Висновки

Причина виникнення інституціоналізму полягає насамперед у переході капіталізму в монополістичну стадію, який супроводжувався значною централізацією виробництва і капіталу, що й породило соціальні суперечності в суспільстві.

Інституціоналізм (з лат. institutio — "звичай, повчання") — напрям економічної думки, який сформувався у 20— 30-ті роки XX ст. для дослідження сукупності соціально-економічних чинників (інститутів) у часі, а також для запровадження соціального контролю суспільства над економікою.

Інститути — це первинні елементи рушійної сили суспільства, що розглядаються в історичному розвитку. Серед інститутів виділяють:

• суспільні інститути — сім я, держава, правові норми, монополія, конкуренція;

• поняття суспільної психології — власність, кредит, прибуток, податок, звичаї, традиції.

Інституціоналізм характеризується такими основними рисами:

• основа аналізу — метод опису економічних явищ;

• об'єкт аналізу — еволюція соціальної психології;

• рушійна сила економіки поряд із матеріальними чинниками — моральні, етичні та правові елементи в історичному розвитку;

• трактування соціально-економічних явищ з позицій суспільної психології;

• обмежене застосування абстракцій, властивих неокласицизму;

• прагнення до інтеграції економічної науки із суспільними науками;

• необхідність детального кількісного дослідження явищ;

• захист ідеї підтримки антимонопольної політики держави.

У розвитку інституціоналізму виділяють три етапи.

Перший етап — 20—30-ті роки XX ст. — характеризується формуванням основних положень інституціоналізму; родоначальниками цього етапу є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл.

Другий етап — середина XX ст. — досліджуються демографічні проблеми, соціально-економічні суперечності капіталізму, була розроблена теорія профспілкового руху; типовими представниками є Дж.М. Кларк, А. Берлі, Г. Мінз.

Третій етап — 60—70-ті роки XX ст. — цей етап називають неоінституціоналізмом. Тут економічні процеси ставляться в залежність від технократії, а також пояснюється значення економічних процесів у соціальному житті суспільства; видатними ідеологами цього етапу є Дж. Гелбрейт, Р. Коуз.

Модель господарського розвитку у XXI ст. формуватиметься необхідністю забезпечувати зростання і поліпшення якості продукції при обмеженості ресурсів. В умовах глобальної конкуренції це особливо гостро ставить перед усіма країнами завдання не просто підвищити ефективність використання ресурсів і остаточно замінити екстенсивні механізми ресурсопереробки на інтенсивні, а сформувати принципово відмінну від застарілої індустріальної парадигму прогресу. Віднині розвиток суспільства дедалі більшою мірою базуватиметься на інформації, яка - у рамках певних об’єктивних фізичних і ментально-духовних потреб, а також відповідно до рівня прогресу - замінює на себе традиційний природноресурсний потенціал у матеріально-речовій формі. Ця парадигма має базуватися на новій якості знань, новій відповідальності людини у відношенні до іншої людини, природного оточення, планети.