІ

III

II

993930

+15

93,80

+0,01

-0,15

-0,04

IV

993945

3595422

93,80

93,81

-0,19

1079,52

576,80

ІV

IV

III

754900

+15

-19,53

+0,01

-76,76

-0,04

I

754915

2554337

79,21

-19,52

-76,8

1060,00

500,00

І

I

IV

факт

3595900

Р=314,70

Х=-0,04

Y=+0,14

теор

3600000

fX=-0,04

fY=0,14

f

-00100

fl =fX2 + fY2= (-0,04)2+(0,14)2=0,15

fдоп =

01n=014=2

fl\P= 0,15\314,7 = 1\21611\2000

v=-f\n=-01\4=+15

vx= (-fX\P)l

vY= (-fY\P)l

Алгебраїчним підсумовуванням поправки v_ із розміром обмірюваного кута , знаходять значення порівняного кута ':

β' = β + v_β, (1.5)

Значення кута ' записують у нижньому рядку графи 3.

Контролем слушності рівняння кутових вимірів служить рівність суми порівняних кутів (') теоретичній сумі _т.