ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ - КОНОТОПСЬКА

7—9 липня 1659 року, береги річки Куколка, район сіл Со- Снівка і Шаповалівка неподалік Конотопа (райцентр Сум­ської області).

КОМАНДУВАЧІ

Козацьким військом командував гетьман Іван Виговський*, се­ред відомих полковників були Філон Джалалій*, Іван Богун*, Євстафій Гоголь*, Петро Дорошенко*, Іоаникій Силич*, Тимо­фій Цецюра*. Гарнізон обложеного Конотопа очолював ніжин кий полковник Григорій Гуляницький*, а його брат Семен ко­мандував частиною війська. Кримцями командували хан Мехмед IV Гірей*, нурадін Аділь-Гірей*, кілька карач-беїв тощо.

Московське військо очолював ближній боярин, воєвода і на­місник казанський князь Олексій Микитович Трубецькой*. Йо­го «товаришем» (другим воєводою) був Андрій Васильович Бу- турлін*. Головними воєводами царського війська були боярин і воєвода, князь Федір Федорович Куракін* і відомий у майбут­ньому полководець і військовий організатор князь Григорій Григорійович Ромодановський*, кіннотою командували воєво­да князь Семен Романович Пожарський* і полковий воєвода князь Семен Петрович Львов*. Рештки розбитих Виговським дейнеків і козаків Пушкаря, союзних Москві, очолював наказ­ний гетьман Іван Безпалий*.

ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА

Козацькі літописи С. Величка, Самовидця, польська анонімна «Римована хроніка», турецька хроніка Мустафи Наїми «Історія Наїми», «Книга подорожей» Евлїї Челебі, реляції І. Виговського і польських учасників битви, московські актові матеріали Роз­рядного приказу (смотренні списки, списки втрат, реляції воє­вод тощо), «Щоденник» П. Гордона.

ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН

V боротьбу за владу в Україні після смерті Б. Хмельницького ак­тивно залучали зовнішню підтримку. Гетьман І. Виговський не зумів переконати царя у своїй лояльності, тож був змушений укласти Гадяцьку угоду 1658 р. з Річчю Посполитою, котра (за початковою версією) давала козацькій Україні статус легітимно­го Великого князівства Руського у триєдиній державі. Москов­ський цар зробив обережну ставку на опозицію проти гетьмана (яку очолив полтавський полковник М. Пушкар та кошовий за­порожців Я. Барабаш), але Виговському у травні 1658 р. вдало­ся розбити супротивників у кривавому бою під Полтавою. Решт ки опозиційних полків очолив визнаний Москвою І. Безпалий. Непрості відносини царя і гетьмана, поведінка розквартирова­них в Україні полків Г. Ромодановського у жовтні 1658 р. призве­ли до початку відкритої війни між козацькою Україною та Мос­ковським царством. У жовтні 1658 р. Виговський безуспішно спробував взяти Київ, який боронив московський гарнізон В. Шереметєва. Облога міста перейшла в блокаду, у якій Вигов- ському допомагав польський загін А. Потоцького. У листопаді 1658 р. Московська держава уклала мир зі Швецією, тож спря­мувала в Україну значні сили. Наприкінці березня 1659 р. кор­дон поблизу Путивля перетнула велика армія під командуван­ням О. Трубецького (за московськими офіційними документами, вона мала у складі 8 приказів стрільців, 5 піхотних полків «но­вого строю», 5 драгунських полків, 4 рейтарських полки, понад 1 тисячу московських служилих чинів, кілька тисяч дворян і ді­тей боярських з кількох десятків міст, кількасот донських коза­ків, татар тощо — усього понад ЗО тисяч людей, плюс козаки Без­палого, котрих було до 6,5 тисяч) і 20 квітня обложила Конотоп, де боронилося до 4,5 тисяч козаків Ніжинського та Чернігівсько­го полків під командуванням вірного соратника гетьмана Вигов- ського Г. Гуляницького. Коли провалилася спроба штурму, царські воїни почали облогу міста, яке вперто трималося. Ця героїчна оборона дала змогу Виговському зосередити чималі си­ли на тому, щоб відбити московський напад: наприкінці травня гетьман зібрав 8 правобережних та 3 лівобережні козацьких пол­ки (до 16 тисяч людей), залучив найманців (до 4 тисяч) і доче­кався підходу передових частин татар (згодом під Конотопом хан мав ЗО—35 тисяч воїнів, з них кілька тисяч піших найман- ців-сейменів, а також, певно, маленький загін яничар). Ймовір­на також участь у битві полку річпосполитських драгун зі скла­ду «дивізії» А. Потоцького.

Озброєння і тактика сторін

Основу козацького війська становили реєстрові полки, що ма­ли різний рівень підготовки і надійності, тому гетьман нама гався зміцнити військо силами більш професійних та відданих йому найманців. Серед таких, набраних з українців, поляків, сербів, валахів та рідше німців, були як піхотні підрозділи «німецької піхоти», так і драгуни, кіннота. Кіннота озброє­на аркебузами, бандолетами (коротка кавалерійська рушниця

з коліщатковим замком), пістолетами та шаблями, піхота — мушкетами та аркебузами, шаблями. Згодом цей зародок про­фесійного війська в козацькій Україні буде фактично знище­ний під час повстання проти Виговського; наймане військо відродить Петро Дорошенко. Відзначимо певну кількість річ- посполитських драгун, а також найманої піхоти кримського ха­на. Московське військо поділялося на 3 «полки» (радше дивізії чи корпуси), ядром війська був так званий Великий полк на чо­лі з Трубецьким, укомплектований елітною московською дво­рянською кіннотою (діти боярські, дворяни, так звані жиль­ці — служилі люди). Ця, по суті, кінна гвардія царя мала добре захисне спорядження (кільчато-пластинчатий обладунок типу бахтерець або юшман, посилений зерцалом — додатковим пластинчатим обладунком, схожим за формою на сучасний бронежилет), наручі-карваші, шолом (єрихонку, шишак або місюрку), були озброєні пищалями, карабінами, пістолетами, іноді луками та пістолетами, шаблями.

Звичайні дворяни та діти боярські мали схоже озброєння, але менше обладунків. Солдатські полки нового строю були на­вчені за європейським зразком, їх очолювали здебільшого офі- цери-іноземці (шотландці, голландці, німці), те саме стосуєть­ся драгунських і рейтарських полків. Про російських стрільців цього періоду див. статтю «Облога Глухова». Загалом мос­ковське військо було непогано навчене, а чималий бойовий до­свід здобуло в російсько-польській війні, мало сильну кінноту і добру піхоту; як і козаки, вміло битися під прикриттям табору (вагенбургу). Важливою складовою війська Трубецького була реорганізована іноземними спеціалістами (зокрема, Ніколасом Бауманом, котрий згодом став першим у Росії генерал-поруч- ником) артилерія, що складалася з важких мортир, облогових гармат і навіть гармат, що заряджалися з казенної частини, — за домінування дульнозарядних артсистем.

Хід битви

27 червня відбувся бій передових козацького і московського за­гонів неподалік Борзни, у якому козаки здобули перемогу. Тру- бецькой, не знаючи, що до Виговського підійшли основні сили татар, відправив обороняти переправу через річку Куколка (бі­ля сучасного села Соснівка) полк Ромодановського, посилений кіннотою князів Пожарського та Львова. 28 червня Виговський і частина татар підійшли до переправи, хан з основними сила­ми переправився через Куколку на захід від Конотопа, обійшов­ши ворога з флангу і підготувавши засідку. Десь о другій годи­ні дня московська кіннота розпочала атаку, котру стримували козаки та гетьманські спішені драгуни, ставши табором біля переправи. Це дало хану час, щоб зайти в тил ворогові. Відступ козаків Виговського табором спровокував московських коман­дувачів на переслідування — навздогін татарам і козацькому табору кинулася московська кіннота на чолі з Пожарським і Львовим, посилена понад 2 тисячами козаків Безпалого. Про­ те Мехмед-Гірей раптово атакував московський загін, практич­но відрізавши його від головних сил полку Ромодановського. Пій був такий стрімкий, що лише один рейтарський полк мос­ковського війська встиг дати залп, перш ніж хмари татарських стріл затьмарили сонце. Водночас у контратаку перейшли ко­заки та найманці Виговського. Це був повний розгром передо- иого загону — у полон потрапили обидва його воєводи, вряту­ватися пощастило небагатьом. 29 червня Виговський і хан витіснили полки Ромодановського з переправи, а Трубецькой почав відступ табором у бік Путивля. Під час переслідування аж по 10 липня всі спроби взяти табір московське військо від­било, завдавши козакам і татарам чималих втрат (при цьому відзначився «інженерний полк» голштінського полковника Ні- коласа Баумана). Проте похід Трубецького завершився — воє­вода був змушений відправити частину сил для прикриття Бєл­городської лінії від татар, що почали брати ясир.