30.Методи і прийоми корекційного впливу на розвиток мнестичних процесів у дітей логопатів 3. Основні напрямки педагогічної та соціально-психологічної реабілітації дітей-логопатів.

 Вирішальним для визначення виду мовленнєвого порушення є діагностичне обстеження.

Мета діагностичного обстеження дітей з порушеннями мовлення полягає у вивченні складних за своєю будовою форм психічної діяльності: мовлення та мислення. Безумовно, важливе значення у логопедичній діагностиці дітей із психофізичними вадами має оцінка розвитку й інших вищих психічних функцій (рухових, слухових, зорових, мнестичних тощо). Аналіз мовленнєвих порушень передбачає розгляд мовленнєвої діяльності як складної багаторівневої функціональної системи, складові частини якої залежать одна від одної і взаємообумовлюють одна одну.

Особлива увага приділяється питанню розвитку мовлення дітей в онтогенезі з метою ранньої діагностики мовленнєвих порушень. Саме тому грунтовно розглядається проблема з'ясування первинного дефекту і відокремлення мовленнєвих вад, що мають первинний характер від порушень мовлення при ускладнених дефектах розвитку.

Діагностика мовленнєвого розвитку дітей проводиться за двома основними напрямами: - діагностика мовлення дітей у процесі вивчення інтелектуальної діяльності як один із показників розумового розвитку (при вступі до школи, при вирішенні питання про направлення учня у допоміжну школу тощо);

- детальне вивчення всіх засобів мовлення з метою виявлення і подальшої корекції недоліків.

Діти-логопати мають функціональні або органічні відхилення в стані центральної нервової системи. Їм властива нестійка увага, підвищена збуджуваність, рухове розгальмування, недостатній розвиток словесно-логічного мислення, недостатня здатність до запам’ятовування переважно словесного матеріалу, недостатній розвиток контролю за мовленням, недостатня сформованість довільності у спілкуванні і діяльності. Як наслідок, у дітей недостатньо сформовані психологічні передумови до оволодіння повноцінними навичками навчальної діяльності.

 Для корекції і попередження мовленнєвих розладів серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку повинна проводитись систематична робота, в якій можна виділити наступні основні напрямки:

 1. Розвиток звукової сторони мовлення. Формування повноцінних уявлень про звуковий склад слова на базі розвитку фонематичних процесів і навичок аналізу та синтезу звуко-складового складу слова. Корекція дефектів звуковимови.

2. Розвиток лексичного запасу і граматичної будови мови: - уточнення значень наявних у дитини слів і подальше збагачення словникового запасу як шляхом накопичення нових слів, що відносяться до різних частин мови, так і за рахунок розвитку уміння активно користуватися різними способами словотворення;

- уточнення значень використовуваних синтаксичних конструкцій; подальший розвиток і вдосконалення граматичного оформлення мовлення шляхом оволодіння побудовою словосполучення, зв’язком слів у реченні, моделями речень різних синтаксичних конструкцій.

3. Формування зв’язного мовлення:- розвиток навичок побудови зв’язного висловлювання, програмування його змісту;- точне й чітке формулювання думки під час самостійного зв’язного висловлювання;- відбір мовленнєвих засобів для побудови висловлювання у тих чи інших цілях спілкування (доказ, міркування, переказ тексту, розповідь за сюжетним малюнком, за серією сюжетних малюнків).

4. Розвиток і вдосконалення психологічних передумов до навчання:- стійкості уваги; - спостережливості (особливо до мовленнєвих явищ);- здатності до запам’ятовування; - навичок і прийомів самоконтролю;- пізнавальної активності; - довільності спілкування і поведінки. 

5. Формування повноцінних навчальних умінь: - планування майбутньої діяльності (прийняття учбової задачі; активне осмислення матеріалу; виділення головного в навчальному матеріалі, визначення шляхів і засобів досягнення навчальної мети); - контроль за ходом своєї діяльності (від уміння працювати зі зразками до уміння користуватися спеціальними прийомами самоконтролю); - робота в певному темпі (вміння швидко і якісно писати, рахувати; проводити аналіз, порівняння, співставлення); - застосування знань у нових ситуаціях; - аналіз, оцінка продуктивності власної діяльності.

 6. Розвиток і вдосконалення комунікативної готовності до навчання:

- вміння уважно слухати і чути вчителя, підпорядковувати свої дії його інструкціям (зайняти позицію учня); не перемикатися на сторонні дії; - вміння розуміти і виконувати навчальне завдання, поставлене у вербальній формі - вміння вільно володіти вербальними засобами спілкування; - вміння цілеспрямовано і послідовно виконувати навчальні дії й адекватно реагувати на контроль і оцінку вчителя.