2. Міжнародно-правовими документами стосовно питань державної служби є:

Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю 00Н 10 грудня 1948 року, яка визначає право рівного доступу кожної людини до державної служби та управління.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року;

Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку, прийнятий на 34-й сесії Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 року.

Конвенція Міжнародної організації праці про дискримінацію від 1958 року, яка визначає рівний підхід і можливості при прийомі на роботу.

3. Законом України „Про державну службу” від 16.12.1993 року, який регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, а також визначає загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють у державних органах та державному апараті, зі змінами і доповненнями.

4. Спеціальними законами, які регламентують державно-службові відносини (Закони України «Про місцеві державні адміністрації», «Про прокуратуру України», «Про Збройні Сили України», «Про міліцію», «Про боротьбу з корупцією» та ін.).

5. Указами Президента України, які забезпечують можливість встановлення механізму швидкого правового регулювання сфери відносин державної служби. Серед документів цього рівня важливе значення мають наступні:

- Указ Президента України «Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні»

- Указ Президента України «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців»

- Указ Президента України «Про день державної служби»

- Указ Президента України «Про концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу»

6. Постановами КМУ, які затверджують певні положення, правила функціонування державної служби (наприклад, Постанови КМУ «Про затвердження положення про формування кадрового резерву», «Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад» та інші).

7. Проектом кодексу поведінки державного службовця, який закріплює у законодавчому порядку узагальнені стандарти поведінки і доброчесності державних службовців. Вони ґрунтуються на Конституції України та визначених законами України принципах функціонування державної служби, і спрямовуються на створення умов для підвищення авторитету державної служби, а також інформування громадян про поведінку, якої вони можуть очікувати від державних службовців.

21. Дайте вичерпну характеристику Закону України „Про державну службу”.

Закон «Про державну службу», прийнятий 16 грудня 1993 року — перший в Україні закон стосовно державної служби. Цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, а також визначає загальні засади діяльності і правовий статус державних службовців, які працюють в державних органах та їхньому апараті.

В цілому Закон складається з 8 розділів («Загальні положення», «Державна політика у сфері державної служби», «Правовий статус державних службовців державних органів та їх апарату», «Проходження державної служби в державних органах та їх апараті», «Службова кар'єра», «Припинення державної служби», «Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців», «Відповідальність за порушення законодавства про державну службу») та 38 статей. Саме він вперше закріпив визначення понять «державна служба», «державний службовець», «посадова особа», «посада». Статтею 3 Закону закріплено основні принципи організації і діяльності державної служби, які стали основою для подальшого розвитку принципів функціонування інших видів державної служби.

В Законі значну увагу акцентовано на правовому статусі державного службовця; визначенні його обов'язків (стаття 10), прав (стаття 1), правообмежень (статті 12, 13, 16), відповідальності державного службовця (стаття 38). Центральним інститутом державної служби є її проходження, під яким розуміють процес державної служби від моменту виникнення державно-службових відносин — до їх припинення. В Законі питання проходження державної служби регулюються в розділі 4, який так і називається «Проходження державної служби в державних органах .та їх апараті». В даному розділі вперше у законодавстві про державну службу закріплюється такий елемент державної служби, як Присяга державного службовця (стаття 17).У Законі узаконено службову кар'єру як невід'ємну складову правового статусу державного службовця. Разом з тим, необхідно відмітити, що Закон не дає визначення поняття «службова кар'єра», що зумовлює її різноаспектне трактування в юридичній науці, а також не передбачає переліку її складових. Незважаючи на це, розділ, який має назву «Службова кар'єра» включає в себе статтю, яка не має безпосереднього відношення до даного поняття (стаття 29 «Навчання і підвищення кваліфікації державних службовців»), Водночас, важливо зазначити, що Закон свою важливу роль в історії організації і функціонування державної служби уже відіграв. Низка положень, передбачених у ньому, уже не відповідає вимогам сучасної державної служби. Попри це, в ньому існує низка прогалин, які вимагають нагального законодавчого вирішення, наприклад, не відображено інституту атестації державного службовця, а про проведення конкурсного відбору на заміщення вакантної посади тільки згадується; не закріплено видів державної служби, видів посад державної служби і видів державних службовців; не згадується про реєстр посад державних службовців і т. ін.

22. Державні службовці це…?

Соціальна група, що складається з фізичних осіб, котрі здійснюють на оплачуваних засадах певні спеціально необхідні функції і виконують завдання діючих органів, установ та організацій.

23. Розкрийте ознаки державних службовців.

• обіймає посаду в різних організаціях;

• має інтелектуальний характер праці не виробляє самостійно матеріальних цінностей, одночасно ви­конуючи специфічні завдання — організаційні, маркетингові, дослідницькі тощо;

• здійснює владну діяльність і, відповідно, має організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі повноваження;

• може вживати заходи державного примусу;

• працює на платній основі.

Поняття «державний службовець» відповідно до Закону України «Про державну службу» є фактично похідним від поняття «державної служби». Згідно з ним державний службовець — це особа, яка:

• здійснює професійну діяльність на посаді, визначеній структурою і штатним розкладом, як первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень щодо практичного виконання завдань і функцій держави;

• виконує організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції;

• отримує заробітну плату за рахунок державних коштів.

24. Розкрийте правовий статус державних службовців та дайте характеристику.

Правовий статус державних службовців — це сукупність прав, свобод, обов'язків, обмежень, заохочень, відповідальності, встановлених законодавством і гарантованих державою.

Адміністративно-правовий статус державного службовця характеризується наступним:

• діяльність державних службовців підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідний орган, і має офіційний характер;

• права та обов'язки встановлюються, як правило, у межах компетенції органів, у яких вони перебувають на державній службі;

• службові права та обов'язки характеризуються єдністю, тобто права одночасно є обов'язками, оскільки вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов'язки — правами, адже інакше обов'язки неможливо буде виконати;

• здійснення службовцями своїх прав та обов'язків гарантується законодавством;

• законні приписи і вимоги державних службовців повинні ви­конуватися всіма, кому вони адресовані;

• державні службовці мають право на службову кар'єру; передбачено обмеження їхніх загальногромадянських прав з метою ефективності службової діяльності;

• для них передбачені певні пільги, а також підвищена відповідальність за здійснення правопорушень.

25. Державних службовців розрізняють в залежності від…?

— розподілу державної влади — державних службовців органів законодавчої, виконавчої, судової влади;

— характеру державної служби — цивільні та мілітаризовані державні службовці;

— обсягу посадових обов'язків — посадові особи і особи, що не є посадовими;

— характеру повноважень, що визначають роль і ступінь участі у здійсненні державно-владних функцій — керівники, спеціалісти, технічні виконавці.

26. Назвіть види державних службовців.

Допоміжний персонал, діяльність якого пов'язана з виконан­ням матеріально-технічних дій, що не тягнуть за собою юри­дичних наслідків. їхня правомірність визначається завдання­ми забезпечення службової діяльності керівника і спеціаліста шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, і необхідних для виконання службовцями своїх функцій. До них можна віднести секретаря-референта, інжене­ра, діловода, бухгалтера, економіста.

Спеціалісти — це державні службовці, які мають відповідні професійні знання, що сприяють виконанню ними завдань і функцій державного органу в межах займаної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені правом здій­снювати державні владні функції, але вони не мають права здійснювати юридичні дії в управлінні людьми. їх повнова­ження пов'язані з підготовкою проектів рішень, юридичних актів та опрацювання питань, які потребують спеціальних знань. Спеціалісти, крім знань теорії державного управління, володіють знаннями у сферах певної професійної діяльності: економіки, медицини, торгівлі, екології, культури, спорту.

Представники адміністративної влади — це державні службовці, наділені правом використовувати адміністративний примус або адміністративне стягнення за адміністративні правопорушення.

Посадові особи — це державні службовці, на яких покладено здійснення організаційно-розпорядницьких та консультативно-дорадчих функцій, їхня діяльність зумовлює певні юридич­ні наслідки. Оскільки державні службовці працюють на посадах у державній службі, то найбільший інтерес становить вивчення суті поняття «посадова особа».

27. Дайте визначення прав державних службовців.

Під правами державного службовця мають на увазі обумовлені Конституцією України, Законом «Про державну службу», іншими законами і підзаконними нормативними актами можливості і свободи професійної діяльності, які охороняються державою. Державні службовці мають права, як громадяни України (суб'єктивні громадянські права) і права, як особи, що займають посади в державних органах (службові права).

28. Державні службові права та їх види.

Службові права суттєво відрізняються від суб'єктивних громадянських прав своїми цілями і завданнями. У свою чергу, службові права державних службовців можна поділити на два види: загальні (передбачені статтею 11 Закону «Про державну службу») і спеціальні, які передбачаються в професійно-кваліфікаційних характеристиках посад державних службовців та в посадових положеннях та інструкціях, які затверджуються керів­ником державного органу у межах закону і компетенції.

29. Службовець має право…:

-право брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

-право на одержання від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, які належать до його компетенції;

-право на повагу особистої гідності, справедливого і шанобливого ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

-право вимагати затвердження керівником державного органу чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою;

-право на оплату праці залежно від посади, рангу, якості, досвіду та стажу роботи;

-право безперешкодно знайомитися з матеріалами, які стосуються проходження ним держав­ної служби, а в необхідних випадках давати особисті пояснення;

-право на просування по службі (право на службову кар'єру);

-право вимагати проведення службового розслідування з метою спростування безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри щодо нього;

-право на здорові, безпечні та належні умови праці;

-право захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку.

… Для забезпечення належного виконання своїх посадових обов'язків.

30. Дайте характеристику обов`язків державних службовців, їх види.

Обов’язки державного службовця характеризують сутність його службової діяльності, бо орган державної влади приймає на роботу громадянина в основному з тим, щоб покласти на нього відповідні посадові обов’язки.

Законодавство про державну службу визначає лише основні обов’язки державних службовців. Водночас для окремих категорій державних службовців спеціальними нормативними актами встановлюються особливі обов’язки.

Одним із важливих обов'язків державного службовця є додержання Конституції України та інших актів законодавства України. Цей обов'язок безпосередньо випливає з принципу законності діяльності державної служби.

Діяльність державних службовців повинна бути ефективною і в межах їхніх повноважень. Здійснення ними своїх посадових обов'язків повинно приводити до конкретних позитивних результатів, виявлятися у розробці і прийнятті нормативно-правових актів, юридичних документів, здійсненні інших управлінських дій.

політичних партій, релігійних організацій.

Одним із важливих обов'язків державного службовця є недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина, який є продовженням обов'язку додержання Конституції України та інших нормативно-правових актів, оскільки перелік основ­них прав і свобод людини передбачений саме в них.

На державного службовця покладається обов'язок безпосередньо виконувати покладені на нього службові обов'язки, який проявляється в тому, що він повинен особисто здійсню­вати ті завдання, які передбачені посадовою інструкцією і не може доручати їх виконання іншим особам.

В ході своєї професійної діяльності державний службовець повинен зберігати державну таємницю.

Обов'язок постійно вдосконалювати організацію своєї роботи і підвищувати професійну кваліфікацію передбачає необхідність постійно підтримувати і підвищувати державним службовцем рівня своєї кваліфікації, вести пошук нових форм і методів управлінської діяльності.

До обов’язків державного службовця також належить сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі і включає в себе низку таких складових, як своєчасне, точне, чітке, інтенсивне, ефективне виконання покладених завдань.

31. Назвіть групи обмежень правового статусу державного службовця.

Обмеження у правовому статусі поділяються на дві групи:

• пов'язані зі вступом на державну службу;

• пов'язані з проходженням державної служби.

Обмеження регламентуються в статтях 12 та 16 Закону України «Про державну службу».

32. Назвіть обмеження, що можуть обмежити правовий статус державноо службовця.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

• визнані у встановленому порядку недієздатними;

• мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади або на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;

• у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками (конфлікт інтересів).

У процесі проходження державної служби державний службовець не має права:

• займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, або через посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює;

• виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

• сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди у грошовому чи іншому вигляді, послуг та пільг;

• самостійно або через представника входити до складу керівних органів підприємства, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

• приймати подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв'язку зі своєю службовою діяльністю;

• приймати участь у страйках чи вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

33. Дайте визначення посади.

Посада є клітиною, первинним елементом державного органу. За визначенням В. Даля, посада — це службове місце, яке може бути зайнятим або вакантним. Саме посада служить елементом, який поєднує державу в особі державного органу, з одного боку, і державного службовця — з іншого. За допомогою посади здійснюється персоналізація управлінських функцій і індивідуалізація відповідальності державних службовців.

В юридичній науці виділяють три складових поняття посади державної служби, а саме:

• первинна одиниця державного органу та його апарату;

• повноваження, закріплені за посадою, визначені структу­рою і штатним розписом державного органу;

• коло службових повноважень, закріплених за посадою, встановлюється нормативними актами.

Посадовими особами відповідно до Закону України «Про державну службу» вважаються керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

34. Назвіть ознаки посади.

Посада характеризується двома ознаками:

1) вона є частиною організаційної структури державного органу. Посада є незалежною від самого державного службовця, а державний службовець не може бути «власником» посади, яку він займає. Стосовно даної ознаки, посаду можна визначити, як передбачену в установленому порядку державним органом первинну структурну одиницю, яка відображає зміст і обсяг повноважень особи, що її займає, і утримується за рахунок фінансування з державного бюджету;

2) включає в себе частку компетенції державного органу, яка визначена в нормативно-правових актах. Кожна посада являє собою сукупність конкретних професійно-кваліфікаційних характеристик, які випливають із загальної компетенції даного державного органу. Таким чином, займаючи посаду державного службовця, особа реалізує не свої власні інтереси, а публічно-правові інтереси, що визначаються компетенцією даного державного органу.

35. Види посадових осіб.

Посадовими особами вважаються:

• представник влади, наділений правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, приймати рішення, обов'язкові для виконання громадянами або підприємствами, установами, організаціями незалежно від їхньої відомчої приналежності та підпорядкованості;

• службовці, які виконують організаційно-розпорядницькі обов'язки — службовці, котрі здійснюють керівництво трудовими колективами;

• службовці, які виконують адміністративно-господарські обов'язки, тобто розпоряджаються державним, муніципальним та суспільним майном;

• особа, яка тимчасово або постійно виконує владні повнова­ження організаційно-розпорядчого та адміністративно-господарського характеру, незалежно від громадянства, об'єкта власності, де відбувається виконання повноважень.

Згідно з Кримінальним кодексом посадовими особами є всі державні службовці з 1 по 6 категорію включно.

36. Дайте визначення посадової інструкції.

Статус кожної посади державного службовця визначається конкретною посадовою інструкцією, яка включає в себе професійно-кваліфікаційну характеристику даної посади, розробляється на основі Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців і затверджується керівником відповідного державного органу у межах чинного законодавства та повноважень даного органу. Такі посадові інструкції мають сприяти правильному вирішенню питань розподілу і перерозподілу обов'язків між державними службовцями, забезпечувати єдність при визначенні їхніх посадових обов'язків, повноважень та кваліфікаційних вимог, які до них ставляться.

37. Що включає в себе посадова інструкція?

За загальним правилом, кожна посадова інструкція повинна включати в себе такі розділи:

а) «завдання, обов'язки та повноваження»: наведені типові професійні завдання, обов'язки та повноваження для певної посади або для групи посад, подібних за професійними ознаками;

б) «має право»: окреслене коло прав та повноважень державного службовця, необхідних для виконання покладених на нього завдань та обов'язків;

в) «повинен знати»: наводяться основні вимоги до спеціальних знань, необхідних державним службовцям для виконання відповідних типових завдань та обов'язків, а також знань законодавчих актів, положень, інструкцій та інших нормативних документів, методів і засобів, які працівник повинен вміти застосовувати під час виконання обов'язків;

г) «відповідальність»: визначає показники оцінки роботи державного службовця (якість та своєчасність виконання посадових завдань і обов'язків, етики поведінки та дотримання обмежень, передбачених законодавством про державну службу); межі його персональної відповідальності (державний службовець несе відповідальність за неякісне або несвоєчасне виконання посадових обов'язків, бездіяльність або невикористання наданих йому прав, порушення норм етики поведінки державного службовця та обмежень, пов'язаних з прийняттям на державну службу та її проходженням);

д) «кваліфікаційні вимоги»: визначено відповідно до певної посади або групи посад вимоги освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня державного службовця та вимоги до післядипломної підготовки, необхідні для виконання покладених на нього завдань та обов'язків, мінімальні вимоги до стажу державної служби, або загального стажу роботи.

Окрім вище названих у посадових інструкціях рекомендується мати пункт про те, кого державний службовець заміщує на час відсутності у зв'язку з відпусткою, хворобою та іншими причинами, а також, хто заміщує його.

Посадові інструкції належить переглядати у разі зміни функцій державних службовців або структури відповідного державного органу. Один примірник посадової інструкції знаходиться у керівника структурного підрозділу, один — у кадровій службі державного органу.

Посадова інструкція видається державному службовцю під розписку.

38. Дайте визначення рангу державних службовців.

Ранг — це спеціальне звання, яке дає право його власнику — державному службовцю, займати одну з посад певної низки відповідних посад. Ранг є певним зв'язком між державним службовцем і державою протягом всієї його професійної діяльності. На відміну від категорій, які чітко визначаються щодо посад у залежності від рівня державного органу (стаття 25 Закону «Про державну службу»), ранги присвоюються державним службовцям державними органами (Президентом України, Кабінетом Міністрів України) або керівниками державних органів (наприклад, головою обласної державної адміністрації) з наданням їм, при цьому, права на розсуд.

39. Розкрийте порядок присвоєння та порядок присвоєння рангів.

Статтею 25 Закону «Про державну службу» передбачається вичерпний перелік рангів, які можуть присвоюватись державним службовцям (мова йде тільки про цивільну державну службу). Даний перелік не може бути розширений жодним нормативно-правовим актом. Особливістю рангів є те, що особам, які займають посади, що відносяться до однієї категорії, присвоюється один із трьох належних даній категорії рангів, іншими словами кожній категорії посад відповідає три ранги. Це дає можливість, по-перше, на просування державного службовця по рангах в межах однієї категорії посади державної служби, а, по-друге, присвоювати ранги державним службовцям у залежності від професіонального рівня, стажу роботи, часу перебування на посаді тощо.

Через два роки після присвоєння державному службовцю відповідного рангу керівник державного органу за поданням безпосереднього керівника розглядає питання щодо можливості присвоєння йому чергового рангу. Позитивне рішення приймається керівником за умови успішної роботи державного службовця.

Черговий ранг не може бути присвоєний державному службовцю, до якого протягом останнього року застосовувалися дисциплінарні стягнення , а також у період проведення службового розслідування або перебування під слідством.

Затримка у присвоєнні чергового рангу до одного року може застосовуватися до державного службовця як захід дисциплінар­ного впливу, саме впливу а не дисциплінарного стягнення. А це означає, що окрім затримки у присвоєнні чергового рангу, до державного службовця одночасно може бути застосований захід дисциплінарного стягнення, передбаченого КЗпП України.

В окремих випадках, державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково (тобто, до закінчення двох років після присвоєння попереднього рангу) у межах відповідної категорії посад, зокрема, у випадку виконання особливо відповідальних завдань. Чинне законодавство про державну службу не передбачає конкретного переліку випадків, коли це можливо, а віддає вирішення даного питання на розсуд керівника державного органу.

Присвоєння, зміна рангу державного службовця оформляється наказом або розпорядженням керівника державного органу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці.

У разі призначення державних службовців на посади більш високої категорії їм присвоюється ранг у межах категорії посад, які вони зайняли.

Якщо державні службовці зайняли більш високі посади в межах категорії посад, на яких вони перебували, їм може бути залишений попередній або присвоєний більш високий ранг у межах цієї категорії. У разі залишення попереднього рангу наступний ранг державному службовцю присвоюється з урахуванням часу присвоєння попереднього рангу.

Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку він потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг.

Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

40. Розкрийте функцію управління державною службою як інституційну засаду.

Управління державною службою — це функція державних органів влади, спрямована на задоволення інтересів держави, яка здійснюється у визначених організаційно-правових формах і реалізується спеціально створеними державними органами, на визначення основних напрямків розвитку і забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правового інституту державної служби. Мета управління державною службою — забезпечення ефективного функціонування структурних підрозділів державних органів влади. Державна політика у сфері державної служби визначається Верховною Радою України.

41. Вичерпно розкрийте напрямами державної політики у сфері державної служби.

Основними напрямами державної політики у сфері державної служби є:

-визначення основних цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби;

-забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.

42. Дайте визначення НАцДержСлужби.

Проведення єдиної державної політики та функціональне управління державною службою здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері державної служби. Таким органом є Національне агентство України з питань державної служби (Нацдержслужба України).

Національне агентство України з питань державної служби (Нацдержслужба України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Нацдержслужба України забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою.

43. Перечисліть основні завдання НАцДержСлужби..

Основними завданнями Нацдержслужби України є:

-забезпечення формування та реалізації єдиної державної політики у сфері державної служби;

-участь у формуванні державної політики у сфері служби в органах місцевого самоврядування;

-здійснення функціонального управління державною службою;

-розроблення заходів щодо підвищення ефективності державної служби, координація та здійснення контролю за їх виконанням;

-методичне забезпечення діяльності кадрових служб з питань проходження державної служби;

-організація та координація заходів щодо проведення наукових досліджень з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

-організація функціонального обстеження органів виконавчої влади та підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності державного управління;

-здійснення контролю за додержанням визначених законодавством про державну службу умов реалізації громадянами права на державну службу;

-організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

-розроблення типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців.

44. Дайте визначення поняття методів управління державною службою.

Методи управління державною службою — це способи здійснення завдань і функцій, обумовлених компетенцією відповідних органів влади в межах визначених організаційних форм.

45. Назвіть методи управління державою, через які реалізуються адміністративні методи.

1) загальні методи

• безпосереднє керівництво;

• організації на координація;

• контроль;

2) конкретні методи:

• планування (розробка поточних планів-програм роботи державних службовців та організаційних підрозділів, розробка програм вдосконалення кадрового забезпечення державної служби);

• прогнозування (розробка стратегії розвитку державної служби);

• інструктування (розробка типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, які знаходять відображення в посадових інструкціях);

• інспектування (управлінський нагляд за своєчасним і правильним виконанням законодавчих та нормативних актів).

Форма управлінської діяльності — це зовнішнє вираження управлінської діяльності в практичних діях. Залежно від характеру волевиявлення виділяють такі форми управління:

• стимулювання (заохочення до праці);

• дозвіл, який виражає конкретну зацікавленість органів державної влади в певній поведінці державних службовців чи державних структур;

• охорона — забезпечення стабільності суспільних відносин; вимога, яка виражає необхідність дотримання певних правил поведінки;

• заборона, яка виражає негативне ставлення держави до певних подій;

• репресія — це антидемократична форма управління, яка вимагає дотримання певної поведінки через приниження гідності людини.

Організаційна робота в управлінні державною службою зводиться до:

• комплексних тематичних перевірок;

• функціональних обстежень;

• складання звітності з виконання управлінських рішень;

• створення груп контролю та інспекцій;

• вивчення та аналіз заяв, пропозицій, скарг;

• проведення нарад, семінарів, сесій, колегій серед державних службовців для набуття досвіду щодо виконання управлінських рішень.

46. Розкрийте поняття ефективності державної служби.

Ефективність державної служби — це властивість управлінських дій, рішень, поведінки, що відображує міру того, наскільки ці дії приводять до бажаного результату. Оцінка тих або інших дій державної служби та їх ефективності залежить насамперед від критеріїв оцінювання.

47. Поняття оцінки. Критерії оцінювання державної служби.

Оцінка, що забезпечує ефективність діяльності державного службовця, містить у собі:

1) суб’єкт оцінки;

2) об’єкт оцінки;

3) науково розроблені критерії оцінки діяльності державних службовців, тобто конкретні вимоги, яким повинні відповідати діяльність працівника, його особисті якості і результати праці. У літературі можна зустріти різні погляди на питання критерію оцінки роботи службовців, однак на практиці стабільних, чітких критеріїв оцінки дій державних службовців поки що не розроблено. В основному, критерії оцінки — це вимоги, що висуваються до службовця по займаній ним державній посаді державної служби.

4) методи оцінки;

5) процедура оцінки (створення раціональної системи обліку показників роботи службовців, що дозволяє аналізувати зібрану інформацію про державного службовця).

48. Розкрийте поняття бюджетного фінансування державної служби.

Відповідно до чинного законодавства діяльність інститутів державної служби здійснюється за рахунок засобів, що надходять з бюджету, і додаткових доходів, отримання яких дозволене за­конодавством України. Тому можна стверджувати, що інститути державної служби належать до бюджетних установ. Бюджетне фінансування — це виділення засобів з бюджету (державного чи місцевого) у розпорядження бюджетної установи для її безпосереднього функціонування і виконання покладених на неї функцій.

49. Принципи фінансування інститутів державної служби.

1. У межах асигнувань, передбачених кошторисом бюджетної установи.

Це означає, що виділення коштів з бюджету на функції бюджетних організацій здійснюється тільки при наявності затвердженого кошторису доходів і витрат бюджетної установи та плану асигнувань.

Кошторис бюджетної установи — це плановий документ, що підтверджує повноваження щодо одержання доходів і здійснення витрат, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання функцій і досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень бюджетної установи. Витрата бюджетних коштів без затвердженого у встановленому порядку кошторису бюджетної установи не допускається.

2. Цільове використання бюджетних коштів.

Відповідно до цього принципу бюджетні установи мають право брати зобов'язання і використовувати бюджетні кошти на цілі й у межах, встановлених кошторисами і планами асигнувань. Це означає, що бюджетна установа кошти, отримані, наприклад, для виплати заробітної плати, повинна використовувати винятково на дану мету, а не витрачати на купівлю канцелярських матеріалів.

3. Безоплатний характер бюджетного фінансування.

Відповідно до цього принципу суми, виділені з бюджету на виконання функцій державною установою, мають безоплатний характер, тобто поверненню не підлягають. Ці суми надходять у повне розпорядження бюджетних організацій і використовуються на покриття витрат, передбачених кошторисом.

50. Розкрийте поняття управлінської інформації.

Управлінська інформація — це частина соціальної інформації, виділена із її загального масиву за критеріями придатності до обслуговування державно-правових процесів формування і реалізації управлінських дій.

51. Джерела формування управлінської інформації.

-норми законодавчих та інших актів;

-звернення громадян у державні органи щодо реалізації своїх законних інтересів і суб'єктивних прав;

-обов'язкові вказівки вищестоящих державних органів (директивна управлінська інформація);

-управлінська інформація про зворотні зв'язки в процесі державного управління;

-проблемні, конфліктні, екстремальні та інші складні ситуації.

Методами інформаційного забезпечення державної служби є: структурно-морфологічний метод, спрямований на пошук інформаційного забезпечення, необхідного для вирішення тієї чи іншої управлінської проблеми. Метод публікаційної активності, який дає змогу отримувати інформацію на основі вивчення і систематизації матеріалів, поданих у засобах масової інформації; метод показників дає змогу отримувати інформацію на основі аналізу показників в різних типах документів, що формує певну картину про тенденції функціонування державної установи чи організації; метод термінологічного і лексичного аналізу, який дає змогу виявити інноваційні підходи в управлінській діяльності й оцінити можливості їх ефективного запровадження в практику.

52. Дайте визначння контролю у системі державної служби.

Контроль у системі державної служби — це сукупність форм управлінського впливу, спрямованих на забезпечення законності й стабільності суспільного порядку і державного устрою та дотримання Конституції України.

53. Назвіть види контролю у системі державної служби.

Державний контроль здійснюється всіма органами держави в межах своєї компетенції і полягає у забезпеченні дотримання законів та нормативних актів; в підвищенні ефективної роботи державних органів, в забезпеченні економічнішого використання державних коштів.

На державному рівні контроль поділяється на політичний, адміністративний та судовий і, відповідно, здійснюється Президентом України, Верховною Радою України, виконавчими органами всіх гілок влади, судовими органами, місцевими органами, політичними організаціями, які підтримує народ.

Політичний контроль здійснюють державні органи і посадові особи, уповноважені владою. Залежно від політико-державного устрою це можуть бути або парламент і місцеві виборні органи, або політичні партії, які підтримує народ.

Адміністративний контроль здійснюють виконавчі органи всіх гілок влади. Як правило, тут реалізується контроль вищих посадових осіб за діями осіб підлеглих; створюються інспекції і наглядові органи, які аналізують виконання законів та нормативних актів, вивчають ефективність і якість адміністративної діяльності.

Судовий контроль здійснюють всі суди України — Конституційний, Верховний, суди загальної компетенції, спеціалізовані суди. Вони розглядають: протести органів державної влади про визнання незаконними актів управління; справи про злочини працівників державного апарату; вимоги про визнання недійсним и актів державних органів, які порушують права та інтереси громадян і організацій тощо.

Соціальний контроль здійснює суспільство через діяльність громадських рухів та організацій, засоби масової інформації, звернення, листи та заяви громадян.

Індивідуальний контроль у системі державної служби спрямований на підвищення відповідальності державних службовців за виконання покладених на них посадових обов'язків.

За формами реалізації контроль у системі державної служби проявляється через:

• негативну форму (санкції);

• позитивну форму (стимулювання певної поведінки державних службовців).

Принципами проведення контролю в системі державної служби є: безперервність, регулярність, систематичність, своєчасність, повнота, об'єктивність, оперативність, дієвість, гласність, здійснення на всіх етапах управлінської діяльності

54. Назвіть ознаки державно-службових відносин.

1. Державно-службові відносини — це правові відносини, передбачені законом, тобто для їх регулювання застосовується виключно метод законодавчого регулювання. Метод договірного регулювання, який є основним у трудовому праві, стосовно дер­жавно-службових відносин застосовуватися не може, оскільки це обумовлено сутністю цих відносин. У першу чергу це проявляєть­ся в тому, що дані відносини виникають при реалізації публічно­го, а не приватного інтересу. Оскільки мова йде про публічний інтерес, безумовним є те, що такі відносини повинні регулювати­ся виключно методом законодавчого регулювання, оскільки по відношенню до державних органів та їхніх посадових осіб діє принцип «дозволено тільки те, що передбачено законодавством». Стосовно методу договірного регулювання щодо даних відносин необхідно зазначити, що його частка є настільки незначною, що вона не може суттєво вплинути на природу даних відносин.

2. Державно-службові відносини — це державно-правові «владовідносини». Дана ознака проявляється в тому, що учас­ники даних правовідносин юридично нерівноправні, тобто од­нією із сторін завжди виступає держаний орган або посадова особа — «керівник», які наділені певними державно-владни­ми повноваженнями стосовно другої сторони. Друга сторона, в свою чергу, підпорядкована першій і зобов'язана виконувати всі її приписи і розпорядження. Тобто, вона завжди знаходить­ся у ієрархічній підлеглості.

3. Державно-правові відносини у реальному житті виступа­ють, переважно, як конституційні і адміністративні правовідносини.

4. Державно-правові відносини характеризуються особливи­ми публічними правами і обов'язками, якими наділені державні службовці. Оскільки державні службовці завжди представляють державні органи, забезпечують практичну реалізацію їхніх функцій і повноважень, вони наділені певними правами і обов'язками публічного характеру.

5. Державно-службові відносини, переважно, являють собою відносини щодо забезпечення виконання повноважень держав­них органів.

6. Державно-службові відносини регулюються нормами різ­них галузей права: конституційного, адміністративного, фінан­сового, кримінального, трудового, цивільного і т. д. Дана озна­ка випливає із того, що державна служба є комплексним пра­вовим інститутом.

7. Переважна частина державно-службових відносин регулю­ється нормами публічного права: конституційного, адміністратив­ного, фінансового, кримінального. Частка відносин, яка регулю­ється нормами приватного права — переважно трудового — незначна. При цьому слід зазначити, що в міру подальшого роз­витку державної служби від правового інституту до «службового права», як галузі права, чіткого розмежування публічного і при­ватного права, норми трудового права перестануть відіграва­ти суттєву роль у правовому регулюванні державно-службових відносин. Службове право, безумовно, буде являти собою важ­ливу складову публічного права.

8. Домінуюча роль серед державно-службових відносин на­лежить суспільним відносинам, пов'язаним з державним управ­лінням, організацією діяльності, переважно, органів державної виконавчої влади.

9. Державно-службові відносини характеризуються тим, що однією із сторін, як правило, виступає фізична особа, наділена певними державно-владними повноваженнями.

55. Класифікуйте державно-службові відносини.

1. В залежності від конкретної мети їх виникнення, створення і регулювання:

1) відносини, пов'язані з організацією державної служби. Дані відносини виникають у зв'язку з: закріпленням правового статусу державних посад; встановленням юридичних вимог до державних посад; визначенням способів заміщення держаних посад і встановленням умов вступу на державну службу; веденням особових справ; встановленням кваліфікаційних розрядів державних службовців тощо;

2) відносини, які виникають у процесі практичного здійснення державної служби. До них слід віднести такі відносини, які пов'язані з: вступом громадянина на державну службу і призначенням на державну посаду; реалізацією державним службовцем своїх прав і обов'язків; присвоєнням держаному службовцю категорій, рангів, звань; проходженням державної служби; припиненням державно-службових відносин тощо.

2. В залежності від структури правового інституту державної служби, він розрізняє наступні види державно-правових відносин:

— суспільні відносини у сфері кадрової політики;

— суспільні відносини щодо формування державно-службових відносин;

— суспільні відносини щодо практичного функціонування державної служби;

— суспільні відносини щодо реалізації принципів державної служби;

— суспільні відносини щодо формування і реалізації правового статусу державного службовця;

— суспільні відносини щодо проходження державної служби;

— суспільні відносини щодо припинення державної служби;

— суспільні відносини щодо управління державною службою;

— суспільні відносини щодо реформування державної служби.

3. В залежності від організації управлінських зв’язків:

— відносини, які виникають між різними ланками системи виконавчої влади;

— відносини, які виникають між виконавчими органами системи місцевого самоврядування, а також між ними і вищеназваними суб'єктами;

— відносини, які виникають у процесі організації і функціонування органів законодавчої влади і судової влади (так звані внутрішньоорганізаційні відносини).

4. В залежності від виду правових норм, які регулюють державно-службові відносини, останні можна класифікувати на матеріальні і процесуальні. Матеріальні державно-службові відносини пов'язані з: принципами державної служби; правами і обов'язками державних службовців; правообмеженнями державних службовців; способами заміщення посад; конкурсом; атестацією тощо. Процесуальні державно-службові відносини виникають при вступі на державну службу, проходженні державної служби, присвоєнні категорій і рангів, проведенні дисциплінарного провадження тощо.

5. Враховуючи те, що правовий інститут державної служби є комплексним інститутом, який включає в себе норми адміністративного, конституційного, фінансового, цивільного, трудового, кримінального та інших галузей права, можна виділити державно-службові відносини в залежності від виду тієї чи іншої правової норми: адміністративні, конституційні, трудові, фінансові державно-службові правовідносини.

Публічні державно-службові відносини — це відносини, які регулюються нормами конституційного, адміністративного, фінансового, кримінального права, тобто нормами публічних галузей права, які є пріоритетними в правовому регулюванні державно-службових відносин.

Приватні державно-службові відносини — це суспільні відносини, які виникають у зв'язку зі вступом, проходженням і припиненням державної служби і регулюються нормами трудового права. їх частка є незначною.

6. Державно-службові відносини також поділяються на внутрішні (внутрішньоорганізаційні) і зовнішні. Цей поділ є важливим тому, що дозволяє проводити різницю між посадовими особами, які наділені державно-владними повноваженнями, і державними службовцями, які їх не мають.

Внутрішньоорганізаційні правовідносини виникають у всіх державних службовців на засадах законодавства про працю в зв’язку з посадою державної служби, яку вони обіймають. Іншою стороною таких правовідносин є держава в особі органу або посадової особи, уповноваженої призначати на відповідні посади. Внутрішньоорганізаційними є також відносини, які виникають у державного службовця зі своїми начальниками з моменту заміщення посади щодо організації роботи, розподілу обов’язків, заохочення і відповідальності.

Зовнішніми вважаються ті державно-службові відносини, які на засадах законодавства виникають між державним службовцем та іншими суб’єктами (громадянами, державними і недержавними організаціями) у зв’язку з реалізацією ними своїх посадових повноважень. Вони виникають з моменту заміщення громадянином посади державної служби. Проте як представник держави може виступати не кожний, а лише той службовець, якому відповідно до посади надані державно-владні повноваження, тобто посадові особи. Державні службовці, які не мають таких повноважень, можуть бути учасниками лише внутрішніх відносин.

56. Наведіть поняття конкурсного відбору.

Конкурс при прийнятті на посади в державні органи —найважливіший інститут державної служби. У статті 15 Закону України «Про державну службу», зокрема, зазначається, що «прийняття на державну службу на посади третьої — сьомої категорій, передба­чених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України».

57. Принципи інституту конкурсного відбору.

Інститут конкурсного прийому на державну службу базується на таких основних принципах:

• рівноправності, який виключає дискримінацію за походжен­ням, статтю, віросповіданням або політичними поглядами;

• відповідності здібностей та професійного рівня вимогам кон­кретного виду діяльності в системі державної служби;

• гласності при проведенні конкурсів.

Конкурсний прийом на роботу — це той чинник, який має га­рантувати об'єктивність оцінки ділових якостей працівника, і, як наслідок, — ефективність його роботи.

58. Заміщення державної посади за конкурсом.

Заміщення державної посади за конкурсом передбачає:

1. оголошення даних про вакансії на державній службі через засо­би масової інформації, з повідомленням основних вимог до кан­дидатів не пізніше ніж за місяць до дня проведення конкурсу;

2. утворення конкурсної комісії у складі голови, секретаря і чле­нів комісії;

3. прийняття документів (заяви про участь у конкурсі, заповне­ної особової картки (форма П-2 ДС) з відповідними додатка­ми; двох фотокарток розміром 4x6 см; копій документів про освіту, засвідчених нотаріально чи в іншому встановленому за­конодавством порядку; відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру щодо себе та членів своєї сім'ї; копії першої та другої сторінок паспорта громадянина України, за­свідчені кадровою службою) протягом 30 календарних днів від дня оголошення про проведення конкурсу та їх попередній розгляд на відповідність встановленим кваліфікаційним вимо­гам до відповідного рівня посади;

4. можливість участі у конкурсі декількох претендентів;

5. проведення іспиту та відбір кандидатів (під час іспиту переві­ряються знання Конституції України, Законів України «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», а також за­конодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень відповідного державного органу та структурного підрозділу);

6) рекомендацію кандидата на посаду конкурсною комісією (засідання конкурсної комісії вважається правоздатним, якщо на ньому присутні не менше 2/3 її складу);

7. ознайомлення претендентів з результатами конкурсного відбо­ру протягом трьох днів; при цьому рішення конкурсної комісії може бути оскаржене керівнику відповідного державного ор­гану протягом трьох днів після ознайомлення з цим рішенням;

8. видання наказу повноважною посадовою особою про:

• призначення на посаду;

• зарахування до кадрового резерву;

• прийняття на стажування;

• повторне проведення конкурсу.

Переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному дер­жавному органі, а також просування по службі державних служ­бовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.

До участі у конкурсі не допускаються особи, які: досягли встановленого законодавством граничного віку пере­бування на державній службі; визнані в установленому порядку недієздатними;

• мають судимість, що є несумісним із зайняттям посади дер­жавного службовця;

• у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпоряд­ковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

позбавлені права займати відповідні посади в установленому законом порядку на визначений термін;

• в інших випадках, встановлених законами.

59. Призначення на посаду.

Призначення на державну посаду здійснюється за допомогою адміністративного акта (указу, постанови чи розпорядження, наказу) керівника органу державної влади або уповноваженої особи, що юридично фіксує вступ громадянина на державну службу і зарахування його на відповідну посаду.

Призначення охоплює такі випадки:

• вступ на державну службу (виникнення державно-службових відносин);

• зміна державно-службових відносин;

• переміщення по службі.

Призначення на посаду державного службовця передбачає добровільну і взаємну згоду сторін (громадянина і державного органу в особі керівника чи уповноваженої особи). Воно є взаємопогоджуваним адміністративним актом. Згода призначуваної особи є передумовою дійсності адміністративного акта про призначення.

Вступ громадянина на державну службу є справою суто добровільною. Певна форма згоди в законодавстві не передбачена. Цілком достатньо, щоб адміністративний акт про призначення був підписаний призначуваною особою без будь-яких застережень і тим більше заперечень.

Згода потрібна в усіх випадках призначення. Закон України «Про державну службу» не передбачає жодних винятків з цього правила. Навіть у випадку ліквідації органу чи скорочення його штату державного службовця за його згодою переводять на іншу посаду в тому самому органі або в іншому органі з урахуванням його професії, кваліфікації та займаної раніше посади.

Згода з адміністративним актом про призначення повинна бути виражена призначуваною особою і без будь-яких умов. Ця вимога обумовлена необхідністю забезпечити юридичну ясність і недвозначність державно-службових відносин, що виникають.

60. Прийняття на державну службу без конкурсного відбору.

Законодавством встановлено, що без конкурсного відбору або стажування на державну службу можуть також прийматися:

а) державні службовці на посади:

• керівників, які згідно з законодавством обираються або затверджуються колегіальним органом;

• керівників, які призначаються міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади за погоджен­ням з керівниками місцевих органів виконавчої влади;

• спеціалістів при переміщенні їх у межах одного державно­го органу на рівнозначну або нижчу посаду з дотриманням вимог законодавства про працю;

б) державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах рад, у тому числі тих, що ліквідуються, до новостворених органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;

в) випускники Української Академії державного управління при Президентові України та її філіалів у державні органи, які на­правляли їх на навчання;

г) службовці патронатної служби.

61. Випробування та його строк при прийнятті на державну службу.

При прийнятті на державну службу може бути встановлено випробування для перевірки відповідності працівника посаді, на яку він зараховується. Слід зазначити, що Закон не передбачає встановлення випробування в якості обов'язкової умови зарахування на державну службу.

Строк випробування повинен бути вказаний в наказі (роз­порядженні) про зарахування на посаду і починається з пер­шого дня вступу на посаду. У цій статті не передбачено, як вирішується питання у випадку тимчасової непрацездатності або іншої поважної причини, яка настає в період випробування. При настанні вказаних випадків слід звернутися до статті 27 КЗпП, якою передбачається можливість продовження випробу­вання на ту кількість днів, протягом яких працівник був відсут­ній у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин. При цьому необхідно звернути увагу на те, що законодавство не передбачає обов'язкового продовження тер­міну випробування, а тільки передбачає таку можливість. У разі продовження терміну випробування керівник видає наказ відпо­відного змісту, з яким працівник повинен бути ознайомлений.

На працівника, під час випробування, повністю поширюєть­ся дія даного Закону та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини державної служби. Він зобов'язаний дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, має право на допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, на грошове утримання та інші виплати у повному розмірі тощо. Єдиним обмеженням в період випробування є те, що праців­никові не присвоюються чергові кваліфікаційні розряди.

Працівник вважається таким, що витримав випробування, якщо строк випробування закінчився, а його до закінчення цього строку не було звільнено з посади. Слід мати на увазі, що підставою звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність займаній посаді. Термін «невідпо­відність» означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівника може бути звільнено на підставі відповідних статей КЗпП, а не за результатами випробування. Звільнення за результатами випробування проводиться у всіх випадках без погодження з профспілковим органом.

61. Змістовно розкрийте поняття стажування державного службовця.

Стажування є основним видом практичної підготовки дер­жавних службовців для заміщення державних посад. Порядок проходження стажування визначається Положенням про поря­док стажування у державних органах затвердженим постано­вою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 1994 р.

Його метою є набуття практичного досвіду, перевірки про­фесійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця. Воно може проводитися у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збе­реженням заробітної плати за основним місцем роботи.

Стажування можуть проходити як особи, що вперше пре­тендують на посаду, так і державні службовці, які бажають зайняти більш високу посаду. Відбір кандидата на стажування проводиться з ініціативи органу, де має відбуватися стажуван­ня. При цьому необхідна письмова заява самого стажиста та згода відповідних керівників за місцем його стажування та основної роботи. Слід мати на увазі, що стажування не про­ходять особи, які досягли пенсійного віку, Зарахування на стажування, терміни та зміни порядку його проходження оформлюються наказом керівника державного органу, де проводиться стажування. Під час проходження ста­жування працівник повинен додержуватися правил внутріш­нього розпорядку державного органу, де він проходить стажу­вання. На період стажування за стажистом закріплюється державний службовець, відповідальний за стажування Зміст стажування визначається індивідуальним планом, який затверджується керівником структурного підрозділу органу, в якому проводиться стажування. Стажист під час проходження стажування повинен виконати індивідуальний план, про що подає керівникові державного органу доповідну записку з вис­новками керівника структурного підрозділу щодо можливості використання стажиста на державній службі, а за основним місцем роботи — стислий письмовий звіт. За результатами стажування у державному органі стажисту видається довідка для подання за основним місцем роботи.

Особа (не державний службовець), яка після успішного закінчення стажування виявила бажання працювати у даному державному органі, проходить конкурс відповідно до Положення про порядок проведення конкурсу при прийнятті до органів державної виконавчої влади. При цьому їй надається перевага перед особами, які беруть участь у даному конкурсі, але не проходили стажування. Державний службовець після успішного закінчення стажування може бути переведений на посаду за рішенням керівника відповідного державного органу без конкурсного відбору або зарахований до кадрового резерву державного органу.

Стажування проводиться з відривом від основної роботи. За працівником, направленим на стажування, зберігається його посада та заробітна плата за основним місцем роботи з подальшим урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати, відповідного до чинного законодавства. Стажисту за основним місцем роботи відшкодовуються також витрати на проїзд до місця стажування і назад, добові за час знаходження в дорозі та найом житла. Витрати, пов'язані із стажуванням спеціаліста, відшкодовуються підприємствам, установам і організаціям дер­жавним органом, який запросив спеціаліста на стажування за рахунок коштів, передбачених на утримання цього органу.

62. Умови державної служби.

Під умовами державної служби прийнято розуміти внутрішній розпорядок в державних органах, тривалість службового часу і часу відпочинку (режим державної служби), а також грошові і матеріальні утримання, пільги гарантії і компенсації, які надаються державному службовцю з метою забезпечення ефективності виконання ним посадових обов'язків.

63. Види умов державної служби.

Чинне законодавство гарантує державному службовцю наступні соціально-економічні умови, які повинні забезпечити належне виконанням ним своїх посадових обов'язків:

• належні матеріально-технічні умови служби;

• грошове утримання та інші виплати, передбачені законо­давством;

• щорічну оплачувану відпустку;

• медичне обслуговування його і членів його сім'ї, в тому числі і після виходу на пенсію;

• перепідготовку і підвищення кваліфікації із збереженням грошового утримання на період навчання;

• обов'язкове одержання згоди на перевод на іншу посаду державного службовця, за винятком випадків, передбаче­них чинним законодавством;

• пенсійне забезпечення за вислугу років і пенсійне забез­печення членів сім'ї державного службовця у випадку його смерті, яка наступила у зв'язку з виконанням ним посадових обов'язків;

• обов'язкове соціальне страхування на випадок нанесення збитків майну у зв'язку з виконанням державним служ­бовцем посадових обов'язків;

• обов'язкове державне страхування на випадок захворю­вання або втрати працездатності в період проходженням державної служби;

• захист державного службовця і членів його сім'ї від насилля, загрози, інших неправомірних дій у зв'язку з виконанням ним посадових обов'язків у порядку, перед­баченому чинним законодавством.

У рамках соціально-побутового забезпечення державних служ­бовців, для кожного з них на службовому місці, перш за все, повинні бути створені нормальні умови для службової діяльності, а саме:

• розміщення державного службовця;

• забезпечення необхідною технікою;

• своєчасне забезпечення документацією та інформацією, необхідною йому для виконання своїх посадових обов'язків;

• належна якість техніки і матеріалів;

• безпечні і здорові умови праці, включаючи норми по тех­ніці безпеки, освітлення, опалення, вентиляцію, а також усунення шкідливих наслідків шуму та інших факторів, які впливають на здоров'я державного службовця

64. Поняття проходження по державній службі.

Центральним інститутом державної служби є проходження державної служби, в якому відображається сама суть держав­ної служби з точки зору її реалізації.

Проходження державної служби містить в собі прийняття на державну службу, просу­вання по ній службовців, стимулювання їхньої праці, вирішен­ня інших питань, пов'язаних із службою.

Тобто під проходжен­ням маються на увазі певні юридичні факти, що характери­зують службово-правовий стан державного службовця, який ві­дображається в його особовій справі. До таких фактів відно­сяться: заміщення більш високої державної посади; присвоєння чергового рангу; збільшення розміру грошового утримання; зарахування в кадровий резерв; направлення на перепідготовку і підвищення кваліфікації; направлення на стажування («тим­часове випробування посади») та ін.

65. Вкажіть елементи проходження державної служби.

До елементів проходження державної служби відносяться наступні елементи:

• прийняття на службу (шляхом конкурсу, призначення, зарахування);

• прийняття державним службовцем присяги;

• випробувальний строк (якщо він є умовою прийняття на службу);

• стажування державних службовців;

• перепідготовка та підвищення кваліфікації;

• атестація;

• щорічна оцінка якості діяльності державних службовців;

• службова кар'єра (присвоєння чергового рангу, класу, чину);

• ротація;

• службове розслідування;

• заохочення;

• стягнення;

— припинення державно-службових відносин.

66. Розкрийте процес просування по державній службі.

Ключовим моментом проходження державної служби є про­сування по службі. Воно здійснюється шляхом: а) зайняття більш високої посади; б) присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Просування державного службовця може мати місце за наступних умов: наявності вакантної дер­жавної посади; наявності необхідної професійної освіти, спе­ціалізації, досвіду роботи, знання Конституції і законодавства; наявності необхідного стажу державної служби; проходження конкурсу тощо.

Важливим є те, що прямих заборон на просування по служ­бі в законодавстві на передбачено. Разом з тим, виходячи з окремих правових положень, можна стверджувати, що держав­ний службовець не має права на просування по службі: під час випробування при заміщенні державної посади; в період дис­циплінарного стягнення, порушення кримінальної справи або проведення службового розслідування; у рамках граничного віку для перебування на державній службі тощо. Важливим є з'ясування того факту, що у державного служ­бовця є право на просування по службі з урахуванням квалі­фікації та здібностей; сумлінного виконання своїх службових обов'язків тощо, однак немає жодних правових підстав тлума­чити це право як суб'єктивне право державного службовця, тобто він не має права вимагати просування по службі, оскіль­ки призначення на посаду відноситься до компетенції держав­ного органу або посадової особи.

67. Формування особової справи. Розкрийте особливості.

Особова справа формується на кожного державного служ­бовця. Формування особової справи розпочинається з почат­ком розгляду питання про призначення на посаду державного службовця. Перед формуванням особової справи потрібно пе­ревірити наявність на даного працівника справи в поточному архіві. Якщо вона є, необхідно звірити з описом наявність документів і долучити їх до документів, які подаються. Оста­точно особова справа працівника оформляється після призна­чення (обрання) його на посаду.

68. Вкажіть перелік документів, які необхідно представити претенденту для заміщення посади на державну службу.

Виходячи з аналізу нормативно-правових документів можна стверджувати, що претенденти повинні пред­ставити:

1. особову картку (форма П-2ДС) з відповідними додатками та фотокарткою розміром 4x6 сантиметрів.

2. автобіографію, яка пишеться працівником особисто у довільній формі, наприкінці проставляються підпис і дата. В ній, крім прізвища, імені та по батькові, дати і місця народження, висвітлюються питання, пов'язані з трудовою і громад­ською діяльністю, пояснюються причини переходу з однієї ро­боти на іншу, зміни місця проживання, тимчасового не працевлаштування, про навчання та інше. За необхідності можуть надаватися пояснення з приводу важливих моментів особисто­го життя і життя своїх близьких родичів (батька, матері, бра­тів, сестер) та родичів дружини (чоловіка);

3. копії документів про освіту, науковий ступінь, вчене звання, підвищення кваліфікації. Слід мати на увазі що копії указаних документів засвідчуються нотаріально або керівником кадрової служби;

3. відомості про доходи, зобов'язання фінансового харак­теру та майновий стан державного службовця або особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця (далі — претендент) і членів його сім'ї. Вказані відомості подаються щорічно до 15 квітня за встановленою формою;

4. попередження про встановлені законодавством України обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу та з її проходженням, підписане претендентом;

5. довідку про наявність встановленої форми допуску до державної таємниці (для відповідних посад);

6. біографічну довідку, подання про призначення на посаду, картку погодження (у разі потреби). Біографічна довідка скла­дається за встановленою формою на основі особової справи та трудової книжки працівника. Відпо­віді на питання у довідці мають бути стислими, але вичерпни­ми. Скорочення слів, пропуски, виправлення не допускаються. Прізвище, ім'я, по батькові, місце і дата народження вказують­ся у відповідності до даних паспорта. Довідка скріплюється підписом керівника кадрової служби та печаткою. Подання щодо призначення претендентів на посади, призначення на які відповідно до законодавства здійснюються за погодженням з центральним та іншим органом виконавчої влади, готуються у довільній формі. У поданні вказується прізвище, ім'я, по бать­кові, дата народження претендента, займана на час подання посада, на яку посаду рекомендується (для заступників керів­ників — її функціональний напрям), рівень фахової та профе­сійної підготовки, спроможність забезпечити доручену ділянку роботи, ділові та інші якості претендента, відомості про пере­бування під слідством або наявність судимості;

7. погодження, передбачені законодавством для призначення на посади керівників відповідних органів. У залежності від посади, на яку претендує особа, за рішенням керівника відповідного органу визначається перелік посадо­вих осіб, які проводять співбесіди при призначенні на посади. Кадрова служба організовує проведення співбесід претендентів на посади з відповідними особами. Свої висновки про наслідки співбесід посадові особи записують до картки погодження;

8. довідку про перебування у кадровому резерві (для осіб, зарахованих до кадрового резерву);

9. направлення на роботу (для магістрів державного управ­ління і випускників вищих навчальних закладів);

10. заяву про участь у конкурсі, протокол (витяг з протоколу) конкурсної комісії (для осіб, які призначаються на конкурсній основі);

11. заяву для проходження стажування на відповідній посаді, індивідуальний план стажування та доповідна записка про стажування з висновками керівника структурного підрозділу (для осіб, які проходили стажування);

12) заяву щодо призначення на відповідну посаду. Паспорт пред'являється особисто (для підтвердження факту громадянства України).

13) медичну довідку про стан здоров'я (у разі потреби);

69. Поняття атестації державних службовців.

Атестація у вузькому розумінні — це спосіб перевірки і оцін­ки професійних, ділових та особистих якостей службовця, вста­новлення його службово-посадової відповідності вимогам, котрі пред'являються по службі.

У широкому розумінні атестація вирішує наступні основні завдання:

• забезпечує законність у системі функціонування державної служби;

• допомагає виявити потенційні можливості державного служ­бовця для підвищення його по службі;

• стимулює підвищення кваліфікації і професіоналізму держав­них службовців.

Під атестацією державних службовців слід розуміти діяль­ність, у процесі якої атестаційна комісія в межах установленої на­уково обґрунтованої процедури виявляє ступінь відповідності працівника посаді, яку він обіймає. Тобто комісія дає оцінку ділових, особистих і моральних якостей службовця, процесу і підсумків його службової діяльності. Результатами атестації є висновки і рекомен­дації атестаційної комісії щодо роботи працівника, якого атестують, і апарату всього державного органу.

Атестації підлягають державні службовці усіх рівнів, у тому числі:

• державні службовці, які займають посади державних служ­бовців І та II категорій. Державні службовці І та II категорій переважно займають посади керівників та заступників керів­ників державних органів, у тому числі центральних органів виконавчої влади, обласних державних адміністрацій та інших органів, призначення на які здійснюється в особливому по­рядку, встановленому законами України;

• державні службовці, які внаслідок організаційних змін (утво­рення нового органу на базі ліквідованого, реорганізації орга­ну: злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) обі­ймають посади менше одного року, за умови, що їхні посадові обов'язки суттєво не змінилися;

• особи, які займають посади державних службовців на період відпустки по вагітності, пологах, догляду за дитиною і на час проведення атестації відпрацювали на посаді більше року.

Державні службовці, які працюють на посадах менше року, прийняті на державну службу, зайняли вищу посаду, перейшли до іншого державного органу менше ніж рік тому, атестації не підлягають.

70. Назвіть етапи атестації.

Організація та проведення атестації включає такі етапи:

1. Підготовка кадровими службами пропозицій щодо складу атестаційних комісій (непарної кількості, від 5 до 11 осіб), термінів та графіків проведен­ня атестації; списків державних службовців, які підлягають атестації; необхідних для атестації документів: атестаційного листа чергової та минулої атестації, бланка щорічної оцінки.

2. Затвердження кількісного та персонального складу атеста­ційних комісій, термінів, місця проведення атестації, графіку її проведення наказом (розпорядженням) керівника держав­ного органу. За цим рішенням керівника державного органу до роботи в комісіях можуть залучатися незалежні експерти (наукові працівники, психологи, фахівці в галузі, представни­ки системи навчання державних органів та інші спеціалісти). Оцінка експертами якостей державного службовця не може бути домінуючою, а враховується як один із аргументів, що характеризує державного службовця.

3. Підготовка керівниками структурних підрозділів апарату державних органів службової характеристики на кожного дер­жавного службовця, який підлягає атестації, що подається до атестаційної комісії не пізніше ніж за тиждень до проведення атестації, і проведення з ним співбесіди. На керівників струк­турних підрозділів характеристики готують заступники керів­ника державного органу.

4. Проведення атестації. На засідання комісії запрошуються пра­цівник, який атестується, та його керівник. Якщо працівник не з'явився на засідання комісії без поважних причин, комісія має право провести атестацію за його відсутності. Засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше 3/4 її складу. Рішення комісії приймається стосовно кожного працівника, який атестується, простою більшістю голосів членів комісії. Голосування проводиться на закритому засіданні.

5. Узагальнення та аналіз результатів атестації головою ате-стаційної комісії і кадровою службою державного органу. Остаточне прийняття рішення за наслідками атестації керів­ником державного органу і видача відповідного наказу (роз­порядження), в якому зазначаються всі державні службовці, які проходили атестацію, з відповідними рішеннями щодо них, що можуть мати форму таких висновків:

• відповідає займаній посаді (це стосується і тих праців­ників, які зараховуються до кадрового резерву, кому дозволяється пройти стажування на відповідній посаді, встановлюються надбавки або змінюється їх розмір

• присвоюються ранги державного службовця (з до­триманням порядку, встановленого законодавством);

• відповідає займаній посаді за певних умов;

• не відповідає займаній посаді.

Якщо державний службовець визнаний за результатами ате­стації таким, що не відповідає займаній посаді, він звільняється з роботи на підставі, передбаченій пунктом 2 статті 40 Кодексу зако­нів про працю України і в порядку, визначеному цим Кодексом.

Атестованими вважаються працівники, визнані комісією та­кими, що відповідають займаній посаді або відповідають займаній посаді за певних умов.

У разі прийняття рішення про відповідність працівника займа­ній посаді комісія може рекомендувати керівникові зарахувати його до кадрового резерву або дозволити пройти стажування на вищій посаді. Зарахування до кадрового резерву та зазначене стажування провадиться за згодою працівника.

У разі прийняття рішення про відповідність займаній посаді за певних умов комісія рекомендує керівникові призначити протя­гом року повторне атестування при згоді працівника виконати дані йому рекомендації.

У разі прийняття рішення про невідповідність працівника займаній посаді комісія рекомендує керівникові перевести цього працівника за його згодою на іншу посаду, що відповідає його про­фесійному рівню, або звільнити із займаної посади. Кожна рекомен­дація повинна мати відповідне обґрунтування.

Рішення керівника, пов'язані з атестацією, у тому числі з пи­тання звільнення державних службовців, визнаних такими, що не відповідають займаній посаді, можуть бути оскаржені державним службовцем у судовому порядку.

71. Поняття стажу.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» державні службовці мають право на виплату пенсії за наявності певного стажу державної служби. Указана стаття передбачає, що стаж саме державної служби повинен бути не менше 10 років. Стаж являє собою загальну тривалість служби державного службовця в органах державної влади або в інших органах та установах, передбачених чинним законодавством.

72. Зарахування сиажу державної служби.

До стажу державної служби зараховується служба:

• на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, державної податкової та контрольно-ревізійної служби;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР;

• на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєні персональні звання;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах, що згідно з чинним законодавством здійснюють державний нагляд за охороною праці;

• на посадах спеціалістів органів виконання покарань, які не мають спеціальних звань;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів апарату НБУ, Республіканського банку АРК, управління по місту Києву та Київській області, обласних управлінь НБУ;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів Фонду соціального захисту інвалідів

• на посадах керівних працівників і спеціалістів державних архівів областей та їх філіалів, державних архівів міст Києва і Севастополя

• на посадах керівних працівників і спеціалістів Державних інспекцій установ освіти при Міністерстві освіти України

• на посадах керівних працівників і спеціалістів Державного архіву при Раді міністрів АРК

До стажу державної служби включається також:

• період, коли державний службовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відносинах з державним органом;

• час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років, а у виняткових випадках, якщо за медичними показаннями дитині потрібний домашній догляд — період додаткової відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною віку шести років;

• час підвищення кваліфікації з відривом від роботи, якщо до направлення на підвищення кваліфікації працівник працював у державному органі;

• час строкової військової служби.

Час роботи:

• за кордоном за направленням державних органів, якщо до направлення за кордон працівник працював у таких органах і протягом трьох місяців після повернення з-за кордону, не враховуючи часу на проїзд, влаштування на роботу в державний орган;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті організацій, створених на базі ліквідованих міністерств, яким делеговано функції управління майном організацій і підприємств, заснованих на загальнодержавній власності;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів у Державному центрі зайнятості та місцевих центрів зайнятості;

• час навчання в аспірантурі або докторантурі Української Академії державного управління при Президентові України з відривом від роботи, якщо на день вступу в аспірантуру або докторантуру аспірант або докторант перебував на державній службі і по закінченні навчання повернувся на державну службу;

• на посадах керівників державних підприємств, установ, організацій, навчальних закладів III—IV рівнів акредитації;

• керівних працівників навчальних закладів і наукових співробітників, які мають науковий ступінь, якщо безпосередньо з цієї посади вони призначені (вибрані) на посади державних службовців першої-четвертої категорій.

73. Особливості роботи службовців за сумісництвом

Сумісництвом називається робота, відмінна від основної, на умовах трудового договору у вільний від основного місця роботи час.

Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не потрібно.

Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ та організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Оплата праці сумісників проводиться за фактично виконану роботу.

Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Крім працівників, яким законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом, не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних підприємств, установ та організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

74. Розкрийте особливості оплати праці державних службовців.

Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з:

• посадових окладів;

• доплати за ранги, яка виплачується державним службовцям щомісяця у відсотках до посадового окладу;

• надбавки за вислугу років на державній службі у таких розмірах: понад 3 роки — 10 % посадового окладу, понад 5 років — 15%, понад 10 років — 20%, понад 15 років — 25%, понад 20 років — 30%, понад 25 років — 40 %;

• премій, які виплачуються відповідно до внеску державного службовця у загальні результати роботи в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі тримісячного фонду оплати праці та економії фонду оплати праці;

• інших надбавок.

Державним службовцям можуть встановлюватися такі види доплат:

• надбавки за високі досягнення у праці та виконання особливо важливої роботи (доплата у розмірі 50% від посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та вислугу років);

• доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників (до 50 % окладу відсутнього працівника), доплата за виконання обов'язків жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку (у розмірі 30 % посадового окладу жінки);

• доплата за науковий ступінь кандидата наук (15 % від посадового окладу), за науковий ступінь доктора наук (20 % від посадового окладу);

• надбавка за знання та використання іноземної мови в роботі: європейської — 15 % від посадового окладу; угро-фінської або африканської, однієї східної — 15 %; якщо дві іноземні мови, то доплата встановлюється у розмірі 25 % від посадового окладу

• інші надбавки і доплати, а також надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

75. Розкрийте поняття заохочення.

Заохочення — це заходи морального, правового і матеріального характеру, пов'язані з публічним визнанням заслуг і виявленням громадських почестей державним службовцям за успішне виконання ними посадових обов'язків і досягнуті результати на державній службі. Заохочення є важливим інструментом регулювання діяльності державного службовця. Право на заохочення передбачене статтею 34 Закону «Про державну службу». Зміст цієї статті визнає, що підставами заохочення можуть бути:

• сумлінна безперервна праця в державних органах. Важливим є те, що необхідна наявність двох умов одночасно: і сумлінна, і безперервна праця. При цьому чинне законодавство про державну службу не передбачає терміну безперервної праці і це питання вирішується в кожному конкретному випадку керівником державного органу. Добросовісне виконання своїх обов'язків передбачає не тільки чітке та своєчасне виконання покладених на нього завдань, але і творчий підхід, вияв ініціативи, які забезпечували б ефективність роботи;

• зразкове виконання трудових обов'язків. Як правило, під зразковим виконанням трудових обов'язків розуміють: забезпечення і дотримання законних прав і свобод громадян; виконання наказів, розпоряджень, окрім незаконних; дотримання встановлених правил трудового розпорядку; підтримання належного рівня кваліфікації, необхідного для виконання покладених обов'язків тощо;

• особливі трудові заслуги. Чинне законодавство про державну службу не визначає переліку особливих заслуг. Це питання належить до ведення керівника державного органу.

76. Державні нагороди. Види державних нагород.

За особливі трудові заслуги передбачається можливість представлення державних службовців до державних нагород. Державні нагороди України є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною. Згідно із статтею 3 Закону «Про державні нагороди державними нагородами є: звання «Герой України», орден, медаль, відзнака «Іменна вогнепальна зброя», почесне звання, Державна премія України, Президентська відзнака. Нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України. Звання «Герой України» — є вищим ступенем відзнаки в Україні. Воно присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку, з врученням ордену «Золота Зірка», або визначного трудового досягнення з врученням ордену Держави.

В Україні встановлюються такі ордени:

• орден князя Ярослава Мудрого І, II, III, IV ступенів — для нагородження громадян за видатні заслуги перед Україною в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я, за визначну благодійницьку, гуманістичну та громадську діяльність;

• орден «За заслуги» І, II, III ступенів — для відзначення видатних заслуг громадян в економічній, науковій, соціально-культурній, військовій, державній, громадській та інших сферах суспільної діяльності;

• орден Богдана Хмельницького І, II, III ступенів — для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України;

• орден «За мужність» І, II, III ступенів — для відзначення військовослужбовців, працівників правоохоронних органів та інших осіб за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, матеріальних цінностей під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у боротьбі зі злочинністю, а також в інших випадках при виконанні військового, службового, громадянського обов'язку в умовах, пов'язаних з ризиком для життя;

• орден княгині Ольги І, II, ІІІ ступенів — для відзначення жінок за визначні заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності, вихованні дітей у сім'ї.

До державних нагород належать і медалі, а саме:

• «За військову службу Україні» — для нагородження військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, інших осіб за мужність і відвагу, самовіддані дії, виявлені під час захисту державних інтересів України;

• «За бездоганну службу» І, II, III ступеня — для нагородження осіб офіцерського складу і прапорщиків Збройних Сил України, рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ МВС України, СБУ, Прикордонних військ України, військ Цивільної оборони, які досягли високих показників у бойовій і професійній підготовці, є взірцем вірності присязі та виконання військового (службового) обов'язку, успішно керують підлеглими, зразково виконують інші військові обов'язки;

• «Захиснику Вітчизни» — для нагородження ветеранів війни, осіб, на яких поширюється Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», осіб, які брали участь у визволенні України від фашистських загарбників, та інших громадян України за виявлені у захисті державних інтересів особисті мужність і відвагу, зміцнення обороноздатності та безпеки України.

Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» встановлена для нагородження офіцерського складу Збройних Сил України, Прикордонних військ України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, СБУ, органів МВС України та державних службовців, які мають офіцерські звання, за визначні заслуги у забезпеченні обороноздатності України, недоторканності її державного кордону, підтримці високої бойової готовності військ, зміцненні національної безпеки, боротьбі зі злочинністю, захисті конституційних прав і свобод громадян, за бездоганну багаторічну службу, зразкове виконання військового обов'язку, виявлені при цьому честь і доблесть.

77. Поняття декларування доходів державного службовця.

Громадянин під час вступу на державну службу, а також державний службовець відповідно до законодавства мають подавати до органів державної влади, в яких вони обіймають посади державних службовців, відомості про отримані ними доходи і належ­не ним (та членам їхніх сімей для державних службовців, які обіймають посади І—ІІ категорій) на правах власності майно.

Сукупний дохід, отриманий державним службовцем за звітний рік, включає доходи, нараховані державному службовцеві (декларанту) у звітному році за місцем його основної роботи (служби) та не за місцем основної роботи (служби), у тому числі з джерел за межами України.

До сукупного доходу включаються: заробітна плата, премії, надбавки, винагороди, пенсії, стипендії, а також інші доходи.

Якщо декларант має певні сумніви щодо правильності визначення ним розміру сукупного доходу, йому слід звернутися до джерела виплати (бухгалтерії) і одержати такі відомості.

Кошти, які були одержані декларантом у звітному році для здійснення витрат під час відрядження, у тому числі за кордон, а також кошти, отримані ним у рахунок відшкодування витрат на відрядження (вартість проїзду, проживання в готелі, витрати на харчування) безпосередньо від установ, організацій чи осіб, які приймали декларанта (членів його сім’ї) за кордоном, включаючи суми одержаних стипендій під час стажування за кордоном, до складу доходів, що відображаються у цьому розділі декларації, не включаються.

Також зазначаються:

• отримані дивіденди відсотки, роялті;

• матеріальна допомога, подарунки, пожертвування;

• безповоротні позики (у грошовій та натуральній формі), у тому числі такі, що одержані під час перебування за кордоном або з іноземних держав;

• суми страхового відшкодування і страхові суми, одержані декларантом унаслідок настання страхового випадку за договорами добровільного і обов’язкового страхування;

• доходи, одержані у вигляді авторської винагороди (гонорару);

• оподатковуваний (чистий) дохід від здійснення підприємницької і незалежної професійної діяльності;

• доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав;

• відомості про основну і додаткову заробітну плату, премії, надбавки, винагороди.

Також декларація містить інформацію про:

• внески (платежі), виконані (здійснені) декларантом у звітному році на користь інших юридичних і фізичних осіб унаслідок укладання договорів (прийняття і виконання зобов’язань);

• розмір сплачених внесків за договорами добровільного страхування (за необхідності розмір здійснених внесків можна уточнити в страховій організації, яка видала страховий поліс відповідно до укладеного договору);

• розмір внесків, спрямованих у звітному році на додаткове (недержавне) пенсійне забезпечення (платежі на іменні пенсійні рахунки) відповідно до укладених договорів з недержавними пенсійними фондами;

• сплачені протягом звітного періоду платежі за договорами позики (за одержані декларантом кошти або майно у позику, тимчасове користування) як основної суми позики, а також відсотків і фіксованих сум на цю позику;

• фактичний розмір коштів, сплачених декларантом протягом звітного періоду за договорами найму (оренди) будь-якого майна у юридичних чи фізичних осіб, зокрема плата за користування житлом (квартирна плата) і плата за комунальні послуги згідно з договором найму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, якщо квартира не приватизована;

• фактичний розмір коштів, сплачених декларантом протягом звітного періоду юридичним і фізичним особам за зобов’язан­нями на утримання майна, яке є у приватній власності декларанта (членів його сім’ї).

Також декларант зазначає:

• відомості про нерухоме майно, що є у приватній власності, а саме: загальну площу (метрів квадратних) нерухомого майна, якщо таке майно є у його приватній власності внаслідок купівлі (приватизації, успадкування, дарування, міни, розподілу майна підприємств і організацій між засновниками та учасниками);

• відомості про транспортні засоби, що є у приватній власності (декларант зазначає марку, модель та об’єм двигуна кожного транспортного засобу, які він має у приватній власності, внаслідок купівлі (успадкування, дарування, розподілу майна підприємств і організацій між засновниками і учасниками));

• відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи (зазначається загальний розмір (сума) номінальної вартості всіх видів цінних паперів, які були придбані (куплені або одержані як подарунок, або внаслідок персоніфікації) декларантом протягом звітного періоду);

• розмір внесків (паїв) до статутних (пайових) фондів підприємств (установ, організацій), тобто розмір його корпоративного права, включаючи суми, які були відчужені ним (продані) у цей період;

• суму коштів на рахунку (ощадних, депозитних, поточних, анонімних) у банках та інших фінансово-кредитних установах як в Україні, так і за її межами.

78. Відпустки державних службовців. Поняття, види. Особливості відпусток для жінок, інше.

Державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджується керівником державного органу, як правило не пізніше 5 січня поточного календарного року. При складанні графіка враховуються інтереси державного органу, особисті інтереси державного службовця і наявність можливостей для відпочинку. Графік відпусток доводиться до відома всіх державних службовців органу. Конкретний період надання щорічних відпусток службовцю у межах, встановлених графіком, погоджується між державним службовцем і керівником.

При складанні графіка надання відпусток враховується, що частина 12 статті 10 Закону «Про відпустки» цілому ряду категорій працівників надає право на одержання відпустки за їх бажанням у зручний для них час, а саме:

• працівникам, які не досягли 18 років;

• інвалідам;

• жінкам, що мають двох і більше дітей у віці до 15 років або дитину-інваліда;

• одиноким матерям (батькам), що виховують дитину без батька (матері). Прирівнення батьків до одиноких матерів, безумовно, свідчить про те, що тут (маються на увазі не лише ті матері, в свідоцтві про народження дітей яких відсутній запис про батька або цей запис зроблено за вказівкою матері. До категорій одиноких відповідно до статті 10 Закону «Про відпустки» відноситься жінка, яка отримує аліменти, вдова;

• опікунам, піклувальникам іншим особам, які фактично виховують одного чи більше дітей у віці до 15 років у зв'язку з відсутністю батьків;

• дружинам (чоловікам) військовослужбовців;

• ветеранам праці й особам, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

• ветеранам війни, особам, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на які поширюється чинність Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

• батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

• іншим працівникам, яким таке право надане законодавством.

Державним службовцям, що навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва, мають право, за їх бажанням, приєднати щорічні основну і додаткову відпустки до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, здачі заліків та іспитів, до часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальним планом.

79. Поняття пенсійного забезпечення державних службовців.

Відповідно до статті 37 Закону «Про державну службу» державні службовці мають право на пенсію, яка виплачується за рахунок держави. Право на пенсію державних службовців мають тільки ті особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку за наявності загального трудового стажу не менше 25 років, у тому числі стажу державної служби — не менше 10 років.

Зазначеним особам призначається пенсія-у розмірі 80% суми їх посадового окладу з урахуванням надбавок, передбачених Законом. Водночас, чинне законодавство не обмежує граничного розміру пенсії. Попри це, пенсія держаному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

За кожний повний рік понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на 1% заробітку, але не більше 90% посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених Законом «Про державну службу», без обмежень граничного розміру пенсії.

У разі звільнення державного службовця у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчинення корупційного діяння, він позбавляється права на одержання пенсії, передбаченої щодо нього. У таких випадках йому назначається пенсія на загальних підставах.

80. Право на пенсію за вислугу років.

Право на пенсію за вислугу років мають:

а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше;

б) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутріш­ніх справ, які звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, — незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років — 50%, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я — 55% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років — 3% відповідних сум грошового забезпечення; б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт «б» статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років — 50% і за кожний рік стажу понад 25 років — 1% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); в) особам, зазначеним у пунктах «а» та «б» статті 3, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10%, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 — на 5% відповідних сум грошового забезпечення.

Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошо­вого забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, — 95%, до категорій 2 і 3, — 90%.