2. Структурні елементи системи права.

Поділ системи права на галузі ґрунтується на певних критеріях. Такими критеріями є предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання.

Предмет правового регулювання — сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами (відповідає на запитання «що?»). Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права.

Предмет правового регулювання є умовне виділення певного відокремленого кола (сукупності) суспільних відносин, що мають єдину якість. Це дозволяє узагальнити норми права, які регулюють коло (сукупність) суспільних відносин, у таку нормативну спільність, як галузь права.

Приміром, предметом екологічного права є відособлена група суспільних відносин у раціональному використанні природних ресурсів й охороні навколишнього середовища. Предмет аграрного права складають суспільні відносини у сфері організації і діяльності сільськогосподарських товаровиробників. Предмет земельного права — суспільні відносини у сфері раціонального використання і охорони земель. Предмет адміністративного права — управлінські відносини. Предмет трудового права — трудові відносини і т.д. Кожна галузь права має свою, відносно відокремлену, сферу регулювання.

Відмежування предмета правового регулювання однієї галузі від іншої здійснюється на основі виявлення якісної однорідності складових його елементів:

— суб'єктів,

— об'єктів,

— змісту,

— динамічних чинників.

Наприклад, у трудових суспільних відносинах суб'єктами виступають робітники та службовці, об'єктом — предмети праці, змістом — трудова діяльність, динамічними чинниками — потреби у робочій силі, що змінюються. Інший склад елементів мають майнові відносини, управлінські тощо.

Предмет правового регулювання зазвичай розглядають як визначальний критерій системи права. Він — головна, об'єктивна підстава для розподілу правових норм за галузями права. Його доповнює метод правового регулювання.

Метод правового регулювання — сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини (відповідає на запитання «як?»). Він несе основне навантаження в динаміці, «роботі» права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.

Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому орієнтованим на способи правового регулювання: дозволяння, зобов'язування, заборони.

Загальними є два методи правового регулювання:

• імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він припускає заборони, обов'язки, покарання.

• диспозитивний — автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.

Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву, метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) -- цивільному праву, метод справедливої винагороди і заохочення — трудовому праву, метод заборони (заборона недозволених дій) — кримінальному праву, метод дозволяння — підприємницькому праву і т.д.

За допомогою методу правового регулювання можна легше орієнтуватися, до якої галузі права належать ті чи інші поняття й терміни. Термін «договір», скажімо, вживається в різних галузях права — конституційному, міжнародному, трудовому, цивільному. Трудовий договір підпадає під дію методу регулювання трудового права - методу супідрядності і тяжіє до зобов'язувань, а договір як підстава виникнення зобов'язань — під дію методу цивільного права — методу автономії і припускає дозволяння.

Для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридично цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'яз­кових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права як закономірна організація його елементів.

Отже, система права поділяється на відносно самостійні структурні елементи:

• Галузь права - це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета й методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань тако­го регулювання.

Галузь права є найбільшим елементом системи права.

Слід підкреслити, що предмет правового регулювання тільки разом із відповідними методами є підставою для розмежування правових норм на різні галузі права. Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що регламентовані нормами галузі. Багатоманітність суспільних відносин визначає багато предметів регулювання. Так, предметом регулювання норм сімейного права є сімейні відносини, трудового права - трудові відносини, фінансового права - фінансові відносини, кримінального права - відносини, пов'язані зі злочином і покаранням за його вчинення.

Ознаками галузі права є:

а) сукупність юридичних норм (приписів) і правових інсти­тутів;

б) регульована такою сукупністю певна сфера суспільних відносин;

в) критерієм відмежування однієї галузі від іншої є предмет і метод правового регулювання;

г) урахування принципів, завдань, мети правового регулювання.

Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета й методу правового регулювання розрізняють державне, адміністративне, фінансове, земельне та цивільне право.

За місцем, яке посідають у правовій системі галузі права, вони бувають основні та комплексні.

Основні галузі права — це структурні утворення у масиві пра­ва. Серед них розрізняють профілюючі (традиційні), процесу­альні, спеціальні тощо.

Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обов'язко­ву частину системи права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право).

Процесуальні галузі такі, що закріплюють порядок застосу­вання матеріального права (цивільний, кримінальний, адмініс­тративний та інші процеси).

До спеціальних галузей відносять ті, що на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудо­ве, аграрне, екологічне, земельне, сімейне та фінансове право).

Комплексні галузі — це нашарування, надбудова над основ­ними галузями, що зовні обособлюються значно менше, ніж основні галузі (скажімо, страхове, банківське, морське, заліз­ничне, гірниче, податкове, житлове, авторське, винахідницьке, виправно-трудове право)

• Підгалузь права - це сукупність правових норм, що є складовою частиною галузі права, яка регулює певний вид суспільних відносин, характерних для цієї галузі права. Не всі галузі права мають у своєму складі підгалузі права.

Цивільне право України складається з підгалузей:

- особисті немайнові права фізичної особи;

- право власності та інші речові права;

- право інтелектуальної власності;

- зобов'язальне право;

- спадкове право.

Підгалузі цивільного права легко визначити за назвою книги Цивільного кодексу України.

Окремі галузі права України мають у своєму складі підгалузі, норми яких містяться в кодексах і різних нормативно-правових актах відповідного законодавства. Так, фінансове право складається із наступних підгалузей права:

- бюджетного права, норми якого кодифіковані і містяться в Бюджетному кодексі України від 21.06.2001 р.;

- податкового права, норми якого містяться в податкових законах України;

- банківського права, норми якого містяться в нормативних актах банківського законодавства.

• Інститут права - це група правових норм, що є складовою частиною галузі чи підгалузі права, що регулюють однорідні суспільні відносини, які тісно пов'язані між собою.

До ознак інституту права належать:

• наявність сукупності нормативних приписів;

• юридична однорідність названих приписів;

• об'єднання правових норм стійкими закономірнос­тями та зв'язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Залежно від підстав розрізняють такі групи інститутів пра­ва:

за галузями права — державні, кримінальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.;

за роллю, яку вони виконують, — предметні й функціональні;

залежно від відносин, що ними регулюються, — матеріальні та процесуальні;

залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань, функцій чи спеціальних складів, угод чи зобов'язань — загальні та спеціальні.

Важливим є також питання об'єднання інститутів права, роз­гляд комплексних інститутів. Загальновизнано, що між галузя­ми права не існує закритих кордонів, які роз'єднували б галузі на винятково ізольовані. Інститути права, як і нормативно-правові приписи, об'єднуються між собою. Такі об'єднання та­кож називають інститутами права.

У теорії права розглядають загальні та предметні об'єднання інститутів права.

Об'єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кож­ний простий інститут як комплекс правових приписів визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права.

Предметне об'єднання — це об'єднання двох чи більше інститутів права, що характеризують окремі збільшення різних інститутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.

Найбільш розвиненою формою об'єднання правових інститу­тів є підгалузь права, про яку йшлося вище.

Розрізняють такі види інститутів права:

а) галузеві інститути права, які складаються з норм однієї галузі, їх легко визначити за назвою глави кодексу. Так, інститутами трудового права є: колективний договір; трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці та інші.

б) міжгалузеві інститути права, які складаються з норм різних галузей права, і які можна визначити тільки за змістом правових норм.

• Первинним ланцюжком системи права є нормативно-право­вий припис (норма права) - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі дер­жавно-владне веління нормативного характеру, встановлюєть­ся, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Існують певні ознаки, що відрізняють норми права від індивідуально-правового припису:

• вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;

• розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

• адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволя­ють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під таку ситуацію;

• діють у часі та просторі неперервно;

• чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління нор­мативного характеру. Стаття нормативно-правового акта й нор­ма права часто збігаються, коли структурні елементи норми пра­ва відображені в статті закону.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза — це частина норми права, яка містить умови, об­ставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція — це частина норми, що містить суб'єктивні пра­ва та юридичні обов'язки, тобто само правило поведінки.

Санкція — це така частина норми права, в якій подано юри­дичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміні­стративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові нор­ми; за характером диспозиції — уповноважувальні, зобов'я­зальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції - імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулю­ванні — матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії в часі — такі, що діють постійно і тимчасово; за терміном дії у просторі — загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію, — загальні (що діють на всіх грома­дян), спеціальні (що діють на певне коло осіб) і виняткові (усу вають дію норм щодо певних суб'єктів). Можна розглядати й інші підстави для класифікації норм права.

Висновок: Таким чином, право має певну структуру, яка визначається предметом і методом правового реукглювання. Правова норма - первинний найменший структурний елемент права, правило поведінки, що визнане і охороняється державою. Норми права як первинні ланцюжки системи права об'єднуються в інститути й галузі права. Інститут права, об'єднання інститутів права можна розглядати як самостійний елемент системи права та в межах галузі права.