Озброєння і тактика сторін

Звертає на себе увагу в річпосполитському війську велика кіль­кість піхоти, що добре стріляла. Це позитивно відбилося на ре­зультатах кампанії, як і збільшення кількості легкої кінноти — «татарських» (складалися частково з литовських татар, частково з поляків, литовців, українців) та «валаських» хоругов (порівня­но з гусарськими, що могли нараховувати 100—200 людей, пан­цирними — 100—150 людей, легкі хоругви були меншими, 60— 100 людей). Кілька хоругов об’єднувалися в полк. Війська мали добру виучку і мотивацію.

Московське військо було добре навчене і озброєне. Його го­ловною ударною силою вважалася кіннота (рейтарська і тра­диційна дворянська помісна), піхоти було небагато, що недо­бре для оборони, яку довелося вести Шереметеву. Зауважимо, що російський воєначальник недооцінив супротивника, не зу­мів ні запобігти об’єднанню двох дивізій коронного війська, ні вчасно дізнатися про підхід до ворога татар. Сильною сторо­ною царського війська було вміння вести наступ і відступ «ва- генбургом» (аналог козацького та гуситського табору). Україн­ські козаки Хмельницького і Цецюри були слабко мотивовані у цій кампанії. Цим, власне, пояснюється їхня поведінка і ре­зультати битви.

Хід битви

серпня 1660 року Шереметев розпочав похід на Львів. На­зустріч йому з Луцька виступила «дивізія» Є. Любомирського, і Поділля підійшов І. Виговський. Біля Костянтинова Любо- мирський об’єднався з «дивізією» С. Потоцького. 26 серпня па допомогу полякам підійшов нуредін з татарами. 9 вересня передові загони супротивників зіткнулися під Бердичевом, 16 вересня відбувся запеклий бій під Любаром. Шереметєв зу­пинився і після 10 днів боїв був змушений відступати табо­ром до міста Чуднів, де й отаборився, чекаючи на прибуття Ю. Хмельницького. Потоцький, Любомирський і Мурад-Гі- рей оточили ворожий табір. Подальші події нагадують Збо- рівську битву: не знімаючи облоги, Є. Любомирський (як колись Ьогдан Хмельницький під Збаражем) вирушив зі своєю дивізі­єю і частиною татар назустріч Ю. Хмельницькому і 7—8 жовтня дав козацькому гетьману бій під селом Слободищі. Козаки під орудою досвідчених полковників І. Богуна, П. Дорошенка, Г. Гуляницького відбили польські і татарські атаки, завдавши ворогові чималих втрат, але молодий недосвідчений гетьман розгубився, бо його старшина схилялася до ідеї союзу з Річ­чю Посполитою. 11 жовтня Любомирський із поріділим вій­ськом повернувся під Чуднів, а татари продовжували блокаду козацького табору. Хмельницький за бажання міг прорвати­ся до Шереметєва, тим більше що 13—14 жовтня царський воє­начальник зробив відчайдушну спробу прориву, спаливши частину возів. Проте польська гусарія і німецька піхота зірва­ли цю спробу, а Юрій Хмельницький далі вагався. 17 жовтня він уклав з поляками Слободищенську угоду (повторювала Га- дяцьку 1658 р., але без ключового пункту про Велике князів­ство Руське), а 21 жовтня з табору Шереметєва дезертирува­ла частина козаків Цецюри на чолі з наказним гетьманом. Спроба київського воєводи князя Ю. Барятинського прорва­тися на допомогу обложеним була відбита польською кавале­рією Я. Собеського. У таборі під Чудновим гостро відчувався брак провіанту і пороху, загинули всі коні. Поляки двічі на­магалися підірвати ворожий табір потужними пороховими зарядами. 4 листопада Шереметєв був змушений капітулюва­ти на умовах, що московське військо залишає Київ, Чернігів, Переяслав і виплачує велику контрибуцію. У ніч з 4 на 5 лис­ топада татари увірвалися до московсько-козацького табору і почали хапати полонених, царські ратники дали розпачли­вий бій, у якому загинуло кілька тисяч воїнів, решту взяли в полон, як і частину козаків Цецюри. Кампанія скінчилася приголомшливою перемогою військ Речі Посполитої.