23.Психологічні особливості слухового сприймання у дітей з недоліками усного і писемного мовлення. Наведіть приклади.

Якщо дитина позбавлена ​​слуху, то мовне спілкування є обов'язковою умовою розвитку той, хто слухає дитину, у неї своєчасно не виникає і не може надати впливу на хід його розвитку в такій формі та мірі, як на той, хто слухає.. Глухий дитина, не сприймаючи мови, не реагує і на інтонацію. Його плач і крик бідні інтонаційно, гуління монотонно. У нього не з'являється лепет; без спеціального навчання, самостійно не формується усне мовлення Глухі діти пізнають мова, спираючись на зорове сприйняття, що підкріплюється мовними кинестетическими відчуттямиУ глухих дітей інші сенсорні основи формування первинних образів слів, ніж у ті, що слухають.

У глухих дітей на початковому етапі навчання мови формуються оптичні образи слів, підкріплені руховими відчуттями. Спочатку зорове сприйняття написаних слів глухими дітьми не відрізняється від сприйняття незнайомих фігурок. У процесі навчання поступово виробляється "маршрутного погляду": спершу глуха дитина бачить початкову і останню букви слова, а в міру засвоєння грамоти - всі букви, що входять до його складу.

Основним своєрідністю формування писемного мовлення у глухих дітей є те, що воно протікає в умовах, коли оволодіння мовою неможливо без участі особи, яка навчає, при надзвичайному обмеженні мовної практики, майже одночасно і паралельно з навчанням усного мовлення, у той час як у той, хто слухає дитини існує значний інтервал між оволодінням цими видами мови.

У розвитку мови глухого дитини (як і той, хто слухає), переплітаються і тісно взаємодіють такі, здавалося б, протилежні і несумісні один з одним прояви, як наслідування і самостійність. Наслідування діяльності дорослих є відправним моментом будь-якого навчання. На початкових етапах засвоєння мови наслідування відіграє велику роль, але надалі може заважати становленню самостійності і творчої діяльності. Для успішного навчання важлива доцільність з'єднання самостійності з наслідуванням. У зв'язку з цим виникає питання про те, як введення самостійних робіт може поєднуватися з використанням наслідування, точніше - яке співвідношення між самостійністю і наслідуванням учня дає більший ефект в оволодінні глухими дітьми прийомами організації діяльності при складанні творів.

Наслідуючи вчителю, ці діти вчаться вимовляти звуки, слова, словосполучення, вживати слова, будувати речення й розгорнуті висловлювання, взагалі користуватися мовою Наслідування мови інших людей представляє важливий етап розвитку мовлення глухих дітей. Найважче ж найбільше їм перейняти послідовність побудови висловлювань. Від цього значно програє їх мова, оскільки логічна послідовність викладу - важлива сторона розгорнутих висловлювань. Те, що її запозичення залишається поза полем зору глухих школярів, уповільнює процес розвитку їх зв'язного мовлення.

24. Психолого-педагогічні умовита прийоми корекційного впливу на формування слухового сприймання у дітей з порушеними усного і писемного мовлення.

У дітей з різними вадами мовлення особливості слухового сприймання безпосередньо пов'язані з порушенням фонематичного сприймання: спостерігаються погіршення слуху на високочастотні тони і збережені низькочастотні. При цьому має місце характерне порушення звуковимови. У дитини, яка не чує звуків високої частоти (т, к, с, п, е, ф, ш), виникають труднощі, пов'язані з їх вимовлянням, тому в мовленні вона їх пропускає або замінює іншими звуками. Потім це ускладнює процес навчання читання і письма.

Для деяких дітей характерна недостатність фонематичного слуху, тобто вони не розрізняють звуки і звукосполучення подібні за звучанням, наприклад, однаково сприймають на слух такі слова, як коза — коса, зірка — сірка тощо.

У дітей з дизартрією та ринолалією порушення функції мовнорухового аналізатора безпосередньо впливає на слухове сприймання фонем. При цьому не завжди спостерігається безпосередня залежність між вимовою звуків і порушенням їх сприймання. Має місце розрізнення на слух тих фонем, що не протиставляються у вимові. В інших випадках не розрізняються і ті фонеми, які диференціюються у вимові. Однак можлива певна пропорційність: чим більша кількість звуків диференціюється у вимові, тим успішніше відбувається розрізнення фонем на слух; і чим меншою є "опора" у вимові, тим гірші умови для формування фонематичних образів.

Дослідження слухового сприймання у дітей з ринолалією, зокрема вміння аналізувати дефективно вимовлювані звуки, свідчать, що у декого значно порушений фонематичний слух на певні групи звуків. Діти не помічають дефект власної звуковимови, наприклад, слова сук і жук вони сприймають як хук і хук. Діти не розрізняють власну неправильну вимову і правильну своїх співрозмовників. Водночас, не помічаючи недоліків в особистому мовленні, ринолаліки, як правило, звертають увагу на дефекти мовлення у товаришів й у власному мовленні, якщо воно записане на магнітофон. Таким чином діти-ринолаліки, постійно чуючи свою неправильну вимову і не маючи змоги її змінити, поступово звикають до дефекту й уже не чують його у власній мові. Можливо, в них формується особлива звичка — чути себе інакше, ніж інших людей.