Історія виникнення та розвитку селища
Вперше назва містечка зустрічається в старовинному Іпатіївському літописі у 1149 році.
За часів Галицько-Волинського князівства неподалік сучасної Олики стояв укріплений град Чемерин. Чемерин мав свій торговий посад у місці злиття рік Путилівки та Осенища. З часом вир міського життя поступово перемістився саме сюди. Новоутворене місто взяло собі назву від річки Оличі, що текла неподалік. А задокументованим першим власником Олики був Ленько Зарубич (1433).
Литовський гетьман Петро Янович Білий, воєвода троцький, староста луцький у 1460 році надає кошти на побудову Петропавлівського костелу (найдавніший на теренах сучасної Волинської області). По його смерті Олика відійшла до доньки — Ганни Монтигердовичовій, а потім — до її онучки, Ганни з Кішків, одруженої в першому шлюбі з Яном Миколаєм Радзивіллом «Бородатим». Місто на 400 років стає вотчиною магнатів Радзивіллів - головних поборників та захисників самостійности литовської держави.
У середині XVI ст. Оликою володів Микола Радзивілл (Чорний), 1547 р. отримав від імператора Карла V спадковий титул «Князя на Олиці та Несвіжу», затверджений у 1549 р. королем Сиґізмундом ІІ Авґустом.
1564 р. місто отримало Магдебурзьке право. Вибори урядовців урочисто проходили у ратуші, зведеній через кілька років після Троїцького костелу. Тут же в підземеллях відбували покарання ув'язнені. Місто вибирало лавників на чолі з війтом та райців на чолі з бургомістром. Обрані чиновники слідкували за станом міських укріплень, дотриманням норм торгівлі, за якістю виробів ремісників. Були допоміжні урядовці: возний, нічна сторожа, прокуратор, слуги, посланці, майстер справедливості (кат).
Коли помер, не залишивши спадкоємців, великий канцлер литовський, фундатор костелу Трійці та замку, Альбрехт Станіслав Радзивілл (1595—1656), Олика відійшла до несвізького князя Михайла Казимира Паца, польного гетьмана литовського — до XIX ст. творила єдину цілість з несвізьким майоратом.
З 1638 р. в Олиці активно діяла колегіата св. Трійці, філія Академії у Замості, де 5 професорів викладали логіку, риторику, граматику, теологію та основи наук. У 1702 році місто спалили шведи.
Останнім прямим нащадком князя Миколи Радзмвілла (Чорного) був Домінік Радзивілл (1786—1813), полковник наполеонівської армії. За участь у анти-російській військовій кампанії всі його маєтки було секвестровано (тобто держава заборонила князю користуватися приватним майном). Інший магнат, Адам Чарторийський, добивається у царя Олександра І наступного 1814 р. ліквідації секвестру. Олику отримує Антон Радзивілл (1775—1832), представник клецького майорату.
В 1803 та 1823 рр. Олику спустошили великі пожежі, під час війни 1812 року палац перетворили на військовий шпиталь — і використовували аж до 1837 р. Замок, позбавлений дбайливих господарів, почав занепадати та руйнуватися. Торгові центри відсуваються вглиб Росії, Олику заселяють переважно бідні євреї. У 1838 р. завалилися будинки колегії та семінарії, а у 1870 р. згоріла ратуша з безцінним міським архівом.
Януш Радзивілл, останній ординатор міста та захисник інтересів міщан у польському сенаті, заарештований в 1939 році, після Другої світової війни повернувся з таборів до рідної Польщі.
За радянських часів Олика перетворюється на занедбане провінційне містечко. [2, 6]